Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Юрій Лєдяєв у Рівному, навчався у найпершому у місті Колегіумі, а за тим закінчив із відзнакою Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю «Практична психологія та історія».

Проте своє справжнє покликання знайшов у будівництві. Працював виключно в Україні, як справжній патріот, робив усе, аби саме наша держава процвітала. А ще був люблячим сином і братом, справжнім господарем, безмежно піклувався про сім’ю, ніколи не відмовляв у допомозі сусідам, був справжнім другом. Неймовірно любив тварин — взяв собаку із притулку, аби подарувати їй шанс на нове життя.

Юрій не служив в армії, але це не стримало його — у перші дні повномасштабного вторгнення записався добровольцем у військкоматі.

“Якщо не ми, то наші діти вимушені будуть воювати. А я того не хочу. Буду робити усе, щоб наші діти не відчували війни, мали спокійне життя. Хочу принести мир в Україну,” – говорив Герой.

Проте тоді його час не прийшов. Лише згодом отримав повістку — тоді не вагався ні хвилини.

Веселий, компанійський добросердний Юрій впевнено почував себе у війську.… Читати далі

Андрій Нікітюк народився у Рівному. Закінчив 28 школу, а за тим вступив до Національного університету водного господарства та природокористування на спеціальність “Менеджмент”. Після закінчення другого курсу, у серпні 2013 року, підписав контракт із Збройними силами України.

Наступні кілька років були непростими і для всієї країни, і для Андрія. Адже від 2014 року служба тривала у зоні проведення антитерористичної операції, у найгарячіших її точках. Відданість справі, любов до країни, загострене почуття справедливості, а також командирські навички пророчили йому гарну кар’єру у війську. Мав чимало нагород та відзнак, але Андрій відчував, що це не його, прагнув постійного розвитку, хотів дізнаватися все більше нового. Тож повернувся до цивільного життя — починав вантажником, опановував додаткові спеціальності, працював різником скла. Але зрозумівши, що досяг тут максимуму, почав шукати розвитку далі. Зокрема, займався проектуванням модульних будинків у компанії “Ховер Україна”.

Вигартуваний у вогнях АТО Андрій усе тримав у собі. Для рідних про себе не розповідав — завжди все було добре — а от про них розпитував. Він завжди намагався до кожного знайти особливий підхід, приділити увагу, допомогти.… Читати далі

Володимир Суванов народився у селі Бабин. Після закінчення школи здобував фах пічника. Коли ж прийшов час, відслужив строкову службу в армії.

Працював у комунальний службі Рівного, КАТП -1728.

У травні 2023 року отримав повістку, не вагаючись пішов захищати Батьківщину.

Спокійний, добродушний, товариський Володимир ніколи не відмовляв у допомозі, завжди відгукувався на людський біль чи проблеми.

Воїн щодня спілкувався з рідними, запевняв, що у нього все добре, лише востаннє поскаржився на біль у шлунку…

На жаль, 10 червня 2023 року 45-річний старший навідник мінометної батареї молодший сержант Володимир Суванов помер в районі міста Куп’янськ Харківської області.

Прощання із захисником відбулося 15 червня, о 10:00 на майдані Незалежності. Поховали Володимира на кладовищі “Нове”..

… Читати далі

Відданий своїй країні та її народові, воїн-блогер Віктор “Дідусік” Суходольський народився у селі Межирічі. Розпочинав працювати телемайстром, а згодом започаткував власну справу.

Він був приватним підприємцем. Свого часу служив у військово-транспортній авіації під Москвою та Арцизі, під Одесою.

На війну пішов добровольцем ще у вересні 2014 року. Воював у розвідці. Там під час підготовки набув спеціальності снайпера.

А коли повернувся додому, відкрив власний YouTube-канал Didusik. TV, названий так на честь онука. На цій платформі за допомогою чат-рулетки він спілкувався про політику з випадковими людьми з різних регіонів Росії, заперечуючи пропагандистські штампи Кремля.

Віктор завжди був упевнений у своїх діях, завжди до всього підходив з логічним розрахунком, планував усе чітко і виважено. І, розповідає донька, саме так завжди і виходило — правильно та по-справедливості.

14 червня старшого солдата Віктора Суходольського нагородили медаллю “За хоробрість в бою”. А вже за кілька днів — 16 червня 2023 року 55-річний “Дідусік” загинув під час артилерійського обстрілу поблизу села П’ятихатки Запорізької області…

Прощання із Героєм відбулося 22 червня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Анатолій Пупенко народився у селі Лютинськ на Дубровиччині. Але змалечку жив у Квасилові. Саме тут пішов на першу роботу — токарем на “Рівнесільмаші”, звідси ж призваний на строкову службу в армії. Після повернення ще кілька років продовжував працювати на підприємстві, за тим — у гірничому цеху на ЦШК. А згодом зайнявся будівництвом.

У 2020 році Анатолій добровольцем підписав контракт із Збройними силами України. Рік прослужив у найгарячіших точках сходу нашої країни, і повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині. В ході бойових дій Герой отримав декілька поранень. Вперше його поранило осколком у руку. Пройшовши реабілітацію, чоловік знову повернувся до своїх. Удруге отримав важку контузію та втратив слух на одне вухо. Однак, через деякий час знову повернувся на поле битви.

Герой, який нічого не боявся, так розповідають про нього побратими рідним. І ніщо не могло його стримати — навіть поранення.

