Щербан Раїса – Page 20 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Чудінович Максим Вікторович,позивний “Чудік” (30.12.1999-27.07.2023)

Максим Чудінович народився 30 грудня 1999 року у Рівному. Навчався у місцевій 9 школі, у кооперативному коледжі, а за тим – у Львівському торгово-економічному університеті за спеціальністю “Товарознавство та експертиза у митній справі”.

“Максим казав, що не бачить себе у роботі за спеціальністю. Тож іще до завершення навчання в університеті, у 2019 році підписав контракт із Національною гвардією України. Йому дуже подобалася служба, вважав це своїм покликанням,” – розповідає дружина Героя Валентина.

Повномасштабне вторгнення службовець Нацгвардії зустрів у Рівному. Проте спостерігати за боротьбою на відстані просто не зміг.

“Він хотів бути в вирі подій, ближче до зони активних бойових дій. Тож у березні цього року перевівся з Рівного у частину на Вінниччині. А вже звідти вирушив на передову. Максим завжди прагнув бути першим, активний, відстоював справедливість та українську церкву. Тож це було його свідоме рішення,” – продовжує Валентина.

Максим не розповідав дружині подробиць служби, лише зрідка не приховував втрати особового складу. А ще мріяв повернутися додому, аби бути разом із сім’єю, батьками й сестрою.… Читати далі

Чудінович Олександр (27.05.1986-23.12.2024)

Олександр Чудінович народився в Рівному 27 травня 1986 року. В 10-11 класах навчався в Квасилівському ліцеї. Працював у будівельній сфері в Україні та за кордоном.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр був готовий стати на захист України. Говорив рідним: «Коли закінчиться війна, син запитає мене, де я був увесь цей час? І що я йому відповім?»

«Саша не служив в армії, але це його не стримувало. Спершу добровольцем долучився до місцевої тероборони, а в липні 2022 року – пішов до лав Збройних сил України. Він говорив, що пішов воювати, щоб його син не навчався в російській школі, а дружина не розмовляла російською мовою…» – розповідає дружина Героя Ольга.

На жаль, 38-річний солдат Олександр Чудінович загинув 23 грудня 2024 року на Сумщині…

Чуйний, хороший, добрий, уважний, чесний, відповідальний, чудовий чоловік, турботливий син та люблячий батько 11-річного сина. Він завжди приходив на допомогу, думав про всіх, окрім себе, не жалів себе.

«Ніхто зі знайомих не скаже про нього жодного поганого слова. Він заслуговує на всі можливі нагороди, а його побратими стали для нього другою сім’єю, за яку він стояв горою.… Читати далі

Фурманець Віктор Іванович (20.07.1980–08.06.2022)

Народився Віктор у м.Сарни, проживав по вулиці Польська. Навчався у Сарненській гімназії (нині Сарненський ліцей №5). Після закінчення школи вступив у ВПУ №22 м.Сарни, де здобув професію будівельника. Служив в армії в м.Харків, де був військовим водієм. Після служби в армії працював водієм у ВАТ “Сарненський КХП». У 2016-2018рр. брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Пізніше працював водієм на ПАТ «СЗМТК».

Під час повномасштабної війни, 1 березня 2022 р., Віктор Іванович пішов добровольцем, воював у складі 24 бригади ім.Короля Данила ЗСУ.

Загинув 08 червня 2022 року поблизу селища Комишуваха Луганської області, під час виконання бойового завдання, від масованого авіаудару. Про смерть Героя рідні дізналися лише через півроку, бо рахувався зниклим безвісті. Місця поховання немає, судом визнаний загиблим.

У воїна залишилася донька Крістіна, батьки, брати та сестра.

Макарицький Анатолій Анатолійович (17.10.1992-30.10.2022)

Народився Анатолій у м.Сарни, проживав по вул.Євгена Коновальця. З 12 років проживав з сестрою Катериною, так як батьки рано померли. Навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцеї № 2). Після закінчення 9 клас продовжив навчання у Сарненському ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей) де здобув професію електромонтера-зв’язківця з обслуговування сільськогосподарської техніки. Цікавився автомобілями. Був дружелюбним, любив жартувати, завжди допомагав товаришам.

