Революція гідності. Війна. Рівненщина

Олександр народився в селищі Гоща Рівненської області, навчався у місцевій гімназії. Закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Екологія». Останні роки життя мешкав із родиною в Луцьку на Волині, був головним редактором громадсько-політичної газети, а згодом – журналу «Правий поступ». 

Олександр виховувався у Пласті. Він був активістом, членом «Молодіжного Націоналістичного Конгресу», а у 2004 році — співкоординатором громадянської кампанії «ПОРА!» на Рівненщині. Олександр долучався до організації патріотичних молодіжних таборів, теренових ігор та інших заходів.

У 2005 році спільно з побратимами з «Національного Альянсу» брав участь в опозиційній акції «Чорнобильській шлях» в Мінську, після чого білоруський суд призначив йому 10 діб арешту.

З початком повномасштабного вторгнення чоловік добровольцем пішов на фронт. Служив у взводі зв’язку 25-го штурмового батальйону 47-ї окремої механізованої бригади «Маґура» Збройних Сил України.

Брав участь у наступі під Роботиним. З жовтня 2023 року без ротації тримав оборону на Авдіївському коксохімічному заводі, пізніше обороняв Бердичі.

Молодший сержант Олександр Машлай поліг 6 травня 2024 року біля селища Благодатне на Донеччині.… Читати далі

Сирота Андрій Любомирович народився 27 січня 1994 року в селі Корнин. Тут минуло його дитинство, тут він пішов до школи, зробив перші кроки у доросле життя.

Навчався у Корнинському ліцеї імені Романа Петровича Свіржевського, де проявляв себе як щирий, доброзичливий, активний учень, мав багато друзів, любив спорт, особливо футбол та бокс.

Андрій змалку любив природу, ліс, збирання грибів. А найбільшою захоплюючою справою було рибалити та ловити раків, також захоплювався колекціюванням старовинних монет.

Після закінчення школи здобув професію електрозварювальника, реставратора кузовів. Згодом почав займатися будівництвом. Працював у будівельній сфері в Києві та Київській області.

В 2019 році Андрій створив сім’ю. Разом з дружиною виховував двох дітей – донечку Дарину та синочка Давида. Він був люблячим батьком, проводив багато часу з дітьми, навчав їх грати у футбол, їздити на велосипеді, плавати. Родина була для нього найбільшою цінністю.

7 листопада 2024 року був призваний до лав Збройних Сил України.Пройшов навчання, після чого служив стрільцем-санітаром в 5-ій окремій механізованій бригаді військової частини А 4594.

Він чесно і самовіддано виконував свій військовий обов’язок.… Читати далі

Андріюк Олег Богданович народився 5 лютого 1973 року в селі Колоденка, де і проживав. Навчався в Колоденській школі, після школи одразу пішов на строкову службу у 1991 році у високомобільні десантні війська (ВДВ), в 1991-1992 роках служив у Вітебську (Білорусь), а згодом прийняв присягу на вірність українському народові у 1992-1993 роках.

Після армії пішов працювати водієм. Був єдиною дитиною в сім’ї. Батьків втратив, коли був ще зовсім молодим.У 1998 році одружився, а згодом у 1999 році народилась чудова донечка.

Любив життя, був добрим, мужнім, хоробрим, життєрадісним, працьовитим, люблячим чоловіком, татом та дідусем. Був відкритим для людей і завжди йшов на допомогу. Мав багато друзів і був душею компанії.

Найбільше любив гратися з онуком, автомобілі і ходити по гриби. Був борцем за справедливість і будував плани на майбутнє. Коли почалась повномасштабна війна 24 лютого 2022 року не задумуючись пішов допомагати облаштовувати блокпости і волонтерити. Згодом, 19 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Навчання проходив на полігоні у Яворові, а пізніше перевівся у Запоріжжя.… Читати далі

Сергій Анатолійович народився та проживав у селі  Тріскині. З 1994 по 2003 роки навчався в Тріскинський ЗОШ (нині Тріскинський ліцей). Ріс звичайним сільським хлопцем, любив грати у футбол, хокей, захоплювався риболовлею. Після закінчення школи, з 2003 по 2006 роки, навчався в Київському  вищому професійному училищі будівництва та архітектури № 8, де здобув професію «лицювальник-плиточник». У 2006 році влаштувався на роботу у фірму Київміськбуд (ДСК-3 СМУ-1) плиточником.

30 жовтня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ, у 59-ту окрему штурмову бригаду імені Якова Гандзюка, 9 батальйон, 1 рота. А вже з 5 листопада по 18 грудня того ж року проходив навчання в Англії.

