Революція гідності. Війна. Рівненщина

Олександр Кривчук народився 7 січня 1976 року у місті Рівне. Навчався у Рівненських загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував басейн при школі №23. З дитинства займався спортом, зокрема плаванням. Вищу освіту здобував у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Останні роки перед великою війною Олександр працював директором закладу громадського харчування «Панама».

“Був людиною надзвичайно відповідальною, комунікабельною, відкритою, компанійською та завжди усміхненою. Колеги, друзі та рідні знали його як людину, якій можна довіряти, яка завжди готова прийти на допомогу”, – розповідає дружина Олена.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. 25 лютого 2022 року він приєднався до лав Збройних сил України. До цього мав пройдену військову кафедру у НУВГП.

На жаль, 27 лютого 2025 року капітан Олександр Кривчук помер у лікарні, перебуваючи на стаціонарному лікуванні.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Кривчука Олександр на кладовищі «Тинне».

… Читати далі

Шевчук Данило Сергійович народився 10 січня 2001 року в місті Костопіль. 2017 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою справою і підписав контракт із Збройними Силами України.

Данило займався спортом, любив життя та мріяв жити у вільній країні. На момент повномасштабної війни Данило був бійцем 122-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
22 – річний Данило Шевчук загинув 12 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час артилерійського обстрілу зі сторони противника в населеному пункті Білогорівка, Луганської області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок. Данило  довгий  час вважався зниклим безвісти.
Данило Шевчук виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, був . один із наймолодших Героїв України.
16 березня 2023 року Героя поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.
Вдома на Данила чекали мама Аліна, брат Артем, бабуся Наталія, близькі та друзі.

Згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №684/2023 “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджнго солдата ШЕВЧУКА Данила Сергійовича (посмертно)

… Читати далі

Віталій Бурич народився 23 лютого 1987 року в селі Білка що на Березнівщині. З 1993 по 2002 рік навчався у Білківській неповній середній школі. Продовжив навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. У мирний час працював на будівельних роботах. Був опорою для матері,
допомагав по господарству.  
З жовтня 2023 року Віталій перебував у лавах Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у боях з московськими окупантами на Куп’янському
напрямку. Захисник перебував вдома на реабілітації після поранення, отриманого на передовій. Життя Віталія раптово обірвалося внаслідок різкого
ускладнення здоров’я.
28 жовтня 2024 року Віталій помер. Заупокійна служба за Захисником відбулася у Свято-Дмитрівському храмі села Білка.
У полеглого Захисника залишилися мати – Ніна Іванівна, брат Олександр та сестра Наталія.

… Читати далі

Народився Максим у маленькому с. Маслопуща Сарненського району Рівненської області. Він був першою дитиною у сім’ї Анатолія і Марії, через два роки народилась молодша сестра. З 2003 по 2012 роки навчався у Яринівській гімназії. Вчителі відзначали розум хлопця, але говорили, що йому бракує зацікавленості і наполегливості у навчанні. З дитинства мріяв бути військовим, тому з 2012-2014 роки навчався у обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою  імені Костянтина Івановича Острозького (м. Остріг).

Наступним етапом була військова академія м. Одеса за спеціальностю «Військова автомобільна техніка» (2014-2019рр.), закінчив навчання у званні лейтенанта.

Під час навчання, у 2016 році був у зоні антитерористичної операції, де став наймолодшим учасником АТО з Сарненського району. Після навчання був направлений у 95-та окрему десантно-штурмову бригаду (95 ОДШБр, в/ч А0281) у місті Житомир (2019-2020 рр.), паралельно проходив селекцію до  Q-курсу Сил спеціальних операцій, за успішне проходження якої отримав Почесний нагрудний знак IV ступеня. 
У березні 2020 року був направлений у 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А3199) – частина спеціальної розвідки ССО Збройних сил Україн (м.Очаків … Читати далі

Ігор Васильович Седляр народився 26 січня 1977 року у селі Дубляни Демидівського району. Після закінчення Демидівської школи вступив до Львівського медичного університету, де здобув освіту за спеціальністю «лікувальна справа».

Після закінчення університету працював у Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній службі на посаді завідувача токсикологічної лабораторії. У 2012 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю «землевпорядник» у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, після чого очолював власну справу – Західну землевпорядну компанію.

У березні 2022 року Ігор Васильович добровольцем пішов до 68-ої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, де служив лікарем – ординатором лікувального відділення медичної роти у званні «старший лейтенант медичної служби», виконував обов’язки заступника командира медичної служби.
Із початку повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках Донецької області – Покровськ, Курахове, Авдіївка, місті Борова Харківської області та рятував життя побратимам.
19 травня 2024 року Ігор Васильович загинув, захищаючи свою Батьківщину, у місті Покровськ Донецької області.

Похоронений у селі Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, де проживав із сім’єю – дружиною та дітьми.

