Війна (2022) – Page 8 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Тарасіч Олександр Олександрович (01.05.1989 – 05.06.2023)

Тарасіч Олександр Олександрович – народився 1 травня 1989 року у місті Вараші. У 2017 році закінчив приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет»
14 лютого 2022 року його було зараховано на роботу у Вараську міська публічну бібліотеку на посаду провідного інженера з програмного забезпечення комп’ютерів.

Він був не просто працівником бібліотеки — він був серцем команди. Талановитий програміст, уважний колега, добрий і щирий чоловік, який завжди вмів знайти рішення і підтримати інших.
В особовій справі родинний стан: мама Тарасіч Валентина Владиславівна, та син Тарасіч Антон Олександрович. Він дуже любив бабусю й дідуся, вони були для нього тим затишним світом, де пахне дитинством.

34-річного молодшого сержанта, жителя Вараша, мобілізували на захист України у січні 2023 року, де він мужньо виконував військовий обов’язок. Тарасіч Олександр Олександрович був командиром відділення однієї із рот 95-ої окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув Олександр 5 червня 2023 під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мар’їнка Донецької області.

Поховали військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища у селі Стара Рафалівка.

Без батька зростатиме його син.… Читати далі

Тушаковський Борис Олександрович (02.05.1981 – 02.02.2025

Борис Тушаковський народився 2 травня 1981 року. Проживав у селі Балки Радивилівської громади. Випускник Радивилівського ліцею №2 (в роки його навчання Радивилівської ЗОШ №2 ім.П.Г.Стрижака), золотий медаліст випуску 1998 року. Цього ж року в ступає до Національного аграрного університету на спеціальність лісове господарство. В 2003 році отримав фах інженера лісового господарства.
У минулому – держслужбовець, довгий час працював у Радивилівській районній державній адміністрації головним спеціалістом відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та інфраструктури тодішньої адміністрації.
Після ліквідації РДА у ході реформи децентралізації в Україні працевлаштувався на Радивилівську меблеву фабрику.

У березні 2022 року Бориса Тушаковського призвали на військову службу Другим відділом Дубенського РТЦК та СП. Він служив стрільцем у стрілецькому батальйоні.
Загинув 2 лютого 2025-го року при виконанні бойового завдання за призначенням поблизу населеного пункту Приморське Запорізької області під час воєнних дій на території України.
Борис був дуже відповідальним та сумлінним християнином та глибоко віруючою людиною. Він був учасником церковного хору, часто долучався до християнського паломництва. Тож уся духовна громада щиро молилась про Царство Небесне душі та гірко оплакувала хорошу і світлу людину, доброго і люблячого чоловіка і батька, який назавжди залишиться таким у пам’яті всіх, хто його знав, любив, поважав.… Читати далі

Хоптюк Віктор Васильович (05.08.1975-05.02.2024)

Віктор Хоптюк народився 5 серпня 1975 року. Проживав у селі Білогородка Вербської тергромади. До лав Збройних Сил України був призваний у травні 2023 року. Службу у війську проходив у званні сержанта на посаді навідника механізованого відділення. На жаль, навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону, сержант Хоптюк Віктор Васильович 5 лютого 2024 року.

Прощання з Віктором відбулось у селі Білогородка.

Без батька залишилось пʼятеро дітей та дружина

Данчук Валентин (20.09.1980-06.02.2024)

Валентин Данчук народився 20 вересня 1980 року у селищі Квасилів. Закінчив Квасилівську школу, за тим вступив у Рівненський автотранспортний технікум, де здобув фах автомеханіка. Після закінчення пішов служити до Збройних сил України.

Рідні пригадують, що під час служби Валентин проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Дисциплінований, рішучий, нагороджений численними грамотами за зразкову службу. Отримав звання сержанта.

Після строкової служби Валентин працював за спеціальністю. Одружився, разом виховували двох синів. Саме родину, сімейні та релігійні традиції цінував понад усе. Дуже любив рідний край, країну, був патріотом України – ці якості виховував і в своїх синах. Люблячий чоловік, турботливий син, врівноважений брат, вірний друг, справжній голова родини. Мав господарство, любив обробляти землю.

