Революція гідності. Війна. Рівненщина

Бакалейко Михайло Ростиславович народився 21 листопада 1980 року у с. Товпижин, Дубенського району, Рівненської області.
У 1989 році сім’я Бакалейків переїхала на постійне місце проживання у с. Вербень. У 1998 році Михайло закінчив Вербенську середню школу та продовжив навчання у Радивилівському професійному ліцеї де навчався на будівельника. 2 червня 1999 року був призваний на військову службу у Збройні Сили України.
Повернувшись із строкової служби деякий час їздив на заробітки.У 2009 році працював рятувальником на Хрінницькому водосховищі.
З 2009 по 2016 рік працював в охороні в ПП «Агро-Експрес-Сервіс».З вересня 2016 року працював в компанії ТОВ Kromberg&Schubert» у Луцьку.

08 лютого 2024 року отримав військову повістку відповідно до наказу ПУ №68/2020 «Про загальну мобілізацію» та отримав призначення у штурмовувійськову частину А 4010.
10.07.2024 року молодший сержант Михайло Бакалейко, був призначений командиром відділення 104182 А, 3 зенітного ракетного взводу 1 зенітної ракетної
батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.
Загинув ОБОРОНЕЦЬ Батьківщини 08 листопада 2024 року в н.п. Ступочки Краматорського району, Донецької області.
У загиблого ЗАХИСНИКА лишилися дружина Лариса Анатоліївна, син Олександр, доньки Яна і Альбіна, сестра Зоя, брат Юрій, який також захищає Українську
державу у війську.… Детальніше

Ліхачов Іван Миколайович, позивний «Лихий», народився 29 січня 1988 року в селі Корналовичі Самбірського району Львівської області.

Навчався у Корналовицькій  середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів до дев’ятого класу, був старанним учнем, охайним, ввічливим і привітним. Після дев’ятого класу навчався у Самбірському професійно-технічному училищі за спеціальністю газо-електро-зварювальник.

У 2006 році був призваний на військову строкову службу. Спочатку у Львівській області у десантних військах, а згодом був переведений для подальшого проходження служби у місто Рівне, на посаду водія-електрика радіолокаційної роти.

Взято із службової характеристики: «За час проходження військової служби рядовий Ліхачов І. М. зарекомендував себе з позитивної сторони. Дисциплінований, працьовитий, грамотний військовослужбовець. До виконання своїх службових обов’язків відноситься з відповідальністю. Здібний організувати роботу на дорученій ділянці. За характером спокійний, ввічливий, тактовний…»

Після завершення строкової служби у 2007 році поїхав у Миколаївську область на заробітки, де працював на сільськогосподарській техніці у полі, згодом поїхав до Полтавської області де працював на фермі.

У 2008 році одружився з Іриною Тіт (Ліхачовою), з якою познайомився ще під час проходження військової служби в місті Рівне.… Детальніше

Осташевський Олександр Андрійович народився в селі Соломка на Костопільщині. Навчався у  школі №4 та у будівельно-технологічному фаховому коледжі міста Костопіль, де здобув фах маляра-штукатура. Водночас активно займався біатлоном, був кандидатом у майстри спорту.
У 1991 році Олександр пішов на строкову службу, отримав звання старшого сержанта. Одружився, працював спочатку в КП «Костопількомуненергія», останні 10 років – на заводі скловиробів.
У червні 2024 року Олександра Осташевського мобілізували, служив стрільцем. У липні того ж року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоселівка Перша на Донеччині зник безвісти.

Першого травня 2025 року постановою про ідентифікацію особи управління поліції у Запорізькій області
старший сержант Олександр Осташевський визнаний загиблим 23 липня 2024 року. 
Відспівали воїна 8 травня 2025 у храмі Петра і Павла в Костополі. На майдані Шевченка з ним попрощалася громада. 
Похований Олександр Осташевський на «Новому» кладовищі в Костополі, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.
У захисника залишилися дві доньки, дружина, мама, брат і сестра.

