Бутько Олександр Петрович (17.03.1998 -16.01.2025)

Олександр народився 17 березня 1998 року в селі Чорнобаївка Херсонської області. В молодших класах навчався в Чорнобаївській загальноосвітній школі, а годом у Херсонській
загальноосвітній школі-інтернат 1-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка. У 2016 році закінчив Професійно-морський ліцей Херсонської державної морської академії і здобув професію моторист (машиніст) другого класу, матрос другого класу. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Як внутрішньо-переміщена особа з Херсонської області, Олександр з серпня 2022 року проживав в місті Березне Рівненського району Рівненської області, де познайомився із своєю дружиною Аделіною з села Городище. В шлюбі народилася донечка Теона, 2024 року народження. Солдат, Бутько Олександр Петрович мобілізований у лютому 2023 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Його життя обірвалося 16 січня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області.

23 січня 2025 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з
тілом Захисника, який мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу і незалежність від московських окупантів. Йому назавжди залишиться 26 років.… Читати далі

Кривчук Олександр Васильвич (07.010.1976-27.02.2025)

Олександр Кривчук народився 7 січня 1976 року у місті Рівне. Навчався у Рівненських загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував басейн при школі №23. З дитинства займався спортом, зокрема плаванням. Вищу освіту здобував у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Останні роки перед великою війною Олександр працював директором закладу громадського харчування «Панама».

“Був людиною надзвичайно відповідальною, комунікабельною, відкритою, компанійською та завжди усміхненою. Колеги, друзі та рідні знали його як людину, якій можна довіряти, яка завжди готова прийти на допомогу”, – розповідає дружина Олена.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. 25 лютого 2022 року він приєднався до лав Збройних сил України. До цього мав пройдену військову кафедру у НУВГП.

На жаль, 27 лютого 2025 року капітан Олександр Кривчук помер у лікарні, перебуваючи на стаціонарному лікуванні.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Кривчука Олександр на кладовищі «Тинне».

Читати далі

Шевчук Данило Сергійович (10.01.2001-12.02.2023)

Шевчук Данило Сергійович народився 10 січня 2001 року в місті Костопіль. 2017 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою справою і підписав контракт із Збройними Силами України.

Данило займався спортом, любив життя та мріяв жити у вільній країні. На момент повномасштабної війни Данило був бійцем 122-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
22 – річний Данило Шевчук загинув 12 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час артилерійського обстрілу зі сторони противника в населеному пункті Білогорівка, Луганської області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок. Данило  довгий  час вважався зниклим безвісти.
Данило Шевчук виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, був . один із наймолодших Героїв України.
16 березня 2023 року Героя поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.
Вдома на Данила чекали мама Аліна, брат Артем, бабуся Наталія, близькі та друзі.

Згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №684/2023 “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджнго солдата ШЕВЧУКА Данила Сергійовича (посмертно)

Читати далі

Бурич Віталій Михайлович (23.02.1987- 28.10.2024)


Віталій Бурич народився 23 лютого 1987 року в селі Білка що на Березнівщині. З 1993 по 2002 рік навчався у Білківській неповній середній школі. Продовжив навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. У мирний час працював на будівельних роботах. Був опорою для матері,
допомагав по господарству.  
З жовтня 2023 року Віталій перебував у лавах Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у боях з московськими окупантами на Куп’янському
напрямку. Захисник перебував вдома на реабілітації після поранення, отриманого на передовій. Життя Віталія раптово обірвалося внаслідок різкого
ускладнення здоров’я.
28 жовтня 2024 року Віталій помер. Заупокійна служба за Захисником відбулася у Свято-Дмитрівському храмі села Білка.
У полеглого Захисника залишилися мати – Ніна Іванівна, брат Олександр та сестра Наталія.

Читати далі

Волкошовець Віталій (26.11.1070-14.01.2025)

Віталій Волкошовець народився 26 листопада 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №18, а за тим автотранспортний технікум на спеціальністю «Механік». Відслужив строкову службу в армії, навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі. Останні роки працював водієм на Телерадіокомпанії «Рівне 1».

«Віталій – мій янгол-охоронець, єдиний син, завжди дбав про мене, робив усе, аби підтримати і допомогти. Мав двох дорослих діток – сина і донечку. Обожнював дітей – люблячий, чесний, справжній батько, який дбав про своїх діток. Добрий, щирий, чуйний син та людина – він завжди був поряд,» – розповідає мама Героя Галина.

Він завжди прагнув захистити рідних від усього зла. Тож хотів стати добровольцем іще на початку повномасштабного вторгнення.

«Він кілька разів проходив комісію, але кожного разу отримував відмову. А в травні 2024 року його мобілізували. Про службу говорив небагато. Лише коротко: війна – є війна, що тут додати. Йому було непросто, врешті що порівнювати 20-тирічних хлопців та Віталія, якому за 50. Усе інше тримав у собі, не можна було говорити – він і не розповідав,» – продовжує мама.… Читати далі

Опольський Дмитро Вікторович (24.02.1988 – 28.12.2024)

Дмитро Опольський народився 24 лютого 1988 року у селі Шубків. Усе життя прожив у Рівному, закінчив Рівненський ліцей №8, за тим опанував фах охоронника. Служив у Державній службі з надзвичайних ситуацій, мав звання сержанта.

«Він всього себе присвячував роботі, був у найгарячіших точках – до того ж у прямому сенсі цього слова. Дмитро був серед десяти рівненських рятувальників, котрі допомагали гасити пожежі у горах Греції в 2021 році. Там вони працювали у складі зведеного загону зі ста пожежників з усієї України. Гасили пожежі у курортному містечку Едіпсос на острові Евбея, спершу рятували людей, місто, наближені села, а за тим і місцеву природу…» – розповідає дружина Героя Ірина.