І хоч за станом здоров’я Анатолій іще міг продовжувати лікування, сам написав рапорт, аби повернутися на фронт. Пройшов чергове навчання, став командиром відділення, командував і оберігав солдатів, наче рідних.… Читати далі

Сергій Юшеєв народився у Рівному, закінчив 24 школу, а за тим здобував виробничі професії зварювальника та плиточника в технічному училищі.

Після строкової служби в армії, працював за спеціальністю. Роботу знаходив здебільшого за кордоном. Але як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення, у перший же день записався добровольцем у військкоматі. Сергій служив в Ужгороді, а за тим його підрозділ направили у Бахмут, звідти — на Запоріжжя.

Саме 8 червня 2023 року 46-річний солдат Сергій Юшеєв загинув від осколкових поранень під час артилерійського обстрілу позицій поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області… Його пухнаста улюблениця перша наче відчула непоправне.

Прощання із Героями відбулося 16 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Сергія Юшеєва на кладовищі “Нове”.

..

… Читати далі

Микола Конончук народився у Рівному, тут навчався у школі, згодом отримав фах електрика і все життя – працював своїми руками. Відслуживши у ракетних військах ще за часів радянського союзу, він повернувся у рідне місто, де разом з дружиною працював, виховував доньку та будував власне затишне життя

.Він робив чудові ремонти, він знав усе, що стосувалося господарства, родина та робота – це була його велика розрада, втіха. Останній час до війни Микола працював у місцевій ДЮСШ сторожем, паралельно теж допомагав з дрібними ремонтами, особливо, що стосувалося електрики .

У перший день повномасштабного вторгнення чоловік одразу став на облік в ТЦК, а у січні 2023 року його призвали на військову службу.

Щирий, невідмовний, працьовитий, вірний друг, найкращий у світі батько, турботливий чоловік, а ще – невимовний патріот рідного міста та держави… Таким Микола Конончук назавжди залишиться у пам’яті кожного, хто його знав.

На жаль, 56-річний рядовий Микола Конончук загинув 8 червня 2023 року під час артилерійського обстрілу позицій в районі населеного пункту Мала Токмачка, Запорізької області.… Читати далі

Олег Рожко народився у Рівному. Навчався у 25 місцевій школі. Після завершення — відразу пішов працювати. Олег спробував себе у різних сферах, не цурався фізичної роботи.

Строкову службу в армії не проходив, адже не підходив за станом здоров’я. Попри це, коли ворог розпочав повномасштабне вторгнення у нашу країну, Олег не вагався — пішов у військкомат та записався добровольцем до лав Збройних сил України. Про те, що тепер захищатиме Україну в однострої, розповів рідним лише згодом. Зателефонував сестрі, аби повідомити та залишити контакти, за якими у крайньому випадку можна буде дізнатися більше.

Спокійний, врівноважений Олег намагався не хвилювати рідних. Тож про те, що довелося побачити, пережити не розповідав. Добрий та щирий він прагнув бути корисним. Але ані тато, ані сестра Олега не мали інформації, де саме служив наш захисник.

На жаль, родина отримала сумну звістку. 12 червня 2023 року в бою з противником в районі села Мала Токмачка Запорізької області Олег Рожко загинув від отриманих травм…У нього залишилася сестра та батько

Прощання із Героєм відбулося 20 червня, о 10.00 на майдані Незалежності.… Читати далі

Андрій Ципрук народився у Рівному. Закінчив Хмельницький національний університет за фахом “інженер-механік”. Та знайшов себе в іншій сфері.

Найбільше часу приділяв сім’ї. Разом із дружиною Катериною ростили донечок-двійняток, яким лиш нещодавно виповнилося три роки. Тож саме дівчатка, їх безпека та добробут були для Андрія на першому місці.

Призвали на службу Андрія у Миколаєві — саме там у січні 2023 року перебував у відрядженні по роботі. Пройшов перше навчання військовій справі, отримав звання матроса, техніка повітряно-десантної служби. За тим навчався у Великій Британії, а коли повернувся — вирушив у найгарячіші точки…

На жаль, 12 червня під час бойового зіткнення з силами противника в районі населеного пункту Шахтарське Донецької області в наслідок артилерійського обстрілу 31-річний Андрій Ципрук загинув…

Прощання із Героями відбулося 17 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали захисника на кладовищі “Нове”…

… Читати далі

Олег Андрущак народився у Казахстані. Коли йому було два роки, разом із батьками переїхав жити в Україну у селище Мізоч. Саме тут закінчив школу, звідси пішов на строкову службу в армії. Служив у прикордонних військах. А за тим повернувся у рідний Мізоч до батьків та трьох старших сестер — Тетяни, Галини та Лариси.

Згодом Олег переїхав до Рівного. У нашому місці познайомився зі своєю дружиною Іриною, тут же народилося двоє їх спільних синів — Антон та Павло. Тут же займався своєю улюбленою справою, якій присвятив усе життя — будівництвом.

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Герой не міг залишатися осторонь. Він двічі приходив у військкомат, аби добровольцем іти у військо, проте щоразу чув прохання почекати.

“Я готовий вас захищати, вже трохи пожив, то чого ж чекати, поки гинуть молоді хлопці?” – говорив Герой. І слова були сповнені не лише патріотизмом, а й батьківською турботою, бо ж уже понад рік в лавах Збройних сил України нашу землю боронить його старший син Антон.

Наш Герой таки дочекався свого виклику — у січні 2023 року і він вирушив захищати Батьківщину.… Читати далі