Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився  Дмитро в 1985 році. Здобувши освіту економіста у МЕГУ ім. Дем’янчука, певний час працював на митниці, згодом змінив сферу діяльності. У ЗСУ пішов добровольцем, попри те що не маав досвіду військової служби. За три дні прийняв присягу. За десять днів поїхав на Луганщину. 36-річний Дмитро був гранатометником, служив в 57-мій окремій мотопіхотній бригаді. Спочатку у Кіровоградській області, а згодом – на Луганщині. Останній раз виходив на зв‘язок 14 квітня. Життя Дмитра обірвалося 15 квітня. В нього залишилася 11-річна донька.

Дмитра Ткачука  поховали у Полонному, де проживають його батьки.… Детальніше

Ілюк Назар Олександрович народився 17 лютого 2001 року в с. Харалуг Корецького району Рівненської області. До першого класу Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів пішов в 2007 році. Після закінчення 9- го класу в 2016 році вступив до Мирогощанського аграрного фахового коледжу, здобував  професією ветлікаря. Успішно закінчив коледж в 2020 році.
Навчаючись в коледжі, мріяв про військову справу. В 2020 році одружився, великою радістю було народження синочка.  У березні  2021 року підписує контракт на 3 роки.Навчання проходив у військовій частині м. Яворів, Львівської області, 24 бригаді . В січні 2022 року приїздив у відпустку до сім`ї. З початку повномасштабної війни росії з Україною був на передовій в Донецький області м. Сєверодонецьк.
Загинув 1 березня 2022 року.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. (посмертно)

У нього залишились батьки та дружина.… Детальніше

Вознюк Віталій Володимирович народився 1 квітня 1992 року в с.Залізниця Корецького району Рівненської області. Виховувався в багатодітній сім`ї, яка мала шестеро дітей: п`ятьох синів та доньку. Віталій був середнім сином.
Навчався у Залізницький початковій школі, згодом – у Коловертівському НВК. Фах муляра-штукатура опанував у ВПУ №24 м.Корця. Після закінчення навчання  ризваний на строкову військову службу.
На війну Віталій пішов добровольцем та наприкінці березня вступив до лав Збройних Сил України. Два роки тому юнак створив сім`ю, з дружиною придбали будинок та мріяли про щасливе подружнє життя, проте не судилося…
Загинув 19 квітня 2022року на Донеччині. 30 квітня, на Кореччині провели в останню путь загиблого Героя Віталія Вознюка..

Відповідно до Указу Президента України від 17.06.2022 №418/2022 «Про відзначення державними нагородами України», за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі Вознюка В. нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). … Детальніше

Савич Сергій народився та виріс у селі Миляч Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки, у 2009 році закінчив Миляцьку загальноосвітню школу, а згодом вступив у вище професійно-технічне училище №22 міста Сарни, де здобував професію маляра-штукатура.

З 18 квітня 2011 року Савич Сергій був призваний в ряди ЗСУ на строкову військову службу, в складі Національної гвардії України за військовою спеціальністю – експлуатація та ремонт автомобільної техніки. Повернувшись додому з військової служби, працював у Києві.

З початком повномасштабної російської агресії проти України, старший солдат  Савич С. М. був мобілізований до лав ЗСУ 4 березня 2022 року. Згодом, пройшовши відповідні навчання та, здобувши військову спеціальність – гранатометник, був направлений у зону бойових дій на Донеччину для захисту нашої країни від ворожого окупанта.

10 травня 2022 року, виконуючи бойове завдання в Донецькій області, від ворожого мінометного обстрілу Сергій героїчно загинув за Україну.

13 травня Сергія провели в останню дорогу та поховали у рідному Милячі.

Указом Президента України від 29 липня 2022 року №541/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Савича Сергія Миколайовича нагороджено орденом  “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

 Іван Клюйко народився 11 лютого 1987 року в с. Берестя Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). З 1993 по 2004 рік навчався в Орв’яницькій ЗОШ. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22. По закінченні цього закладу працював на Сарненському хлібозаводі.

Восени 2008 року був призваний до лав ЗСУ. Військову службу проходив у складі 95-ї аеромобільної бригади та був учасником параду до 17-ї річниці Незалежності України.

Після закінчення строкової служби повернувся додому і працював на будовах України.

Іван один з перших, ще в 2014-2015 роках, боронив державу на сході в зоні АТО.

1 квітня 2021 року підписав контракт військовослужбовця вже у складі 24-ї механізованої бригади ім. короля Данила.

24 квітня 2022 року загинув під Попасною на Луганщині.

Похований в с. Орв’яниця.

Указом Президента України від  30 червня 2022 року №460/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Клюйка Івана Костянтиновича нагороджено орденом  “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше

Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи був ФАП у селі Даничеві Рівненської області.  Підписала контракт для проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України.  З 2016 року сержант Катерина Ступницька служила санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у місті Володимирі Волинської області. Неодноразово, з нетривалими відпустками, була на передовій в зоні ООС. У вересні 2021 року продовжила контракт ще на рік.