6 грудня 2024 року в Демидівському ліцеї відбулося освячення меморіальної дошки Седляру Ігорю Васильовичу

… Читати далі

Віталій Волкошовець народився 26 листопада 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №18, а за тим автотранспортний технікум на спеціальністю «Механік». Відслужив строкову службу в армії, навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Останні роки працював водієм на Телерадіокомпанії «Рівне 1».

«Віталій – мій янгол-охоронець, єдиний син, завжди дбав про мене, робив усе, аби підтримати і допомогти. Мав двох дорослих діток – сина і донечку. Обожнював дітей – люблячий, чесний, справжній батько, який дбав про своїх діток. Добрий, щирий, чуйний син та людина – він завжди був поряд,» – розповідає мама Героя Галина.

Він завжди прагнув захистити рідних від усього зла. Тож хотів стати добровольцем іще на початку повномасштабного вторгнення.

«Він кілька разів проходив комісію, але кожного разу отримував відмову. А в травні 2024 року його мобілізували. Про службу говорив небагато. Лише коротко: війна – є війна, що тут додати. Йому було непросто, врешті що порівнювати 20-тирічних хлопців та Віталія, якому за 50. Усе інше тримав у собі, не можна було говорити – він і не розповідав,» – продовжує мама.… Читати далі

Каленюк Богдан Богданович народився 20 лютого 1987 року в м. Рівне. З 1994 по 2004 роки навчався в ЗОШ №19 м. Рівне. В 2004 році вступив в Національний університет водного господарства та природокористування. У 2008 році отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Інженер – механік», та здобув кваліфікацію бакалавра з інженерної механіки. У 2009 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Підйомно – транспортні будівельні, дорожні меліоративні машини та обладнання» та здобув кваліфікацію інженера – механіка.
З 2010 по 2013 роки працював начальником зміни в цеху неконцентрованої азотної кислоти ВАТ «Рівнеазот».
З 2013 по 2014 роки працював на посаді інженера конструктора ТЗОВ «РЗВА».
З 2014 по 2020 роки працював продавцем непродовольчих товарів в торговому центрі «Епіцентр К».
З 2020 по 2023 роки працював монтажником на шиномонтажі.

26.06.2023 року був призваний до лав ЗСУ.
31 жовтня 2023 року Богдан Каленюк загинув. Похований у с. Лішня, звідки родові корені його батька.

… Читати далі

Дмитро Опольський народився 24 лютого 1988 року у селі Шубків. Усе життя прожив у Рівному, закінчив Рівненський ліцей №8, за тим опанував фах охоронника. Служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій, мав звання сержанта.

«Він всього себе присвячував роботі, був у найгарячіших точках – до того ж у прямому сенсі цього слова. Дмитро був серед десяти рівненських рятувальників, котрі допомагали гасити пожежі у горах Греції в 2021 році. Там вони працювали у складі зведеного загону зі ста пожежників з усієї України. Гасили пожежі у курортному містечку Едіпсос на острові Евбея, спершу рятували людей, місто, наближені села, а за тим і місцеву природу…» – розповідає дружина Героя Ірина.

У складі підрозділів ДСНС Дмитро брав участь у ліквідації пожежі у Чорнобильських лісах. Також ніс службу під час Операції об’єднаних сил, отримав статус учасника бойових дій, чимало нагород. А в серпні 2024 року остаточно перевівся до Збройних сил України.

«Він дуже любив допомагати іншим, завжди намагався це робити. Найкращий чоловік, люблячий тато наших двох діток, надзвичайно добрий і щирий… Він завжди прагнув уберегти нас від усього поганого», – продовжує дружина.… Читати далі

Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло.

Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині.

 У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”.

… Читати далі

Народився Василь та усе життя прожив у селі Білятичі. Був наймолодшим із трьох дітей в працьовитій сім’ї Григорія та Одарки Шунькевичів. У дитинстві, як і більшість хлопчаків, любив грати у футбол, ловити рибу а також обожнював збирати у лісі гриби і ягоди. Після закінчення місцевої школи Василь вступив до СПТУ №21 в місті Сарни (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Згодом була армія, служив в Луганську. Мав звання сержант ВДВ. Після служби, Василь ще трохи служив у військовій частині м.Сарни. Деякий час, працював різноробочим в своєму рідному селі, також їздив на заробітки до Києва та Одеси. Він ніколи не цурався будь якої роботи.Згодом Василь Григорович одружився. Сім’я жила, працювала, виховувала трьох діток – сина та дві доньки. Як міг Василь старався для найрідніших. «Тато часто привозив хороші подарунки з Києва та Одеси – ділиться спогадом найменша донька Олена – хотів, щоб все було у його сина та донечок-пташенят. Василь Григорович, як і його батько любив називати своїх доньок «зозулькою» та «ластівкою», адже це дівчатка і їм, як нікому іншому треба батьківська турбота і звичайно захист.… Читати далі