Радовенчик Олександр Олександрович (28.06.1991-17.09.2025)

Олександр Олександрович Радовенчик народився 28 червня 1991 року в Рівному. Навчався в 22-й школі, після закінчення 11 класів поступив у Рівненський автотранспортний коледж. Олександр працював у різних сферах, останнім часом – на фірмі ВІЯр, що займається виготовленням твердих меблів. Мав різнопланові захоплення: в дитинстві захоплювався моделюванням, а дорослим дуже любив рибалити – це було його улюблене заняття і хобі.

29 травня 2025 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він для нас був найкращим татом, найкращим чоловіком, бо завжди старався для сім’ї. Його любов була безмежною. Особливо сильно любив свою донечку – вона для нього була найголовнішою у житті, і він дуже чекав на зустріч з нею”, – каже дружина.

На жаль, 34-річний солдат Олександр Олександрович Радовенчик загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”.

Читати далі

Корпан Андрій Васильович (10.12.1995-14.09.2025)

Андрій народився 10 грудня 1995 року у селищі Гоща в родині Василя та Оксани Корпанів. Зростав у любові та турботі разом із сестрою Марією.

Після закінчення Гощанської ЗОШ здобув освіту у Рівненському технічному фаховому коледжі НУВГП за спеціальністю будівельника. Подальше навчання продовжив у Національному університеті водного господарства та природокористування.

З дитинства проявляв особливі здібності до моделювання й конструювання, брав участь у змаганнях та здобув чимало нагород.

У мирному житті працював у готельному комплексі, у компанії «РівнеХолод», а останнім місцем роботи був молокозавод «Гощаночка».

12 червня 2024 року Андрій став на захист Батьківщини. Був призваний до лав Збройних Сил України, проходив службу як стрілець-снайпер мотопіхотного відділення 58-ї бригади.

Певний час перебував у найгарячіших точках бойових дій на Донбасі, де отримав поранення. За успіхи у бойовій підготовці, мужність і професійну майстерність був відзначений орденом.

Жив, мріяв, складав плани про щасливе майбутнє. На днях мав розписатися зі своєю коханою дівчиною… Та замість весільної радості сьогодні звучить жалобний спів.

14 вересня 2025 року Андрій загинув під час виконання бойового завдання на території Харківської області.… Читати далі

Соловянчик Ігор  Олегович (18.05.1986-27.03.2024)

Ігор Олегович народився 16 травня 1986 року в селі Плоска Острозького району. Він навчався в місцевій школі, а після закінчення вирішив вдосконалити свої навички у професії столяра, здобувши освіту у ВПУ №1 міста Рівне. З молодих років Ігор працював на різних підприємствах, де здобував досвід та відзначався своєю працьовитістю та талантом. Його шлях пролягав від меблевої фабрики до магазину будматеріалів, завжди прагнучи вдосконалювати себе в різних сферах.

27 березня 2024 року Ігор був мобілізований до Збройних Сил України, де виявив себе як відданий та відважний воїн.

 5 листопада 2024 року, під час виконання бойових завдань у Харківській області, він віддав своє життя за захист країни.

Поховали військовослужбовця на місцевому кладовищі.

У полеглого захисника залишилися батьки.

Читати далі

Лагода Анатолій Анатолійович (06.06.1978-20.02.2025)

Анатолій Лагода народився 6 червня 1978 року, житель Острога. Навчався у Рівненському державному гуманітарному університеті за спеціальністю «Народна художня творчість». Анатолій був вокалістом і гітаристом власного гурту «Стара хата», з яким виступав понад 20 років. Останні 15 років працював у місцевому будинку культури та Острозькому вищому професійному училищі, де вів вокально-інструментальний гурток. Захисник вступив до лав Збройних сил України 4 березня 2022 року. За три роки служби він здобув репутацію справжнього воїна.

Загинув солдат Анатолій Лагода 20 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Поховали військовослужбовця в Острозі.

Читати далі

Мурзак Валентин Васильович, позивний «Мозолик»(24.08.1978-16.09.2022) 

Мурзак Валентин Васильович (позивний «Мозолик») народився 24.08.1978 р.в м. Костопіль Рівненської області. З 1985-1993 р. навчався в школі №6 м. Костопіль, після  закінчення вступив до Дубнівського училища культури по класу гри на музичних інструментах ( клас труба). 12 листопада 1996 р. був призваний на службу в ЗCУ. Службу проходив в Закарпатській обл. м. Перечин. Показав гарні результати на службі, мав командирські якості, за що  був призначений командиром самохідної артилерійської установки, користувався авторитетом у командирів. Після демобілізації з армії у 98-у році переїхав в місто Одеса .
   У 1999р. Валентин одружився на Альоні Василівні та виховував сина Владислава. Мав власний бізнес з продажу речей та мототехніки. Працював начальником охорони на промисловому ринку. У 2019р. переїхав разом із дружиною до села Лозове Вінницької області, де займались сільським господарством. Разом із дружиною працювали на ягідно-фруктовому приватному підприємстві у селі Лозова.
З початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну не міг знайти собі місця та рвався на фронт його зупиняла дружина та пояснювала що він має стару травму коліна. Та коли йому було вручено повістку, без вагань пішов до військкомату та мобілізувався до лав Збройних Сил України.… Читати далі

Христич Євген Миколайович, псевдо “Жека”(18.08.1979-04.02.2024)

Євген Христич народився 18 серпня 1979 року у м.Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №15, а потім – радіотехнічне училище за спеціальністю “Монтажник радіоапаратури та приладів”. Після закінчення, служив строковиком в Українській армії в м. Києві.

Служба народові України розпочалась з армійської підготовки строковика. А згодом добровольцем пішов захищати країну в зону проведення антитерористичної операції. Упродовж 2015-2016 років брав участь в бойових діях на сході країни, нагороджений медалями і відзнаками Президента України. Із 2019 року Євген служив за контрактом три роки, пройшов навчання на професійного розвідника.

У перші дні повномасштабного вторгнення у 2022 році був призваний Рівненським територіальним центром комплектування у зону активних бойових дій.

“Євген командував групою розвідників, з якими разом здійснив не один вихід на завдання. Завжди дбав про своїх бійців, зберіг життя усіх підлеглих. Справжній військовий, до якого за порадою приходили бійці з інших підрозділів”, – розповідають рідні.

Щирий патріот України, він завжди казав “Якщо не я, то хто”. Відповідальний, чуйний і готовий у будь-яку хвилину прийти на допомогу побратимам, знайомим та близьким.… Читати далі

Шабадах Всеволод Олександрович (27.10.1988- 24.03.2025)

Народився Всеволод Шабадах 27 жовтня 1988 року в місті Харків, невдовзі разом з мамою переїхали до Шепетівки, де було коріння його роду. Коли мама, Нонна Всеволодівна, викладач музичної школи, була на роботі, хлопчика доглядала бабуся – Ірина Михайлівна.

Маленького Всеволода в дитинстві всі лагідно називали Ясиком за те, що змалку він ніби випромінював світло, був добрий, лагідний та непосидючий. Таким залишився на все життя. Згодом хлопчик пішов у садочок цукрового комбінату. З 1995 по 2005 рік навчався в загальноосвітній школі №1. Займався в музичній школі по класу фортепіано та вокалу. Улюбленими були заняття в класі декоративно-вжиткового мистецтва. Пройшовши основний курс навчання в музичній школі, хлопчику дуже захотілося опанувати ще один інструмент – барабани, що й стало справою всього життя. У 2006 році юнак вступив до Рівненського Державного гуманітарного університету, на факультет естрадного виконавства, навчався з великим задоволенням та ентузіазмом. Скромний, невибагливий, щирий, Всеволод був справжнім другом та надійним товаришем. Після закінчення працював викладачем ударних інструментів Костопольської дитячої музичної школи.

Навчаючись у виші, разом з друзями-музикантами грав у музичному гурті.… Читати далі

Іванішин Тарас Вікторович (24.06.1984-11.09.2023)

Тарас Іванішин народився 24 червня 1984 року в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, закінчив Костопільський будівельно-технологічний коледж. Працював на різній роботі, їздив на заробітки. Захоплювався байкерським рухом. Мріяв створити сім’ю і мати дитину, розпочав ремонт своєї оселі, але закінчити не встиг – почалася війна. Тарас одразу пішов до військкомату, де стояла велика черга охочих. Йому спочатку відмовили, сказали чекати.

На службу Тараса Іванішина призвали у липні 2022 року. Двічі його забирали на збірний пункт, і двічі після співбесід, на яких він казав, що хоче служити і захищати країну, повертали додому. Утретє повістка прийшла у перші дні 2023-го. Після проходження медкомісії Тарас Іванішин у лютому 2023 року став до лав ЗСУ і склав присягу.

Спочатку проходив підготовку у навчальному центрі, потім його приписали до 82-ї десантно-штурмової бригади й перекинули у Миколаївську область, потім – у Дніпропетровську. Під час навчання Тарас здобув фах водія, а також пройшов на місці курс тактичної медицини й одержав сертифікат. Числився водієм десантно-штурмового відділення.
У червні 2023-го його підрозділ перекинули на Запорізький напрямок фронту.… Читати далі

Супрунець  Павло  Михайлович (19.12.1969-06.02.2023)

   Супрунець  Павло  Михайлович  народився 19 грудня 1969  року у селі  Мала  Любаша. Навчався в місцевій школі, далі вступив  до  Мирогощанського радгоспу – технікуму, який закінчив у 1992 році і отримав диплом за спеціальністю  техніка – механіка. Згодом був призваний на строкову службу. В мирний час щоб підтримувати сім’ю, Павло багато працював. Працював за кордоном на будівництві та у «Свіспан- Лімітед» в будівельно – виконробчій  дільниці.

   В  1994 році одружився, разом з дружиною Іриною виховували двох доньок Анжелу і Аллу. Згодом усі разом переїхали в місто Костопіль, де почали облаштовувати нове житло.

   Під час повномасштабного вторгнення  Павло Супрунець  одразу пішов до військкомату, 1 березня 2022 року був призваний на військову службу до 14 Рівненського стрілецького батальйону в/ч 7098. Воював на Сумщині, н.п. Торецьк, м. Бахмут.

   Старший солдат  Супрунець  Павло Михайлович віддав своє життя захищаючи країну. Він загинув 6 лютого 2023 року під час ведення наступальних дій та бойового зіткнення з силами противника під Бахмутом на Донеччині.

   5 лютого2023 року це (була неділя), рідні востаннє чули голос Павла.… Читати далі

Данчук Валентин (20.09.1980-06.02.2024)

Валентин Данчук народився 20 вересня 1980 року у селищі Квасилів. Закінчив Квасилівську школу, за тим вступив у Рівненський автотранспортний технікум, де здобув фах автомеханіка. Після закінчення пішов служити до Збройних сил України.

Рідні пригадують, що під час служби Валентин проявив себе як відповідальний військовослужбовець, який може виконати будь-яке завдання. Дисциплінований, рішучий, нагороджений численними грамотами за зразкову службу. Отримав звання сержанта.

Після строкової служби Валентин працював за спеціальністю. Одружився, разом виховували двох синів. Саме родину, сімейні та релігійні традиції цінував понад усе. Дуже любив рідний край, країну, був патріотом України – ці якості виховував і в своїх синах. Люблячий чоловік, турботливий син, врівноважений брат, вірний друг, справжній голова родини. Мав господарство, любив обробляти землю.

У 2014 році Валентин – активний учасник Євромайдану у Києві. Адже незалежна та вільна Україна була його головним пріоритетом. Коли ж у лютому 2022 року ворог прийшов на нашу землю, Валентин відразу добровольцем пішов до війська. З перших днів служив у бригаді територіальної оборони Рівного, перебував на чергуванні поблизу білоруського кордону.… Читати далі