Війна (2022)

 Радовенчик Антон народився 16 травня 2003 року в селі Бабині Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Після закінчення  Бабинського ліцею навчався в Рівненському автотранспортному  коледжі, але  весь час мріяв бути військовим. І щойно йому виповнилося 18,  залишив навчання і підписав контракт на проходження війської служби у складі 14-ї окремої механізованої бригади  ім. князя Романа Великого.

З перших днів російської агресії він боронив наші міста і села  у Київській області, стримував наступ на столицю. Загинув хлопець під час виконання бойового завдання 7 березня 2022 року в Бородянському районі.

Поховали 18-річного захисника  8 квітня 2022 року в рідному Бабині.
У Антона залишилися  батьки та троє братів.

Указом Президента України від 2 травня 2022 року № 293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Радовенчика Антона Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Дмитро Лютак  народився 2 жовтня 2000 року в м. Надвірна Івано-Франківської області.

У 2007 році переїхав на проживання разом з мамою та старшим братом у село Великий  Мидськ Дубенського району (до 2021 року – Костопільський район). У цьому ж, 2007 році  пішов на навчання до першого класу  Великомидської  загальноосвітньої школи I-II ступенів-ліцей.

У 2015 році, після закінчення 8 класу, поїхав на проживання до бабусі у смт. Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Навчався  до 9 класу у Битківському ліцеї.

У 2016 році вступив на навчання у технічний ліцей, де здобув професію столяра.

У 2018 році  вирушив до Польщі на заробітки. Працював за кордоном  до 2022 року.

У лютому місяці 2022 року, перед початком війни, Дмитро гостював у мами в с. Великий Мидськ.  25 лютого, як тільки почув про війну, він їде до Костопільського  військомату і  зголошується йти  захищати Україну, але так як на військовому обліку він стояв у Надвірнянському військоматі, його направляють у військомат по місцю прописки.

2 березня 2022 р. Дмитро добровільно мобілізувався до лав ЗСУ.… Читати далі

Павлюк Тарас народився 12 лютого  1969 року в селі Рясники Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).  Закінчив Рівненське СПТУ-38, де опанував фах слюсаря-сантехніка. Строкову службу проходив в Прикордонних військах. Після закінчення інституту працював на Бабино-Томахівському заводі, остання посада на цьому підприємстві – начальник ТЕЦ. Брав участь в Революції гідності, АТО, вступивши  2014 р.  в  добробат “Азов”.

Працював водієм-далекобійником у Бельгії. Після 24 лютого 2022 року розірвав контракт з роботодавцем та повернувся в Україну, щоб захищати рідну землю, оскільки вже мав воєнний досвід.

27 травня 2022 року Тарас Павлюк загинув поблизу селища Комишуваха, що на Луганщині, у результаті масованого артилерійсько-мінометного обстрілу.

Поховали Героя 1 червня 2022 року в рідному с. Ріясники.

У Тараса Павлюка залишились дружина, донька і син.… Читати далі

Курочкін В’ячеслав Борисович народився …..1972 року. Він – випускник Дубенського СПТУ (1989 -1990), навчався за професією “Електромонтер по ремонту та обслуговуванню обладнання, слюсар- ремонтник”.

Військовий офіцер В’ячеслав Курочкін героїчно загинув під час ведення бою з російськими окупантами 24 березня 2022 року поблизу населеного пункту Мирне Запорізької області.… Читати далі

Савчук Василь Леонідович народився 1 січня 1971 року в с. Головниця Корецького, нині    Рівненського району  Рівненської області. В 1978 році пішов в школу, а в 1986 році закінчив Даничівську восьмирічну школу. В 1988 році закінчив повний курс Корецького професійно-технічного училища із строком навчання 2 роки за професією тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар другого розряду. У 1989 році закінчив Корецьку вечірню середню загальноосвітню школу, здобув середню освіту .

В 1988 році був прийнятий на роботу Користівського цукрорадгоспу Корецького цукрокомбінату помічником комбайнера с. Даничів.   В 1989 році був звільнений в зв`язку з призовом в Армію. З 1989 – 1991 роки служив в Збройних Силах України. В 1991 році працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури. В 1993 році став  членом колгоспу «Батьківщина» с. Даничів, працював    трактористом. В 1993 році одружився з Ревко Тетяною Вадимівною. Виховували двох синів.

16 березня 2022 року призвали на військову  службу в зв`язку з повномасштабним російським  вторгненням  на територію України. Василь був дуже хорошою людиною і недарма мав позивний «Добряк».

20.06.2022 року під час виконання бойового завдання  з виявлення та знищення сил противника за  3 км.… Читати далі

Усик Ігор народився 3 січня 1994 року в с. Рясники Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Навчався в Рясницькій загальноосвітній школі. З 2011 по 2016 роки навчався в Національному університеті водного господарства та природокористування, після закінчення якого працював майстром АТ «Рівнегаз». З 2018 року ніс службу в ЗСУ на контрактній основі.

Начальник групи живучості 48 арсеналу, старший лейтенант Збройних сил України.

Загинув у перший день війни, 24 лютого 2022 р., у м. Калинівці на Вінниччині.

Похований в с. Рясники.

В Ігоря Усика залишились батько, мати  та брат.

Указом Президента України від 4 березня 2022 року № 105/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  старшого лейтенанта Усика Ігоря Олеговича нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Публікації про Усика І.

Перший герой нашого села Рясники. Вчора відбувся похорон військового Ігоря Усика, загиблого на Вінничині від ракетного удару.

З Facebook-сторінки Олега Рабчуна

В суботу 14 травня 22 року відбулось відкриття меморіальної дошки, присвяченої воїну Ігорю Усику, що загинув в перший день війни.… Читати далі

Олександр Хамуйло закінчив ЗОШ № 13  м. Рівного. Навчався у вищому професійному училищі №1 м. Рівне та  в РДГУ. Проходив строкову службу в армії. Працював на будівництві та підприємстві з монтажу котелень та обладнання.  Олександр дуже любив риболовлю, та більше любив щось майструвати власноруч.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну отримав виклик у військкомат і був призваний в ряди ЗСУ. Після ворожих обстрілів рашистів, 25 травня серце Олександра зупинилося. Він загинув біля села Білогорівка Луганської області.

Після служби у Покровському соборі його поховали на алеї Героїв кладовища Нове Рівному.

Без батька залишилися донька Аня  та син Діма

 … Читати далі

Гласний Олексій народився 30 березня 1994 року в с. Крупове Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району).

Випускник Дубровицького професійного ліцею 2012 року за професією “Столяр будівельний, тесляр”.

Під час виконання бойового завдання Олексій  з президентського полку отримав поранення під час мінометного обстрілу на полі бою в смт. Питомник Харківської області. За життя Героя боролися медики, проте, на жаль, врятувати його не вдалося. 13 червня у військовому госпіталі воїн помер від отриманих поранень.

16 червня 2022 року Дубровиччина провела в останню путь Героя російсько-української війни. Поховали Олексія на кладовищі в с. Крупове.

У загиблого залишилась мати, дружина, трьохрічна дочка та брат.

Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №572/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гласного Олексія Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі