Війна (2022) – Page 25 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Власюк Микола Володимирович (04.03.1975–13.01.2024)

Народився Микола у селі Дубки, Люхчанського старостинського округу де і проживав протягом усього свого життя. Навчався в Дубківській початковій школі, згодом в Люхчанській ЗОШ. Закінчив Здолбунівське СПТУ-2 (нині ДНЗ “Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту”) за спеціальністю «помічник машиніста тепловозу». Строкову службу проходив з 1993 по 1995 роки в прикордонних військах.

Микола Володимирович захоплювався футболом – довгий час грав за футбольний клуб “Хлібодар”. Був завзятим рибалкою. А ще, дуже гарно співав та грав на гітарі, хоч і не мав музичної освіти та був самоучкою. Тривалий час працював в Сарненському держлісгоспі – стропольщиком, після скорочення, останні декілька років, працював в приватного підприємця.

10 жовтня 2023 року Микола Володимирович був призваний по мобілізації до лав Збройних сил України. Проходив службу у 60-тій окремій механізованій Інгулецькій бригаді, був командиром бойової машини. Позивний мав як на фронті так і по життю “Мужик”.

Загинув Власюк Микола Володимирович 13 січня 2024 року під час виконання бойового завдання, неподалік населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області.

В Героя залишились дружина, син та донька.… Читати далі

Величко Олександр (28.01.1974-17.02.2025)

Олександр Величко народився 28 січня 1974 року у Рівному. Навчався у школі №24 до 9-го класу, після чого продовжив освіту у ВСП “Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП”. Перед війною вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де провчився 4 роки. Останні роки працював у сфері торгівлі.

Олександр добровільно став на захист Батьківщини у квітні 2024 року.

Олександр був людиною широких інтересів. Він захоплювався комп’ютерами, колекціонував монети та цікавився спортом, особливо футболом. Постійно прагнув до розвитку: отримав водійські права у 48 років і намагався реалізувати себе в різних сферах.

«Він був людиною, яка прагнула зробити все й одразу, мав непосидючий дух і був надзвичайно цілеспрямованим. Завжди допомагав рідним, особливо опікувався хворою матір’ю», — розповідає мама Ніна Михайлівна.

На жаль, 51-річний старший солдат Олександр Величко загинув 17 лютого 2025 року під час бойових дій на Харківщині.

Прощання із захисником відбулося у вівторок, 25 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба відбулася у Свято-Покровському соборі. Поховали Героя на кладовищі «Нове»…

Публікації про Величко О.

Тхорук Андрій Леонтійович (31.07.1978-26.06.2023)

Андрій Леонтійович Тхорук народився 31 липня 1978 року в Здолбунові-2, де і навчався у школі до 10 класу. Згодом здобував освіту в Рівненському науковому ліцеї-інтернаті. Вищу освіту здобував у Національному університеті “Львівська політехніка” за спеціальністю «Лазерна та оптоелектронна техніка».

Професійний шлях розпочав як науковий працівник кафедри у Львівській політехніці, а згодом перейшов у сферу торгівлі. Працював керівником торгових відділів, консультантом, останній період був заступником керівника секції в Епіцентрі.

У лютому 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Пройшов навчання в Естонії, після чого був направлений до військової частини.

«Він був товариським, щирим і завжди готовим допомогти. Друзі та рідні знали його як надійного друга і чудову людину. Захоплювався різьбою по дереву та малюванням, був творчою особистістю», — згадує дружина Ольга.

У Героя залишилися дружина, дві доньки та матір.

На жаль, 44-річний солдат Тхорук Андрій, загинув 26 червня 2023 року на Донеччині. Повернути тіло для достойного поховання вдалося лише зараз.

Прощалися із Героєм у неділю, 23 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Оверчук Микола Миколайович (18.12.1982-30.10.2023)

Микола Оверчук 1982 року народження в с. Опарипси Дубенського район. Випускник міської тоді ще другої школи (сьогодні Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г.Стрижака), виховувався у багатодітній родині, був серед п’ятьох дітей найстаршим сином у батьків. Молодший брат полеглого Героя також зі зброєю в руках захищає територіальну цілісність України на фронті.