… Детальніше

Народився Андрій 10 січня 1997 року у м.Сарни. Виріс та проживав у селі Орлівка, неподалік міста. З 2003 по 2007 роки навчався в Орлівській початковій школі, далі продовжив навчання у Сарненській ЗОШ №4 (нині ліцей №4). У дитинстві дуже любив сидіти за комп’ютером. Після закінчення школи навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів». На життя заробляв, їздивши на заробітки до Києва, працював і в Естоніі. Мама розповідає, що Андрій завжди був чуйним, веселим, життєрадісним хлопчиною. Допомагав не лише по господарству, але й у вихованні сестричок-трійнят і братика.

8 серпня 2022 року Андрій добровольцем вступив до лав ЗСУ. Службу проходив у в/ч А2120. Через місяць його направили навчатись до Британії.

Отриманий досвід молодший сержант передавав своїм побратимам. Він був командиром відділення у 81-й окремій аеромобільній бригаді Десантно-штурмових військ. Позивний «Боксер» отримав за свій бойовий та сильний характер. Під час служби Андрій був нагороджений нагрудними знаками «За зразкову службу», «За військову доблесть», «Знак пошани», а також грамотами командира військової частини.… Детальніше

Іван Володимирович Шадурський народився 6 жовтня 1988 року в селі Яблунівка Млинівського району Рівненської області. У 2004 році закінчив Миколаївську ЗОШ І-ІІ ступенів, згодом здобув спеціальність тракториста-машиніста. 20 травня 2008 року Іван був призваний до лав Збройних Сил України, проходив службу у внутрішніх військах у Сімферополі (АР Крим).

З 2015 року став учасником бойових дій АТО, а з початком повномасштабного вторгнення рф добровільно пішов на фронт 25 лютого 2022 року. Розвідник-сапер, старший солдат Іван Шадурський, відзначався мужністю та самовідданістю, захищаючи Україну у боях на Сумщині, Запоріжжі та Донеччині.

За мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», за відвагу та відданість у боротьбі за оборону міста Бахмута нагороджений медаллю «За оборону Бахмута».

14 березня 2024 року, на 36-му році життя, Іван героїчно загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тоненьке
Покровського району Донецької області. Побратими запам’ятали останні слова патріота: «Слава Україні! Героям Слава!».

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” Уаказом Президента України Шадурського Івана Володимировича, який проживав у селі Яблунівка Повчанської громади, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно).… Детальніше

Рижик Олексій Миколайович народився 30 березня 1992 року в смт. Демидівка, Рівненської області. Після закінчення Демидівського ліцею навчався у лісотехнічному коледжі. Працював у місцевому лісництві, а також будівельником у Києві. Любив природу та проводити дозвілля з сином.
9 березня 2023 року чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України. Після навчання за кордоном розпочав службу у 42-й окремій механізованій бригаді.
Виконував бойові завдання в Серебрянському лісі. У липні 2023 року Олексія перевели до танкового взводу однойменних роти та батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа. Там чоловік став навідником танка Т-72Б3М.

Загинув 11 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу, під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Кучерівка, Купʼянського району, Харківської області. Захиснику тепер назавжди 32 роки. Поховали ГЕРОЯ на кладовищі у селищі Демидівка.

У нього залишилися батьки, сестра та син.

“За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за самовіддане виконання військового обов’язку” Рижика Олексія Миколайович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)

… Детальніше

Жук Юрій Володимирович, народився 4 травня 1998 році, в селі Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Юрія мав ще та двох братів Василя та Андрія.

В 2004 році пішов до 1 класу Томашгородської школи 1-3ст. № 2. Після закінчення дев’яти класів, у 2013 році вступив до Сарненського вищого професійного училища № 22. У 2018 році закінчив навчання, здобувши професію «Слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії С».

Війна застала Юрія у Києві, де працював на будівництві. І в перший же день війни, він повернувся додому, а 25 лютого звернувся до військкомату ,бо мав непереборне бажання захищати свою землю та рідних. Проте йому відмовили, адже зовсім молодий і не пройшов строкову службу в армії.

3 червня він знову пішов до військкомату. Мама плакала, просила, серце було не на місці, а у відповідь почула: «Мамо, ти повинна зрозуміти… Мені треба. Не можу я вдома сидіти. Я йду захищати свою землю».

