Віталій Рабчевський народився і все життя прожив у Квасилові. Закінчив місцеву школу, навчався у професійному ліцеї на зварювальника. Строкову службу проходив у військово-морських силах. Під час служби був головним електриком на кораблі.
Назар Небожинський народився 23 січня 1999 року у місті Рівному Рівненської області.
Навчався у Рівненському НВК «Колегіум». У 2016 році вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. Закінчив бакалаврат, після чого пішов добровольцем до лав Збройних сил України.
30 березня 2022 року, у ході російсько-української війни на Чернігівщині Назар, навідник БМП, підбив три ворожі «броні», однак крайня гармата встигла спрацювати і смертельно його поранила. Ціною власного життя він врятував 20-х побратимів.
Похований Назар Небожинський 4 квітня 2022 року на Алеї Героїв на кладовищі «Нове» у Рівному.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом президента від 20 квітня 2022 року № 265/2022 Небожинського Назара Володимировича, молодшого сержанта , нагороджено орденом «За мужність» III ступеня ( посмертно)… Читати далі
Віталій Кучерук народився 17 березня 1999 року в с. Олександрія Рівненського району. Навчався в ЗОШ с. Олександрія. Вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив у 2020 році.
Ніс службу у Мукачеві, та з початком воєнних дій був відправлений до Києва, захищати країну.
Командир реактивного артилерійського взводу – старший офіцер реактивної артилерійської батареї. Увечері 26 лютого у транспортний засіб, де перебував лейтенант Віталій Кучерук поцілив ворожий снаряд від чого він загинув.
Йому було лише 23 роки. У Віталія залишилися батьки, молодший брат та кохана дівчина.
Указом Президента України мужнього офіцера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі… Читати далі
Остапчук Валерій Леонідович народився 24 січня 1981 року в селі Маринин, Березнівського району, Рівненської області. З 1987 по 1998 роки навчався в Марининській ЗШ, був хорошим учнем, займався спортом, слухався батьків і гарно виконував завдання вчителів. Працював муляром-штукатуром. Відбув строкову службу в армії. Професія йому згодилася в житті, адже Валерій ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Чоловік мав золоті руки , не одному в окрузі допоміг піч або грубку змурувати, чи інші ремонтні роботи провести.
Одружився і переїхали проживати в село Устя Рівненського району (Корецького району). Прожив в Усті 10 коротких років. Був дуже хорошою людиною, спокійною та врівноваженою, розповідають односельці.
21 березня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу у зенітно-артилерійський дивізіон.
З дружиною Валерій жив душа в душу та разом виховували діток. – Увесь час заспокоював, говорив, що все буде добре,- з розпачем та слізьми розповіла мама воїна Галина. – А в останню суботу зателефонував раніше, як завжди, ніби відчував, та сказав, що хмара чорна може насунутися.… Читати далі
Олег Ільїн народився 21 лютого 1982 року в місті Рівне. Закінчив школу №8 м. Рівне. Навчався в Кооперативному коледжі. Життєві обставини склалися так, що в 2012 році переїхав жити в с. Весняне Рівненського району (Корецький район).
У лавах Збройних Сил України служив за контрактом з 2016 року (бригада№14), 2019 рік (бригада№24). Одружився в 2018 році. Виховували троє діток (дівчатка 7р., 6р., 2р.).
“29-30.03 виконуючи бойове завдання під Попасною, Олег отримав поранення від ракетно-бомбового удару та потрапив до лікарні. Олег Ільїн помер 17 червня у військовому шпиталі від отриманих поранень на 40-му році пішов із життя”.
Сина втратили батьки, дружина – чоловіка, сиротами залишилися дітки.… Читати далі
Михайло МАЗУР народився у Рівному. Навчався за спеціальністю «Обслуговування та ремонт обладнання підприємств хімічної і нафтогазопереробної промисловості» в період 2005-2009рр.
Диплом отримав з відзнакою.
З 2009р. працював майстром виробничого навчання в коледжі.
