Рівненський район

Мартинюк Володимир (12.05.1977-07.05.2026)

Володимир Мартинюк народився 12 травня 1977 року в Рівному. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Працював у фінансовій сфері, обіймав керівні посади в Держенергонагляді та рівненському управлінні ДСНС, звідки звільнився у званні капітана. Майже 15 років віддав енергетичній галузі – з 2011 року він працював у «Рівнеобленерго». Спочатку займався аналітикою та аудитом, а згодом очолив відділ розрахунків із клієнтами.

Володимир Мартинюк брав участь в антитерористичній операції на Донбасі, а з початком повномасштабного вторгнення добровільно став на захист Батьківщини.

«Він називав це своїм обов’язком – бути там у складний для країни момент. Це була добра та чуйна людина, яка понад усе любила свою сім’ю. Колеги згадують Володимира як інтелігентного, чесного та принципового фахівця – його поважали і цінували. У вільний час захоплювався спортом, особливо полюбляв футбол та баскетбол, – розповів брат Захисника.

На жаль, 48-річний підполковник Володимир Мартинюк помер 7 травня 2026 року у Дніпропетровській області під час виконання службових обов’язків.… Детальніше

Дятлик Андрій Миколайович (06.07.1997-21.07.2024)

Андрій Дятлик народився 6 липня 1991 року в місті Рівне в багатодітній християнській родині. Він був десятою дитиною з одинадцяти: шести синів і п’яти дочок Миколи Садоновича і Галини Іванівни. З дитинства Андрій виявляв неабиякі здібності до музики та навчання загалом. У 2004 році він закінчив Рівненську дитячу музичну школу № 2 за спеціальністю «Кларнет», а в 2008 році успішно завершив навчання в ЗОШ № 10 м. Рівного.

Андрій мав також особливу пристрасть до друкарської справи, яка для нього була не просто роботою, а справжнім джерелом натхнення та самореалізації. Ще зі шкільних років він регулярно їздив до сімейної друкарні в селі Корнин, де опановував мистецтво друку та працював після шкільних занять.

Прагнучи до знань і розвитку, Андрій продовжив освіту за кордоном. З 2009 по 2010 рік він навчався в Міжнародному університеті LCC (Литва) за спеціальністю «Іноземна філологія, англійська мова», що дало йому можливість не лише вдосконалити свої мовні навички, а й розширити світогляд та отримати міжнародний досвід. У 2011 році Андрій поглибив свої знання ще однієї іноземної мови, відвідуючи курси чеської мови при Карловому університеті в Празі (Чехія).

… Детальніше

Маслянко Олег (13.10.1970-25.02.2024)

Олег Маслянко народився 13 жовтня 1970 року у місті Баку. З 1993 року, після здобуття Україною незалежності, жив у місті Рівне. Кадровий військовий отримав відповідну освіту – закінчив спершу Енгельське вище зенітне ракетне командне училище ППО, а потім, Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство».

«Свого часу Олег служив у Владивостоці, але, коли розпався Радянський Союз, звільнився зі служби та переїхав в Україну, у Рівне. Тут понад 20 років служив у поліції. Із початком антитерористичної операції з березня 2015 року брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. А потім, продовжив військову службу у Збройних силах України за контрактом», – розповідає дружина Героя Оксана.

Кадровий військовий понад усе прагнув захистити свою країну та її народ. Тож із початком повномасштабного вторгнення брав активну участь у боях, проявляв героїзм, мужність, витримку. Нерідко вів за собою підлеглих під щільним артилерійським вогнем, зумів зберегти і особовий склад, і успішно виконувати поставлені завдання. Яскравим свідченням мужності та вірності військовій присязі є численні нагороди Героя, які отримав за роки служби, зокрема, медаль «За оборону міста Бахмут» та Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».

… Детальніше

Лопатюк Дмитро Григорович (07.11.1991 – 02.05.2024)

Дмитро Лопатюк народився 7 листопада 1991 року у місті Рівне. Закінчив Рівненський ліцей №11 із золотою медаллю, а потім, Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Прикладна математика». Після строкової служби в армії працював програмістом. 18 жовтня 2022 року Дмитро Лопатюк був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації до Кінологічного навчального центру Державної прикордонної служби України. 23 листопада 2022 року був призначений до бойового підрозділу 105 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.