У складі підрозділів ДСНС Дмитро брав участь у ліквідації пожежі у Чорнобильських лісах. Також ніс службу під час Операції об’єднаних сил, отримав статус учасника бойових дій, чимало нагород. А в серпні 2024 року остаточно перевівся до Збройних сил України.

«Він дуже любив допомагати іншим, завжди намагався це робити. Найкращий чоловік, люблячий тато наших двох діток, надзвичайно добрий і щирий… Він завжди прагнув уберегти нас від усього поганого», – продовжує дружина.… Читати далі

Ульмер Сергій Михайлович (09.01.1978-08.01.2025)

Сергій Ульмер народився 9 січня 1978 року в місті Рівне. Спочатку навчався у школі за числом 23, а завершив дев’ять класів у 26 школі (1993 рік). Після закінчення школи вступив до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю “Технічне обслуговування і ремонт автомобілів і двигунів”. Сергію було присвоєно кваліфікацію техніка-механіка. В 1997 році закінчив технікум і був призваний на службу в армію.

Під час повномасштабного вторгнення Сергій став на захист рідної країни, бо знав, що повинен виборювати краще майбутнє для власних дітей, яких у нього троє: Назар, а також близнята – Артем та Павло.

Надійний побратим, мужній воїн, люблячий батько, син та брат Сергій Ульмер загинув під час виконання бойового завдання 8 січня 2025 року на Донеччині.

 У чоловіка залишилися дружина та троє синів.

Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі Рівного. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища “Нове”.

Читати далі

Капітула Юрій Петрович(19.04.1987- 01.10.2023)

Юрій Капітула народився у Рівному 19 квітня 1987 року. Навчався в загальноосвітній школі №3, після чого вступив до вищого професійного училища за числом 1, де здобув кваліфікацію майстра штукатура.

Працював Юрій у сфері ремонту квартир. Дружина Героя Тетяна розповідає, що його цінували за майстерність та золоті руки, та й він сам обожнював свою роботу.

З першого дня повномасштабного вторгнення Юрій хотів добровольцем вступити до лав ЗСУ, але йому відмовили, оскільки він не служив у армії. Проте влітку 2023 року Юрія мобілізували. Одягнувши однострій, він став на захист країни та рідних.

«Юра в крайній розмові неодноразово повторював: «Я обіцяю, що повернусь до тебе і до дітей. Все буде добре». Він завжди був люблячим батьком та чоловіком»,- пригадує Тетяна.

Добрий, працелюбний, щирий Юрій завжди міг прийти на допомогу. Та найбільше він любив свого 14-річного сина Дениса та 8-річну донечку Євгенію.

36-річний старший стрілець Юрій Капітула загинув 1 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Капітула Юрій Петрович – Почесний громадянин м.… Читати далі

Байдан Петро Сергійович (20.06.1970 – 29.10.2023)

Петро Байдан народився 20 червня 1970 року у Рівному. Закінчив школу-інтернат, а за тим здобув фах столяра-тесляра у ПТУ №38. Строкову службу в армії проходив у далекому Владивостоку у військах спеціального призначення морської піхоти.

Після повернення з армії понад 10 років працював за спеціальністю у парку культури імені Тараса Шевченка у Рівному, за тим — на будівництвах в Україні та за кордоном. Та в останні роки працював будівельником на ТзОВ фірма “ОВІС”.

Дуже добрий, спокійний чоловік, який готовий віддати все для рідних, максимально підтримати і допомогти. Справжній рибалка, що проводив чимало часу з вудкою на водоймі. Люблячий чоловік та батько. Петро надзвичайно чекав народження донечки, якій іще немає і трьох років, був люблячим вітчимом — справжнім татом для 21-річної Анни та 12-річної Маріанни — донечок дружини від першого шлюбу. Саме захист дітей і вважав своїм головним обов’язком.

“Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Петро відправив мене з дітьми за кордон. А сам залишився чекати повістку. Його мобілізували у травні 2022 року. Він спокійно сприйняв це, говорив, що повинен нас захищати, що хто ж, як не він.… Читати далі

Малахов Вадим (02.09.1970-17.02.2024)

Вадим Малахов народився 2 вересня 1970 року у Рівному. Закінчив місцеву школу №23, а за тим здобув фах слюсаря у професійно-технічному училищі №10. Багато років пропрацював за спеціальністю на ПрАТ “Рівнеазот”.

Надзвичайно добрий, спокійний, стриманий… Вадим все намагався робити для своєї сім’ї — дружини Антоніни та єдиного сина Артема.

“Строкову службу в армії Вадим проходив іще за часів союзу, але коли в липні 2023 року отримав повістку, сприйняв все спокійно. Пройшов медкомісію та вирушив на навчання. Вже там його спрямували до прикордонників. Він проходив навчання, а потім направили на службу на Донеччину,” – розповідає дружина Героя Антоніна.

Про військову службу рідним Вадим практично нічого не розповідав. У нього все зазвичай було “нормально”, і жодних подробиць про будні на самісінькому “нулі”. Він більше переживав про єдиних рідних людей, які в нього залишилися, прагнув повернутися до них додому…

На жаль, 17 лютого 2024 року 53-річний старший солдат Вадим Малахов загинув під час бойових дій на Донецькому напрямку…

Прощання із Героями відбудеться завтра, 22 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі