Революція гідності. Війна. Рівненщина

Сергій Васильович Шевцов (позивний «Шева») народився 27 квітня 1985 року в місті Костопіль, Рівненської області. Згодом сімя переїхала жити в село Велика Любаша, де і прожив Сергій решту свого життя. Батько, Шевцов Василь Миколайович,  мати, Шевцова Валентина Олександрівна. В дитинстві Сергій  був допитливим, як всі хлопчики любив побешкетувати. Єдине те, що був сором'язливим, тому  будучи в дитячому садочку, а потім і в школі завжди відмовлявся брати участь в різних заходах, не любив виступати, розказувати вірші.
У 1992 році Сергій пішов до 1 класу Великолюбаської школи I-III ступенів. В школі мав авторитет серед друзів, не дивлячись що був стриманим,
спокійним, легко знаходив спільну мову з однолітками. Після закінчення школи, вступив на строкову службу до Збройних сил України.
З 2004-2005 роки перебував на службі у м. Львів, в/ч А4324 у військах протиповітряної оборони України. Зарекомендував себе з хорошої сторони,
тому по закінченню служби Сергію пропонували підписати контракт і залишитися, але він відмовився. Звільнився з армії у званні молодшого
сержанта.
Після повернення з армії працював на будівництві в Україні і за кордоном.… Детальніше

Юрій народився 19 квітня 2002 року в селі Хотин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі. Після 9 класу вступив до військового училища в Кам’янці-Подільському, де військова справа стала справою всього його життя.

У 18 років Юрій зробив свідомий вибір — стати на захист України. Замість безтурботної молодості він обрав військову службу. Ще у 2020 році, уклавши контракт, перебуваючи на строковій військовій службі. Наступні, і водночас останні, шість років свого життя присвятив захисту Батьківщини. Попри отримані поранення, щоразу повертався до строю, залишаючись вірним Військовій присязі та Україні до останнього подиху.

Серед побратимів він був відомий за позивним «Єнот». За роки служби нагороджений низкою відзнак і медалей, серед яких — відзнака Президента України «За оборону України» та медаль «За військову службу Україні».

У вільний від служби час любив риболовлю, понад усе цінував час, проведений із сім’єю. У лавах Сил оборони України служить і батько Юрія. Та війна вже відібрала в нього найдорожче — сина.

Молодший сержант, водій-оператор безпілотних літальних апаратів роти безпілотних систем спеціального призначення стрілецького батальйону Національної гвардії України, Юрій Люшин загинув 07 липня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.… Детальніше

Варман Сергій Валентинович народився 11 серпня 1997 року в місті Костопіль. У 2003 по 2014 роки навчався у Костопільській ЗОШ №2 I-II ступенів. З 2014 по 2015 роки навчався у Костопільському будівельно- технологічному
коледжі НУВГП. Здобув спеціальність муляра- пічника.
З 2016 по 2022 роки працював слюсарем – ремонтником на місцевому заводі скловиробів. З 2022 по 2023 роки працював на СТО. Займався улюбленою справою – ремонтував автомобілі. 10 червня 2023 року Сергія Вармана призвали на службу. Він був головним сержантом взводу морської піхоти. Мав позивний «Нож». На Донецькому напрямку отримав важку контузію. Після лікування обороняв Херсонщину. Воював у Кринках, де отримав поранення ніг.

14 серпня 2024 року молодший сержант Сергій Варман загинув під час мінометного обстрілу в селі Зміївка Херсонської області.

Поховали Сергія Вармана на «Новому» кладовищі поруч з іншими воїнами небесного. легіону.

Відповідно до Указів Президента України Сергія Вармана нагороджено орденами «За мужність» II ступеня (посмертно)

Костопільська громада попрощалася з Сергієм Варманом

19 серпня Костопіль зустрічав полеглого захисника..Чин похорону відбувся в соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.… Детальніше

Тарас народився 28 січня 1995 року у селі Лінчин, що на Березнівщині. Навчався у місцевій школі, а згодом опанував професію будівельника. У березні 2022 року став на захист Батьківщини. Служив солдатом, оператором протитанкового відділення батальйону «Свобода» бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Рубіж».
Загинув 01 червня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Побратими знали Тараса за позивним «Зуб» і згадують його як щирого, відважного та надійного воїна, на якого завжди можна було покластися.
Після понад трьох років очікування 17 липня 2026 року Березнівщина зустріла «на щиті» Захисника України Тараса Володимировича Копця. Понад три роки його рідні жили між надією та невідомістю. Увесь цей час військовослужбовець вважався зниклим безвісти.
У Тараса залишилися дружина, син, мама, а також брати та сестра.

