Революція гідності. Війна. Рівненщина

Дмитро Гордійчук народився 21 грудня 1990 року у Рівному. Навчався у місцевій школі №4, далі продовжив навчання у Вищому професійному училищі №1 міста Рівне. Дмитро служив в армії. Після того почав роботу на підприємстві «Рівнеоблводоканал».

Наш захисник пропрацював слюсарем-ремонтником 6 розряду відділу з обслуговування засобів вимірювальної техніки служби з обслуговування засобів вимірювальної техніки.

З початку повномасштабного вторгнення Дмитро був у лавах Територіальної оборони. А у червні 2022 його призвали до лав ЗСУ і він не вагаючись узяв зброю до рук, щоб боронити свою Батьківщину.

Про службу у війську рідним Дмитро розповідав не багато. У травні 2024 року захисник отримав поранення, але після одужання одразу ж повернувся до виконання бойових завдань.

– Мені здається, що він відчував те, що може загинути. Тому частіше почав говорити про масовані обстріли, як вдалося врятуватися і те, що вдалося відійти, – розповідає дружина Героя Тетяна. – Дмитро загинув під час ворожого обстрілу 13 вересня 2024 року у Курській області російської федерації.

Мужній захисник, турботливий батько, люблячий чоловік та прекрасний син – саме таким в серцях рідних та близьких залишиться Дмитро Гордійчук.… Читати далі

Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою.… Читати далі

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Читати далі

Лукомський  Андрій Миколайович народився в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, середню освіту отримав у середній школі №1 імені Т.Г. Шевченка. Закінчив Рівненський сільськогосподарський фаховий коледж, здобув спеціальність товарознавця. Упродовж останніх десяти років працював у рівненському супермаркеті «Велмарт» за фахом.  Працював з задоволенням і був шанований в колективі. 

На службу Андрія мобілізували у березні 2025 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі, й на початку літа у складі 156 окремої механізованої бригади поїхав на Сумщину. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення.  

«Я дуже вболівав за брата, переймався його психологічним станом, цікавився ситуацією на позиціях, де він перебував. Андрій завжди був позитивний, ніколи не скаржився», – розповів брат Андрія Володимир.

У серпні підрозділ, в якому служив Андрій, перекинули на Донецький напрямок.

«Востаннє я розмовляв з Андрієм за два дні до його загибелі. А мама говорила з ним, може, за годину чи дві. Ми тільки-но надіслали йому посилку і уточнювали, що ще йому потрібно на службі. А коли він не вийшов на зв’язок, мама відчула недобре… Андрій знав, що свідомо піде служити, коли прийде його час, і з честю виконав свій обов’язок», – сказав також Володимир.… Читати далі

Феськов Сергій Сергійович народився 05 листопада 1990 року в селі Уїздці. Там же навчався у місцевій школі, згодом був призваний на строкову службу в десантні війська.

Після повернення додому, вступив до Здолбунівського залізничного ліцею, де здобув професію помічника машиніста електровоза. Та вдома працювати не захотів. Коли з’явилась можливість, поїхав до Києва, де працював на станції метро “Дарниця”, складачем вагонів.

Згодом, змінив професію та влаштувався на роботу до пекарні, працював разом з мамою Оксаною. Там зустрів свою кохану Валю, одружився, в подружжя народився синочок Богдан.

З родиною Сергій проживав у селі Ярунь, Новоград-Волинського району, а на роботу їздив до столиці.

З перших днів повномасштабного вторгнення, Сергій став на захист рідної землі від руської навали. Вступив до складу територіальної оборони міста Житомир, а згодом був мобілізований до лав ЗСУ у складі 95 десантно-штурмової бригади та направлений в східні області України.

Сергій з побратимами бив ворога на усіх напрямках. Харків, Ізюм, Лиман – карта бойових дій 95-ої бригади.

Кінцева зупинка, бої поблизу смт Кримінне Северодонецького району Луганської області.… Читати далі

Іван Суржук народився 7 липня 2004 року в Рівному. Навчався у місцевій гімназії №3, згодом – у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові та Рівненському фаховому коледжі НУБіП.

З дитинства Іван зростав активним хлопцем: захоплювався футболом, аеромоделюванням, танцями, любив співати, вмів грати на гітарі. У школі його улюбленим предметом була математика. Він також досягав успіхів у спорті, зокрема в єдиноборствах, виступаючи за клуб бойових мистецтв «Будокан»

Навесні 2022 року курсант Академії Іван Суржук уже брав участь в обороні та звільненні Київської області від російських окупантів. Перебуваючи у складі бойової бригади Іван отримав важке поранення на Сході, захищаючи Україну. П’ять місяців проходив реабілітацію, але, попри стан здоров’я, повернувся у стрій – до своїх побратимів, яких не міг покинути. Боєць казав: «Я одужаю щойно повернуся до служби».

«Всі, хто знав Івана, згадують його як щиру, світлу та надзвичайно добру людину. Хлопець із великим майбутнім: офіцер ЗСУ, козак, воїн, чудовий спортсмен, улюблений син своїх батьків. Він міг долучитися до юридичної спільноти, адже мав відповідну освіту.… Читати далі

Герасимчук Сергій Петрович народився 04 квітня 1985 року в селі Лебеді Острозького району. До 9-го класу навчався у Верхівській середній школі, потім у Дерманській гімназії. Після закінчення гімназії призваний на строкову службу, яку проходив у 169-му навчальному центрі «Десна» у Чернігівській області.

По закінченню служби повернувся додому, влаштувався працювати на Здолбунівський цегельний завод. Наступні кілька років були непростими і для всієї країни, і для Сергія. Адже від 2014 року він призваний на службу, яка тривала у зоні проведення антитерористичної операції, у найгарячіших точках.

Два роки АТО, контузія, за станом здоров’я повернувся додому. Та з початком повномасштабного вторгнення 28 березня 2022 року Захисник призваний до лав ЗСУ.

Вигартуваний у вогнях АТО, наш Герой не вагаючись пішов захищати рідну домівку. Спочатку Тучинський полігон, пізніше у складі 110-ої бригади направлений у перший мотопіхотний батальйон міста Авдіївка.

Більше року під ворожими кулями в самому пеклі Сергій захищав рідну землю від ворогів. Під час артилерійського обстрілу 8 червня 2023 року отримав поранення. П’ять днів медики боролись за життя воїна в лікарні міста Києва.… Читати далі

… Читати далі