26 червня 2022 року Юрій прибув на навчання у Кам’янець-Подільський, в інженерні війська, де навчали працювати з «БАТ-2».… Детальніше

Юрій народився і виріс у селі Тутовичі Сарненського району Рівненської області, тут і проживав до вступу в університет. Навчався в Тутовицькій ЗОШ I-III ступенів (нині ліцей). В школі його згадують, як обдарованого, талановитого допитливого учня, який цікавився математикою і природничими науками. Любив висловлювати власні ідеї. Неодноразово приймав участь у районних олімпіадах з біології. Юра полюбляв грати шахи. Веселим, життєрадісним, світлим, у прямому і переносному значенні учнем, залишився у пам’яті вчителів та однокласників.

Після закінчення школи, в 2004 році Юрій вступив у Національний університет водного господарства та природокористування на факультет будівництва та архітектури де навчався за спеціальністю «Міське будівництво та господарство». Після закінчення університету працював інженером-проектувальником та інженером-будівельником в ТОВ «Західметал», ДП «Будсервіс». З 2013 року був призначений директором КП «ГПВ архітектурно-планувального бюро». В 2017 році переїхав жити та працювати у місто Рівне, та не зрадив професії – працював проектантом будівель та споруд, згодом проектувальником вишок мобільного зв’язку, а також на будівництві інженером з технічного нагляду.

У 2019 році Юрій одружився, а у травні 2023 року народився довгоочікуваний синочок Ернест.… Детальніше

Костянтин Шах народився 31 серпня 1969 року у місті Рівне. Закінчив 15 школу. Потім відслужив строкову службу в армії у прикордонних військах. Після повернення одружився, разом з дружиною народили сина. Працював на будівництві, зварювальником, кухарем.

“Вже у березні 2022 року його мобілізували до війська. За цей час пройшов практично усі гарячі точки: був у Вугледарі, довгий час — на Авдіївському напрямі, за тим його перевели на Лиманський напрямок. Попри те, що побував у справжньому пеклі, він завжди був позитивно налаштований, вірив у перемогу, і нас заряджав цією вірою,” – розповідає племінник Героя Андрій.

Костянтин робив усе, аби наблизити таку бажану перемогу, і водночас дбав про найближчих — переконував у кожній розмові, що обов’язково повернеться додому. І ця віра жила в серцях усієї родини.

“Справжній воїн із надзвичайно добрим та люблячим серцем. Усю любов віддавав онукам — моїм діткам, яких вважав рідними. Іще 24 лютого ми з ним розмовляли, він вітав мене з днем народження. А вже наступного дня зв’язок обірвався. Про цю велику втрату для нашої родини дізналися лише 2 березня…” – продовжує Андрій.… Детальніше

Олександр Костарєв народився 15 квітня 1990 року у місті Першотравенськ Дніпропетровської області. Закінчив місцеву школу, потім вступив у Харківський національний автомобільно-дорожній університет на спеціальність “Менеджмент і маркетинг”, який закінчив у 2012 році. Там і познайомився зі своєю дружиною Марією, разом з якою виховували двох діток Наталку та Романа.

“Саша не служив строкову службу в армії, але у 2016 році підписав контракт зі Збройними силами України. Говорив: я свою незалежну Україну буду захищати до кінця. Це були перші роки антитерористичної операції, тож він пішов захищати своїх рідних. Завжди повторював: у мене двоє дітей, я маю їх оберігати,” – розповідає теща Героя Наталія.

Відтоді Олександр присвятив своє життя службі українському народові. Професійний військовий зустрічав ворога з перших днів повномасштабного вторгнення. Пройшов чимало гарячих точок, але завжди прагнув заспокоїти рідних.

“Саша народився на Великдень, тому завжди з усмішкою казав, що мусить повернутися додому, мусить жити. Дуже світла, хороша, золота людина. Саша всім хотів допомогти, навіть у свої останні хвилини намагався допомогти іншим… Він говорив, що хоче хоч на кілька хвилин додому – побачити рідних, обійняти дітей.… Детальніше