Захарчук Владислав Сергійович (15.09.2002-20.08.2024)

Захарчук Владислав Сергійович народився 15 вересня 2002 року. Навчався у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Продовжив навчання у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті фізичного виховання, спорту та здоров’я людини. У 2023 році здобув ступінь бакалавра за спеціальністю “Фізична культура і спорт”, оскільки обожнював
спорт, захоплювався волейболом, мав гарну фізичну підготовку.

Владислав був дуже допитливим з дитинства, відкритим до спілкування, організованим, товариським, мав надзвичайне почуття справедливості, а розпочату справу обов’язково завершував.
З перших днів повномасштабного вторгнення наш Захисник вступив до добровольчого українського корпусу Правого Сектору. Брав участь у бойових операціях на Харківському, Луганському, Донецькому напрямках.
Навесні 2023 року Владислав отримав поранення на Донеччині. Після тривалого лікування знову став на захист України.
Владислав був уособленням справжнього патріота, відважною та світлою людиною, молодим юнаком з дорослим поглядом на життя. У житті був взірцем і наставником для трьох молодших братів та опорою для мами, особливо після втрати батька.
Владислав Сергійович трагічно загинув 20 серпня 2024 року у Дніпропетровській області під час проходження військової служби.… Читати далі

Семенович Сергій Вікторович (15.11.1979-03.09.2024)

Семенович Сергій Вікторович народися 15 листопада 1979 року в місті Березне. Сергій навчався у Березнівському ліцеї №2, де зарекомендував себе як відповідальний, старанний, дисциплінований учень. З 1997 по 1999 проходив службу в рядах армії України. Після закінчення служби одружився. Найбільше в житті любив свою дружину та довгоочікуваного сина, який народився після 13 років шлюбу. Сергій був хорошим та дбайливим татом, навчав сина риболовлі, був прикладом для нього.

З 2005 по 2024 рік працював у ТзОВ “Українська сірникова фабрика”. Сержант Сергій Семенович, командир відділення взводу зв’язку захищав Україну з травня 2024 року. Наш Захисник загинув 03 вересня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу.
Військове поховання воїна відбулося 07 вересня у місті Березне. Заупокійна служба відбулася у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне. 
Поховали Сергія на міському кладовищі в урочищі «Лукавець».
У загиблого залишилися дружина та син.

Читати далі

Банацький Сергій Павлович (02.01.1970-12.11.2024)

Банацький Сергій Павлович народився 2 січня 1970 року в селі Гута Костопільського району Рівненської області. Навчався в місцевій школі з 1985 – 1989 роки, був студентом Себежського сільськогосподарського технікуму, здобував професію агронома.

Після навчання пройшов строкову службу в армії. Згодом повернувся в рідне село, де працював з 1991 – 1992 роки робітником у будівельній бригаді. Із 1992 – 2010 роки працював спеціалістом – землевпорядником.
У 2010 році жителі громади два рази обирали Сергія Банацького сільським головою Гутянської сільської ради. Односельці згадують його завжди привітним, світлим, чуйним, з великим добрим серцем!

З перших днів повномаштабного вторгнення Сергій не вагаючись став на захист рідної держави. 26 лютого 2022 року він доєднався до окремої 104 бригади ТрО, служив молодшим сержантом 59 батальйону, командиром 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7071. Захищав наші кордони у Бахмуті.
Помер 12 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Дачне Бахмутського району Донецької області. Причиною смерті 53 – річного молодшого сержанта Сергія став набряк головного мозку.… Читати далі

Ольшанський Андрій Віталійович (26.01.1990-26.10.2024)

Ольшанський Андрій Віталійович народився 26 січня 1990 року в Москві, де вчився його батько, офіцер пожежної охорони.

У 1992 році родина переїхала в Костопіль. Андрій, єдиний син у батьків, закінчив Костопільську школу №4 і вступив на навчання у НУВГП у Рівному. В університеті пройшов військову підготовку, після закінчення мав звання молодшого лейтенанта. Збирався служити в армії, але на той час відбувалося скорочення запасу, і чоловік пішов вчитися на слюсаря-ремонтника автомобілів.

У серпні 2014 року Андрій Ольшанський пішов добровольцем в АТО, до вересня 2015 виконував бойові завдання на Донеччині у складі батальйону «Горинь».

З жовтня 2017 року Андрій Ольшанський працював у Рівненській дирекції залізничних перевезень складачем поїздів. Мешкав у Рівному, власної сім’ї не мав. Як учасник бойових дій перебував в оперативному резерві.

Повістку одержав 23 лютого 2022 року, наступного дня чоловік уже був у складі 130 окремого розвідувального батальйону, його призначили командиром механізованого розвідувального взводу. З січня 2023 року Андрій воював на Запорізькому напрямку, брав участь у контрнаступі ЗСУ та визволенні Роботиного.… Читати далі

Гудзало Микола Іванович (21.05.1980-12.06.2023)

Микола Гудзало народився 21 травня 1980 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №13, а за тим здобув фах маляра-штукатура у ВПУ число 1. Потім була строкова служба в армії – рятувальником рятувальних робіт у ДСНС України.

Після служби в армії Микола працював оператором екструзійної лінії у фірмі “Інтерекопласт”, а з 2012 року – комірником у ТОВ “Ясен-Поділля”.

“Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола хотів відразу йти до центру комплектування. Але я його просила зачекати, мама важко хворіла… Тоді він сказав, що залишиться, але, як тільки прийде повістка – піде. Я погодилась”, – розповідає дружина Героя Вікторія.

Мобілізували Миколу у березні 2023 року. Він відразу сказав дружині та донці Анні-Марії, що мусить іти захищати країну та їх від ворога.

“Він не довго пробув на полігоні, а потім місяць був на навчанні у Великій Британії. А вже з 1 травня ніс службу на сході нашої країни…” – продовжує дружина.

Страшна новина прийшла у родину у червні 2023 року. Командир бойової машини – командир гірсько-штурмового відділення 43-річний солдат Микола Гудзало разом зі своїм підрозділом вийшов на бойове завдання у Бахмутському районі, але відтоді вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Денищич Руслан (16.03.1983-14.10.2024)

Руслан Денищич народився 16 березня 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №19, а за тим опанував фах електрогазозварника. В останні роки працював операторам у деревообробному цеху. Разом із дружиною Інною ростили 9-річного сина.

«Руслан був дуже працьовитим, напевне не було й дня, аби не знайшов собі заняття. Батьки розповідали, що таким він був змалечку. А ще дуже добрим та життєрадісним. Він любив брата й сестру, батьків, людей – завжди прагнув допомогти, ніколи не відмовляв. Та напевне найбільше Руслан любив сина, проводити з ним час, а він відповідав взаємністю», – розповідає дружина Героя Інна.

На початку червня 2024 року Руслана мобілізували. Він намагався не тривожити рідних подробицями служби, тримав усе в собі.

«Лише коли вони пішли в Курську область, трошки більше почав говорити. Казав, що треба боротися, що немає іншого виходу, тільки боротися, аби повернутися додому і ростити сина», – каже Інна.

Та на жаль, повернутися 41-річному Руслану Денищичу судилося на щиті…Старший солдат, командир десантно-штурмового взводу загинув 14 жовтня 2024 року , виконуючи бойове завдання у Курській області…

Прощання із Героєм відбулося 29 жовтня, о 9.30 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Глова Руслан Степанович (22.08.1973-19.10.2024)

Руслан Глова народився 22 серпня 1973 року у селі Грабів неподалік від Рівного. Навчався у Клеванській школі №1, потім – у Зорянській школі. Після 10 класу вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах водія. Працював на м’ясокомбінаті в Зорі, а потім – у ТОВ «КРОНОСПАН РІВНЕ». .

Про страшні будні війни Руслан старався єдиній рідній людині не розповідати. Лише зрідка зізнавався, що довелося пройти крізь пекло…

«Він був бойовим медиком, завжди стояв за побратимів. Наголошував, що вони стали рідними, тож ділилися один з одним навіть шматком хліба. Руслан ніколи не відмовляв у допомозі, дбав за бойових друзів, підтримував. Розповів лише один випадок, коли вибухом товариша відкинуло на кілька сотень метрів вперед, хлопці вагалися, бо це було дуже небезпечно. Але Руслан все ж зумів забрати тіло побратима, аби повернути його рідним,» – продовжує сестра.

