Рівненський район

Олександр Подвишенний жив у Рівному. поет, науковець та військовий з Рівного. 

Навчався в Острозькій академії. Був випускником факультету “Літературна творчість” Після завершення магістратури навчався в аспірантурі Острозької академії, досліджуючи творчість Уласа Самчука.

У доробку поета було дві збірки віршів — “Горизонталі” та “Зажурена ліра”, яка вийшла у 2019 році в рівненському видавництві “Волинські обереги”. Також Подвишенний цікавився журналістикою: на сайті “Горинь.інфо” публікував свої суспільно-політичні матеріали, а також працював позаштатним кореспондентом всеукраїнської газети “День”

Олександр Подвишенний був учасником Революції Гідності .На початку 2018 року Олександр став в.о. керівника рівненської міської організації політпартії «Правий сектор», а восени того ж року очолив обласний осередок «Правого сектору». Він приєднався до сил територіальної оборони на початку 2022 року, ще до повномасштабного вторгнення. Був командиром стрілецької роти 56-го батальйону територіальної оборони. З початку повномасштабного вторгнення обороняв північний кордон України поблизу Часового Яру та в Кринках. Він підписав контракт ще в січні 2022 року, бо передчував початок великої війни. Був випускником першого курсу “Вишкіл капітанів” в ТРО. 

Олександр Подвишенний відзначився як командир, який був єдиним офіцером на лівому березі Дніпра в Кринках і протягом 75 днів відбивав атаки ворога. Він… Читати далі

Олег Удодик народився 17 листопада 1970 року. Навчався у Рівненському ліцеї №13. Після школи закінчив професійно-технічне училище №10, а згодом здобув освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Менеджмент».

З 1987 по 1992 рік займався парашутним спортом у Рівненському авіаційно-спортивному клубі «ТСО» у Вороневі. Виконав 1556 стрибків із парашутом.

У 1989–1990 роках проходив строкову військову службу у десантно-штурмових військах Прибалтійського військового округу в Ризі. Був у складі восьми найкращих парашутистів-десантників округу.

Після служби у 1992 році працював електриком на підприємстві «Азот». Із 1993 року — на підприємстві ТОП ВТП «Агропереробка», де пройшов шлях від електрика та менеджера до начальника зміни.

У 2016–2017 роках проходив військову службу за контрактом у зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

У квітні 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Попри те, що спершу через вік його не хотіли брати на службу, він наполіг на мобілізації. У 2023 році отримав поранення на Запорізькому напрямку. Після лікування повернувся до служби та воював на Курському напрямку. … Читати далі

Андрій Байрак народився 3 листопада 1992 року у місті Чортків Тернопільської області. Опанував професію слюсаря-механіка легкових автомобілів у Квасилівському професійному ліцеї. Спробував себе в різних сферах та галузях.

“Він був моєю підтримкою, єдина дитина. Ростила його сама, адже з його татом давно розлучилися. Андрій завжди дбав про мене, надзвичайно добрий, щедрий, веселий, у будь-якій компанії міг розвеселити”, – розповідає мама Героя Тетяна.

Андрій не мав жодного військового досвіду, проте завжди повторював мамі, якщо мобілізують – піде служити.

“Він мав запальний характер, але завжди стояв за правду та справедливість. У вересні 2024 сина мобілізували. Він був готовий служити, адже тато – військовий запасу. Але так хотілося, щоб він був тут”, – продовжує мама Героя.

Та сталося інакше. Андрій Байрак ніс службу на Донеччині. Було непросто. І хоч найріднішій людині про це не сказав й слова, мамине серце все відчувало…

На жаль, 32-річний солдат Андрій Байрак загинув 7 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку…

Поховали його на кладовищі “Нове”…

Публікації про Байрака А.

Ярослав народився 6 червня 1983 року у селищі Квасилів. Навчався у Квасилівській школі до дев’ятого класу, після чого вступив до місцевого училища.

Після навчання працював у різних сферах. Був мобілізований у січні 2025 року.

Рідні розповідають, що Ярослав мав тиху, добру вдачу. Завжди був готовий допомогти іншим, не відмовляв у підтримці тим, хто цього потребував. Захоплювався їздою на велосипеді.

На жаль, 41-річний солдат Плещук Ярослав загинув під час виконання бойового завдання на Курському напрямку 31 травня 2025 року.

У Ярослава залишилися сестра та четверо братів.

Прощання з Героєм відбулося 9 червня о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба пройшла у церкві селища Квасилів. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”

… Читати далі

Микола Говоров народився 25 лютого 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей #11. Опанував фах регулювальника радіоелектронної апаратури і приладів, контролера радіоелектронної апаратури і приладів у професійно-технічному училищі #9. Працював у фірмі “Триплекс” склярем.

Разом із дружиною Тетяною разом виховували 14-річну донечку Дар’ю.

“Надзвичайно добрий, з великою душею та серцем, все готовий був віддати іншим, нічого собі не лишити. Щирий, веселий, балакучий. І слова поганого про нього не можна сказати”, – розповідає дружина Героя Тетяна.

Миколу мобілізували до лав Збройних сил України у вересні 2024 року. Служба давалася важко, найбільше морально. Адже його підрозділ часто перекидали з місця на місце.

“Він воював спершу в Донецькій області, потім перевели на декілька днів в Черкаси , а потім – у Курську область. Це був дуже великий стрес для нього. Все відбувалося занадто швидко, говорив, що роботи багато…” – продовжує Тетяна.

На жаль, 41-річний солдат Микола Говоров загинув 8 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

… Читати далі

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Читати далі