Революція гідності. Війна. Рівненщина

Роман Петрович Трофимчук народився 6 жовтня 1977 року у місті Рівне. Навчався до 9-го класу у місцевій школі №23. Далі продовжив навчання у Рівненському професійному училищі №11.

Здобув вищу освіту у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Психологія». Любив спорт, полювання та риболовлю. Мав розряд Кандидата у майстри спорту з боротьби.

Вже з юності мав поклик до війської служби. Після строкової служби Роман Петрович розпочав працювати в УМВС України в Рівненській області. Очолював керівні посади у Березнівському та Зарічненському райвідділах.

У 2015 році поїхав на Донеччину, щоб захищати свою країну. Був учасником антитерористичної операції.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Роман Трофимчук 24 лютого 2022 року долучився до організації «Група опору» і патрулював вулиці міста. 18 березня 2022 року добровільно приєднався до лав Національної гвардії, аби боронити рідну землю. Здебільшого ніс службу на Донецькому напрямку. .

Роман Петрович був людиною з великим серцем, яка готова допомогти усім, хто цього потребує. Він любив свою сім’ю, родину. По життю керувався своїми принципами. Чесність і справедливість завжди були на першому місці.… Читати далі

Олександр народився 31 серпня 1995 року в Рівному. Навчався у ЗОШ №28, згодом перевівся до 26 спортивної школи, адже серйозно займався футболом та грав у молодшій лізі клубу “Верес”. Після школи закінчив Рівненський коледж економіки та бізнесу.

Перед війною працював кухарем у ресторані “Броварня на Грушевського”.

У березні 2023 року добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Він вірив, що це його поклик від Бога, тому не шукав способів уникнути служби.

У квітні цього року врятував тяжко пораненого побратима з-під вогню.

На жаль, 29-річний солдат Олександр Кравчук загинув 5 травня 2025 року на Торецькому напрямку..

У Героя залишилася дружина, трирічна донечка, мама, бабуся, сестра та брат.

Поховали Олександра на Алеї Героїв кладовища “Нове” в Рівному.

… Читати далі

Вадим народився 26 лютого 1992 року у селі Придорожнє. Після завершення початкової школи в рідному селі навчався у Малосадівській ЗОШ І–ІІІ ступенів, а згодом — у Мирогощанському аграрному коледжі. Він зростав у родині, де панували щирість, працелюбність і людяність. Батьки підтримували сина в усьому, були поруч у важливі моменти його життя, надихали й давали сили.

Створивши власну сім’ю, Вадим продовжив плекати те найкраще, що отримав у рідній домівці.

Він мав щиру душу і спокійний характер. Не любив галасу, але завжди був поруч, коли потрібно. Найбільшим багатством для нього була родина. Вадим був люблячим чоловіком і ніжним батьком. Зі своєю дружиною Русланою вони створили теплу, міцну сім’ю. У цій сім’ї зростають дві донечки — його найбільша радість і гордість.

6 березня 2022 року Вадим Галун став на захист України. Виконував бойові завдання на Херсонському та Харківському напрямках, був водієм — відповідальним, витривалим, надійним.

Причиною смерті Вадима стало онкологічне захворювання. Попри боротьбу з хворобою, він залишався гідним і стійким, зберігаючи силу духу до останнього подиху.… Читати далі

МИРОНОВ Іван Вікторович народився 5 січня 1998 року в селі Карпилівка. Навчався та проживав в селі Ситне. У 2013 році завершив навчання в Ситненській ЗОШ І–ІІІ ступенів і вступив до Радивилівського професійного ліцею, де здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва, слюсаря з ремонту сільгосптехніки та водія автотранспортних засобів.

Іван був життєрадісною, щирою людиною — добрим сином, братом, другом і надійною опорою для рідних. У його серці жила мрія про власну родину, про мирне та щасливе майбутнє.

19 вересня 2024 року Іван був призваний на військову службу. Виконував обов’язки оператора безпілотних літальних апаратів у складі розвідки механізованого батальйону.

5 травня 2025 року, під час виконання бойового завдання, Іван Миронов загинув внаслідок влучання ворожого FPV-дрону.

Поховали загиблого воїна з військовими почестями на місцевому кладовищі.

… Читати далі

Василь Бенедюк народився 9 вересня 1977 року в місті Рівне. Спочатку навчався в 23 школі, а далі продовжив навчання у ЗОШ за числом 19. Після завершення школи служив в армії, пройшов шлях від рядового до старшого сержанта.

Навчався наш герой в Київському національному університеті внутрішніх справ, за спеціальністю правознавство. Працював понад 20 років автослюсарем.

Захищати країну Василь пішов за власним бажанням у липні 2023 року. Спочатку пройшов навчання під Полтавою, а вже з 20-ого вересня був переведений для виконання бойових завдань в Бахмутський район.

– Батько говорив, що йде захищати насамперед нас – своїх рідних, а далі – рідну країну. На фронті йому було складно, в першу чергу морально. Говорив, що найважче – втрачати своїх побратимів, з якими ти разом проходиш службу, – пригадує донька Тетяна. Починаючи з першого ж виходу, рятував життя побратимів. А ще наголошував – якщо загинути, то краще швидко, а не залишатися калікою.

