Крупич Михайло Гаврилович народився 25 квітня 1971 року в селі Грабунь, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області. Освіта: середня.

Створив сім’ю у 1993 році. Мав дружину Наталію та двох доньок: Ванессу та Олександру. Проживав із сім’єю у селищі міського типу Рокитне. У мирний час був приватним підприємцем.

Усі, хто знав Михайла Крупича, запам’ятали його як особистість із найкращими людськими якостями: мужнім, безстрашним, відповідальним, цілеспрямованим, трудолюбивим, порядним.

Для рідних людей він був чудовим сім’янином, люблячим і турботливим чоловіком та батьком, надійним і справжнім, поруч із яким дружина та доньки почували себе завжди захищеними, спокійними і впевненими у завтрашньому дні.

А ще Михайло був товариським, дружелюбним, комунікабельним, життєрадісним. І найголовніше: він мав велике серце, був вдячним сином, підтримував теплі взаємини з братами і сестрами (мав три сестри-близнючки і чотирьох братів), любив людей, з особливою повагою ставився до осіб похилого віку, завжди допомагав їм.

Всією душею Михайло Крупич любив і свою Україну. За рідну землю він віддав найдорожче — життя.

На захист України став з перших днів повномасштабного вторгнення.… Читати далі

Андрій Сергійович Ничипорчук народився 4 липня 1992 року в селищі Рокитне, що на Рівненщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Рівненського кооперативного економіко-правового коледжу за спеціальністю «Фінанси і кредит», а у 2013 році закінчив Львівську комерційну академію, здобувши ступінь бакалавра. З 2020 року разом з дружиною проживав у Рівному.

З дитинства Андрій вирізнявся активністю, щирістю та готовністю допомогти іншим. Разом із дружиною був залучений до волонтерської діяльності, допомагав переселенцям, підтримував військових. Працював у банку згодом зварювальником, займався оздоблювальними роботами, брався за різну фізичну працю.

Андрій Ничипорчук був справжнім другом, люблячим чоловіком, турботливим сином, добрим, чуйним, щирим. Завжди прагнув змінити країну на краще, був активним у громадському житті, організовував заходи, підтримував ініціативи.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій не залишився осторонь. Вже 25 лютого 2022 року долучився до добровольчого формування, яке займалося патрулювання вулиць та чергування на блокпостах. А в грудні того ж року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Служив у десантно-штурмових військах. Під час служби здобув офіцерське звання, став лейтенантом, командиром розвідувального взводу.… Читати далі

Гіс Віктор Дмитрович, народився 16 вересня 1974 року в селищі міського типу Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Навчався у Томашгородській середній школі №1, яку закінчив 1989 році. У тому ж році році вступив до Рокитнівського професійного ліцею і здобув спеціальність тракториста.

28 грудня 1992 році проходив військову службу в м. Чернівці. Посада та військове звання по штату зв’язківець, радіотелефоніст, радіотелеграфіст, радіоперехоплення і пеленгування радіотелефонних передач.

Працював на ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», за професією  дробірник.

Був мобілізований 16 березня 2022 року до Збройних Сил України під час повномасштабного вторгнення росії на території України. Солдат, стрілець-санітар 3-го відділення, 3-го взводу, 2-ої механізованої роти, механізованого батальйону військової частини А 4053.

На жаль, 22 червня 2022 року, у м. Лисичанськ, Луганської області, під час виконання бойового завдання, в результаті обстрілу отримав поранення, несумісні з життям.

Рідні, друзі, знайомі, представники влади, побратими, односельці та жителі усієї громади провели Героя в останню путь. Поховали воїна на кладовищі в рідному селищі Томашгород. 29 червня було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Віктором Гісом.… Читати далі

Дикий Віктор Михайлович, народився 10 листопада 1973 року в селищі Томашгород на Рокитнівщині. Навчався у Томашгородській середній школі №1, яку закінчив 1990 році. Після закінчення 11 класів Віктор пішов навчатись в Рівненську поліцейську школу. Бути полісменом – це була його мрія з дитинства. Після закінчення школи поліції, працював у державній службі з надзвичайних ситуацій, а потім здобув фах економіста у Європейському університеті у міста Рівного. Згодом почав займатися підприємницькою діяльністю у рідному місті. Разом із дружиною Оксаною виховали п’ятьох дітей.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, вже на наступний день, 25 лютого, Віктор був одним із перших добровольців, які прийшли у військкомат аби стати на захист рідних людей. Він говорив, що не може просто сидіти вдома, адже має кого захищати, за кого стояти стіною. «Я маю досвід служби в армія, роботи в міліції, то хоч стріляти вмію». – розмірковував Віктор. Тому спочатку пішов в тероборону в м. Здолбунів, а потім м. Рівне. Разом із 14-ю окремою механізованою бригадою Віктор пройшов Бахмут, Сєвєродонецьк, Краматорськ.… Читати далі

Кулакевич Олександр Васильович, народився 12 жовтня 1973 року, в селі Блажове, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

У 1980 році Олександр пішов до першого класу Блажівської середньої школи. У 1990 році отримав атестат про неповну середню освіту.

Після закінчення школи, а саме 22 листопада 1991 року, вступив до лав ЗСУ, де гідно присягнув на вірність народу України.  Після закінчення служби Олександр продовжував насолоджуватись життям у своєму селі.

Був одруженим. Сімейне життя тривало не довго, вже у 2006 році шлюб було розірвано. Від шлюбу у Олександра залишився син, який також гідно боронить Україну.