У 2014 році Валентин – активний учасник Євромайдану у Києві. Адже незалежна та вільна Україна була його головним пріоритетом. Коли ж у лютому 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Валентин відразу добровольцем пішов до війська. З перших днів служив у бригаді територіальної оборони Рівного, перебував на чергуванні поблизу білоруського кордону.… Читати далі

Романюк Олег Володимирович, позивний «Гунд» (15.10.1973-16.102024)

Олег Романюк народився 15 жовтня 1973 року в місті Дубно. Після закінчення школи №1 навчався в Рівненському сільськогосподарському технікумі, де здобув фах юриста. Впродовж життя Олег працював на різних роботах, був учасником Революції Гідності.

У перший день війни він добровільно звернувся до військкомату та мобілізувався до лав ТрО. Спочатку захисник чергував на блокпостах Дубна, Млинова, Сарн, а з листопада 2023 року захищав Батьківщину на Торецькому напрямку, в районі Часового Яру, де і загинув 16 жовтня 2024 року під час мінометного обстрілу противника. Після майже десяти місяців у статусі зниклого безвісти воїн повернувся на вічний спочинок до рідного міста.
Олег був люблячим сином, надійним братом і вірним другом. Будував плани на майбутнє, після завершення війни… Яким, на жаль, не судилося збутись…

Впродовж десяти місяців воїна вважали зниклим безвісти. З найрідніших у нього залишилася мама, брат, племінники.

Поминальну панахиду на майдані відслужили священники Дубенського благочиння Православної церкви України. Поховали військовослужбовця на Алеї слави у Дубні. Третє вересня у місті оголосили Днем жалоби.

Бондар Геннадій Ігнатович (22.01.1971 – 05.08.2024)

Народився Геннадій 22 січня 1971 року у селі Стрільськ. Тут пройшло усе його дитинство та юність. З 1989 по 1991 роки проходив строкову службу в армії у званнях рядового, молодшого сержанта і згодом сержанта на ОКПП «Чоп», займав посаду командира стрілкового відділення прикордонних військ кдб срср.

У 1993 році Геннадій Ігнатович одружився та разом з дружиною Вікторією став мешкати у м. Сарни. Здобув вищу інженерну освіту в НТУУ «Київський політехнічний інститут їм. І. Сікорського». Працював інженером по охороні праці на Сарненському комбінаті хлібопродуктів, згодом – інженером по охороні праці в АТ «Укрпошта», пізніше став далекобійником, перевозив вантажі країнами Європи.

Вільний час Геннадій любив проводити із сім’єю та родиною, подорожував та читав художню літературу, здебільшого пригодницьку. Улюблений його письменник – Олександр Дюма, улюблений твір – «Граф Монте-Крісто». Він дуже любив відпочинок на природі, надавав перевагу активному відпочинку, зокрема дайвінгу та гірськолижним активностям. Також, іноді полюбляв грати в комп’ютерні ігри, його улюблена гра – «S.T.A.L.K.E.R.». Він навіть мав різні видання цієї гри на колекційних дисках.… Читати далі

Баланович Назар Юрійович, позивний “Сокол” (16.10.2001 – 27.05.2024)

22-річний солдат Назар Баланович житель м. Сарни, закінчив місцеву ЗОШ №3 та продовжив навчання у ВПУ-22 за спеціальністю маляр-штукатур. У 2021 році був призваний на строкову службу до Національної гвардії України. По закінченню служби, у серпні 2023 року підписав контракт з військовою частиною 3018 НГУ. Був бійцем 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади швидкого реагування НГУ «Рубіж. У складі підрозділу «Сокол» — такий позивний мав Назар — мужньо захищав країну в Гостомелі та Борисполі.

Ще зовсім молодий, але надзвичайно мужній та відважний патріот прагнув захистити всіх українців від ворога. Попереду було довге життя сповнене планів та мрій та, на жаль, 27 травня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області він героїчно загинув. Йому навіки 22.

Відповідальний, щирий, чуйний Назар назавжди залишиться у памʼяті рідних та близьких Воїном, який ніколи не боявся труднощів, мужньо виконував всі поставлені завдання, намагався стати кращим у всьому.

