Революція гідності. Війна. Рівненщина

Олександр Миколайович Дубич народився в Тучині, де і здобував середню освіту. Згодом навчався у Рівненській академії патрульної поліції. Після завершення навчання працював охоронцем.

У лютому 2017 року підписав контракт на військову службу. Служив у Львівській області, а влітку 2018 року вирушив у зону АТО. У 2020 році завершив службу і працював водієм-експедитором.

З початком повномасштабного вторгнення, 28 лютого 2022 року, Олександр знову став на захист України. Через бойовий досвід його направили на полігон як інструктора для навчання новобранців.

Він завжди прагнув допомагати іншим, віддавав себе навчанню молодих воїнів, хоча це забирало багато сил. Олександр був люблячим батьком трьох синів. Попри щільний графік, знаходив час, щоб приділити увагу родині, вихідні проводив із дітьми, допомагав дружині.

На жаль, 13 лютого 2025 року під час виконання обов’язків військової служби старший сержан Олександр Дубич отримав поранення. Помер у лікарні, після семи днів боротьби за життя, його серце зупинилося 20 лютого.

Мужнього Героя поховали в Рівному на кладовищі «Нове”

… Читати далі

Народився Ярослав у Вараші, до 7-го класу вчився у Вараському ліцеї №1, далі продовжив навчання у футбольно-спортивному клубі «Явір». У 2014 році закінчив Миколаївський фаховий коледж фізичної культури.

Захоплювався футболом та барною справою. Працював барменом, барменеджером, був амбасадором і волонтером.

З перших днів повномасштабної агресії рф активно працював над міцним тилом для наших захисників та створив свою волонтерську групу. А уже у вересні 2023 року підписав контракт й сам приєднався до лав ЗСУ.. Службу проходив у 72-ій окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. Був командиром стрілецького відділення. Отримав відзнаку «За честь і звитягу»

Молодший сержант Ярослав Кашуба на псевдо “Rex” поліг 10 червня 2024 року при виконанні бойового завдання біля села Водяне, що на Донеччині. Він загинув в результаті атаки FPV-дрона противника. Воїну тепер назавжди 27.

27-річний командир стрілецького взводу 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців загинув 11 червня  під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району, Донецької області.

Вдома на Ярослава Кашубу чекали батьки та сестра…

Поховали нашого Захисника на Алеї Героїв кладовищі у с.Стара… Читати далі

Народився Михайло 9 березня 1987 року в с.Велике Вербче. Батьки виростили та виховали троє дітей – дві доньки та сина. У 2004 році Михайло закінчив Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей). Далі продовжив навчання у Костопільському технічному коледжі, де здобув фах столяра. Згодом відслужив строкову військову службу, був зв’язковим. Після звільнення з армії працював у м.Костопіль на ПП з виготовлення пам’ятників. У 2009 році Михайло одружився, з дружиною Оксаною виховували двох доньок. Щирий, доброзичливий, чуйний, сміливий, найкращий син, чоловік та татусь. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно. Дуже любив котів та собак.

Тривалий час Михайло Петрович їздив на заробітки. Повномасштабне вторгнення зустрів на роботі у Польщі. Тоді він не вагаючись, повернувся на Батьківщину та у вересні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Службу проходив у 128-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Бойові завдання Михайло виконував і на Донбасі, і на Запорізькому напрямку. Були моменти що він із завдань не виходив по декілька тижнів.… Читати далі

Олександр Федорченко народився 28 січня 1987 року у Рівному. Навчався у школі №27, згодом вступив до Рівненського державного гуманітарного університету, де здобув спеціальність «Економічна кібернетика».

Після навчання займався підприємницькою діяльністю, спеціалізувався на ремонті та тюнінгу автомобілів. Деякий час працював за кордоном, займаючись вантажними перевезеннями.

З початком повномасштабного вторгнення, як справжній патріот повернувся в Україну. Казав, що не пробачить собі, якщо буде осторонь. До лав Збройних сил України доєднався у серпні 2022 року. Спочатку проходив військову службу у військові частині у Рівному.