Солдат єгерської роти був призваний на службу в Збройних Силах України 23 серпня 2023 року.

Загинув Микола Оверчук 30 жовтня 2023 року в результаті мінно – вибухової травми , несумісної з життям, виконуючи бойове завдання на Луганщині.

Поховали героя на кладовищі в с. Опарипси.

У Героя залишились малолітні син та донька.

Чин похорону Миколи Оверчука відбувся сьогодні, на останнє прощання з полеглим Захисником прийшли односельці, друзі, знайомі, однокласники, представники влади територіальної громади, територіального центру комплектування Другий вiддiл Дубенського РТЦК та СП , бійці роти охорони.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом президента України №818/2023 орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджено ОВЕРЧУКА Миколу Миколайовича (посмертно) – солдата.… Читати далі

Терещук Ігор Васильович (06.02.1969 -11.01.2025)

Терещук Ігор Васильович народився 6 лютого 1969 року у місті Костополі. Закінчив середню школу №1, імені Т. Шевченка, де показав себе здібним
учнем як переможець багатьох шкільних олімпіад. Любив грати в шахи, був членом шахового клубу. Працював на місцевих підприємствах. Одружився,
народилося двоє дітей, донька та син.У 2014 році Ігор Терещук пішов служити добровольцем. Підписав 3-річний контракт, виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. У перші дні повномасштабного вторгнення Ігор Терещук одразу пішов до військкомату, 3 березня 2022 був зарахований на військову службу. Після проходження навчання працював сапером. Відпустки проводив удома, в Костополі.
Улітку 2024 лікувався в госпіталі, мав проблеми зі здоров’ям. ВЛК визнала чоловіка придатним для продовження служби. Пізніше Ігор був переведений
служити в іншу військову частину стрільцем-снайпером.

У ніч на 11 січня старший солдат Ігор Терещук помер на чергуванні на позиції біля населеного пункту Улакли на Донеччині. У захисника залишилися двоє дорослих дітей, двоє онуків, мама і сестра.
22 січня 2025 року Ігоря Терещука відспівали у храмі Петра і Павла, на майдані Шевченка відбулася прощальна церемонія. За побажанням родини тіло
Ігоря Терещука піддали кремації у Київському крематорії.… Читати далі

Мельник Олександр Миколайович (22.09.1968-09.02.2025)

Мельник Олександр Миколайович народився 22 вересня 1968 року в місті Рівне. Навчався у школі №23 м. Рівне, згодом здобував освіту в професійно-технічному училищі. Останні роки працював охоронцем.

Проходив строкову військову службу у 1984 році в прикордонних військах. У березні 2022 року, будучи справжнім патріотом, добровільно став на захист України та вступив до лав Збройних Сил України.

Олександр був скромною людиною, не любив вихвалятися, але ділився з рідними спогадами про службу, про моменти єдності з побратимами. Вони разом мріяли про перемогу та повернення додому.

Був доброю, щирою людиною, чудовим чоловіком, батьком та дідусем. Завжди прагнув, щоб у його родині панували мир і злагода. Любив проводити час із сім’єю, бавити онуків, ходити з ними на риболовлю, займатися спортом. У Героя залишилися дружина Лариса, донька Світлана та син Андрій.

Та онуки Дмитро, Каріна, Ангеліна та Давид.

На жаль, у віці 56 років, захищаючи суверенітет України, Олександр загинув 9 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Поховали захисника на кладовищі “Нове”

Щевич Андрій Павлович (08.03.1996– 03.01.2024)

Народився Андрій у с.Стрільськ, де на той час проживала родина. Як йому виповнилося п’ять років то батьки добудували будинок і переїхали жити в с.Дубки, Люхчанського старостинського округу. З 2002 по 2006 роки Андрій навчався у Дубківській початковій школі. Далі продовжив навчання у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка. Після закінчення 9-го класу, здобував освіту у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів», адже ще з дитинства цікавився автотранспортом. Під час навчання в училищі отримав декілька категорій водія і відразу ж пішов працювати на СТО «Автоцентр». Згодом перейшов працювати на пилораму у Сарненський держлісгосп. Андрій любив разом з татом роботи по дереву. І досі в дворі стоять їхні вироби – бесідка та гойдалка. Ще в них було одне спільне захоплення – риболовля.

