Мурзак Валентин Васильович (позивний «Мозолик») народився 24.08.1978 р.в м. Костопіль Рівненської області. З 1985-1993 р. навчався в школі №6 м. Костопіль, після закінчення вступив до Дубнівського училища культури по класу гри на музичних інструментах ( клас труба). 12 листопада 1996 р. був призваний на службу в ЗCУ. Службу проходив в Закарпатській обл. м. Перечин. Показав гарні результати на службі, мав командирські якості, за що був призначений командиром самохідної артилерійської установки, користувався авторитетом у командирів. Після демобілізації з армії у 98-у році переїхав в місто Одеса .
У 1999р. Валентин одружився на Альоні Василівні та виховував сина Владислава. Мав власний бізнес з продажу речей та мототехніки. Працював начальником охорони на промисловому ринку. У 2019р. переїхав разом із дружиною до села Лозове Вінницької області, де займались сільським господарством. Разом із дружиною працювали на ягідно-фруктовому приватному підприємстві у селі Лозова.
З початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну не міг знайти собі місця та рвався на фронт його зупиняла дружина та пояснювала що він має стару травму коліна. Та коли йому було вручено повістку, без вагань пішов до військкомату та мобілізувався до лав Збройних Сил України.… Читати далі
Христич Євген Миколайович, псевдо “Жека”(18.08.1979-04.02.2024)
Євген Христич народився 18 серпня 1979 року у м.Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №15, а потім – радіотехнічне училище за спеціальністю “Монтажник радіоапаратури та приладів”. Після закінчення, служив строковиком в Українській армії в м. Києві.
Служба народові України розпочалась з армійської підготовки строковика. А згодом добровольцем пішов захищати країну в зону проведення антитерористичної операції. Упродовж 2015-2016 років брав участь в бойових діях на сході країни, нагороджений медалями і відзнаками Президента України. Із 2019 року Євген служив за контрактом три роки, пройшов навчання на професійного розвідника.
У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році був призваний Рівненським територіальним центром комплектування у зону активних бойових дій.
“Євген командував групою розвідників, з якими разом здійснив не один вихід на завдання. Завжди дбав про своїх бійців, зберіг життя усіх підлеглих. Справжній військовий, до якого за порадою приходили бійці з інших підрозділів”, – розповідають рідні.
Щирий патріот України, він завжди казав “Якщо не я, то хто”. Відповідальний, чуйний і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу побратимам, знайомим та близьким.… Читати далі
Шабадах Всеволод Олександрович (27.10.1988- 24.03.2025)
Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.
Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.
Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі
Іванішин Тарас Вікторович (24.06.1984-11.09.2023)
Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.
На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.
Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі
Супрунець Павло Михайлович (19.12.1969-06.02.2023)
Супрунець Павло Михайлович народився 19 грудня 1969 року у селі Мала Любаша. Навчався в місцевій школі, далі вступив до Мирогощанського радгоспу – технікуму, який закінчив у 1992 році і отримав диплом за спеціальністю техніка – механіка. Згодом був призваний на строкову службу. В мирний час щоб підтримувати сім’ю, Павло багато працював. Працював за кордоном на будівництві та у «Свіспан- Лімітед» в будівельно – виконробчій дільниці.
В 1994 році одружився, разом з дружиною Іриною виховували двох доньок Анжелу і Аллу. Згодом усі разом переїхали в місто Костопіль, де почали облаштовувати нове житло.
Під час повномасштабного вторгнення Павло Супрунець одразу пішов до військкомату, 1 березня 2022 року був призваний на військову службу до 14 Рівненського стрілецького батальйону в/ч 7098. Воював на Сумщині, н.п. Торецьк, м. Бахмут.
Старший солдат Супрунець Павло Михайлович віддав своє життя захищаючи країну. Він загинув 6 лютого 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника під Бахмутом на Донеччині.
5 лютого2023 року це (була неділя), рідні востаннє чули голос Павла.… Читати далі
Данчук Валентин (20.09.1980-06.02.2024)
Валентин Данчук народився 20 вересня 1980 року у селищі Квасилів. Закінчив Квасилівську школу, за тим вступив у Рівненський автотранспортний технікум, де здобув фах автомеханіка. Після закінчення пішов служити до Збройних сил України.
Рідні пригадують, що під час служби Валентин проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Дисциплінований, рішучий, нагороджений численними грамотами за зразкову службу. Отримав звання сержанта.
Після строкової служби Валентин працював за спеціальністю. Одружився, разом виховували двох синів. Саме родину, сімейні та релігійні традиції цінував понад усе. Дуже любив рідний край, країну, був патріотом України – ці якості виховував і в своїх синах. Люблячий чоловік, турботливий син, врівноважений брат, вірний друг, справжній голова родини. Мав господарство, любив обробляти землю.