В армії не служив, проте з початком повномасштабного вторгнення вже 9-го березня 2022 року пішов добровольцем до ЗСУ. Анатолій був готовий стати на захист України бо вважав це своїм обов’язком. Служив солдатом в окремому мостовому батальйоні, військової частини А7117, 47-ї окремої інженерної бригади.

Помер 30 жовтня 2022 року, від раптової зупинки серця у військовій частині міста Дубно. У Героя з рідних залишилась тільки сестра.

Похований на кладовищі в с.Люхча Люхчанського старостинського округу.

Бутько Олександр Петрович (17.03.1998 -16.01.2025)

Олександр народився 17 березня 1998 року в селі Чорнобаївка Херсонської області. В молодших класах навчався в Чорнобаївській загальноосвітній школі, а годом у Херсонській
загальноосвітній школі-інтернат 1-ІІІ ступенів ім.Т.Г.Шевченка. У 2016 році закінчив Професійно-морський ліцей Херсонської державної морської академії і здобув професію моторист (машиніст) другого класу, матрос другого класу. В цивільному житті працював на сезонних роботах. Як внутрішньо-переміщена особа з Херсонської області, Олександр з серпня 2022 року проживав в місті Березне Рівненського району Рівненської області, де познайомився із своєю дружиною Аделіною з села Городище. В шлюбі народилася донечка Теона, 2024 року народження. Солдат, Бутько Олександр Петрович мобілізований у лютому 2023 року. Служив оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем.

Його життя обірвалося 16 січня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в Харківській області.

23 січня 2025 року в Березнівській громаді з шаною зустріли військовий кортеж з
тілом Захисника, який мужньо виконував військовий обов’язок, захищаючи Україну, її свободу і незалежність від московських окупантів. Йому назавжди залишиться 26 років.… Читати далі

Кривчук Олександр Васильвич (07.010.1976-27.02.2025)

Олександр Кривчук народився 7 січня 1976 року у місті Рівне. Навчався у Рівненських загальноосвітніх школах №8 та №26, а також відвідував басейн при школі №23. З дитинства займався спортом, зокрема плаванням. Вищу освіту здобував у Національному університеті водного господарства та природокористування.

Останні роки перед великою війною Олександр працював директором закладу громадського харчування «Панама».

“Був людиною надзвичайно відповідальною, комунікабельною, відкритою, компанійською та завжди усміхненою. Колеги, друзі та рідні знали його як людину, якій можна довіряти, яка завжди готова прийти на допомогу”, – розповідає дружина Олена.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр добровільно став на захист України. 25 лютого 2022 року він приєднався до лав Збройних сил України. До цього мав пройдену військову кафедру у НУВГП.

На жаль, 27 лютого 2025 року капітан Олександр Кривчук помер у лікарні, перебуваючи на стаціонарному лікуванні.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Кривчука Олександр на кладовищі «Тинне».

Шевчук Данило Сергійович (10.01.2001-12.02.2023)

Шевчук Данило Сергійович народився 10 січня 2001 року в місті Костопіль. 2017 році закінчив місцеву загальноосвітню школу №2. Потім вирішив пов’язати своє життя із військовою справою і підписав контракт із Збройними Силами України.

Данило займався спортом, любив життя та мріяв жити у вільній країні. На момент повномасштабної війни Данило був бійцем 122-го батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
22 – річний Данило Шевчук загинув 12 лютого 2023 року у бою за нашу Батьківщину, її свободу і Незалежність, під час артилерійського обстрілу зі сторони противника в населеному пункті Білогорівка, Луганської області, гідно виконуючи свій військовий обов’язок. Данило довгий час вважався зниклим безвісти.
Данило Шевчук виявив стійкість і мужність у бою за нашу Батьківщину, був . один із наймолодших Героїв України.
16 березня 2023 року Героя поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.
Вдома на Данила чекали мама Аліна, брат Артем, бабуся Наталія, близькі та друзі.