У Героя залишились батьки та брат.

Похований на Алеї Героїв у м. Сарни.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відповідно до Указу Президента України у травні 2025 року, орденом «За мужність» III ступеня нагороджено солдата НГУ Назара Балановича (посмертно).… Читати далі

Морозовський Юрій Ярославович (28.05.1978-06.02.2024)

Юрій народився 28 травня 1978 року у місті Рівне. Навчався у школі №13 до 9-го класу, закінчив школу №9. З дитинства був активним, дружелюбним, відвідував гуртки танців та бойового мистецтва. Вирізнявся розумом і ерудованістю, мислив логічно та стратегічно, любив читати книги.

Під час строкової служби в армії захопився різьбленням по дереву. Після повернення відразу почав працювати у службі охорони Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В. Поліщука.

У 21 рік втратив маму та вирішив спробувати життя за кордоном, але завжди тягнувся додому, в Україну. Після нетривалих поїздок за межі країни у 2002 році, повернувшись із Чехії, зустрів майбутню дружину Юлію. Разом вони створили сім’ю, виховали доньку Злату та сина Ярослава.

Юрій працював консультантом з електротехніки, вантажником, а згодом влаштувався у фірму «Лорі», де пропрацював близько 15 років і об’їздив усю Україну.

Любив тварин, грав у шахи, шашки та нарди. Був щирим, вірним і життєрадісним чоловіком, батьком та другом, завжди готовим допомогти.

Рідні кажуть, що він завжди був вірним своїм переконанням, не засуджував нікого, намагався всім допомогти.… Читати далі

Мазур Сергій (11.03.1974-02.04.2014)

Народився Сергій 11 березня 1974 року в с.Межиріч, що на Острожчині. Після закінчення школи навчався у Мирогощанському аграрному коледжі на зоотехніка. Там зустрів своє кохання – Надію, яка теж разом з ним навчалася на одному відділенні.

Одружилися. У новоствореній сім’ї народилося троє діток. Сергій був працьовитим чоловіком, ніякої роботи не боявся. Трудився у колишньому місцевому КСП «Україна», на цегельному заводі у Дедеркалах, у РЕМі, у дорожній службі, працював у Тернополі у компанії «Viknar’off».

За розбудову Української Православної церкви у 2016 році патріарх Філарет нагородив Сергія Мазура орденом Святого Юрія Переможця, яким він дуже дорожив, вважав його своїм оберегом і брав на бойові позиції. Де зараз нагорода – невідомо.

Із перших днів служби Сергій проявляв відвагу, відмінно виконував бойові завдання на найважчих позиціях.

Згодом воював на Куп’янсько-Лиманському напрямку, поблизу Сватового. З кінця липня 2023 року бригада проводила там штурмові дії, у районах населених пунктів Кармазинівка, Райгородка, Надія, Сергіївка, Новоєгорівка, Нововодяне. Брав участь у звільненні села Благодатне при контрнаступі у 2023 році.

24 березня 2024 року, сильних і сміливих воїнів-єгерів перевели на найважчий у той час Авдіївський напрямок.… Читати далі

Шевчук Андрій Миколайович (22.12.2000-02.09.2024)

Андрій народився 22 грудня 2000 року в селі Вітковичі Березнівського району в багатодітній сім’ї. 1 вересня 2007 року вступив до 1 класу Вітковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Закінчив Вітковицький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» у 2018 році. У віці 9 років залишився сиротою. У дитячі та юні роки проживав та був під опікою у сім’ях старшого брата Віктора та рідного дядька Леоніда Рябчуна. Хлопець зростав допитливим, веселим та працьовитим.

У мирний час працював на сезонних роботах, їздив на заробітки за кордон, любив ремонтувати техніку.
Андрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним хлопцем, мав велике коло друзів. Для всіх односельчан він був, є та назавжди залишиться
прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник України.
Молодший сержант Андрій Шевчук захищав Україну з квітня 2022 року.

Андрій загинув 02 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 23 роки.
Довгих 4 місяці Андрій вважався зниклим безвісти. Після тривалого пошуку тіла Герой повернувся додому «на щиті»…
Поховали Андрія на кладовищі у селі Вітковичі.… Читати далі