Родичі відзиваються про Олександра, як про чуйну та добру людину. «Дуже любив життя, свою сім’ю, був турботливим, дбайливим, люблячим дядьком та братом. Завжди усім допомагав. Не був байдужим до своєї країни, за яку віддав життя», – розповідає племінниця Альона.

Для сина – хорошим батьком, для рідних і близьких – найкращим братом і дядьком, для односельчан та друзів – хорошим та співчутливим співбесідником. У вільний час дуже любив порибалити, сходити до лісу.… Читати далі

Довгаль Роман Юрійович, позивний «Біджо», народився 19 серпня 2001 року в смт. Рокитне, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

У 2007 пішов у перший клас на навчання у Рокитнівську ЗОШ №3 (ОЗ «Рокитнівський ліцей № 3») де здобув загальну середню освіту 9 класів.

«При згадці про  Романа, уява відразу малює маленького хлопчика з приємними рисами обличчя. Пам’ятаю, як він вперше прийшов до школи. Відразу було помітно його врівноваженість та спокій. Можливо він і не вирізнявся якимись особливими здібностями, але те, що від нього завжди віяло позитивом – це факт. Роман був світлою дитиною Він ніколи не сперечався та не втручався у справи інших. Намагався бути непомітним, і разом з тим, був невд’ємною частиною шкільної ланки», – розповіла перша вчителька Романа Ірина Шульжик.

«Він був завжди добрий до всіх, завжди був готовий допомогти іншим. Був веселим і добре товаришував з іншими людьми. Він був крутим хлопцем…», – згадує однокласник Назар Борисовець.

Після закінчення школи, у 2016 році навчанвся в Рокитнівському професійному ліцеї.… Читати далі

Куницький Михайло Михайлович, народився 25 травня 1979 року, в селі Орв’яниця, Дубровицького району, Рівненської області.

Навчався в Орв’яницькій ЗОШ І-ІІІ ст., з 1985 по 1994 роки. За роки навчання проявив себе хорошим учнем, відкритим до друзів та вчителів. Великий інтерес проявляв до трудового навчання, фізкультури, а найбільш любив уроки історії. Захоплювався героїчним минулим українського козацтва.

9 червня 1997 року вступив до лав Збройних Сил України у Львові. Молодий сержант та старший рятівник протипожежного захисту і рятувальних робіт. 22 червня 1998 року був звільнений в запас.

Після служби в армії‎ створив сім`ю, та переїхав жити до дружини Наталії‎ в с. Томашгород, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської‎ області. Виховували сина Станіслава, та доньку Христину.

Після повномасштабного вторгнення Михайло не залишився осторонь та 05 вересня 2022 року пішов на захист своєї‎ Батьківщини добровольцем. Потрапив на службу до військової‎ частини А 2167, мав звання стрілець-зенітник. Виконуючи свій воєнний обов`язок, зенітно-ракетного взводу, 2 механізованого-батальйону, був нагороджений орденом «Золотий Хрест» (Наказ Головнокомандувача Збройних сил України від 12.04.2023р.… Читати далі

Народився Ярослав у с.Ремчиці. Після закінчення середньої школи продовжив навчання у Рівненському Національному університеті водного господарства та природокористування, за спеціальністю «Геоінформаційні системи і технології», який закінчив у 2014 році. Пізніше, Ярослав працював у БТІ та розробляв складну технічну документацію для Рівненської та Хмельницької АЕС.

З перших днів війни записався до тероборони у Рокитному, де проживав разом із дружиною. Згодом підписав контракт та служив у військовій частині на кордоні з білоруссю. Піти на передову вирішив сам, не чекаючи виклику. Говорив: «Якщо не я, заберуть когось іншого». Це те, що найкраще говорить про нього як про Людину совісну, справедливу, сміливу, щиру та відданого патріота.

За кілька тижнів вивчився на аеророзвідника і став одним із найкращих у своїй команді, був керівником розрахунку з позивним Jango. Кожного дня обстріли були все ближче, але щоразу вони їхали на завдання в найгарячіші точки, обороняючи Бахмут.
Загинув Ярослав Петрович 29 грудня 2022 року під Бахмутом, у священній битві, пліч-о-пліч, зі своїми побратимами за вільну та незалежну Україну.

У Героя залишилися: мама, дружина Вікторія, брат і маленький племінник.… Читати далі

Чубик Олександр Филимонович народився 7 березня 1978 року в мальовничому селі Дерть, колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району, Рівненської області.

Середню спеціальну освіту здобув у Березнівському училищі. Отримав спеціальність майстер з пошиву та ремонту взуття.

Олександр проживав сам, але від першого шлюбу мав доньку. Із рідних він мав  маму Ніну, два брата Романа та Дмитра (який, на жаль, теж помер) та сестру Наталію.

 Займався ремонтом та пошивом взуття. Усі односельчани зверталися до нього як хорошого спеціаліста і відповідального майстра. Також у вільний від роботи час займався виробами з дерева.

Олександр завжди був патріотом своєї країни, завжди міг протягнути руку допомоги хто б до нього не звернувся, був дуже розважливий та чемний, вірний товариш.

Мав звання молодшого сержанта. Перебував у складі 14-ї бригади 108-го стрілецького батальйону.

У 2014 під час вторгнення агресора на територію України Олександр один із перших, добровольцем відправився захищати нашу суверенність та незалежність на схід України. Також був учасником Іловайського котла, де отримав тяжку контузію.

Коли розпочалася повномасштабна війна із російським агресором, Олександр не зволікаючи відправився на захист нашої держави від загарбників.… Читати далі