З 15 липня по 25 жовтня 2023 року старший солдат Дмитро Лопатюк виконував бойові завдання на ділянці відповідальності 11 прикордонного загону Державної прикордонної служби України – Донецький напрямок. У складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, надавав вогневу підтримку бойовим позиціям під час штурму противником.01 вересня 2023 року у складі мінометного розрахунку вміло та професійно здійснював обстріл противника з мінометів, зупинивши штурмові дії противника на позиції відділення «Риба» в районі населеного пункту Красногорівка.

Після повернення зі Сходу України, Дмитро Лопатюк продовжив виконувати службові завдання на ділянці відповідальності 105 прикордонного загону, а саме в районі н.п.

… Детальніше

Грабовий Євген Олександрович (11.10.1992-19.11.2024)

Євген Грабовий народився 11 жовтня 1992 року у селі Мостове Миколаївської області. Закінчив тамтешню школу, згодом навчався у Миколаєві, пізніше переїхав жити та працювати до Одеси.

У перший день повномасштабного вторгнення Євген записався до лав одеської тероборони. Через пів року він відвіз дружину з дитиною до її рідних у Рівне, а сам добровільно приєднався до Збройних Сил України та відправився захищати Батьківщину.

«Він був справжнім патріотом – намагався зробити все можливе від себе, щоб наблизити нашу перемогу. Він ніколи не чекав, що хтось щось зробить чи змінить за нього. Євген йшов на війну, щоб його рідні могли жити у вільній Україні. Він – приклад для свого сина», – розповіла дружина Захисника.

Рідні та друзі відгукуються про Євгена як про доброго та милосердного чоловіка, готового в будь-який момент прийти на допомогу. За словами побратимів, Євген неодноразово рятував чужі життя, завжди до останнього залишався зі своїми хлопцями.

На жаль, 32-річний молодший сержант Євген Грабовий загинув 19 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання у Харківській області.

… Детальніше

Янковський Віталій Андрійович (2710.1974-28.09.2025)

Віталій Янковський народився 27 жовтня 1974 року у Казахстані. У дитячому віці проживав на території рф, там закінчив школу. Пізніше навчався спочатку у Курській, а згодом у Волинській духовних семінаріях. Був священиком у Луцькому кафедральному соборі. Закінчив аспірантуру Духовної академії у Львові, працював викладачем у Волинській духовній семінарії.

Попри дитинство та юність у російськомовному середовищі, Віталій завжди відчував себе українцем. На літні канікули приїджав на Рівненщину – до дідуся та бабусі.

Чоловік не мав військового досвіду, але ще з перших днів повномасштабного вторгнення був готовий захищати країну. До лав ЗСУ Віталія мобілізували у липні 2024 року. Був мінером, навчав новоприбулих бійців. Перебував на гарячих напрямках фронту, зокрема Покровському.

Зі слів близьких, Віталій був інтелігентною людиною, завжди відгукувався про допомогу. Два роки тому померла його дружина. З рідних у чоловіка лишилася мама та 27-річний син.

На жаль, солдат Віталій Янковський загинув 28 вересня 2025 року внаслідок ворожого артилерійського обстрілу на Донеччині.

Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове».

Публікації про Янковського В.

Прощання із Янковським ВІталієм відбулося 3 жовтня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному.… Детальніше

Демчук Віктор Євгенович (25.11.1967-28.02.2026)

Віктор Демчук народився 25 листопада 1967 року в селі Колоденка Рівненського району. Навчався у 9-й школі, а згодом здобув фах наладчика у місцевому училищі.

Після строкової служби в армії працював на «Рівнеазоті», згодом був приватним підприємцем. У березні 2022 року Віктор Демчук добровільно став на захист Батьківщини.

Чоловік пройшов багато гарячих напрямків фронту: брав участь у боях поблизу Мар’їнки та Покровська на Донеччині. Отримав поранення на Куп’янському напрямку, але повернувся на службу.