Загинула 8 березня 2022 року під час важких  боїв за визволення смт Макарів Київської області.

Прощання відбулося 11 березня 2022 року у місті Корець Рівненської області. 12 березня 2022 року її поховали у рідному селі Залізниця. Вдома у неї залишились мама з татом і два молодші брати.

За проявлені мужність і героїзм  при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента Володимира Зеленського сержанту медичної служби Катерині Ступницькій присвоєно звання «Герой України»з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно)

На її честь названо вулиці в Рівному, Корці й Києві … Детальніше

Головко Віктор народився 6 травня 1984 року на Херсонщині, але свою юність  провів у м. Дубровиці Рівненської області. Закінчив Дубровицьку загальноосвітню школу № 2 (2001).

Старший лейтенант Віктор Головко майже двадцять років прослужив в Національній гвардії України. Неодноразово виконував бойові завдання в зоні ООС. З першого дня повномасштабної російської агресії він у складі підрозділу брав участь в обороні Києва і області. Боєць окремого загону спеціального призначення «Омега».

14 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Віктор Головко загинув за Україну.

24 березня 2022 року похований у Дубровиці. У загиблого залишились дружина та діти.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 251/2022 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу  старшому лейтенанту Головку Віктору Олександровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).… Детальніше

Вадим  Калаур  народився 17 квітня 1991 року  у м. Рівне. Навчався в загальноосвітній школі № 23 м. Рівного, в якій провчився до 2005 року (закінчивши 8 класів). З 2005 по 2006 рік продовжив навчання у загальноосвітній школі № 6 в м. Костопіль . У  2006 році вступив до Будівельно-технологічного технікуму м. Костопіль, одночасно закінчив і вечірню школу. З 2008 по 2009 рік навчався на програміста у цьому ж закладі.

2009-2010 рр. – служба в армії в м. Павлоград Дніпропетровської області.

Одружився в жовтні 2015 року. Переїхав з дружиною Іванною на постійне місце проживання у м. Луцьк.

У мирний час працював столярем на приватному підприємстві.

У 2016р. був записаний в Рівненський батальйон територіальної оборони. Двічі проходив збори на Рівненському полігоні.

На війну пішов добровольцем 2 березня 2022 року.

Загинув 22 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області.

Поховали з військовими почестями на алеї Героїв на новому міському кладовищі в селі Лісопіль на Костопільщині.

У загиблого залишились:  дружина Іванна – 1990 р.н.,… Детальніше

Андрій Котовенко народився на Рівненщині. Котовенко брав участь в антитерористичній операції на Донбасі і був тяжко поранений у січні 2016 року неподалік Донецького аеропорту. Він переніс понад 22 операцій на нозі, та відмовився від ампутації.  Після реабілітації займався спортом та представляв Україну на “Іграх Нескорених . 2020 році Котовенко виграв срібну медаль на чемпіонаті Європи з паверліфтингу у Словаччині, до цього став чемпіоном України у жимі лежачи у софт-екіпіруванні та срібним призером у класичному жимі.

У червні 2021 року Котовенко переміг у національних змаганнях Ігор Нескорених у дисципліні паверліфтингу.

25 жовтня 2021 року він завоював бронзу в дисципліні жим лежачи на чемпіонаті світу з паверліфтингу

За словами сина, його батько помер близько 4 ранку 2 травня під час оборони Харкова.

У боях на Донеччині він був командиром окремого мінометного підрозділу.

Андрій Котовенко загинув близько четвертої години ранку 2 травня.Без батька залишився  11-річний син  Іван

 Публікації про Котенко А.

Список літератури

Призер національних Ігор нескорених Котовенко загинув під Харковом // Tribuna.com

Під Харковом загинув призер Ігор Нескорених, кіборг Андрій Котовенко //Еспресо

“Перенес 22 операции, был бесстрашным и очень боевым”: под Харьковом погиб ветеран АТО и известный спортсмен // Новини LIVE 

Дивовижні люди, про яких ви ніколи не чули: Андрій Котовенко.… Детальніше

Акінін Олександр народився 28 серпня 2002 року в селі Гільча Друга Рівненського району (до 2021 р. – Здолбунівського району). Навчався в Здолбунівській ЗОШ № 6.  В подальшому закінчив Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту.

Був гравцем Здолбунівської команди з американського футболу «Здолбунівські Орли».

Після закінчення вищого професійного училища залізничного транспорту, відразу ж уклав контракт зі ЗС України. Військову службу за контрактом проходив в 24 ОМБр.

Загинув 14 березня 2022 року у боях з агресором під Лисичанськом в Луганській області.

29 березня 2022 року захисника поховали у рідному селі Гільча Друга.

29 березня своє співчуття висловили Міжнародна федерація американського футболу та міжнародні спортивні інтернет-видання.

Указом Президента України від 08 травня 2022 року № 323/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Акініна Олександра Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Детальніше