Революція гідності. Війна. Рівненщина

Герасимчук Сергій Петрович народився 04 квітня 1985 року в селі Лебеді Острозького району. До 9-го класу навчався у Верхівській середній школі, потім у Дерманській гімназії. Після закінчення гімназії призваний на строкову службу, яку проходив у 169-му навчальному центрі «Десна» у Чернігівській області.

По закінченню служби повернувся додому, влаштувався працювати на Здолбунівський цегельний завод. Наступні кілька років були непростими і для всієї країни, і для Сергія. Адже від 2014 року він призваний на службу, яка тривала у зоні проведення антитерористичної операції, у найгарячіших точках.

Два роки АТО, контузія, за станом здоров’я повернувся додому. Та з початком повномасштабного вторгнення 28 березня 2022 року Захисник призваний до лав ЗСУ.

Вигартуваний у вогнях АТО, наш Герой не вагаючись пішов захищати рідну домівку. Спочатку Тучинський полігон, пізніше у складі 110-ої бригади направлений у перший мотопіхотний батальйон міста Авдіївка.

Більше року під ворожими кулями в самому пеклі Сергій захищав рідну землю від ворогів. Під час артилерійського обстрілу 8 червня 2023 року отримав поранення. П’ять днів медики боролись за життя воїна в лікарні міста Києва.… Читати далі

… Читати далі

… Читати далі

Кирилюк Юрій Вячеславович народився 07 травня 1982 року в селі Здовбиця. Закінчив 11 класів Здовбицької середньої школи, після цього призваний на строкову службу, яку проходив у частині внутрішніх військ міста Сімферополь.

По закінченню служби вступив до Здолбунівського залізничного училища. Потому зустрів своє кохання – Ярину, одружився. В молодій сім’ї народилася донечка Уляна. Згодом влаштувався працювати помічником машиніста електровоза на залізниці, пізніше призначений машиністом електровоза.  З початком повномасштабної війни одразу пішов у Здолбунівський військкомат. 

24 лютого 2022 року – перші години війни, Юра під ранок приїхав із поїздки, а вже о 12 годині чекав своєї черги у Здолбунівському військоматі.

Два місяці пробув у роті охорони при військкоматі, далі полігони Володимир-Волинська та Явора. У складі 10-ої гірсько-штурмової Коломийської бригади був снайпером, воював поблизу населеного пункту Новофедорівка Донецької області. 

У лютому 2023 року військовослужбовця направляють на бойові позиції у Берестове. Свою 41 річницю Юра відсвяткував під обстрілами на завданні. 11 травня передзвонив рідним, подякував усім за привітання і знову в бій, і знову на передову.… Читати далі

Денис Сердюк народився 30 липня 1988 року у Кривому Розі. Навчався у місцевій школі, згодом здобув фах електрогазозварювальника.

Працював за спеціальністю у різних містах України. Упродовж останніх шести років проживав у Рівному. Був задіяний у будівництві підприємства «Кроноспан» поблизу обласного центру. У липні 2024 року Денис Сердюк підписав контракт зі Збройними силами України.

«Це було його свідоме рішення. Йому подобалася служба. Він пройшов навчання в Чехії. Спочатку перебував в інженерних військах, згодом приєднався до 108-го окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі». Денис цікавився історією, йому було цікаво дізнаватися про події минулого. Він постійно любив щось робити, ремонтувати – не міг сидіти без справи», – розповіла дружина Захисника.

Побратими називали воїна з позивним «Циган» людиною честі та відваги, справжнім другом і надійним плечем.

На жаль, 37-річний старший солдат Денис Сердюк загинув 7 березня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.

У Захисника залишилися дружина, донька, мама та дві сестри. 

… Читати далі

Рибачок Дмитро Володимирович народився  5 листопада 1994 року в  с. Адамівка, Березнівського району.  З 2000  по 2009 рік, навчався у Соснівській гімназії. Під час навчання в школі Дмитро запам’ятався  скромним, спокійним учнем, залишивши гарні спогади про себе.   01.09.2010 році вступив до Державного професійного технічного навчального закладу “Соснівський професійний ліцей”, за професією “Муляр, пічник, штукатур”, де навчався до 25.05.2012 року.

20 червня 2022 року Дмитра призвали по мобілізації  до військової служби у Збройні Сили України та відправили до Великобританії, де він разом з побратимами  проходив навчання,  в подальшому служив в Десантно-штурмовій бригаді, честю і гідністю захищав наш край.

10 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області, отримавши вибухову травму не сумісну з життям, не відступивши ні на крок від своїх позицій, старший солдат Дмитро загинув.  