Згідно УКАЗУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №684/2023 “За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку” орденом “За мужність” ІІІ ступеня нагороджнго солдата ШЕВЧУКА Данила Сергійовича (посмертно)

Бурич Віталій Михайлович (23.02.1987- 28.10.2024)

Віталій Бурич народився 23 лютого 1987 року в селі Білка що на Березнівщині. З 1993 по 2002 рік навчався у Білківській неповній середній школі. Продовжив навчання у Зірненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 2004 році. У мирний час працював на будівельних роботах. Був опорою для матері,
допомагав по господарству.
З жовтня 2023 року Віталій перебував у лавах Збройних Сил України. Брав безпосередню участь у боях з московськими окупантами на Куп’янському
напрямку. Захисник перебував вдома на реабілітації після поранення, отриманого на передовій. Життя Віталія раптово обірвалося внаслідок різкого
ускладнення здоров’я.
28 жовтня 2024 року Віталій помер. Заупокійна служба за Захисником відбулася у Свято-Дмитрівському храмі села Білка.
У полеглого Захисника залишилися мати – Ніна Іванівна, брат Олександр та сестра Наталія.

Мізюрко Максим Анатолійович (18.03.1997-17.07.2022)

Народився Максим у маленькому с. Маслопуща Сарненського району Рівненської області. Він був першою дитиною у сім’ї Анатолія і Марії, через два роки народилась молодша сестра. З 2003 по 2012 роки навчався у Яринівській гімназії. Вчителі відзначали розум хлопця, але говорили, що йому бракує зацікавленості і наполегливості у навчанні. З дитинства мріяв бути військовим, тому з 2012-2014 роки навчався у обласному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Костянтина Івановича Острозького (м. Остріг).

Наступним етапом була військова академія м. Одеса за спеціальностю «Військова автомобільна техніка» (2014-2019рр.), закінчив навчання у званні лейтенанта.

Під час навчання, у 2016 році був у зоні антитерористичної операції, де став наймолодшим учасником АТО з Сарненського району. Після навчання був направлений у 95-та окрему десантно-штурмову бригаду (95 ОДШБр, в/ч А0281) у місті Житомир (2019-2020 рр.), паралельно проходив селекцію до Q-курсу Сил спеціальних операцій, за успішне проходження якої отримав Почесний нагрудний знак IV ступеня.
У березні 2020 року був направлений у 73-й морський центр спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого (73 МЦСпО, в/ч А3199) – частина спеціальної розвідки ССО Збройних сил Україн (м.Очаків … Читати далі

Седляр Ігор Васильович (26.01.1977-19.05.2024)

Ігор Васильович Седляр народився 26 січня 1977 року у селі Дубляни Демидівського району. Після закінчення Демидівської школи вступив до Львівського медичного університету, де здобув освіту за спеціальністю «лікувальна справа».

Після закінчення університету працював у Рівненській обласній санітарно-епідеміологічній службі на посаді завідувача токсикологічної лабораторії. У 2012 році здобув другу вищу освіту за спеціальністю «землевпорядник» у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування, після чого очолював власну справу – Західну землевпорядну компанію.

У березні 2022 року Ігор Васильович добровольцем пішов до 68-ої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, де служив лікарем – ординатором лікувального відділення медичної роти у званні «старший лейтенант медичної служби», виконував обов’язки заступника командира медичної служби.
Із початку повномасштабного вторгнення служив у найгарячіших точках Донецької області – Покровськ, Курахове, Авдіївка, місті Борова Харківської області та рятував життя побратимам.
19 травня 2024 року Ігор Васильович загинув, захищаючи свою Батьківщину, у місті Покровськ Донецької області.

Похоронений у селі Біла Криниця Рівненського району Рівненської області, де проживав із сім’єю – дружиною та дітьми.

6 грудня 2024 року в Демидівському ліцеї відбулося освячення меморіальної дошки Седляру Ігорю Васильовичу