Війна (2022)

Іван Герасимчук народився у с.Мульчиці . У 2004 році завершив ПТУ ВП РАЕС. Працював з 2004 по 2010 роки у цеху з ремонту арматури турбінного устаткування енергоремонтного підрозділу ВП РАЕС і донедавна у приватній компанії. На початку лютого 2023 року Івана Миколайовича було мобілізовано до лав ЗСУ . Служив водієм у 2 розвідувальному відділенні розвідувального взводу 421-ого окремого стрілецького батальйону 141-ої окремої стрілецької бригади ЗСУ.

Із 28 вересня 2023 року року 39-річний Іван Герасимчук вважався зниклим безвісти. На початку жовтня було встановлено, що при виконанні бойового завдання солдат зазнав смертельних поранень біля населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донеччини.

У Героя залишилися мати, брат, дружина та двоє дітей: 13-річний син та 8-річна донька.

Поховали Захисника на Алеї Героїв кладовища у с.Стара Рафалівка.

… Читати далі

Народився Роман 1 вересня 1993 року в селі Великий Шпаків Рівненського району, Рівненської області. Зростав у багатодітній, працелюбній родині – семеро хлопців і одна дівчинка. З самого дитинства батьки прищепили любов до праці. Навчали поважати старших, не ображати менших. Ріс доброю, чуйною дитиною.   Навчався у Малошпаківській ЗОШ I-III ступенів (зараз ОЗ  «Малошпаківський ліцей»).

У 2011 році вступив у професійний ліцей №9, де здобув професію бармен-офіціант, працював у рівненському кафе «Три кума». У 2012 році призваний на строкову службу до Збройних Сил України, яку проходив в Автономній Республіці Крим, село Краснокам’янка у спецпірозділі внутрішніх військ МВС України «Тигр».

У 2013 році під час подій на Майдані отримав поранення і контузію. Лікувався в Охмадиті. Завершив строкову службу  в м. Одеса у 2013 році.

Учасник АТО. 13 -й блок – пост м. Маріуполь Донецької області.

Спортсмен, футболіст… Брав участь у будь-яких спортивних змаганнях (все було під силу) і виборював кращі місця. З дитинства захоплювався футболом. Був одним із засновників та основних гравців рідного футбольного клубу «Злагода» (М.Шпаків).… Читати далі

Володимир Гойденко народився на Луганщині 27 квітня 1972 року. Щирий патріот рідного краю не міг спокійно спостерігати за подіями, які відбувалися навколо. Не міг терпіти окупації таких близьких серцю земель. Маючи досвід військової служби, у 2016 році добровольцем став на захист країни.

Із 2016 року Володимир служив у війську, здебільшого перебував на Сході нашої країни. Продовжив стояти на сторожі спокою і після початку повномасштабного вторгнення. Був механіком кулеметного відділення.

Неймовірно любив він і донечку — 10-річну Вікторію. Заради майбутнього та мирного неба над дитячими головами і стояв до останнього.

На жаль, війна забирає найгідніших воїнів. 51-річний старший солдат Володимир Гойденко, вірний військовій присязі, загинув 13 жовтня 2023 року у результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Синьківка Харківської області..

Поховали Героя у Рівному на кладовищі “Нове”

… Читати далі

Сергій Рокашевич народився у Рівному 22 серпня 1969 року. Здобув фах столяра у першому училищі. За тим була строкова служба в армії. Працював Сергій зварювальником у приватній компанії.

Та все змінилося з перших днів повномасштабного вторгнення. Тоді Сергій чітко вирішив для себе — піде захищати країну. Тож добровольцем пішов до військкомату, аби вступити до лав Збройних сил України.

Сергій вірив у перемогу над ворогом, тому віддавав себе повністю цій боротьбі.

На жаль, 54-річний сержант Сергій Рокашевич загинув 19 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання, внаслідок мінометного обстрілу зі сторони противника у Запорізькій області.

Прощання із Героєм відбулося 26 жовтня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали Сергія Рокашевича в селі Обарів поряд із могилою матері.

… Читати далі

Вадим Степанюк народився у Рівному. Навчався у ЗОШ, число 2 . Після закінчення навчання здобув фах радіотехніка. У 1993 році отримав звання “Майстер спорту” з важкої атлетики.

Строкової служби Вадим Степанюк не проходив, працював будівельником. Після мобілізації воював на Донеччині,

Про події на передовій Вадим рідним не розповідав, беріг їх від усіх тих жахів, які довелося побачити. Сім’я навіть не знала, що служив Герой у штурмовій роті…

Надзвичайно добрий, турботливий Вадим гідний звання найкращий батько, переконує дочка.

