Дім покинув, сім’ю — служба кличе,
Бо обов’язок понад усе
«Бережи себе» в небі курличе
І від рідних молитву несе.
Але в ніч, як кошмар,
увірвалась ракета ворожа
І життя обірвалось у долі секунди, у мить,
Захищали країну. Тепер Ви —
небесна сторожа
Наче птахи їх душі до Бога злетіли. Болить….… Читати далі
Нисинець Василь народився дев’ятого січня 1991 року в селі Городище Березнівського району.
Трудову діяльність Василь Нисинець розпочав у спецпідрозділі в грудні 2012 року на посаді поліцейського-водія. В органах внутрішніх справ він служив понад дев’ять років. Активно займався спортом, захоплювався самбо. Брав участь у спортивних змаганнях, на його рахунку — не одна перемога, не одна медаль і кубок.
У 2016 році після ретельного відбору Василь Нисинець став частиною новоствореного спецпідрозділу КОРД. Працював старшим інспектором 4-го відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового) управління КОРД Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Згодом обрав вузьку спеціалізацію — кінолога.
Виконуючи бойове завдання, о четвертій годині ранку 22 травня, капітан поліції героїчно загинув на 31-му році життя в с. Вільноандріївка, Запорізької області.
Без батька залишилася дворічна донька.
Поховали полеглого правоохоронця поряд із могилою батька в селі Городище колишнього Березнівського району
Микола Марчук народився у селі Горбів тоді ще Гощанського району. Навчався у Дроздівській школі, а по завершенню пішов служити в армію. Додому повернувся із сержантськими погонами. Життя своє поєднав із зв’язком — спершу займався монтажем телефонних ліній, а за тим — інтернет-кабелів.
З початком війни у військкоматі записався добровольцем.12 жовтня Микола отримав повістку і був відправлений в Авдіївку.
46-річний сержант Микола Марчук загинув 30 жовтня в наслідок танкового обстрілу поблизу Авдіївки на Донеччині…
Поховали Миколу Марчука на малій батьківщині, у селі, де живе мама, на Горбівських горбах.… Читати далі
Микола Ковальчук народився у Рівному, навчався у місцевій школі-інтернаті, пізніше здобував фах зварювальника. Пройшов службу в ЗСУ. Після повернення додому працював за професією Рівному, в інших містах України та за кордоном.
Війна застала Миколув Естонії . Не роздумуючи, повернувся додому і добровольцем записався боронити Батьківщину. Коли його викликали на службу, то забрав зварювальний апарат, багато свого інструменту.
На жаль, життя 48-річного сержанта Миколи Ковальчука обірвалося раптово. Побратими побачили, йому стало зле, піднявся тиск. 4 листопада Микола Ковальчук помер у місті Кам’янка Черкаської області…
Миколу Ковальчука відспівали в Свято-Троїцькій церкві ПЦУ . Поховали на кладовищі «Тиннівське».
Біль втрати огортає сьогодні Рівне, адже проводжаємо в останню дорогу відданого і щирого захисника – Миколу Ковальчука.
«Він працював і в Рівному, і по всій Україні, і за кордоном. Саме в Естонії Миколу і застав початок війни. Він відразу почав розпитувати, яка в нас ситуація. Я заспокоювала, як могла, але він не повірив. Лише сказав: «Мама, тримайся». Я відразу відчула, що він збирається повертатись.
Олександр Микитюк народився 13 листопада 1979 року в Рівному, навчався у ЗОШ , число 26, після 9 класу продовжив навчання у дев’ятому ПТУ, де здобув фах токаря.
Коли не стало батьків, у 18 років Олександр оформив опіку над 12 річним братом Романом . Працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Пізніше робив ремонти, спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами.
Останні 14 років Сашко разом із дружиною жив у смт Березне. З початком війни там пішов до військкомату, навчання проходив на Яворівському полігоні.
Військовий потрапив у Сєвєродонецьк. Пізніше отримав поранення, але повернувся на службу…
Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.
42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…Поховали його, як того і хотів, у Березному на кладовищі в урочиці Лучка (6 листопада)
Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву ЗОШ, число 8, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Здобув професію інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.
Працював у страхових компаніях — спершу в “Оранті”, а потім в “Пожежній страховій компанії”
Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.
49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.
Поховали Валерія Грицихіна на кладовищі “Нове”. У нього залишилося вдова, діти та онука.
Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району. Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.
Олександр мав чудову рису він був дуже хорошим батьком, разом з донькою Анастасією з дитинства, вони не лише їздили на стрільби, але і на спідвей, футбольні матчі, спортивні тренування, оскільки Олександр дуже любив природу то вони з донькою часто їздили за місто.
Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.
Йому назавжди буде – лише 41 рік.
Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів
Костянтин Дмитрієв народився в Кривому Розі. Коли хлопчику було 9 років, сім’я переїхала в село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою. Продовжив вчитися, у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який також закінчив із червоним дипломом. Займається спортом, стає чемпіоном області.
Ковалюк Степан народився в селі Вовковиї Демидівської селищної ради.
Загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області,
Степан брав участь у бою з російськими диверсантами. Воював у складі рівненської добровольчої групи.
У захисника залишилась дружина і троє дітей.
Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».
Нагороджений медаллю “За жертовність та любов до України”.
Ковалюк Степан Анатолійович – Почесний громадянин м. Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022);
. До війни Роман Непевний навчався на електромеханіка і працював електрозварником автоматичних та напівавтоматичних машин. Хлопець був товариським, обожнював футбол, риболовлю і тварин.
Непевний Роман загинув 14 березня 2022 року в результаті авіаудару по телевежі в селі Антопіль. Похований в с. Караєвичі Городоцької сільської рад
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Романа Непевного нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).