Без тата залишились двоє діточок,  без чоловіка – дружина, без сина – батьки.

За особисту мужність і героїзм, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Дмитра Рибачка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Рішенням Соснівської селищної ради від 04.07.2023 №602 йому присвоєно звання “Почесний громадянин Соснівської селищної територіальної громади” (посмертно).… Читати далі

Юрій народився 30 грудня 1986 року в місті Березне. Базову середню освіту здобув у місцевій гімназії, а повну — у Бистрицькій загальноосвітній школі. Після школи навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув професію столяра. З юних років любив футбол і риболовлю. Рідні кажуть, що Юрій був дуже вдалим грибником — адже жоден гриб від нього не міг сховатися. У мирному житті працював на сірниковій фабриці та різноробочим. Був щирою, небагатослівною і відповідальною людиною, хорошим товаришем, люблячим батьком та чоловіком.
У 2019 році Юрій уклав контракт та приєднався до лав Збройних Сил України. У 2022 році контракт мав завершитися, однак розпочалося повномасштабне вторгнення, і він продовжив боронити Україну. За роки служби пройшов чимало гарячих точок і важких випробувань війни — Бучу, Бахмут, Херсон, Оріхів. Останнім часом ніс службу на Запорізькому напрямку. У боях Юрій проявив стійкість, відданість присязі та справжню любов до України. Побратими згадують його як мужнього, відповідального воїна та надійного побратима, з яким без вагань можна було йти у розвідку.… Читати далі

Геннадій Юрійович народився 29 грудня 1980 року. У ранньому дитинстві його родина переїхала до села Кам’янка, де він виріс і закінчив місцеву школу. Створивши власну сім’ю, життя Геннадія пов’язалося з містом Березне. У мирному житті він працював експедитором у Березнівському комбінаті громадського харчування, а також займався будівельною справою, у якій був справжнім майстром.
Рідні та близькі згадують Геннадія як щиру, добру і життєрадісну людину. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, надійною опорою для своєї родини. Завжди вмів підтримати, підбадьорити, знайти добре слово для тих, хто був поруч. Любив природу, риболовлю та прогулянки до лісу. Із особливою радістю проводив час із сім’єю – у простих розмовах, спільному відпочинку, грі у футбол із дітьми. Любив тварин, умів радіти простим речам і цінував кожну мить, проведену з рідними.
Солдат, стрілець окремого батальйону Національної гвардії України, захищав Батьківщину із березня 2022 року. Загинув 13 червня 2024 року на Донеччині, під час виконання бойового завдання. Побратими знали його під позивним «Чахлик». Тривалий час вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Василь народився 10 січня 1990 року в селі Голубне, що на Березнівщині. Навчався у Голубнівській ЗОШ, а згодом — у Соснівському ПТУ, де здобув фах муляра. У мирному житті працював на сезонних роботах. Солдат, оператор відділення управління мінометної батареї механізованого батальйону, захищав Україну з червня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Маля». За зразкову військову службу та сумлінне виконання бойових завдань нагороджений нагрудним знаком «Золотий хрест».
Загинув 01 лютого 2025 року на Донеччині. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Лише 24 жовтня 2025 року Березнівська громада зустріла Захисника України
Прощання з Героєм розпочалося у сімейному будинку, де він проживав. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими та жителі громади. Далі скорботна хода пройшла до Свято-Троїцького храму села Голубне, де відбулась заупокійна служба.

Поховали Захисника на місцевому сільському кладовищі.
У Василя залишились мама Зоя Євгеніївна та брат Валерій.

… Читати далі

Славинський Микола народився 19 грудня 1992 року в селі Бистричі, Березнівського району Рівненської обламті. Закінчив 11 класів Бистрицької школи. Навчався у Соснівському професійному училищі, де здобув фах столяра деревообробних верстатів та паркетника. Працьовитий, добрий, товариський — саме таким його пам’ятають однокласники та друзі. Микола дуже любив тварин, особливо котів і собак. Працював на сезонних роботах.
До війська був мобілізований 17 липня 2024 року. Служив у військовій частині А4010, 5- й ОШБ. Воював на Донецькому напрямку, сумлінно виконуючи свій військовий обов’язок . Мав посвідчення учасника бойових дій. Був неодноразово поранений.Наприкінці жовтня цього року чоловік був демобілізований за станом здоров’я.
16 листопада 2025 року помер у КНП «Березнівська ЦМЛ» під час лікування наслідків бойових поранень, отриманих на фронті.
У Миколи залишилися мама, тато та дві сестри.

… Читати далі