Вищу освіту здобув у НУВГП за спеціальністю «Машинобудування» (2009-2013). Розпочав свою трудову діяльність майстром виробничого навчання. В коледжі працював з 2009 року. Викладав в групі кваліфікованих робітників за професією «Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування», «Електрозварник ручного зварювання». Був відповідальним, старанним, дисциплінованим, до колег та учнів ставився з повагою, любив грати у футбол
У лютому, коли розпочалася повномасштабна війна – він один з перших з’явився у військкомат, хоч мав ” білий квиток”.Михайло приєднався до 115-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Був гранатометником. Підрозділ, до якого потрапив Мазур, брав участь у боях за Бахмут на Донеччині, Сєвєродонецьк і Лисичанськ на Луганщині
«Михайло був одним із найбільш відповідальних, чесних, мудрих і добрих людей. Він був найкращим у світі батьком і чоловіком. Він назавжди в наших серцях», – розповіла дружина Анна.
31-річний Михайло Мазур загинув 29 червня у боях за місто Лисичанськ.
Бахтін Андрій Олександрович народився 17 серпня 1987 року року в в смт Гощі Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району) в сім’ї вчителів.
У 2004 році закінчив Гощанську школу і вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії їмені Тараса Шевченка на загальнотехнічний факультет, який закінчив у 2009 році.
Після закінчення навчального закладу 3 роки працював вчителем інформатики і креслення рідної Гощанськоі школи.
Останнім часом працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Акріс арго» фахівцем з технічного забезпечення відділу моніторингу та технічного забезпечення.
З перших днів війни служив солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту № 9 Національної гвардії України.
Під час виконання обов’язків військової служби загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району.
Похований на кладовищі у смт Гощі.
У Андрія залишилися батьки, брати, дружина та донька.
Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Бахтіна Андрія Олександровича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Радовенчик Антон народився 16 травня 2003 року в селі Бабині Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району). Після закінчення Бабинського ліцею навчався в Рівненському автотранспортному коледжі, але весь час мріяв бути військовим. І щойно йому виповнилося 18, залишив навчання і підписав контракт на проходження війської служби у складі 14-ї окремої механізованої бригади ім. князя Романа Великого.
З перших днів російської агресії він боронив наші міста і села у Київській області, стримував наступ на столицю. Загинув хлопець під час виконання бойового завдання 7 березня 2022 року в Бородянському районі.
Поховали 18-річного захисника 8 квітня 2022 року в рідному Бабині.
У Антона залишилися батьки та троє братів.
Указом Президента України від 2 травня 2022 року № 293/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Радовенчика Антона Миколайовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі
Дмитро Лютак народився 2 жовтня 2000 року в м. Надвірна Івано-Франківської області.
У 2007 році переїхав на проживання разом з мамою та старшим братом у село Великий Мидськ Дубенського району (до 2021 року – Костопільський район). У цьому ж, 2007 році пішов на навчання до першого класу Великомидської загальноосвітньої школи I-II ступенів-ліцей.
У 2015 році, після закінчення 8 класу, поїхав на проживання до бабусі у смт. Битків Надвірнянського району Івано-Франківської області. Навчався до 9 класу у Битківському ліцеї.
У 2016 році вступив на навчання у технічний ліцей, де здобув професію столяра.
У 2018 році вирушив до Польщі на заробітки. Працював за кордоном до 2022 року.
У лютому місяці 2022 року, перед початком війни, Дмитро гостював у мами в с. Великий Мидськ. 25 лютого, як тільки почув про війну, він їде до Костопільського військомату і зголошується йти захищати Україну, але так як на військовому обліку він стояв у Надвірнянському військоматі, його направляють у військомат по місцю прописки.
2 березня 2022 р. Дмитро добровільно мобілізувався до лав ЗСУ.… Читати далі
Артем Рудика народився 03.03.2003 р. у с. Великий Мидськ Костопільського району Рівненської області. Проживав у багатодітній дружній християнській сім’ї.
У 2009 році пішов у перший клас Великомидської ЗОШ I – II ст. – ліцей. Після закінчення школи у 2020 р. навчався у Костопільській автошколі. Навесні 2021 року був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Службу проходив у Львівській області м. Яворів. Під час проходження сторокової служби підписав контракт на службу в ЗСУ.
На початку 2022 року Артем перебував на лікарняному після перенесеного оперативного втручання. В останні дні лікарняного його відкликали назад у частину, так як розпочалась повномаштабна війна . І з перших днів війни частина, в якій служив Артем, брала участь у бойових діях на сході України.
20 травня 2022 року під час бойового зіткнення з противником та обстрілу із танків, авіаудару по позиціях військової частини поблизу населеного пункту Катеринівка Луганської області, загинув водій 2 відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного біологічного захисту солдат РУДИКА Артем Миколайович.
Йому було лише 19-ому років.… Читати далі