Вадим Степанюк отримав поранення 26 вересня на Донеччині. Майже місяць Воїн боровся за життя у столичній лікарні. 23 жовтня 48-річний солдат Вадим Степанюк помер.

У Героя залишилося четверо дітей.

Поховали Вадима Степанюка на кладовищі «”Нове”

… Читати далі

Олександр Кириченко народився у селі Перемишель на Хмельниччині. Навчався у місцевій школі, а 11 клас закінчив в Улашанівському ліцеї. За тим навчався у музичній школі. В мирному житті Олександр Кириченко працював водієм на різних підприємствах .Працював у місцевому КХП “Заготзерно”. Згодом до душі припала професія водія. Спершу кермував автобусом по Україні, а також за кордоном.

Іще одним захопленням Олександра були автівки. За кермом проводив чимало часу. Та навіть коли приїздив у такі нечасті відпустки, завжди старався допомогти знайомим з машиною.

У 2017 році підписав контракт та весь цей час перебував на службі у найгарячіших точках. Олександр був старшим солдатом, водієм автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А4242.

Про службу дружині розповідав мало. Говорив, що просто повинен захищати рідних, жодних подробиць, лише його часте “Все добре”.

Добрий та чуйний Олександр мав 7-річного сина від першого шлюбу, тепер же будував плани на майбутнє, де обов’язково хотів бачити донечку.

9 жовтня 2023 року на Запорізькому напрямку внаслідок нанесення росіянами удару ударним БпЛА типу Shahed загинув 33-річний старший солдат Олександр Кириченко з Улашанівської тергромади, що на Хмельниччині.… Читати далі

Володимир Целуйко народився у Балаклії на Харківщині. Закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Кадровий військовий віддавав всього себе захисту країни. Тож був у найгарячіших точках із перших днів — спершу зони проведення антитерористичної операції у 2014 році, а за тим і в 2022-му після початку повномасштабного вторгнення

Вірний військовій присязі та обов’язку Володимир не забував і про найдорожчих — постійно був на зв’язку з дружиною. І хоч не розповідав подробиць, адже цього не можна було робити, все ж попереджав про завдання, про відсутність можливості телефонувати. А за найменшої нагоди — відразу виходив на зв’язок. Надзвичайно турбувався і за дітей — 7-річного Даниїла, 22-річну Анастасію та 25-річну Дарію.

Веселий, компанійський Володимир дуже любив, коли вся родина збиралася разом, коли в дім приїздила рідня, приходили гості. На жаль, зараз найрідніші збираються, але вже без нього…

44-річний полковник Володимир Целуйко загинув 19 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу ударним БПЛА під час виконання бойового завдання у Запорізькій області.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”

… Читати далі

Анатолій Солтис народився у селі Привільне на Дубенщині. Навчався у місцевій школі, а за тим здобував фах у Мирогощанському технікумі. Після закінчення в 1999 році влаштувався на роботу в КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут і пропрацював понад 30 років електромонтером контактної мережі.

Життєрадісний, оптиміст за натурою Анатолій вірив у нашу перемогу, що все буде добре. У цьому запевняв рідних і під час телефонних розмов, заспокоював, підтримував стареньку маму.

53-річний старший сержант загинув 14 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі села Першотравневе Харківської області…

Прощання із Героєм відбулося 19 жовтня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Анатолія Солтиса на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Дмитро Тихонюк народився у Рівному 20 лютого 1987 року. Навчався спершу у 1, а за тим у 10 школі. По завершенню навчання вступив у перше училище, а потім продовжив навчання у РЕГІ (зараз МЕГУ ім. Дем’янчука). Працював кур’єром у “Новій пошті”.

Дмитро — старший із п’яти братів. Рано залишився без батька, тож відповідальність та тягар турботи за усіх хлопців лягли на плечі матері — Неоніли Петрівни. А Дмитро, як найстарший, допомагав їй у всьому, був опорою та підтримкою. Саме із ним мама планувала зустріти свою старість. Бо ж інші сини одружилися, виховували діток. А Дмитро ще не встиг, був завжди поряд з мамою. Він мало думав про себе, більше про інших та надзвичайно тішився племінниками.

Врівноважений, спокійний, добрий Дмитро ніколи не розповідав мамі про те, що з ним відбувалося, як йому важко, більше розпитував про її здоров’я, про племінників. Деталі відкривав рідний брат. Він же намагався вберегти мамине серце, особливо після першої страшної звістки.

Отримавши у травні цього року повістку пішов не вагаючись.… Читати далі