Олександр Кривчук народився 7 січня 1976 року у місті Рівне. Навчався у Рівненських загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував басейн при школі №23. З дитинства займався спортом, зокрема плаванням. Вищу освіту здобував у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Останні роки перед великою війною Олександр працював директором закладу громадського харчування «Панама».

“Був людиною надзвичайно відповідальною, комунікабельною, відкритою, компанійською та завжди усміхненою. Колеги, друзі та рідні знали його як людину, якій можна довіряти, яка завжди готова прийти на допомогу”, – розповідає дружина Олена.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. 25 лютого 2022 року він приєднався до лав Збройних сил України. До цього мав пройдену військову кафедру у НУВГП.

На жаль, 27 лютого 2025 року капітан Олександр Кривчук помер у лікарні, перебуваючи на стаціонарному лікуванні.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Кривчука Олександр на кладовищі «Тинне».

… Читати далі

Віталій Волкошовець народився 26 листопада 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №18, а за тим автотранспортний технікум на спеціальністю «Механік». Відслужив строкову службу в армії, навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Останні роки працював водієм на Телерадіокомпанії «Рівне 1».

«Віталій – мій янгол-охоронець, єдиний син, завжди дбав про мене, робив усе, аби підтримати і допомогти. Мав двох дорослих діток – сина і донечку. Обожнював дітей – люблячий, чесний, справжній батько, який дбав про своїх діток. Добрий, щирий, чуйний син та людина – він завжди був поряд,» – розповідає мама Героя Галина.

Він завжди прагнув захистити рідних від усього зла. Тож хотів стати добровольцем іще на початку повномасштабного вторгнення.

«Він кілька разів проходив комісію, але кожного разу отримував відмову. А в травні 2024 року його мобілізували. Про службу говорив небагато. Лише коротко: війна – є війна, що тут додати. Йому було непросто, врешті що порівнювати 20-тирічних хлопців та Віталія, якому за 50. Усе інше тримав у собі, не можна було говорити – він і не розповідав,» – продовжує мама.… Читати далі

Дмитро Опольський народився 24 лютого 1988 року у селі Шубків. Усе життя прожив у Рівному, закінчив Рівненський ліцей №8, за тим опанував фах охоронника. Служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій, мав звання сержанта.

«Він всього себе присвячував роботі, був у найгарячіших точках – до того ж у прямому сенсі цього слова. Дмитро був серед десяти рівненських рятувальників, котрі допомагали гасити пожежі у горах Греції в 2021 році. Там вони працювали у складі зведеного загону зі ста пожежників з усієї України. Гасили пожежі у курортному містечку Едіпсос на острові Евбея, спершу рятували людей, місто, наближені села, а за тим і місцеву природу…» – розповідає дружина Героя Ірина.

У складі підрозділів ДСНС Дмитро брав участь у ліквідації пожежі у Чорнобильських лісах. Також ніс службу під час Операції об’єднаних сил, отримав статус учасника бойових дій, чимало нагород. А в серпні 2024 року остаточно перевівся до Збройних сил України.

«Він дуже любив допомагати іншим, завжди намагався це робити. Найкращий чоловік, люблячий тато наших двох діток, надзвичайно добрий і щирий… Він завжди прагнув уберегти нас від усього поганого», – продовжує дружина.… Читати далі

Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло.

Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині.

 У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”.

… Читати далі

Юрій Капітула народився у Рівному 19 квітня 1987 року. Навчався в загальноосвітній школі №3, після чого вступив до вищого професійного училища за числом 1, де здобув кваліфікацію майстра штукатура.

Працював Юрій у сфері ремонту квартир. Дружина Героя Тетяна розповідає, що його цінували за майстерність та золоті руки, та й він сам обожнював свою роботу.

З першого дня повномасштабного вторгнення Юрій хотів добровольцем вступити до лав ЗСУ, але йому відмовили, оскільки він не служив у армії. Проте влітку 2023 року Юрія мобілізували. Одягнувши однострій, він став на захист країни та рідних.

«Юра в крайній розмові неодноразово повторював: «Я обіцяю, що повернусь до тебе і до дітей. Все буде добре». Він завжди був люблячим батьком та чоловіком»,- пригадує Тетяна.

Добрий, працелюбний, щирий Юрій завжди міг прийти на допомогу. Та найбільше він любив свого 14-річного сина Дениса та 8-річну донечку Євгенію.

36-річний старший стрілець Юрій Капітула загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Капітула Юрій Петрович – Почесний громадянин м.… Читати далі

Петро Байдан народився 20 червня 1970 року у Рівному. Закінчив школу-інтернат, а за тим здобув фах столяра-тесляра у ПТУ №38. Строкову службу в армії проходив у далекому Владивостоку у військах спеціального призначення морської піхоти.

Після повернення з армії понад 10 років працював за спеціальністю у парку культури імені Тараса Шевченка у Рівному, за тим — на будівництвах в Україні та за кордоном. Та в останні роки працював будівельником на ТзОВ фірма “ОВІС”.

Дуже добрий, спокійний чоловік, який готовий віддати все для рідних, максимально підтримати і допомогти. Справжній рибалка, що проводив чимало часу з вудкою на водоймі. Люблячий чоловік та батько. Петро надзвичайно чекав народження донечки, якій іще немає і трьох років, був люблячим вітчимом — справжнім татом для 21-річної Анни та 12-річної Маріанни — донечок дружини від першого шлюбу. Саме захист дітей і вважав своїм головним обов’язком.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Петро відправив мене з дітьми за кордон. А сам залишився чекати повістку. Його мобілізували у травні 2022 року. Він спокійно сприйняв це, говорив, що повинен нас захищати, що хто ж, як не він.… Читати далі

Вадим Малахов народився 2 вересня 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №23, а за тим здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №10. Багато років пропрацював за спеціальністю на ПрАТ “Рівнеазот”.

Надзвичайно добрий, спокійний, стриманий… Вадим все намагався робити для своєї сім’ї — дружини Антоніни та єдиного сина Артема.

“Строкову службу в армії Вадим проходив іще за часів союзу, але коли в липні 2023 року отримав повістку, сприйняв все спокійно. Пройшов медкомісію та вирушив на навчання. Вже там його спрямували до прикордонників. Він проходив навчання, а потім направили на службу на Донеччину,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Про військову службу рідним Вадим практично нічого не розповідав. У нього все зазвичай було “нормально”, і жодних подробиць про будні на самісінькому “нулі”. Він більше переживав про єдиних рідних людей, які в нього залишилися, прагнув повернутися до них додому…

На жаль, 17 лютого 2024 року 53-річний старший солдат Вадим Малахов загинув під час бойових дій на Донецькому напрямку…

Прощання із Героями відбудеться завтра, 22 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі