Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився 14.07.1999 року в селищі Оржів Рівненського району Рівненської області. Мама Ревут Інна Олександрівна народився 07.12.1975 р.н. Батько Ревут Олександр Григорович 05.11.1973 р.н. Проживають в селищі Оржів по вул. Центральна, 48/39.

З 2005 по 2016 рік навчався в Оржівському НВК.

З 2016 по 2020 рік навчався в гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука на факультеті фізичне виховання.

Працював тренером на обласній станції юних туристів в м. Рівне з 2017 по 2019 роки. В Оржівському НВК працював. Він вів гурток туризму. Любимі заняття: туризм і ковзани.

Не одружений. Службу в армії не проходив. В зоні АТО не був.

31.03.2022 року склав контракт добровольця територіальної охорони.

В ЗСУ призваний 29.09.2022 року. Спочатку проходив навчання в м. Житомир. Потім направлений у 81 Донецьку десантно-штурмову бригаду.

Спочатку був молодшим сержантом, а з 26.05.2023 року став молодшим лейтенантом та командиром взводу.

9.08.2023 року отримав посвідчення серія УБД №589373, а 21.08.2023 року №1889 відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест хоробрих» Генерал В.Ф. Залужний та нагороджений в серпні 2023 року зброєю ТТ7.62.… Детальніше

Усенко Дмитро Юрійович народився морозного зимового дня 18 січня 2003 року в селищі Клевань Рівненського району Рівненської області у сім’ї робітників Юрія та Вікторії.

У 2009 році пішов до першого класу Клеванської санаторної школи, а в 2012 році був переведений до Клеванського ліцею №1. Після закінчення 9-го класу вступив до Клеванського професійного ліцею за спеціальністю «Автослюсар-ремонтник».

21.10.2021 року був призваний до проходження строкової військової служби.

У 2023 році по закінченні строкової військової служби підписав контракт із Національною гвардією України. Служив у м. Запоріжжя у 15-ій бригаді оперативного призначення «Кара-Даг» НГУ.

У своїх 20 років юний герой мав звання «Рядовий солдат» на позивний «Амбал». Відважний помічник гранатометника 2 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення в/ч 3029.

Брав участь у боях на Запоріжжі.

Відповідно до Указу Президента України №255 від 17.04.2022 року солдат Дмитро Юрійович Усенко за проявлену мужність та героїзм, вірність військовій присязі нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

26.11.2023 року під час виконання бойового завдання Дмитро героїчно загинув в с.… Детальніше

Окерешко Григорій Миколайович народився  01.06.1970 року в смт  Першотравневе (нині Новий Моквин) Березнівського району Рівненської області.
Григорій зростав у багатодітній родині. Він був найменшим, шостою дитиною в сімї. Батьки мали велике господарство та багато працювали на землі. Відповідальність, дисципліну, розумний підхід до будь-якої справи Григорій перейняв від своїх батьків. У 1987 році закінчив повний курс Першотравневої середньої загальноосвітньої школи Березнівського району Рівненської області.
У шкільні роки ходив на різні секції, зокрема на секцію дзюдо. Отримав свідоцтво що пройшов навчання, по програмі радіоелектроніка. У 1987 році вступив до Інституту водного господарства, проте залишив навчання після служби в армії.
З 05.07.1988р. по 30.07.1989р. служив в армії. З 01.09.1991р. по 26.06.1992р. навчався в Костопільському ПТУ, де здобув кваліфікацію електрослюсаря 4- го розряду.
З 1992 – 1999 рр. працював у Костопільському домобудівному комбінаті (цехи ДСП, ПТС). Постійно підвищував свою кваліфікацію. На роботі неодноразово висловлювалась подяка за високу професійну майстерність та трудові здобутки. Григорія дуже поважали як хорошу людину та кваліфікованого працівника. Йому довіряли найскладніші завдання.… Детальніше

     Панько Сергій Іванович  народився в місті Костополі. Навчався у школі №1 до 1990 року, закінчив місцеве СПТУ – № 14, за фахом електрик. З 1993 року працював будівельником, в цьому ж році призвали до служби в  армію. Коли повернувся додому, працював електрослюсарем в  Костопільському ДБК( 1996). Був чесним та добросовісним працівником, гарно відзивалися за нього працівники. У 1997 році одружився. У 1999 році народився син Владислав, а у 2004 році – донька Аліна.  Працював на фанерному заводі, їздив на заробітки  за кордон, а коли повертався, його завжди  вдома чекала робота – ремонтував людям електротехніку. До повномасштабного вторгнення Сергій працював на лісопильному підприємстві.

   Повістка прийшла у грудні 2022-го. Сергій Панько пройшов навчання і невдовзі поїхав на фронт. Воював у найгарячіших точках на Донеччині та на Харківщині. Служив командиром міномету мінометного взводу. Додому приїздив лише один раз – у листопаді 2024-го на весілля сина. 

   У квітні 2025-го, на Вербну неділю, Сергій Панько повідомив дружині, що у нього знову бойовий вихід. 

   13 квітня під час заходу на позицію в районі села Плещіївка  Краматорського району на Донеччині автомобіль, у якому їхала бойова група, потрапив під удар ворожого дрона.  … Детальніше

         Попович Андрій Юрійович народився 10 січня 1993 року в Костополі. Навчався у місцевій школі №2, згодом здобув фах муляра-штукатура в Костопільському будівельно-технологічному фаховому коледжі. Після закінчення навчання працював за спеціальністю, спершу на приватних підприємствах у рідному місті, згодом за кордоном.
   Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій перебував у Чехії. Проте повернувся додому,  щоб  підтримати  батьків.
   У грудні 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України.Андрій проходив службу солдатом у складі 225 окремого штурмового полку.
   Андрій Попович загинув 16 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в Сумській області. Андрій, єдиний син у батьків. Полеглого  захисника  відспівали у Петропавлівському храмі. На майдані Т.Г. Шевченка з ним попрощалася громада. 
 Поховали Андрія Поповича  на «Новому» цвинтарі в Костополі. 

     Попович Андрій Юрійович  нагороджений  медаллю ” За оборону  рідної держави”

Публікації про Попович А

У суботу, 2 серпня, Костопільська громада проведе в останню путь свого захисника Андрія Поповича, який віддав життя за Україну.

Згадує Тетяни Миколаївни, мама:
«Син був надзвичайно добрим і щедрим. Він постійно допомагав у всьому, а на свята ми завжди разом готували різні смаколики.

   Романович  Юрій  Миколайович  народився   22 листопада 1976 року у Костополі. Навчався в школі  №2  та був  випускником  Костопільського  професійно- технічного  училища. Брав участь у змаганнях  по мотокросу і зайняв 2-е місце. Навчався в музичній школі, грав на трубі в оркестрі.  Після закінчення навчання працював по спеціальності, а згодом виготовляв пам’ятники та ремонтував  автомобілі.

   Романович Юрій з перших днів повномасштабного вторгнення не вагаючись став на захист рідної держави.

   26 лютого 2022-го доєднався до лав ЗСУ. Служив кулеметником відділення снайперів роти вогневої підтримки. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив сміливість та мужність. 47-річний герой, патріот української землі, який вірив в перемогу і боровся за неї до останнього подиху. 
   Молодший сержант Юрій Романович  загинув 18 квітня 2024 року біля села Очеретине у Донецькій області. Отримав поранення несумісні з життям.                    Щирий, добрий та люблячий. Таким запам’ятають Юрія рідні та близькі, друзі та родина.   Поховали захисника на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного легіону.

   Вдома на нього чекали матір, брат, рідні та друзі. … Детальніше