Революція гідності. Війна. Рівненщина

Микола Віталійович Бобик народився в селі Бронне, Березнівського району, Рівненської області. Закінчив вісім класів у рідному селі. Навчався у Клеванському професійно-технічному училищі . Згодом переїхав жити в Костопіль. Працював слюсарем ТОВ «Костопільський фанерний завод», видувальником ТОВ «Костопільський завод скловиробів», та на будівництві.
20 грудня 2022 року Миколу мобілізували на військову службу. Він був такелажник евакуаційного відділення військової частини А4267(42 бригада).
Служив разом із своїм сином в одній бригаді. Був вірним присязі й до кінця виконав обов’язок мужності й честі.
16 липня 2023 року перебуваючи у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні ім. Мечнікова у 55-річного солдата Миколи Бобика зупинилося серце…
«Він такий щирий і простий був. Чесний, справедливий, Добрий – аж занадто.
Кому треба допомогти, то він перший. Серце мав відкрите. Всіх жалів. Його дуже любили і поважали побратими» – розповідає дружина Катерина.
Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у
соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.
Поховали Захисника Миколу Бобика в селі Малинськ поруч із його донькою.… Детальніше

Народився Іван у м.Сарни та був найстаршим з трьох дітей сім’ї Дулачиків. З дитинства захоплювався технікою. Закінчивши 9 клас Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка (нині ліцей), здобув спеціальність тракториста-машиніста та водія у Сарненському СПТУ№21 (нині ЗП(ПТ)О “Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж”). Ще навчаючись в училищі орав самостійно трактором, допомагаючи дядьку в полі. Строкову службу проходив два роки у м.Житомир. Відразу по завершенні служби Іван одружився. У мирному житті працював на різних підприємствах міста: Сарненському льонозаводі, водієм у ПП, ТЗОВ Окко-Рітейл, останнє місце роботи – ПАТ «Сарненський завод мостових технологічних конструкцій». Багато часу присвячував родині й вихованню дітей. Любив спорт. Часто возив двох синів на змагання з боротьби — не лише як тато, а як наставник. 

З 2015 по 2016 роки приймав участь в АТО, служив у десантних військах на Донеччині. Іван Дулачик, з позивним «Койот», був мудрим наставником, добрим товаришем і майстром на всі руки. Його завжди памʼятатимуть за щирість, підтримку та силу духу.

Коли почалось повномасштабне вторгнення, у лютому 2022 року, пішов добровільно до військомату, сказавши дружині «…ворог вже близько, чекати не буду коли мене викличуть, я піду сам…».… Детальніше

Зінкін Андрій Миколайович народився 02 травня 1987 року у місті Лукоянов (Нижньогородська область, рф). У 1989 році з сім’єю повернувся додому,  в місто Дубно. Навчався у Дубенській школі №8. Після закінчення  9-го класу продовжив навчання у Дубенському професійно-технічному училищі за спеціальністю газоелектрозварювальник , коваль ручної ковки, водій.
Військову службу розпочав у Полтаві, пізніше – у військовій частині в с. Старичі (Львів). Отримав звання молодший сержант. Повернувшись до цивільного життя, займався ремонтом та фарбуванням автомобілів.
20 травня 2023 року був призваний до Збройних Сил України, пройшов навчання у Великобританії. Виконував бойові завдання із захисту суверенітету та незалежності Батьківщини на Донеччині. Військовослужбовець  був командиром протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти десантно-штурмового батальйону.
Мужній воїн загинув 23 вересня 2023 року у бою з російськими окупантами в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.
Поховали Героя на Алеї слави, що на кладовищі по вулиці Семидубській. Без батька залишилась маленька донечка, мати втратила єдиного сина.

Зінкіну Андрію  Миколайовичу присвоїли найвищу міську відзнаку – звання “Почесний громадянин міста Дубно” (посмертно).… Детальніше

Публікації про Денисюка С.

Прощання з Сергієм Денисюком відбулося у неділю, 29 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному.… Детальніше

Народився Олександр Ляпченко 15 січня 2001 року в багатодітній християнській сім’ї.

Проживав у селі Малеве Боремельської громади на Рівненщині. У 2017—2019 роках навчався у ДПТНЗ «Луцьке вище професійне училище»^[1]. З початком повномасштабного вторгнення приєднався до підрозділу спецпризначення Нацгвардії, був молодшим сержантом 1-ї бригади оперативного призначення «Буревій». Виконував бойові завдання у Гостомелі, Бучі, Бахмуті, Лисичанську, Лимані та Харкові.

Був близький з родиною, піклувався про маму, бабусю, брата-військового, сестричок. Переживав за тата-військового, якому війна безжально похитнула здоров’я.

