Рівненський район – Page 2 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Коваль Микола Федорович (03.03.1977 – 17.09.2022)

Коваль Микола народився 03.03.1977 року у місті Березне. Закінчив Березнівську середню загальноосвітню школу №2. Потім закінчив з відзнакою Березнівський лісовий коледж. У 2001 році закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію економіста-офіцера військового управління тактичного рівня. Працював начальником фінансової служби у військових частинах Львова та міста Звенигородка Кіровоградської області. Любив співати, готувати різноманітні страви. З дитинства любив спорт, особливо футбол, був гравцем березнівської районної футбольної команди «Случ». А згодом був суддею футбольних районних матчів. Писав вірші.
З вересня 2015 року проходив службу у складі 92-ї окремої механізованої бригади на командних посадах. Протягом семи років служби в бригаді брав участь в АТО/ООС в районах населених пунктів Новоайдар, Авдіївка, Мар’янка, Курахово.
Під час повномасштабної війни Микола служив заступником командира дивізіону з морально-психологічного забезпечення 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.

За час служби в Збройних Силах України нагороджений медаллю за 10 років відмінної служби, Почесною народною козачою відзнакою за заслуги орденом «Іван Сірко» ІІІ ступеня, відзнакою Президента України «Медаль за участь в антитерористичній операції»

Помер 17 вересня 2022 року при виконанні військового обов’язку у районі міста Куп’янськ Харківської області.… Читати далі

Мацько Дмитро Миколайович (05.10. 1990-28.05.2023)

Мацько Дмитро Миколайович народився 05 жовтня 1990 року в місті Березне. З дитинства цікавився бойовим гопаком, грав на акордеоні. Закінчив Березнівську музичну школу. Потім навчався в Національному університеті «Острозька академія». Працював на різних підприємствах і будівництвах, займався ремонтними роботами як в України, так і за кордоном. Кілька років працював перевізником, побував у багатьох країнах. У вільний час любив рибалити та ремонтувати автомобілі.
Під час повномасштабного вторгнення, у грудні 2022 року, приєднався до лав лавах Збройних Сил України. Служив водієм 2-го розвідувальної роти 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
32-річний солдат Дмитро Мацько, псевдо Монгал, загинув 28 травня 2023 року поблизу села Іванівське, що під Бахмутом на Донеччині. Під час військових дій захисник отримав смертельні ушкодження від вибухів і осколків.
Під траурні звуки духового оркестру, почесної варти та колони прапороносців березнівчани живим коридором із квітами провели Дмитра рідними вулицями міста Березне до міського майдану Незалежності, де відбувся чин прощання з полеглим Героєм.

Заупокійна служба відбулася у Свято-Миколаївській церкві міста Березне. Поховали Дмитра на кладовищі в урочищі «Лукавець» .… Читати далі

Мартинюк Володимир (12.05.1977-07.05.2026)

Володимир Мартинюк народився 12 травня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював у фінансовій сфері, обіймав керівні посади в Держенергонагляді та рівненському управлінні ДСНС, звідки звільнився у званні капітана. Майже 15 років віддав енергетичній галузі – з 2011 року він працював у «Рівнеобленерго». Спочатку займався аналітикою та аудитом, а згодом очолив відділ розрахунків із клієнтами.

Володимир Мартинюк брав участь в антитерористичній операції на Донбасі, а з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

«Він називав це своїм обов’язком – бути там у складний для країни момент. Це була добра та чуйна людина, яка понад усе любила свою сім’ю. Колеги згадують Володимира як інтелігентного, чесного та принципового фахівця – його поважали і цінували. У вільний час захоплювався спортом, особливо полюбляв футбол та баскетбол, – розповів брат Захисника.

