Вараський район

Андрій Філатов народився та виріс у м. Славутич, де пройшло його дитинство. Закінчив Славутицьку школу №3, а потім здобув вищу освіту. Працював в електроцеху ВП « АРС» та Чорнобильській АЕС. Брав участь в АТО на Донбасі. Був одружений та виховував двох доньок, яких обожнював. Любив проводити час із рідними. Дуже хотів, щоб його родина жила у мирній країні.
З 2021 року проживав з сім’єю у місті Вараш. Наприкінці серпня 2022 року 36-річного Андрія Філатова мобілізували до лав ЗСУ. Служив бойовим медиком, солдатом 1-ої штурмової роти військової частини А4640.

Бойовий медик, який до останнього подиху надавав допомогу пораненим побратимам. 
Люблячий син, брат, чоловік. Залишилися без опори дві доньки та вагітна дружина. 

Поховали Андрія Філатова на кладовищі у с. Сопачів Вараської громади.

… Читати далі

Народився Вадим Адамович Блищик в глибинці Полісся – в селі Новосілки 30 квітня 1986року, в сім’ї робітників. Місцеву школу закінчили у 2003 році і зразу пішов на навчання в автошколу, у Володимирець

Вадим і Юрій – брати-близнюки. Обидва присвятили себе ЗСУ. Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку. Продовжив службу у Новограді-Волинському, де уклав свій перший контракт. Наприкінці 2007 року Вадим Адамович призначений на посаду командира спеціального відділення.Потім була миротворча місія у Косово. У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії.2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011» Протягом трьох місяців вивчав англійську мову в національній Академії сухопутних військ. Вивчаючи досвід іноземних колег у центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Російсько-українська війна застала Вадима на Балканах. Батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п’ять днів був у Широкому Лані.… Читати далі

Терлецький Олександр народився у с. Вичівка 30.11.1990 р. , де проживав у двох із мамою, яка й виховала порядного сина, справжнього героя і патріота. У 2008р. Олександр закінчив Вичівській ліцей, далі була строкова військова служба. Повернувшись додому Олександр, допомагав мамі по господарству, їздив на заробітки.
У 2015р. Терлецький Олександр зустрів свою половинку – Наталію Чепуру. Закохані побрались, у них народилась донечка Злата, проте сімейне життя у подружжя не склалося.
21.03.2022 Терлецький Олександр Валерійович призваний на військову службу по мобілізації на період дії воєнного стану та з метою забезпечення охорони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, до виконання дій на різкі зміни в оперативній обстановці.
31-річний воїн з 13 квітня проходив службу у лавах Збройних сил України. 12.08.2022 року отримав поранення на сході України. Лікувався у військовому госпіталі, після чого перебував на лікуванні у Зарічненській лікарні. Та травми, отримані на війні ,дали про себе знати – Олександр помирає, в рідній хаті, у Вичівці 12.11.2022 р, лишивши маленьку донечку зростати без тата.… Читати далі

Народився Іван Іванович 6 липня 1984 року у селі Соломир. У сім’ї був наймолодшим сином якого батьки дуже любили. Початкову освіту здобув у місцевій школі. А в 5-й клас пішов у Серницьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів.  У школі вчився добре, був скромним, за потреби проявляв рішучість, сміливість. Саме ці риси і спонукали його стати на захист України, на захист своєї сім’ї.

Працював здебільшого на будівництвах. Ця робота йому подобалася, мав до неї хист. З родиною жив у селі Зарічне.

28 липня 2022 року Іван Полюхович був призваний на військову службу другим відділком Вараського району територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Спочатку було навчання на полігоні на Житомирщині,  потім Дніпро,  а згодом Іван опинився на Луганщині. Служив у 25-й окремій повітрянодесантній Січеславський бригаді. Обіймав посаду стрільця-снайпера.

Молодший сержант Іван Полюхович загинув 28 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка Луганської області. Воїну було 38 років.

Поховали Івана у селищі Зарічне..

У захисника Іван  Полюховича залишилася дружина і двоє дітей.… Читати далі

Червінський Сергій Федорович народився 1 лютого 1971 року в селі Дібрівськ Зарічненського району Рівненської області в повній сім’ї, українець.

З вересня 1978 по червень 1988 року навчався у Дібрівській середній школі, де отримав атестат про середню освіту. 3 вересня 1989 р. навчався у Володимирецькому ПТУ, проте навчання не закінчив.

З 28 травня 1989 р. по 23 квітня 1991 р проходив військову службу. По закінченні служби було присвоєно військове звання – старшина.

1992 р. вступив до Мирогощанського радгосп-технікуму і в 1994 р. закінчив навчальний заклад за спеціальністю механізація та отримав кваліфікацію техніка – механіка.

15 листопада 1992 р. одружився.  Разом з дружиною ростили  четверо дітей.

1991-1993 рр. Сергій працював в Дібрівському радгоспі. З 1993-2000 рр. обіймав посаду молодшого наукового співробітника Дібрівського музею. З 2000 року підробляв  на сезонних роботах.  

З 21 березня 2022 р. був мобілізований до лав Збройних Сил України. За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі.… Читати далі

Євгеній Володимирович Войтович народився 26.12.1999 у с. Вичівка. Навчавсяу Вичівському ліцеї. Після закінчення дев’ятого класу вступив до ПТУ м. Дубровиця , здобув професію маляра-штукатура. Їздив на будівельні роботи до Рівного, а також на заробітки до Польщі. Та у цій сфері діяльності, майбутній Герой, себе не знайшов ,його покликанням стала служба у лавах Державної прикордонної служби України.

Службу в лавах Державної прикордонної служби України головний сержант Войтович Євгеній Володимирович проходив з 2019 року. Повномасштабне вторгнення ворога Євгеній зустрів на сході. З 24 лютого 2022 року він пліч-о-пліч з військовослужбовцями Збройних Сил України та Національної гвардії України мужньо та самовіддано в умовах повної блокади, виконував бойові завдання,  героїчно відбиваючи цілодобові атаки ворога..

 30 березня 2022 року в центрі міста Маріуполь, під час запеклого вуличного бою з великою кількістю живої сили противника, які намагались прорватись та зайти в місто, головний сержант Євгеній Войтович отримав осколкове поранення правої кінцівок та спини. У супроводі прикордонників він був доставлений до військово-медичного шпиталю міста, а після одужання Євгеній знову став у стрій.… Читати далі