Війна (2022) – Сторінка 11 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ковтун Олексій Миколайович (21.03.1976-04.12.2024)

Олексій Ковтун народився 21 березня 1976 року у селі Антонівка на Рівненщині.

Усе життя присвятив захисту рідної країни. Кадровий офіцер Збройних Сил України, полковник запасу Олексій Ковтун за життя пройшов не одну гарячу точку на території рідної країни. Учасник Антитерористичної операції на сході країни, операції Об’єднаних сил, виконував бойові завдання під час повномасштабного вторгнення росії на території України.

«Олексій був моїм першим командиром, завжди цілеспрямований, упевнений в собі, справедливий. Його дружина – також військова. Разом виховали двох донечок. Проте захист країни, служба – були сенсом його життя», – розповідає друг родини Олексій.

48-річний полковник Олексій Ковтун виконував завдання на Луганському, Донецькому, а також Запорізькому напрямках.

На жаль, його життя обірвалося 4 грудня 2024 року в лікарні у Рівному…

Прощання із Героями відбулося у п’ятницю, 6 грудня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба відбупася у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на кладовищі «Нове» в Рівному.

Публікації про Ковтуна О.

З військовими Романом Міськовим, Сергієм Ноготковим та Олексієм Ковтуном попрощалися у Рівному

У Рівному на майдані Незалежності 6 грудня попрощалися з 48-річним Олексієм Ковтуном.… Читати далі

Міськов Роман Анатолієвич (29.06.1995-30.11.2024)

Роман Міськов народився 29 червня 1995 року. Навчався у Тучинській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті. За тим опанував професію столяра у Вищому професійному училищі №1. В останні роки працював охоронцем у магазині «Torba» в центрі міста.«Веселий, добрий, завжди готовий допомогти. Рома був волонтером іще з 2014 року, і після початку повномасштабного вторгнення прагнув бути корисним. До нього завжди можна було звернутися, він не відмовляв», – розповідає дружина Героя Ірина.

Роман разом з Іриною виховували двох діток, чекали на народження спільної дитини. Але побачити новонародженого він вже не встиг…«Рому мобілізували у липні 2024 року. Він все тримав у собі, нічого не розповідав. Їх саме перевели на Донеччину, пробули там кілька днів, Роман, як раз пішов на бойове завдання, але більше не повернувся», – продовжує Ірина.

29-річний солдат Роман Міськов загинув 30 листопада 2024 року в бою з російськими військами на Бахмутському напрямі…

Поховали захисника на кладовищі “Нове” у Рівному.

У нього лишилися дружина та троє дітей.

Ноготков Сергій Анатолієвич (31.12.1981-29.11.2024)

Сергій Ноготков народився 31 грудня 1981 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №2, опанував професію електрогазозварювальника у ПТУ №38. Працював у місцевому ЖКП, а згодом – у приватній компанії, яка займається прокладанням сантехніки і комунікацій.

«Дуже м’який, спокійний, неконфліктний. Сергій не хотів когось турбувати, завжди був готовий зробити все сам, аби тільки не створювати незручностей іншим. Завжди хотів допомагати і бути корисним», – розповідає брат захисника Віктор.

Сергій мав сина від першого шлюбу, а потім понад 10 років жив у цивільному шлюбі з Олександрою.

«Він був надзвичайно добрим люблячим чоловіком, завжди дбав про мене, мою маму, з якою ми жили разом, а також про свою маму…» – розповідає Олександра. – «Адже тато його помер…»

Сергія мобілізували влітку 2024 року, службу ніс на Донеччині, а найпотаємнішим ділився із братом.

«Він служив на Торецькому напрямі, бачив та відчув на собі багато: і постійні обстріли, і скиди з дронів, і небезпечні гази, і не тільки… Під час одного з обстрілів отримав контузію та важке поранення.… Читати далі

Петрина Сергій Васильович “Тихий” (12.10.1976-05.12.2024)

Сергій Петрина народився 12 жовтня 1976 року в Рівному. Опанував фах токаря, але більшу частину свого життя присвятив захисту Батьківщини.

