Рівненський район – Page 8 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Малий Едуард (10.12.1985-05.01.2025)

Едуард Малий народився 10 грудня 1985 року у місті Торез (нині Чистякове) Донецької області. Закінчив місцеве професійно-технічне училище. Але у 2014 році вимушений був залишити рідне місто через війну… Відтоді оселився у Рівному.

Він був справжнім трудоголіком, повністю віддавався роботі. Весь час, живучи в Рівному, працював водієм на хлібозаводі “Рум’янець”. Присвячував себе повністю своїй справі.

“У серпні 2024 року Едуарда мобілізували до лав ЗСУ. Він, як і всі українці, прагнув лише одного – аби війна швидше закінчилась. Будував плани на майбутнє, хотів повернутися додому, щоб далі реалізувати себе” – розповідає сестра Героя Елла.

Едуард пройшов навчання у Франції, далі була служба в прифронтових територіях. А далі – одні з найгарячіших точок. На жаль, другий бойовий вихід нашого Героя став для нього останнім…

39-річний солдат Едуард Малий загинув 5 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Покровському напрямку…

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

Солонович Андрій Петрович (19.10.1980-10.01.2025)

Андрій Солонович народився 19 жовтня 1980 року у місті Рівне. З дитинства вирізнявся рішучістю, відповідальністю і готовністю допомагати іншим.

Після закінчення школи Андрій проходив строкову службу в Рівненському МВК, Урядовому зв’язку СБУ, де здобув військове звання старшого сержанта запасу – це був перший крок у становлені його характеру як воїна.

У 2000-2004 роках навчався у Текстильному технікумі Українського державного університету водного господарства за спеціальністю «Бухгалтерський облік».

Професійний шлях Андрій починав як менеджер з торгівлі, працював керівником будівельно-ремонтного підрозділу у компаніях «Київміськбуд» та очолював транспортний відділ ПАТ «Київхліб».

Для Андрія головною цінністю завжди була його родина. Люблячий чоловік, турботливий батько, син, який підтримував своїх батьків, допомагав у будь-яких ситуаціях. Він ніколи не боявся складних завдань, завжди шукав шляхи їх вирішення й був опорою для рідних.

У травні 2023 року Андрій без вагань добровільно вступив на контрактну службу в Державну прикордонну службу України. Виконував надзвичайно важливі завдання в зоні бойових дій. Його досвід і професійність були незамінними. Брав участь у боях на Харківському та Донецькому напрямках, демонструючи непохитну мужність і вірність присязі.… Читати далі

Корнійчук Вадим Валерійовича (21.04.2001-18.07.2024)

Головний сержант, Вадим Корнійчук народився 21 квітня 2001 року у селі Пустомити на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію машиніст тепловоза, слюсар з ремонту рухомого складу. Після навчання Вадим працював у вагонному депо слюсарем, проявляючи великий інтерес до комп’ютерних технологій.

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

“Добрий,працьовитий, спокійний, щирий. Красень, якому б радіти життю і цвітінню молодих років, самостійно прийняв дуже доросле чоловіче рішення – стати на захист України і всіх, кого тут так любив. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї“- згадують односельці.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі головного сержанта 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув Вадим 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області.… Читати далі

Литвинчук Юрій Петровича (13.04.1999-15.07.2024)

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25

Васерук Василь Миколайович (08.01.1992-07.05.2022)

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі

Прокопчук Юрій Володимирович (17.09.1972-11.11.2024)

Юрій Прокопчук народився 17 вересня 1972 року у селі Малий Шпаків. Опанував фах монтажника в училищі у Дубровиці. За тим була строкова служба в армії – спершу в морфлоті у Кронштадті, а закінчував службу моряком у Севастополі.

“За життя Юрій спробував себе у різних сферах, працював у багатьох галузях, а останні роки – за кордоном. Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, добровольцем у перші ж дні пішов до центру комплектування. І вже з початку березня 2022 року був призваний на військову службу. Він говорив, що потрібно захищати країну: “Якщо ми не станемо на захист наших жінок, дітей, родин, то хто це зробить?” – розповідає сестра Героя Людмила.

Надзвичайно добрий, чуйний, дружелюбний Юрій навчав цьому і двох синів. Дуже любив батьків, сестру, племінників. Завжди був готовий допомогти іншим, мав золоті руки і любляче серце.

На жаль, 52-річний солдат Юрій Прокопчук загинув за особливих обставин при виконанні бойового завдання 11 листопада 2024 року у Курській області.

Прощання із Героєм відбулося 18 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Сеник Микола Михайлович (27.11.1963-23.07.2023)

Сеник Микола Михайлович народився 27 листопада 1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській гімназії та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.

23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Герасимчук Вадим Миколайович (25.07.1988-04.08.2023)

Герасимчук Вадим Миколайович народився у Березному 25 липня 1988 року. Але виріс у Костополі, закінчив тут ЗОШ №6. Улюбленою справою і водночас роботою було ковальство. Багато його робіт і зараз прикрашають Костопіль.

З 2014 року Вадим Герасимчук брав участь в АТО у складі Добровольчого Українського корпусу “Правий сектор”.

Напередодні повномасштабного вторгнення перебував за кордоном. Та як тільки дізнався про напад росії 24 лютого, повернувся додому і став на захист Батьківщини. Вступив до лав Першої окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна. Був оператором протитанкових ракетних комплексів.

Разом з дружиною Наталією Вадим виховував дві доньки та сина.
Герасимчук Вадим Миколайович загинув 4 серпня 2023 року поблизу пункту Ямпіль на Донеччині.
Нагороджений «Лицарським Хрестом Добровольця», медалями «За жертовність і любов до України», «За відвагу», «За оборону рідної держави», «За гідність та патріотизм» та іншими відзнаками.

Похований на «Новому» кладовищі Костополя, поряд з іншими воїнами Небесного легіону.

Тітков Артем Сергійович (25.10.1990-22.10.2024)

Артем Сергійович Тітков народився 25 листопада 1990 року в місті Хабаровськ (Росія). У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Рівного, де й минули його шкільні та юнацькі роки.

Навчався у 12-й школі, а згодом – у Рівненському професійному училищі №1, де він здобув спеціальність маляра-штукатура. Пройшов строкову військову службу. Працював у різних організаціях – зокрема, у молокозаводі, аптеці «Медсервіс», магазині «Антошка», а також виїжджав на заробітки за кордон. Був працьовитим, ніколи не боявся роботи, завжди брався за будь-яку справу сумлінно.

У червні 2023 року Артем мобілізували до лав Збройних Сил України.

«Він був дуже товариським, завжди простягав руку допомоги, не залишався осторонь чужої біди. Для мене він – найкращим батько нашої дитини, добра і щира людина», – згадує дружина Юлія.

«Він говорив небагато, але завжди повторював: “Не хвилюйся, мамо, все добре”. Ніколи не жалівся, гордився своїм підрозділом, дуже дружив з побратимами. Мріяв про життя після війни. Був єдиним моїм сином… Любив збирати гриби, був цілеспрямованим, роботящим і сильним», — ділиться мама загиблого захисника.… Читати далі

Лапчук Микола Петрович (21.05.1975-04.10.2024)

Микола Лапчук народився 21 травня 1975 року в селі Сапожин, а проживав у Новому Корці. Після початку повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних сил України та виконував бойові завдання на захист держави.

Військовий загинув 4 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Калинів Курської області. Довгий час вважався зниклим безвісти, однак результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель.

У полеглого захисника залишилися дві доньки, одна з яких ще зовсім юна.

Поховали захисника на кладовищі в Новому Корці