«Йому було важко – так само, як і всім, але він не покидав своїх побратимів. Віктор був доброю людиною, дуже любив свою сім’ю. У вільний час майстрував вироби з дерева. На початку повномасштабного вторгнення виготовляв лавочки для бомбосховища в Рівному. Наш син зараз продовжує захищати Україну», – розповіла дружина Захисника.

На жаль, 58-річний старший сержант помер 28 лютого 2026 року у Дніпропетровській області.

У Віктора залишилися дружина, двоє дітей та троє онуків.

… Детальніше

Зима Володимир Володимирович (28.05.1987-17.04.2026)

Володимир Зима народився 28 травня 1987 року в селі Корнин Рівненського району. Навчався у місцевій школі, а після здобуття середньої освіти приєднався до лав Збройних сил України – проходив службу в аеромобільно-десантних військах.

Згодом чоловік повернувся до цивільного життя: працював у столярному цеху в селищі Квасилів. Він був майстром своєї справи – людиною праці, яка понад усе цінувала чесність і відповідальність.

Коли над Україною нависла загроза, старший солдат Володимир Зима став на захист територіальної цілісності нашої держави.

Виконуючи свій військовий обов’язок до останнього подиху, виявивши героїзм та відданість народу України, 17 квітня 2026 року старший солдат Володимир Зима загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новогригорівка Краматорського району Донецької області.

«Для своєї дитини та близьких він завжди був турботливим, добрим і хазяйновитим чоловіком, надійною опорою та люблячим батьком. Хоча життєві дороги з дружиною згодом розійшлися, Володимир до останнього дня підтримував тісний зв’язок із родиною, залишаючись справжнім другом та помічником», – розповіла сестра Захисника.

На жаль, 38-річний солдат Володимир Зима загинув 17 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

… Детальніше

Яковчук Віталій Володимирович (24.01.1985 – 30.09.2023)

Віталій Володимирович народився 24 січня 1985 року в селі Друхів на Березнівщині. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та працьовитістю. Після
закінчення Друхівської загальноосвітньої школи навчався у Березнівському лісовому коледжі, де здобув професію майстра лісу. Створивши сім’ю, проживав із рідними у місті Київ. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним сином і братом.
Віталій любив життя – захоплювався футболом, знаходив спокій у риболовлі, цінував щирі розмови та теплі родинні моменти. Саме таким його і пам’ятають – усміхненим, добрим, справжнім. Коли на українську землю прийшла війна, він не залишився осторонь – став на захист Батьківщини. Без гучних слів – просто тому, що не міг інакше.
Солдат, оператор відділення протитанкових ракетних комплексів механізованого батальйону, захищав Україну з березня 2022 року. Останній бій захисника відбувся 30 вересня 2023 року на Запорізькому напрямку під час виконання надскладного бойового завдання. Саме тоді зв’язок із групою Віталія обірвався, і розпочалися довгі місяці невідомості для його рідних та близьких.
Загинув 30 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.… Детальніше

Яцинюк Юрій Миколайович, позивний “ВЕРЕС”(15.05.1974-17.07.2025)

Юрій Миколайович народився 15 травня 1974 року в селі Орлівка, що на Березнівщині. Після закінчення місцевої школи у 1992–1994 роках проходив строкову військову службу. Повернувшись додому, працював на місцевих підприємствах, а також на сезонних роботах. У вільний час захоплювався технікою — особливо любив автомобілі, добре в них розумівся та часто лагодив. Не менше цікавився будівництвом — мав практичні навички та завжди виконував роботу якісно й відповідально.
Юрій був людиною доброю, щирою і працьовитою. Його знали як простого, відкритого та відповідального чоловіка, якого поважали за людяність, порядність і щире серце. Що б не попросили — завжди допоможе, не відмовить. Для рідних він був хорошим сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем.
Молодший сержант – номер обслуги мінометного взводу мінометної батареї захищав Україну з травня 2024 року. Побратими знали його під позивним «Верес». Мужньо виконавши свій військовий обов’язок, загинув 17 липня 2025 року на Донеччині.
У Юрія залишились мама Ніна Корніївна, дружина Оксана Василівна, доньки Катерина та Надія, сини Сергій і Микола, а також двоє онуків.… Детальніше