“Вперше Сергій добровольцем долучився до лав Збройних сил України у 2014 році. Мав позивний “Тихий”. Пройшов чимало гарячих точок, отримав контузію… Тож у 2019 році вимушений був залишити службу”, – розповідає дружина Героя Наталія.

Відкритий, щирий, справжній Сергій намагався передати таке ставлення до людей, країни та обов’язку дітям – синам 28 та 26 років, 7-річній донечці та 15-річному пасинку.

“Сергій був просто чудовим, чистий серцем та душею. Тож коли почалося повномасштабне вторгнення, знову опинився серед добровольців. Він виконував бойові завдання на території активних бойових дій із 2022 року, але здоров’я давало знати про себе… Перший інфаркт він переніс на ногах, ми про це дізналися лише у березні 2022 року. І ось знову серце дало про себе знати, воно просто не витримало навантаження “, – продовжує дружина.

На жаль, 48-річний старший лейтенант Сергій Петрина помер 5 грудня 2024 року.

Прощання із Героєм відбудеться завтра, 9 грудня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Кусковець Тарас Олександрович (18.05.2002 – 30.11.2023)

Народився Тарас та проживав у селі Тріскині. З 2008 по 2019 роки навчався в Тріскинській ЗОШ (нині ліцей). Далі вступив до Житомирського університету їм. Івана Франка на спеціальність “фізична культура”, але так склалося, що навчання не закінчив. Працював в охоронній фірмі ” Рубікон” в м. Сарни, час від часу їздив на сезонні роботи в м. Київ, де його і застала війна. Тоді Тарас відразу ж повернувся додому і 25.02.2022 року, не вагаючись пішов захищати кордони Батьківщини, адже його батько, Олександр Володимирович, теж військовослужбовець ЗСУ. Спочатку ніс службу в лавах 60-го батальйону «Поліські вовки» на посаді стрільця. Згодом пройшов КМБ та перевівся до 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «АЗОВ». Тарас мав звання старший солдат та обіймав посаду командира відділення. Разом із побратимами воював на Лиманському напрямку поблизу м.Кремінна.

За сумлінну службу був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Хрест Хоробрих”. Мав позивний “Бурштинчик”.

Дуже любив тварин, голубів, захоплювався риболовлею.

Також Тарас активно займався спортом: бразильським джіу-джитсу, альпінізмом, захоплювався ММА-єдиноборствами. Герой був справжнім патріотом, вірним другом та люблячим сином і братом.… Читати далі

Тартачний Назарій Борисович (22.02 1994-04.12.2024 )

Назарій Тартачний 1994 року народження, проживав у місті Радивилів.

Назарій навчався в Радивилівський школі №2 , нині ліцей ім. П.Г.Стрижака, закінчив навчання у 2011році. Вступив до Рівненського університету водного господарства на спеціальность «Гідротехніка», де на військовій кафедрі здобув офіцерське звання молодшого лейтенанта.

На момент агресії росії проти нашої держави – знаходився за кордоном і повернувся добровільно захищати батьківщину і вступив в лави ЗСУ.

Чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України 3 березня 2022 року.

Він був командиром 1-го інженерно-саперного взводу, на службу в Збройних Силах України призваний 3 березня 2022 року другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Тримав оборону країни на Донецькому, Херсонському, Харківському напрямках, отримав важке бойове поранення, після якого міг більше не повертатись в бій. Однак, повернувся у фронтовий підрозділ та продовжив боротьбу з ворогом.
Підірвався на Харківщині на невідомому предметі. ТАРТАЧНИЙ НАЗАРІЙ БОРИСОВИЧ, житель м.Радивилів, старший лейтенант
загинув 4 грудня, на Харківщині.

Публікації про Тартачного Н

Як командир, завжди показував приклад, першим йшов на завдання…»

Сьогодні у Радивилівській громаді відбувся чин похорону загиблого на Харківському напрямку 30-річного старшого лейтенанта ЗСУ Назарія Тартачного.… Читати далі

Кузнець Олександр Юрійович (01.12.1986 – 17.12.2023)

Народився Олександр у селі Стрільськ у сільській дружній родині. У 2004 році закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Стрільський ліцей). У дитинстві та юні роки дуже захоплювався футболом і, свого часу, був постійним гравцем місцевого футбольного клубу «Колос», в складі команди неодноразово займав призові місця в Чемпіонаті Сарненського району з футболу. Після закінчення школи продовжив навчатися у ДНЗ “Здолбунівське ВПУЗТ” та здобув професію «помічник машиніста електровоза» (2004-2005рр.).