За час служби Руслан Глова був двічі поранений, проходив реабілітацію, тож хоч не на довго приїздив додому.

«На початку жовтня, коли брат вже збирався повертатися в частину з лікарняного після поранення, наче відчув недобре.… Читати далі

Калина Віталій Вікторович (10.09.1988-16.08.2024)

 

Віталій Вікторович Калина народився у Рівному 10 вересня 1988 року. Після закінчення школи здобув професію столяра в одному з училищ міста  Рівне.

Захисник народився та виріс у багатодітній сім’ї, де мав братів, один з яких наразі в рядах ЗСУ, та сестер. Віталій був мобілізований на початку цього року і долучився до лав ЗСУ, був старшим вогнеметником.

Коли телефонував додому, Віталій завжди посміхався, казав, що все буде добре.

– Він вже збирався у відпустку. Казав, що приїде на своє день народження, – розповідає мама Віталія. – Дуже хотів побачити всіх нас. 8 серпня пішов на бойове завдання і після цього зв’язок з ним було втрачено. На жаль, життя Віталія обірвалося. Про смерть Героя сповістив командир.

Рідні кажуть, що не вірили, чекали, шукали його побратимів, але, на жаль, мамі прийшло сповіщення про смерть Віталія. Всі близькі пишаються, що у них такий сміливий, відважний, справедливий син, брат та дядько. Рідні люблять та сумують за ним, він назавжди лишився в серцях близьких.

Мужній старший вогнеметник Віталій Калина загинув 16 серпня 2024 року, виконуючи бойові завдання на Донеччині.… Читати далі

Логащук Роман Іванович (27.11.1995-11.11.2023)

Логащук Роман Іванович народився 27 листопада 1995 року і  постійно проживав у селі Лінчин колишнього Березнівського району Рівненської області.
Роман з 2002 по 2011 рік навчався в Лінчинській ЗОШ І-ІІ ступенів, а з 2011 по 2013 рік – у Березнівській ЗОШ №2. Юні роки Романа минули у поліському селі Лінчин.
Мріяв, що повернеться з війни, та буде жити у мирній країні разом зі своєю сім’єю, адже за три місяці до загибелі Роман одружився і очікував народження дитини, але не встиг насолодитися сімейним життям, не судилося безжальна війна забрала коханого чоловіка, який уже ніколи не візьме на руки свою ще ненароджену дитину.
Герой мав багато друзів, адже до кожного знаходив підхід, кожного міг розвеселити та підняти настрій. Захоплювався риболовлею, полюванням, футболом.
У грудні 2022 року став на захист України від рашистських загарбників.

Старший стрілець аеромобільного батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової
бригади загинув 11 листопада року під час ведення бойових дій в районі села Кліщіївка Бахмутського району, Донецької області.
Заупокійна служба за загиблим Романом відбулася у Свято-Введенському храмі села Лінчин.… Читати далі

Кірушок Михайло Вікторович (17.11.1986-21.08.2023)

Кірушок Михайло Вікторович народився 17 листопада 1986 року. До садочка пішов, коли виповнилося рік і вісім місяців , рано почав ходити, був дуже непосидючий. У 1993 році навчався в ЗОШ I-III ступенів № 5, був кмітливий та хдібний , але вчився не охоче..Закінчивши 9 класів, відразу пішов працювати. Михайло захоплювався технікою, тому й пішов ремонтував машини. Потім їздив на заробітки.

В армії не служив, за станом здоров’я по зоруне, пройшов медкомісію. З початком повномаштабного вторгнення росії в Україну, почав ходити до військкомату. 17 лютого 2023 року Михайла Кірушка мобілізували. Він проходив службу на посаді стрільця-санітара військової частини А4056. 

Служив в Угледарі, потім с. Богоявленка Донецької області, смт. Борова Харківської області.

21 серпня 2023 року Кірушок Михайло загинув під час бойових дій в районі н.п. Новоєгорівка, Сватівського району Луганської області.

Похований на кладовищі « Нове», поряд з іншими Воїнами Небесного Легіону.

Читати далі