У грудні 2024 року перевівся до окремої десантно-штурмової бригади, став оператором БПЛА у зенітній ракетно-артилерійській батареї. Був частиною легендарного підрозділу «Sunstrike», воїни якого цілодобово знищували ворожі дрони та рятували життя побратимів.

На жаль, 38-річний старший солдат Олександр Федорченко загинув 18 березня 2025 року мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну в Сумській області.

«Це була людина слова та честі, з високими моральними принципами. Він завжди залишався щирим і добрим, підтримував побратимів навіть у найтяжчі моменти. Пишався тим, що боронить країну, і був щасливий працювати з відважною командою «Sunstrike».… Читати далі

Юрій Володимирович Вальчинський народився 13 вересня 1976 року у с. Дядьковичі Рівненського району. Навчався у школі №10, а згодом здобував освіту в професійному училищі №10.

У 1993 році проходив строкову службу в лавах Збройних сил України.

Тривалий час Юрій працював приймальником товару в супермаркеті «Сім Сім».

У листопаді 2024 року його мобілізували до лав ЗСУ. Він виконував бойові завдання в складі підрозділу на Харківщині.

На жаль, 49-річний солдат Юрій Вальчинський мужньо виконуючи військовий обов’язок загинув в бою за Україну 4 березня 2025 року у Харківській області.

У Юрія залишилося два брати.

Прощання із Героєм відбулося у неділю, 23 березня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському соборі. Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове».

… Читати далі

Богдан Миколайович Завадський народився 4 грудня 1972 року у Рівному. Закінчив школу №18, згодом навчався у «Рівненському фаховому коледжі інформаційних технологій» за спеціальністю «Харчові технології». Тривалий час після закінчення навчання працював кухарем у різних структурах. Останні роки працював у столярному цеху, виготовляючи рамки для картин із бурштину.

«Він був дуже доброю, спокійною людиною. Завжди відповідальний, працьовитий, чесний. Його поважали на роботі, любили вдома. Був хорошим чоловіком та люблячим батьком», — розповідає дружина Жанна.

23 червня 2023 року Богдана мобілізували до лав Збройних сил України. Він пройшов навчання на сапера та успішно склав іспит. З осені 2024 року ніс службу на кордоні в Сумській області.

На жаль, 7 березня 2025 року 52-річний старший солдат Богдан Завадський загинув у бою на Сумщині.

У Героя залишилися дружина, син, дочка та брат.

Прощання із захисником відбулося у середу, 19 березня, о 10:00 на майдані Незалежності у Рівному. Заупокійна служба проведена у Свято-Покровському соборі.

Поховали захисника на Алеї Героїв, кладовище «Нове».

… Читати далі

Народився Віталій у с.Любиковичі. В сім’ї Катериничів зростало троє синів, троє захисників. У 1996 році закінчив середню школу у рідному селі. В період з 1998 по 2000 роки проходив строкову військову службу.

Віталій жив звичайним життям, з першою дружиною народили двох діточок. Сімейне щастя зруйнував 2014 рік. Отримавши повістку Віталій став учасником АТО, і вже 7 листопада 2014 року опинився на Яворівському полігоні. Службу проходив в основному на Донецькому напрямку у складі першої танкової бригади ЗСУ. Як він ще згадував за життя, що тоді його підтримували дитячі малюнки та молитви матері. Після закінчення контракту, Віталій повернувся додому, знову влаштував особисте життя і вчився жити без вибухів та пострілів. У 2015 році Віталій Катеринич отримав звання учасника бойових дій.

24 лютого 2022 року воїн зустрів вдома, але лишатись осторонь не зміг. Першим на захист держави став старший брат Едуард. А вже 13 травня 2022 року знову взяв до рук зброю і Віталій, хоч був комісований, та не зміг знайти себе у відносно мирному житті.… Читати далі

Народився Анатолій у с.Любиковичі. У 1988 році закінчив середню школу в рідному селі та вступив до технікуму фізичного виховання у Івано-Франківську, а згодом здобув вищу освіту у МЕГА м.Рівне. Працював вчителем фізичної культури у Любиковицькому ліцеї.