У 2005 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м. Львів у прикордонних військах. По закінченню терміну служби у 2006 році повернувся у рідне село та влаштувався у «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», Експлуатаційне вагонне депо Ковель на посаду оглядач-ремонтник вагонів. Згодом одружився, разом з дружиною виховували сина.

У листопаді 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ, служив солдатом в/ч А 1008 в 14-й окремій механізованій бригади імені князя Романа Великого

17 грудня 2023 року в бою за Україну від російських загарбників в н.п. Вільшана, Куп’янського району, Харківської області Воїн загинув.

У Героя залишилась батьки, два брати, дружина та син Максим.… Читати далі

Мороз Володимир Володимирович (19.11.1988 – 24.05.2024)

Народився Володимир у с.Стрільськ, тут і проживав по вул.Вишневій. З 1995 по 2006 роки навчався у Стрільській ЗОШ І-ІІІ ст. Під час навчання приймав активну участь в громадському житті школи, був учасником районних та обласних спортивних змагань з футболу та волейболу. Тривалий час грав у футбольній команді ФК «Колос». З дитинства любив рибалити разом з татом і братом. Був сміливим, щирим, добрим, позитивним, надійним, чесним. Любив своїх батьків та брата з сестрою, допомагав їм у всьому.

Після закінчення школи Володимир вступив до ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» де здобув професію «слюсар з ремонту автомобілів, рихтувальник кузовів, водій автотранспортних засобів». Також в училищі здобув ще фах «Оператор комп’ютерного набору» та влаштувався на роботу у м.Сарни в магазин «Барвінок» оператором-касиром. Тут зустрів свою майбутню дружину з якою виховував її доньку, як рідну. Згодом у подружжя народився син, але сімейне життя не склалось.

У січні 2023 року, Мороз Володимир Володимирович, добровільно пішов до війська. Службу проходив у 33-й ОМБР в/ч А4447 Збройних Сил України.… Читати далі

Кондратюк Владислав Михайлович,«Тихий» (20.08.1999 -18.03.2022)

Владислав навчався у 13-й школі Рівного, закінчив рівненське училище,число 1, де здобув кваліфікацію дизайнера. Любив читати. Писав вірші та прозу, які друкувалися у місцевих виданнях. Деякі з власних творів перекладав англійською мовою та надсилав у закордонні видання. Мріяв видати збірку власних творів. Захоплювався боксом.

Весною 2021 року був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Через півроку строкової служби підписав контракт. Війна застала Владислава на Миколаївщині.У цей час він був у госпіталі і дуже хвилювався.Тому просив, щоб його виписали. У цей час його підрозділ був у Миколаєві. Там він і загинув 18 березня після рекетного удару окупаційної армії.

Гвяздовський Іван Володимирович (09.06.1988 – 29.06.2022 )

Іван Гвяздовський народився 9 червня 1988 року у селі Бронне Березнівського району, Рівненської області. Зростав у простій селянській сім’ї. У 1994 році пішов у перший клас місцевої школи, закінчив 9 класів у 2003 році. У школі він був добрим, веселим і відповідальним учнем. Після закінчення 9 класу вступив до Березнівського агротехнічного ліцею-інтернату. У ліцеї здобув спеціальність водія категорії АВС.

У 2006 році Іван пішов на строкову службу у зенітно- ракетні війська. Здобув професію водія – електрика технічної батареї. Повернувся після служби додому у 2007 році, згодом Іван одружився у нього народився син Дмитро. На той час молода сім’я проживала у селі Кам’янка Житомирської області. Працював там, де знаходив роботу – малярем, шофером на пташиній фермі , комбайнером.

Через десять років сімейного життя Іван розлучився з дружиною і переїхав жити у рідне село Бронне. Працював на будовах, їздив на заробітки. У 2020 році познайомився з жінкою Марією, вдруге одружився, у них народився син Костянтин. З того часу Іван проживав у селі Великий Мидськ.… Читати далі