Революція гідності. Війна. Рівненщина

Одинець Андрій народився 9 січня 1977 року в селі Терентіїв Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

У віці семи років пішов навчатися до Терентіївської початкової школи, котру закінчив у 1988 році. Середню освіту здобув у Синівській середній школі. У 1993 році Андрій пішов здобувати фахову освіту в Корецьке ПТУ-24 за спеціальністю тракторист-машиніст с/г виробництва, слюсар з ремонту с/г машин та устаткування, водій автотранспортних засобів (категорія «С»).

У 1995 році був призваний на строкову службу. Після проходження військової служби працював водієм у місцевому колгоспі.

У 2004 році одружився, і вже в 2005 році в подружжя народилася донька.

Військовослужбовець добровольцем відстоював рідну землю на фронті ще з 2015 року. З 2016 року ніс службу в ЗСУ на контрактній основі. з липня 2019 року в складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади – Закарпатський легіон.

З 24 лютого 2022 року у зоні активних воєнних дій росії проти України захищав рідну землю.

Андрій Одинець загинув 13 серпня 2022 р.

Провели Героя в останню дорогу та поховали на кладовищі рідного села Терентіїв.… Детальніше

Гуменюк Сергій народився 25 січня 1977 року. З початком активних воєнних дій росії проти України, 21 березня був призваний на військову службу по мобілізації.

Загинув 11 серпня 2022 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Білогірка Херсонської області в результаті прямого влучення артилерійського снаряду в окоп під час артилерійського обстрілу з боку противника.

Провели в останню дорогу та поховали військовослужбовця 22 серпня 2022 року в Гощі на місцевому кладовищі.

У загиблого захисника залишилися мати, дружина та двоє дітей: 12- ти річна дочка та 14- ти річний син.… Детальніше

Назар Небожинський народився 23 січня 1999 року у місті Рівному Рівненської області.

Навчався у Рівненському НВК «Колегіум». У 2016 році вступив до Національного університету водного господарства та природокористування. Закінчив бакалаврат, після чого пішов добровольцем до лав Збройних сил України.

Назар був спортсменом, вихованцем рівненського бейсболу. У мирному житті хлопець був тренером з бейсболу та софтболу.

Він закінчив бакалаврат, здав вступний в магістратуру на іноземну мову. Але вирішив все ж піти на контракт у ЗСУ.

30 березня 2022 року, у ході російсько-української війни на Чернігівщині Назар, навідник БМП, підбив три ворожі «броні», однак крайня гармата встигла спрацювати і смертельно його поранила. Ціною власного життя він врятував 20-х побратимів.

Похований Назар Небожинський 4 квітня 2022 року на Алеї Героїв на кладовищі «Нове» у Рівному.

Орден «За мужність» III ступеня (1 травня 2023, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  указом президента від 20 квітня 2022 року № 265/2022 Небожинського Назара  Володимировича, молодшого сержанта , нагороджено  орденом  «За мужність» III ступеня ( посмертно)… Детальніше

Віталій Кучерук народився 17 березня 1999 року  в с. Олександрія Рівненського району. Навчався в ЗОШ с. Олександрія. Вступив до  Національної академії  сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив  у 2020 році.

Ніс службу у Мукачеві, та з початком воєнних дій був відправлений до Києва, захищати країну.

Командир реактивного артилерійського взводу – старший офіцер реактивної артилерійської батареї.  Увечері 26 лютого у транспортний засіб, де перебував  лейтенант Віталій Кучерук поцілив ворожий снаряд від чого він   загинув.

Йому було лише  23 роки. У Віталія залишилися батьки, молодший брат та кохана дівчина.

Указом Президента України мужнього офіцера нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі… Детальніше

Остапчук Валерій Леонідович   народився 24 січня 1981 року в селі Маринин, Березнівського району, Рівненської області. З 1987 по 1998 роки навчався в Марининській ЗШ, був хорошим учнем, займався спортом, слухався батьків і гарно виконував завдання вчителів. Працював муляром-штукатуром. Відбув строкову службу в армії.    Професія йому згодилася в житті, адже Валерій ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Чоловік мав золоті руки , не одному в окрузі допоміг піч або грубку змурувати, чи інші ремонтні роботи провести.

Одружився і переїхали проживати в село Устя Рівненського району (Корецького району). Прожив в Усті 10 коротких років. Був дуже хорошою людиною, спокійною та врівноваженою, розповідають односельці.

21 березня 2022 року був призваний по мобілізації на військову службу у зенітно-артилерійський дивізіон.

З дружиною Валерій жив душа в душу та разом виховували діток. – Увесь час заспокоював, говорив, що все буде добре,- з розпачем та слізьми розповіла мама воїна Галина. – А в останню суботу зателефонував раніше, як завжди, ніби відчував, та сказав, що хмара чорна може насунутися.… Детальніше

Олег Ільїн народився 21 лютого 1982 року в місті Рівне. Закінчив школу №8 м. Рівне. Навчався в Кооперативному коледжі. Життєві обставини склалися так, що в 2012 році переїхав жити в с. Весняне Рівненського району (Корецький район).

У лавах Збройних Сил України  служив за контрактом  з 2016 року (бригада№14), 2019 рік (бригада№24). Одружився в 2018 році. Виховували троє діток (дівчатка 7р., 6р., 2р.).

“29-30.03 виконуючи бойове завдання під Попасною, Олег отримав поранення від ракетно-бомбового удару та потрапив до лікарні. Олег Ільїн помер 17 червня у військовому шпиталі від отриманих поранень на 40-му році пішов із життя”.

Сина втратили батьки, дружина – чоловіка, сиротами залишилися дітки.… Детальніше