Після навчання за кордоном повернувся в Україну та був направлений на службу у м. Павлоград,  Дніпропетровська області, згодом – на Покровський напрямок  Донецької області.

22 грудня 2024 року Сергій Анатолійович пішов на позиції і відтоді з ним був втрачений зв’язок. З 25 грудня вважався зниклим безвісти, а вже 30 грудня надійшла звістка, що живий. Та радість рідних тривала недовго…Сержант Філончук Сергій Анатолійович загинув 10 січня 2025 року, від вогнепальних поранень по дорозі у госпіталь, біля населеного пункту Нововасилівка Покровського району Донецької області.… Читати далі

Регеза Володимир Васильович народився 18 липня 1989 року в селі Баранне Дубенського району Рівненської області, де й проживав з родиною.

Після закінчення Крупецької ЗОШ І-ІІІ ступенів навчався в Радивилівському професійному ліцеї та здобув професію «Муляр-штукатур».

Володимир був гарним сином та братом, вірним, щирим другом, надійною опорою та підтримкою для рідних та близьких.

Володимир Регеза був мобілізований у березні 2022 року. Служив у званні старшого солдата, був стрільцем 2 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини.

Вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, Володимир Регеза  загинув 15 квітня 2025 року, під час виконання службових обов’язків із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв’язку із військовою агресією російської федерації проти України, в районі н.п. Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області.

Поховали загиблого воїна з військовими почестями на кладовищі у селі Крупець.

… Читати далі

Народився 21 жовтня 1979 року у місті Здолбунів. Коли Аркадію виповнилося два роки, його батько залишив сім’ю, вихованням займалася мама та  старша сестра.

 Навчання Аркадій розпочав у 1986 році у Здолбунівській  загальноосвітній школі №1.

1994 року поступив у професійно- технічне училище №3 міста Здолбунова на слюсара по ремонту автомобілей.

У  1997 був призваний до прикордонної військової служби у місто Мукачево. Після проходження строкової служби працював будівельником.

1999 року одружився  з Рибак Марією Віталіївною 1981р.н., від тоді проживав у с.Загороща . Спільно з дружиною мають трьох діток, сина  Владислава 2000р. н., та двох доньок Вероніку 2010р.н. та Злату 2012 року народження. Аркадій дуже любив та цінував свою сім’ю. Завжди був усміхнений , життєрадісний та позитивний, він був із тих людей, про яких кажуть «душа компанії».

Від початку російського вторгнення на територію нашої країни 24.02.2022р., Аркадій одним із перших став на захист територіальної цілісності  та незалежності України, він активно долучився до місцевого добровільного формування, а згодом, 07.03.2022 року, сам звернувся у військомат, щоби повідомити про себе , що він є, адже проживав не за місцем реєстрації.… Читати далі

ОСТАПЧУК Віктор Петрович народився у 1989 році, проживав у селі Крупець.

Захисник проходив військову службу на посаді стрільця-снайпера 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.

Воїн віддав своє життя за волю України та наше майбутнє. Життя Віктора Остапчука трагічно обірвалося 19 липня 2024 року в районі села Прогрес Покровського району Донецької області. Воїн вважався зниклим безвісти. Лише 11 червня 2025 року до військової частини надійшла постанова про ідентифікацію особи Віктора Остапчука.

Поховали Віктора з військовими почестями на кладовищі в с. Крупець.

Бійцю назавжди – 35 років.

… Читати далі

Любомир народився 25 грудня 1990 року у селі Теслугів Дубенського району, де і  проживав із сім’єю. . Закінчив Дрогобицький нафтовий технікум за спеціальністю «Обслуговування і ремонт обладнання нафтових і газових промислів». Займався підприємницькою діяльністю.

Навесні 2022 року чоловік приєднався до лав захисників, щоб боронити Україну від окупантів. Воював у лавах 1-го (Донецького) прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Обіймав посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії-начальника секції (гранатометника) Прикордонної комендатури швидкого реагування № 1

. Перше бойове хрещення відбулося на Донеччині в с. Тетянівка, де приймав безпосередню участь у бойових діях.

З 9 січня 2023 року не виходив на зв’язок з рідними, вважався зниклим безвісти.

Любомир загинув 09.01.2023 року у м. Соледар,

До останнього подиху захищав рідну Батьківщину від рашистів, мужньо боровся за нашу державу, наближаючи Перемогу.

Поховали воїна у рідному селі. У загиблого героя залишилися дружина, донечка, батьки та брат.

… Читати далі