У 2019 році Андрій зустрів свою майбутню дружину Наталю і для того щоб заробити кошти на весілля вирушив на заробітки до Польщі. У 2020 році він одружився і знову повернувся на роботу на пилораму, де здобув авторитет і повагу серед працівників.… Читати далі

Бігун Володимир Михайлович,позивний “Кум” (07.04.1993–11.12.2023)

Народився Володимир в селі Чемерне Сарненського району Рівненської області, де і проживав все своє життя. З 2000 по 2009 роки навчався Чемернянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. За час навчання у школі зарекомендував себе здібним та старанним учнем. Полюбляв предмети природничої освітньої галузі, уроки фізичної культури, добре знав іноземну (англійську) мову. Після закінчення школи продовжив навчання у ДНЗ “Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту”. У 2012 році, був призваний на строкову військову службу, яку проходив у підрозділі Повітряних сил Збройних сил України м. Севастополь (Автономна Республіка Крим). Після служби, з 2013 року працював на залізничній станції Сарни.

У 2017 році Володимир одружився, згодом народилася донечка Даринка, а через два роки – Соломійка. Був хорошим сім’янином.

Володимир з перших днів повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, вступив до лав Територіальної оборони 104-ї бригади 60-го батальйону “Поліські вовки” військової частини А7072. Ніс службу старшим солдатом, перебував на посадах: стрільця, гранатометника, аеророзвідника, навідника. Мав позивний Кум.

У квітні 2023 року вищим командування було прийняте рішення, відправити батальйон на Схід.… Читати далі

Зінич Віталій Леонідович (06.10.1978-05.02.2025)

Віталій Леонідович Зінич народився 6 листопада 1978 року в місті Рівне. Початкову освіту здобув у Рівненській школі №7, середню освіту — у 22-й школі. Згодом навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті, де отримав фах практичного психолога.

З 2000-х років працював у медіа: був ведучим на Луганському Державному телебаченні, після повернення до Рівного — діджеєм та звукорежисером на радіо “Ніко-FM”, “Народне радіо”. Був автором і продюсером проєкту “Арт-Відрив”.

Був байкером, захоплювався музикою та туризмом. Його життєвим кредо були слова: “Вимагай неможливого — отримаєш максимум”.

У лютому 2023 року Віталій свідомо став на захист України, долучившись до Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Навчався бойовій медицині у Європі за стандартами НАТО, отримав відповідні навички та сертифікації. Був практикуючим інструктором з тактичної медицини, рятував життя побратимів у найскладніших бойових умовах.

У жовтні 2023 року наказом Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного був відзначений почесним нагрудним знаком “Золотий Хрест”.

На жаль, у віці 46 років, захищаючи суверенітет України, Віталій загинув у бою 5 лютого 2025 року в Покровському районі Донецької області.… Читати далі

Грицюк Денис Васильович (15.05.1992-05.02.2025)

Денис Васильович народився 15 травня 1992 року в Рівному. Навчався у 13-й школі, після чого здобував освіту в автотранспортному технікумі. Згодом вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де він навчався заочно. Однак у 2013 році його призвали на строкову службу, яка тривала два роки. Повернувшись з армії, він завершив навчання та розпочав працювати на Приватному підприємстві «Фабрика кондитерських прикрас».

Футбол був його великою пристрастю. Він присвятив себе тренерству в академії «Стандарт» – виховував юних спортсменів, передаючи їм свої знання та любов до гри. Водночас він і сам виходив на поле, граючи у дорослих матчах.

З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку ніс службу на Рівненщині, а у травні 2023 року його направили у Донецьку область. Будучи бойовим медиком – у листопаді-грудні 2024 року проходив навчання в Іспанії.

“Денис був людиною, яка випромінювала світло. Він мав унікальний дар об’єднувати людей, підтримувати їх – словом, ділом, турботою. Він завжди був поруч, коли комусь було важко, завжди готовий допомогти.… Читати далі