… Детальніше

Дмитро народився 21 вересня 1988 року в місті Березне. Навчався у Березнівській загальноосвітній школі №2. Своє життя він присвятив медицині.
Після здобуття освіти працював лікарем-анестезіологом у Березнівській лікарні, де заслужив повагу колег і пацієнтів завдяки високому професіоналізму, відповідальності та людяності.
Уперше на захист України Дмитро став ще у 2015 році, коли був призваний до Луцького прикордонного загону. Брав безпосередню участь в АТО/ООС. Згодом, під час повномасштабного вторгнення, він знову без вагань став до строю. Повернувся туди, де найбільше потребували його знань, досвіду та вмінь. Із липня 2024 року старший лейтенант Дмитро Приходько проходив службу лікарем медичної служби 127-ї окремої важкої механізованої бригади.
Під час довгоочікуваної відпустки 01 липня 2026 року життя Дмитра раптово обірвалося. Він назавжди залишається у пам’яті рідних, друзів, побратимів, колег і всіх, хто знав його як щиру, чуйну та віддану своїй справі людину. Як лікаря, який рятував людські життя і в мирний час, і під час війни. Як офіцера, який до останнього залишався вірним Україні.
 Поховали Дмитра на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» поруч із
земляками, які віддали свої життя за свободу, незалежність і майбутнє України.… Детальніше

.Зварич Максим Олександрович народився 15 січня 1992 року в місті Костополі. Навчався в  Костопільському  ліцеї №5 з 1999 по 2009 рік. Активно займався волейболом.
З  2009 – 2014 роки здобував вищу освіту в Національному університеті водного осподарства та природокористування, за спеціальністю «Гідротехнічне будівництво та гідроенергетика». Трудову діяльність розпочав на підприємстві «Свиспан Лімітед», спочатку майстром дільниці, пізніше працював на посаді інженера – будівельника. Працював із задоволенням і був шанований в колективі, колеги гарно про нього ідзивались.
У 2016 році Максим Зварич одружився, у молодої пари народилася донька Ангеліна.
У квітні 2022 року проходив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у  м. Львів, а з 14 травня 2022 року призначили командиром 1 механізованого взводу 2 механізованої роти 107 окремого механізованого батальйону 63 окремої механізованої бригади корпусу резерву сухопутних військ збройних сил України.  
З перших днів Максим Олександрович почав захищати рубежі  Миколаївської області, в листопаді звільняли Херсонську область. У грудні їхню бригаду відправили на онеччину, а 16 грудня видали наказ про висування в місто Бахмут. Уже 19 грудня там почалися важкі бої за східну околицю міста.… Детальніше

Микола Піліпака народився 27 травня 1988 року в селі Лінчин, що на Березнівщині. Базову середню освіту здобув у місцевій школі, а повну — у
Балашівському НВК «Колегіум – загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів». У мирному житті працював на місцевих деревообробних підприємствах та на будівництві. Був працьовитою, відповідальною людиною, яка не боялася жодної роботи. Найбільшою цінністю для Миколи була родина. Він любив проводити час із близькими, цінував щирість, чесність і справедливість, ніколи не залишався байдужим до чужих труднощів. Найдорожчою для нього була донечка Лілія, якій він віддавав усе своє тепло й любов. Саме таким — добрим, щирим, надійним і відданим своїм рідним — він назавжди залишиться у пам'яті тих, хто його знав.
Солдат самохідного артилерійського взводу самохідного артилерійського дивізіону захищав Україну з жовтня 2025 року. Загинув 24 червня 2026 року під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області.
Поховали Миколу на місцевому сільському кладовищі.
У Миколи залишилися донька Лілія, батько Володимир Миколайович,  сестра Оксана, а також брати Олександр і Богдан.

Публікації про Піліпаку М.… Детальніше

Олександр Дмитрович народився 29 квітня 1978 року в місті Березне. Навчався у Березнівській школі № 2. Після закінчення школи здобув
професійну освіту у місцевому професійно-технічному училищі. Вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію юриста здобув у Львівському  інституті внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України.
У мирному житті багато років працював у Березнівському відділенні міліції. Після виходу на заслужений відпочинок не зміг залишатися осторонь, коли Україна боролася за свою свободу. Як учасник АТО/ООС, він добре розумів ціну миру та обов'язок захищати свою державу.
У 2023 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Після звільнення з військової служби повернувся додому, однак бути поза службою довго не зміг, тож у червні 2024 року добровільно уклав контракт зі Збройними Силами України й знову став на захист Батьківщини.
Олександр Дмитрович був справедливою, відважною, чуйною та адзвичайно доброю людиною. Любив футбол, захоплювався тваринами, завжди допомагав тим, хто цього потребував, навіть незнайомим людям. Був відданий своїй професії та службі. Побратими знали його за позивним «Оцелот».… Детальніше

Михайло народився 13 листопада 1998 року у селі Білка, що на Березнівщині. Неповну середню освіту здобув у місцевій школі, згодом продовжив навчання у Березнівській школі-інтернаті. У мирному житті працював на сезонних роботах. Кожен, хто знав Михайла, згадує його одним простим, але таким влучним словом — «добряк». Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди був готовий виручити, підтримати, підставити плече. До праці він звик змалку. І хоч був наймолодшим у родині, завжди залишався опорою для батька. Особливо коли той служив у зоні АТО — ще школярем
Михайло допомагав по господарству і брав на себе чимало дорослих обов’язків.
Війна двічі постукала у двері цієї родини. Спочатку на захист України став батько. Він пройшов службу в зоні АТО, повернувся додому, до своєї сім’ї та мирної праці. Та згодом війна знову прийшла в їхнє життя. Цього разу — з болем, якому немає міри. Вона забрала у батьків сина, у сестер — молодшого брата, у дружини — чоловіка, а у маленького сина — тата.
Солдат, стрілець-снайпер парашутно-десантного батальйону, Михайло Грицюта захищав Україну з січня 2025 року.… Детальніше