На жаль, 48-річний підполковник Володимир Мартинюк помер 7 травня 2026 року у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків.… Читати далі

Дятлик Анрій Миколайович (06.07.1997-21.07.2024)

Андрій Дятлик народився 6 липня 1991 року в місті Рівне в багатодітній християнській родині. Він був десятою дитиною з одинадцяти: шести синів і п’яти дочок Миколи Садоновича і Галини Іванівни. З дитинства Андрій виявляв неабиякі здібності до музики та навчання загалом. У 2004 році він закінчив Рівненську дитячу музичну школу № 2 за спеціальністю «Кларнет», а в 2008 році успішно завершив навчання в ЗОШ № 10 м. Рівного.

Андрій мав також особливу пристрасть до друкарської справи, яка для нього була не просто роботою, а справжнім джерелом натхнення та самореалізації. Ще зі шкільних років він регулярно їздив до сімейної друкарні в селі Корнин, де опановував мистецтво друку та працював після шкільних занять.

Прагнучи до знань і розвитку, Андрій продовжив освіту за кордоном. З 2009 по 2010 рік він навчався в Міжнародному університеті LCC (Литва) за спеціальністю «Іноземна філологія, англійська мова», що дало йому можливість не лише вдосконалити свої мовні навички, а й розширити світогляд та отримати міжнародний досвід. У 2011 році Андрій поглибив свої знання ще однієї іноземної мови, відвідуючи курси чеської мови при Карловому університеті в Празі (Чехія).

Маслянко Олег (13.10.1970-25.02.2024)

Олег Маслянко народився 13 жовтня 1970 року у місті Баку. З 1993 року, після здобуття Україною незалежності, жив у місті Рівне. Кадровий військовий отримав відповідну освіту – закінчив спершу Енгельське вище зенітне ракетне командне училище ППО, а потім, Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».

«Свого часу Олег служив у Владивостоці, але, коли розпався Радянський Союз, звільнився зі служби та переїхав в Україну, у Рівне. Тут понад 20 років служив у поліції. Із початком антитерористичної операції з березня 2015 року брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. А потім, продовжив військову службу у Збройних силах України за контрактом», – розповідає дружина Героя Оксана.

Кадровий військовий понад усе прагнув захистити свою країну та її народ. Тож із початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у боях, проявляв героїзм, мужність, витримку. Нерідко вів за собою підлеглих під щільним артилерійським вогнем, зумів зберегти і особовий склад, і успішно виконувати поставлені завдання. Яскравим свідченням мужності та вірності військовій присязі є численні нагороди Героя, які отримав за роки служби, зокрема, медаль «За оборону міста Бахмут» та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».

Лопатюк Дмитро Григорович (07.11.1991 – 02.05.2024)

Дмитро Лопатюк народився 7 листопада 1991 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №11 із золотою медаллю, а потім, Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Прикладна математика». Після строкової служби в армії працював програмістом. 18 жовтня 2022 року Дмитро Лопатюк був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України. 23 листопада 2022 року був призначений до бойового підрозділу 105 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З 15 липня по 25 жовтня 2023 року старший солдат Дмитро Лопатюк виконував бойові завдання на ділянці відповідальності 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України – Донецький напрямок. У складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, надавав вогневу підтримку бойовим позиціям під час штурму противником.01 вересня 2023 року у складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, зупинивши штурмові дії противника на позиції відділення «Риба» в районі населеного пункту Красногорівка.

Після повернення зі Сходу України, Дмитро Лопатюк продовжив виконувати службові завдання на ділянці відповідальності 105 прикордонного загону, а саме в районі н.п.

Грабовий Євген Олександрович (11.10.1992-19.11.2024)

Євген Грабовий народився 11 жовтня 1992 року у селі Мостове Миколаївської області. Закінчив тамтешню школу, згодом навчався у Миколаєві, пізніше переїхав жити та працювати до Одеси.

У перший день повномасштабного вторгнення Євген записався до лав одеської тероборони. Через пів року він відвіз дружину з дитиною до її рідних у Рівне, а сам добровільно приєднався до Збройних Сил України та відправився захищати Батьківщину.

«Він був справжнім патріотом – намагався зробити все можливе від себе, щоб наблизити нашу перемогу. Він ніколи не чекав, що хтось щось зробить чи змінить за нього. Євген йшов на війну, щоб його рідні могли жити у вільній Україні. Він – приклад для свого сина», – розповіла дружина Захисника.