У 2014 році Валентин – активний учасник Євромайдану у Києві. Адже незалежна та вільна Україна була його головним пріоритетом. Коли ж у лютому 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Валентин відразу добровольцем пішов до війська. З перших днів служив у бригаді територіальної оборони Рівного, перебував на чергуванні поблизу білоруського кордону.… Читати далі
Морозовський Юрій Ярославович (28.05.1978-06.02.2024)
Юрій народився 28 травня 1978 року у місті Рівне. Навчався у школі №13 до 9-го класу, закінчив школу №9. З дитинства був активним, дружелюбним, відвідував гуртки танців та бойового мистецтва. Вирізнявся розумом і ерудованістю, мислив логічно та стратегічно, любив читати книги.
Під час строкової служби в армії захопився різьбленням по дереву. Після повернення відразу почав працювати у службі охорони Рівненського обласного клінічного лікувально-діагностичного центру ім. В. Поліщука.
У 21 рік втратив маму та вирішив спробувати життя за кордоном, але завжди тягнувся додому, в Україну. Після нетривалих поїздок за межі країни у 2002 році, повернувшись із Чехії, зустрів майбутню дружину Юлію. Разом вони створили сім’ю, виховали доньку Злату та сина Ярослава.
Юрій працював консультантом з електротехніки, вантажником, а згодом влаштувався у фірму «Лорі», де пропрацював близько 15 років і об’їздив усю Україну.
Любив тварин, грав у шахи, шашки та нарди. Був щирим, вірним і життєрадісним чоловіком, батьком та другом, завжди готовим допомогти.
Рідні кажуть, що він завжди був вірним своїм переконанням, не засуджував нікого, намагався всім допомогти.… Читати далі
Шевчук Андрій Миколайович (22.12.2000-02.09.2024)
Андрій народився 22 грудня 2000 року в селі Вітковичі Березнівського району в багатодітній сім’ї. 1 вересня 2007 року вступив до 1 класу Вітковицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Закінчив Вітковицький навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» у 2018 році. У віці 9 років залишився сиротою. У дитячі та юні роки проживав та був під опікою у сім’ях старшого брата Віктора та рідного дядька Леоніда Рябчуна. Хлопець зростав допитливим, веселим та працьовитим.
У мирний час працював на сезонних роботах, їздив на заробітки за кордон, любив ремонтувати техніку.
Андрій був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним хлопцем, мав велике коло друзів. Для всіх односельчан він був, є та назавжди залишиться
прикладом мужності й відваги. Світлий, добрий, життєрадісний, усміхнений, небайдужий до людей і рідної землі, вірний захисник України.
Молодший сержант Андрій Шевчук захищав Україну з квітня 2022 року.
Андрій загинув 02 вересня 2024 року на Донецькому напрямку. Йому назавжди залишиться 23 роки.
Довгих 4 місяці Андрій вважався зниклим безвісти. Після тривалого пошуку тіла Герой повернувся додому «на щиті»…
Поховали Андрія на кладовищі у селі Вітковичі.… Читати далі
Іванюк Василь Григорович (25.04.1982- 07.05.2023)
Василь Іванюк народився 25 квітня 1982 року в селі Бронне, Березнівського району Рівненської області. В 1999 році закінчив навчання в Березнівській середній школі №2. Продовжив навчання в приватному навчальному закладі «Європейський університет» отримавши повну вищу освіту зі спеціальності «Економіка підприємства».
З 2000 по 2001 роки проходив військову строкову службу в військовій частині А 2237, яка дислокувалася в м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області.
По завершенню строкової служби працював в інженером меблевому цеху, потому будівельником, їздив на заробітки за кордон. В 2007 році одружився, побудував власний будинок у с. Городище. Спільно з дружиною виховував двох дітей. Василь був працьовитим і творчим чоловіком. В шкільні роки – кларнетист шкільного оркестру, був капітаном команди КВК, сам писав тексти, коротенькі оповіді, грав на гітарі. Був підприємцем, шукав себе в агробізнесі, вирощував шампіньйони, планував засадити горіховий сад на трьох гектарах батьківського паю, а в червні 2021 року здобув кваліфікацію електромонтера та працював за фахом в відділенні з експлуатації розподільних мереж Березнівської дільниці ПрАТ «Рівнеобленерго».
Захищати рідну землю пішов добровольцем 2 березня 2022 року.… Читати далі
Шевчук Юрій (04.06.2000-17.08.2025)
Юрій Шевчук народився 4 червня 2000 року в Рівному. Навчався у школі №27. Згодом закінчив магістратуру Національного університету водного господарства та природокористування за спеціальністю «Автоматизація, комп’ютерно-інтегровані процеси і робототехніка». Працював у компанії «Реноме».
У липні 2023 року Юрій добровільно підписав контракт із Збройними силами України, ще до досягнення мобілізаційного віку. Він віддано служив, захищаючи рідну землю.
На жаль, 25-річний старший солдат Сил спеціальних операцій Юрій Шевчук загинув 17 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку.
Прощання із захисником відбулося у п’ятницю, 22 серпня, о 10:00 на Майдані Незалежності у Рівному. Заупокійну службу проведено у Свято-Покровському соборі. Поховають Героя на Алеї Героїв кладовища «Нове».