Анатолій Кричильський, одразу після повномасштабного вторгнення, 25 лютого вступив до лав ЗСУ. Основний період служби проходив на передовій, спочатку в Сумській області за 18 кілометрів від ворожого кордону, а потім під Бахмутом у складі 14-го окремого стрілецького батальйону. Саме в Бахмутському районі, в населеному пункті Іванівське, в день Святого Стрітення 15 лютого 2023 року, внаслідок мінометного обстрілу, ворожа куля забрала життя Героя. Осиротіла не лише родина Кричильських, осиротіла вся громада, вся спортивна сім’я Сарненщини. Анатолій Кричильський мав 30 років педагогічного стажу.

Свого часу Анатолій Кузьмич створив і тренував команди з волейболу, які виборювали перемоги у районних і обласних змаганнях.

30 років свого життя Анатолій Кузьмович пропрацював учителем фізичної культури в школі у рідних Любиковичах. У квітні йому б виповнилося 52 роки.

У рідному селі започаткували відкритий турнір із волейболу пам’яті Героя Анатолія Кричильського.… Читати далі

Народився Віктор у м. Сарни, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Сарненську ЗОШ №4 (нині ліцей №4), та згодом (1992 рік) СПТУ№21 нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей, де отримав професією слюсаря та водія, але за покликом серця був будівельником.

В дитинстві цікавився спортом, зокрема легкою атлетикою. Як більшість хлопчаків мав багато друзів, з якими охоче катався на велосипеді. Любив походи в ліс, на природу, захоплювався риболовлею, обожнював подорожувати Україною, цікавився будівництвом, оскільки дідусь був зодчим. Віктор мав золоті руки, світлий розум та добре серце.  Працював будівельником.

В 1992-1994 роках Віктор проходив строкову військову службу на Луганщині, механіком-водієм самохідних машин. Згодом одружився та проживав з родиною у м. Первомайськ (Миколаївська обл.).

Маючи проблеми зі здоров’ям та визнаний ВЛК-комісією обмежено-придатним до військової служби, не сховався за хворобу, а був вірний присязі і громадянському обов’язку – пішов захищати кордони України 20 січня 2023 року. Проходив службу на посаді водія-механіка у в/ч А4689 (21-а ОМБР, 2-й механізований батальйон, 3-я механізована рота) на Донеччині, Лиманський напрямок.… Читати далі

Котюк Олександр Васильович народився 27.12.1968 року в місті Дубно Рівненської області. Жив у селищі Клевань. Навчався в Клеванській середній школі №2. Згодом навчався в Клеванському професійному ліцеї, в Університеті водного господарства. Працював у ДОК та в Клевенський районній лікарні імені Михайла Вервеги.

З 1987 по 1989 роки  проходив строкову військову службу, радіотелеграфіст, радіо – та супутникового зв’язку. Захоплювався рибалкою, малюванням, різьбою по дереву.

В 1993 році  одружився, в 1994 році народилась перша донька Олександра , а в 2010 народилась друга донька Емма.  Мріяв, щоб діти та онуки були щасливими і жили в незалежній та вільній країні.

21.09.2022 року отримав повістку, пройшов ВЛК і був мобілізований в 15 окремо гірський штурмовий батальйон, що відноситься до 128-ї гірсько-штурмової бригади.

15.10.2022 року під час артобстрілу був поранений у селі Новокам’янка, Херсон та далі продовжив службу, не зважаючи на переломи ребер та контузії. 12.12.2022 року під час боїв за Соледар загинув від ворожої кулі.

Похований захисник у селищі Клевань.

В Олександра залишилися батьки, дві доньки та двоє онуків.

… Читати далі