Згідно сповіщення військової частини від 28.08.2024 року (о 12.30 год), що в районі населеного пункту Табаївка Харківської обл., 26 серпня 2024 року загинув житель села Малеве, старший розвідник підрозділу спецпризначення Національної Гвардії України

Публікації про Ляпченка О.

При будь-яких обставинах і будь-якій ситуації Сашко завжди зберігав спокій, чоловічу витримку та був прикладом для своїх однолітків і побратимів. Комунікабельний, веселий Олександр усміхається на всіх світлинах… Такий був і по життю, йшов по своїх стежках з глибокою вірою та чіткими переконаннями. Його смерть стала непоправною втратою для родини, друзів, бойових побратимів, для нашої громади і всієї України…Сумуємо разом з вами та приносимо щирі співчуття.

Лукомський  Андрій Миколайович народився в Костополі. Навчався у школах №2 та №8, середню освіту отримав у середній школі №1 імені Т.Г. Шевченка. Закінчив Рівненський сільськогосподарський фаховий коледж, здобув спеціальність товарознавця. Упродовж останніх десяти років працював у рівненському супермаркеті «Велмарт» за фахом.  Працював з задоволенням і був шанований в колективі. 

На службу Андрія мобілізували у березні 2025 року. Пройшов підготовку у навчальному центрі, й на початку літа у складі 156 окремої механізованої бригади поїхав на Сумщину. Служив стрільцем-зенітником зенітного ракетного відділення.  

«Я дуже вболівав за брата, переймався його психологічним станом, цікавився ситуацією на позиціях, де він перебував. Андрій завжди був позитивний, ніколи не скаржився», – розповів брат Андрія Володимир.

У серпні підрозділ, в якому служив Андрій, перекинули на Донецький напрямок.

«Востаннє я розмовляв з Андрієм за два дні до його загибелі. А мама говорила з ним, може, за годину чи дві. Ми тільки-но надіслали йому посилку і уточнювали, що ще йому потрібно на службі. А коли він не вийшов на зв’язок, мама відчула недобре… Андрій знав, що свідомо піде служити, коли прийде його час, і з честю виконав свій обов’язок», – сказав також Володимир.… Детальніше

Народився Палій Сергій Володимирович 03 серпня 1974 року в селі Річиця Зарічненського району Рівненської області в багатодітній родині. Він був наймолодшим з дітей і в 4 рочки залишився навівсиротою ( мама померла).
В рідному селі пройшли його шкільні роки. Проявив себе як добрий,чесний, дружелюбний,вихований учень та однокласник. З 1992 по 1994 роки відслужив строкову службу, після якої знову повертається до роботи у рідному селі. Сергій дуже любив працювати на землі: вирощувати овочі, саджати сад, рибалити, збирати гриби.
У 1998 році одружився. Став батьком сина Станіслава і доньки  Вероніки. Донька для нього була його всесвітом. Ніби відчуваючи майбутні події , він навчив донечку з малих років кермувати мотоциклом та трактором. Для всієї родини був надійним, люблячим чоловіком, татом, сином і братом. Сергій був веселою, життєрадісною, розсудливою, щирою та чесною людиною. Завжди приходив на допомогу рідним, сусідам та друзям, будував плани на  майбутнє. Але все змінила війна…

19 грудня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Попередньо проходив навчання в Румунії. За два з половиною роки пройшов чимало гарячих точок Донеччини: Олексієво-Дружківка, Лиман, Костянтинівка.… Детальніше

Кравченя Микола Васильович, народився 14 жовтня 1992 року в с. Березове колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Навчався у Березівському ліцеї Березівської сільської ради, де отримав атестат про повну загальну середню освіту.

Проживав з дружиною та двома синами у селі  Масевичі Сарненського району Рівненської області.

У мирний час працював на будівництві та захоплювався риболовлею.

Микола Васильович завжди був патріотом своєї країни, завжди міг протягнути руку допомоги хто б до нього не звернувся, був дуже розважливий, хороший, чуйний, працьовитий.

22 травня 2022 року був призваний на службу в ЗСУ. Зі званням солдата-навідника єгерського відділення 2-го єгерського взводу 3-ї єгерської роти 1-го єгерського батальйону, служив у складі організаційно-штатного формування служив у 68-ї окрема єгерська бригада імені Олекси Довбуша;

Микола Кравченя загинув 21 серпня 2023 року, під час виконання бойового  завдання  загинув внаслідок мінно-вибухової травми несумісної з життям в районі населеного пункту с. Степове Ізюмського району Харківської області.

26 серпня у Рокитнівській громаді було оголошено Днем жалоби за загиблим військовослужбовцем Миколою Кравченею. Живим коридором Слави зустріли жителі громади загиблого захисника.… Детальніше