Добрий, позитивний, оптимістичний, щирий, дружелюбний – саме таким згадують Василя Бенедюка рідні та близькі, знайомі.… Читати далі

Максим Чудінович народився 30 грудня 1999 року у Рівному. Навчався у місцевій 9 школі, у кооперативному коледжі, а за тим – у Львівському торгово-економічному університеті за спеціальністю “Товарознавство та експертиза у митній справі”.

“Максим казав, що не бачить себе у роботі за спеціальністю. Тож іще до завершення навчання в університеті, у 2019 році підписав контракт із Національною гвардією України. Йому дуже подобалася служба, вважав це своїм покликанням,” – розповідає дружина Героя Валентина.

Повномасштабне вторгнення службовець Нацгвардії зустрів у Рівному. Проте спостерігати за боротьбою на відстані просто не зміг.

“Він хотів бути в вирі подій, ближче до зони активних бойових дій. Тож у березні цього року перевівся з Рівного у частину на Вінниччині. А вже звідти вирушив на передову. Максим завжди прагнув бути першим, активний, відстоював справедливість та українську церкву. Тож це було його свідоме рішення,” – продовжує Валентина.

Максим не розповідав дружині подробиць служби, лише зрідка не приховував втрати особового складу. А ще мріяв повернутися додому, аби бути разом із сім’єю, батьками й сестрою.… Читати далі

Олександр Чудінович народився в Рівному 27 травня 1986 року. В 10-11 класах навчався в Квасилівському ліцеї. Працював у будівельній сфері в Україні та за кордоном.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр був готовий стати на захист України. Говорив рідним: «Коли закінчиться війна, син запитає мене, де я був увесь цей час? І що я йому відповім?»

«Саша не служив в армії, але це його не стримувало. Спершу добровольцем долучився до місцевої тероборони, а в липні 2022 року – пішов до лав Збройних сил України. Він говорив, що пішов воювати, щоб його син не навчався в російській школі, а дружина не розмовляла російською мовою…» – розповідає дружина Героя Ольга.

На жаль, 38-річний солдат Олександр Чудінович загинув 23 грудня 2024 року на Сумщині…

Чуйний, хороший, добрий, уважний, чесний, відповідальний, чудовий чоловік, турботливий син та люблячий батько 11-річного сина. Він завжди приходив на допомогу, думав про всіх, окрім себе, не жалів себе.

«Ніхто зі знайомих не скаже про нього жодного поганого слова. Він заслуговує на всі можливі нагороди, а його побратими стали для нього другою сім’єю, за яку він стояв горою.… Читати далі

Народився Віктор у м.Сарни, проживав по вулиці Польська. Навчався у Сарненській гімназії (нині Сарненський ліцей №5). Після закінчення школи вступив у ВПУ №22 м.Сарни, де здобув професію будівельника. Служив в армії в м.Харків, де був військовим водієм. Після служби в армії працював водієм у ВАТ “Сарненський КХП». У 2016-2018рр. брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Пізніше працював водієм на ПАТ «СЗМТК».

Під час повномасштабної війни, 1 березня 2022 р., Віктор Іванович пішов добровольцем, воював у складі 24 бригади ім.Короля Данила ЗСУ.

Загинув 08 червня 2022 року поблизу селища Комишуваха Луганської області, під час виконання бойового завдання, від масованого авіаудару. Про смерть Героя рідні дізналися лише через півроку, бо рахувався зниклим безвісті. Місця поховання немає, судом визнаний загиблим.

У воїна залишилася донька Крістіна, батьки, брати та сестра.

… Читати далі

Народився Анатолій у м.Сарни, проживав по вул.Євгена Коновальця. З 12 років проживав з сестрою Катериною, так як батьки рано померли. Навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцеї № 2). Після закінчення 9 клас продовжив навчання у Сарненському ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей) де здобув професію електромонтера-зв’язківця з обслуговування сільськогосподарської техніки. Цікавився автомобілями. Був дружелюбним, любив жартувати, завжди допомагав товаришам.

В армії не служив, проте з початком повномасштабного вторгнення вже 9-го березня 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Анатолій був готовий стати на захист України бо вважав це своїм обов’язком. Служив солдатом в окремому мостовому батальйоні, військової частини А7117, 47-ї окремої інженерної бригади.

Помер 30 жовтня 2022 року, від раптової зупинки серця у військовій частині міста Дубно. У Героя з рідних залишилась тільки сестра.

 Похований на кладовищі в с.Люхча Люхчанського старостинського округу.

… Читати далі

Олександр народився 17 березня 1998 року в селі Чорнобаївка Херсонської області. В молодших класах навчався в Чорнобаївській загальноосвітній школі, а годом у Херсонській
загальноосвітній школі-інтернат 1-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка. У 2016 році закінчив Професійно-морський ліцей Херсонської державної морської академії і здобув професію моторист (машиніст) другого класу, матрос другого класу. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Як внутрішньо-переміщена особа з Херсонської області, Олександр з серпня 2022 року проживав в місті Березне Рівненського району Рівненської області, де познайомився із своєю дружиною Аделіною з села Городище. В шлюбі народилася донечка Теона, 2024 року народження. Солдат, Бутько Олександр Петрович мобілізований у лютому 2023 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Його життя обірвалося 16 січня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області.

23 січня 2025 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з
тілом Захисника, який мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу і незалежність від московських окупантів. Йому назавжди залишиться 26 років.… Читати далі