Рідні та друзі відгукуються про Євгена як про доброго та милосердного чоловіка, готового в будь-який момент прийти на допомогу. За словами побратимів, Євген неодноразово рятував чужі життя, завжди до останнього залишався зі своїми хлопцями.

На жаль, 32-річний молодший сержант Євген Грабовий загинув 19 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

Янковський Віталій Андрійович (2710.1974-28.09.2025)

Віталій Янковський народився 27 жовтня 1974 року у Казахстані. У дитячому віці проживав на території рф, там закінчив школу. Пізніше навчався спочатку у Курській, а згодом у Волинській духовних семінаріях. Був священиком у Луцькому кафедральному соборі. Закінчив аспірантуру Духовної академії у Львові, працював викладачем у Волинській духовній семінарії.

Попри дитинство та юність у російськомовному середовищі, Віталій завжди відчував себе українцем. На літні канікули приїджав на Рівненщину – до дідуся та бабусі.

Чоловік не мав військового досвіду, але ще з перших днів повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну. До лав ЗСУ Віталія мобілізували у липні 2024 року. Був мінером, навчав новоприбулих бійців. Перебував на гарячих напрямках фронту, зокрема Покровському.

Зі слів близьких, Віталій був інтелігентною людиною, завжди відгукувався про допомогу. Два роки тому померла його дружина. З рідних у чоловіка лишилася мама та 27-річний син.

На жаль, солдат Віталій Янковський загинув 28 вересня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині.

Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове».

Публікації про Янковського В.

Прощання із Янковським ВІталієм відбулося 3 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Демчук Віктор Євгенович (25.11.1967-28.02.2026)

Віктор Демчук народився 25 листопада 1967 року в селі Колоденка Рівненського району. Навчався у 9-й школі, а згодом здобув фах наладчика у місцевому училищі.

Після строкової служби в армії працював на «Рівнеазоті», згодом був приватним підприємцем. У березні 2022 року Віктор Демчук добровільно став на захист Батьківщини.

Чоловік пройшов багато гарячих напрямків фронту: брав участь у боях поблизу Мар’їнки та Покровська на Донеччині. Отримав поранення на Куп’янському напрямку, але повернувся на службу.

«Йому було важко – так само, як і всім, але він не покидав своїх побратимів. Віктор був доброю людиною, дуже любив свою сім’ю. У вільний час майстрував вироби з дерева. На початку повномасштабного вторгнення виготовляв лавочки для бомбосховища в Рівному. Наш син зараз продовжує захищати Україну», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 58-річний старший сержант помер 28 лютого 2026 року у Дніпропетровській області.

У Віктора залишилися дружина, двоє дітей та троє онуків.

Зима Володимир Володимирович (28.05.1987-17.04.2026)

Володимир Зима народився 28 травня 1987 року в селі Корнин Рівненського району. Навчався у місцевій школі, а після здобуття середньої освіти приєднався до лав Збройних сил України – проходив службу в аеромобільно-десантних військах.

Згодом чоловік повернувся до цивільного життя: працював у столярному цеху в селищі Квасилів. Він був майстром своєї справи – людиною праці, яка понад усе цінувала чесність і відповідальність.

Коли над Україною нависла загроза, старший солдат Володимир Зима став на захист територіальної цілісності нашої держави.

Виконуючи свій військовий обов’язок до останнього подиху, виявивши героїзм та відданість народу України, 17 квітня 2026 року старший солдат Володимир Зима загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогригорівка Краматорського району Донецької області.

«Для своєї дитини та близьких він завжди був турботливим, добрим і хазяйновитим чоловіком, надійною опорою та люблячим батьком. Хоча життєві дороги з дружиною згодом розійшлися, Володимир до останнього дня підтримував тісний зв’язок із родиною, залишаючись справжнім другом та помічником», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Володимир Зима загинув 17 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.