Революція гідності. Війна. Рівненщина

Народився Олег Костюк у м.Сарни. Проживав по вул. Широка, 36, пізніше по вул. Торфова. З першого по дев’ятий клас навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей №2).  Відвідував додаткові заняття з мистецтва, мав хист до малювання. Також, Олегу подобалося грати на музичних інструментах. З 1991р. по 1993 роки навчався у Сарненському ВПУ№22, за професію механізатор меліоративних робіт, муляр. Протягом навчання в училищі, показав себе здібним, працьовитим учнем. Особливо цікавився технікою. Мав хороші організаторські здібності. Був товариський, вимогливий до себе. Займався спортом, неодноразово приймав участь у районних змаганнях.   

В 1994 році був призваний на строкову військову службу в армію. Службу проходив в м. Євпаторія (Автономна Республіка Крим) в/ч А1767. Демобілізувався 17 червня 1996 року. Після служби в армії працював будівельником, каменярем, займався ремонтними роботами будинків та квартир. Деякий час був приватним підприємцем.

25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до війська, як доброволець.  Спочатку його направили  в місто Дубно, де він прослужив, приблизно півтора місяці. Пізніше, неподалік Рівного, брав участь у спорудженні бліндажів.… Читати далі

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Народився Анатолій у с.Кричильськ. У 1988 році закінчив місцеву десятирічку. В дитинстві, як і більшість хлопчаків цікавився футболом. Після школи продовжив навчання у Сарненському СПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський аграрний ліцей»). З 1988 по1990 роки проходив службу в армії, де мав звання сержант. Пізніше одружився та проживав у м.Сарни. З дружиною виховували трьох синів. Працював водієм регулярних пасажирських перевезень Сарни-Київ. Останні роки до війни працював водієм-далекобійником.

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем 01 березня 2022 року. Служив у 14-у Рівненському стрілецькому батальйоні «Полісся», сержантом радіо телефоністом військової частини А7098. Мав позивний «Лєший». В цей час сумлінно виконував свої військові обов’язки за що був відзначений грамотою міського голови.

З 6 лютого група з Анатолієм Володимировичем зникла – це був останній день, коли він спілкувався з родиною.

 Протягом цього часу він вважався безвісти зниклим. На жаль, дива не сталось… 51-річний воїн загинув 6 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання у м.Бахмут, Донецької області.

У Героя залишилися дружина та три сини.  Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Любомир Кирильчук народився 11 листопада 1986 року в селі Богданівка колишнього Корецького району. Тут закінчив школу. Опісля головним завданням Любомира стала допомога батькам. Наймолодший син із багатодітної родини взяв на себе турботи по господарству, став опорою та підтримкою для мами.

Надзвичайно добрий, чуйний, чутливий до чужих переживань Любомир не встиг одружитися та народити дітей. Багато часу присвятив турботі за батьківським домом, адже здоров’я мами вже далеко не те…

Він не служив у армії. Але коли у грудні минулого року отримав повістку, не став ховатися. Служив на Рівненщині та Волині. Проходиввишкіл у Франції.

Використати на практиці усі свої вміння Любомир мав нагоду на самісінькому нулі.

36-річний солдат Любомир Кирильчук загинув 30 червня 2023 року від осколкового поранення, яке отримав під час мінометного обстрілу в районі селища Ямпіль на Донеччині.

 В Героя залишилася мати, сестра та старший брат.

Прощання із Героєм відбулося 5 липня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Олексій Романчук народився у Якутії в місті Нерюнгрі. Саме там на той час працювали батьки. У Якутії Олексій закінчив школу, вищу освіту здобував вже у Рівному — навчався у МЕГУ ім. С. Дем’янчука.

Від 2014 року, коли почалися перші прояви російського вторгнення, був готовий стати на захист країни. У 2015-пішов у військкомат, щоб записатися добровольцем. Отримав відмову.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Олексій почав займатися волонтерською діяльністю, а вже 21 березня його запросили до військкомату.

Цілеспрямований, активний, надзвичайно комунікабельний Олексій легко і швидко знаходив спільну мову з людьми. Тож спершу допомагав на місці з ремонтом техніки, але врешті вирішив перевестися у бойову бригаду.

Рідних Олексій завжди оберігав, захищав від усіх негараздів — батьки до останнього не знали, що син знаходиться у зоні активних бойових дій, бо ж він не хотів, щоб вони зайвий раз хвилювалися.

І лише кохана та сестра тримали руку максимально на пульсі ситуації, аби допомогти у разі потреби..

Олексій дуже любив подорожувати, рибалити та читати. Саме книги просив передавати рідних у посилках.… Читати далі

Денис Бабак народився у Рівному. Вивчав рибальство та аквакультуру у Млинові. Проте спеціальність, якій навчався, стала справжньою пристрастю у житті. А от працював Денис на виробництві вікон у компанії Epsilon.

Влітку 2022 року чоловік отримав повістку і вступив до лав ЗСУ. Пройшов навчання в Закарпатті, пізніше в Чехії.

Під час військової служби захисник найбільше сумував за рідними. Єдиним син у батьків, люблячий чоловік та батько 7-річного Олексія щодня розмовляв із сім’єю. Навіть у зоні бойових дій постійно тримав зв’язок із сином — спілкувався із ним по відеозв’язку.

Надзвичайно добрий та відданий, світлий та неконфліктний — саме таким пам’ятатимуть Дениса усі близькі. А дружина навіть не може пригадати жодної сварки із ним.

Старший солдат, старший стрілець 29-річний Денис Бабак загинув 11 червня 2023 року в районі села Роботине Запорізької області.

Поховали Героя на кладовищі “Нове” в Рівному.

… Читати далі

Геннадій Гануш народився у селі Олександрія. Усе своє життя він провів у Рівному. Тут закінчив 9 школу. Навчався в 10 училищі, де здобув фах слюсара-ремонтника. Геннадій багато років працював у супермаркеті Spar на вулиці Відінській, цінував колектив та любив свою роботу. Строкову службу проходив у внутрішніх військах .

Добрий, довірливий, чесний та справедливий Геннадій дуже любив риболовлю, відпочинок на природі. Завжди старався з людьми чинити правильно. Був переконаний, що все має бути по совісті. Надзвичайно любив та цінував маму…

У квітні 2023 року Геннадій Гануш отримав повістку та пішов служити.

Солдат Геннадій Гануш загинув поблизу села Яковлівка на Донеччині в ході ведення наступально-штурмових дій проти військових сил російської федерації. Це сталося як раз у день народження його мами — 25 червня…

Йому назавжди залишиться 46 років. Поховали Героя у Рівному на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Віталій Семчук народився у 1997 в Рівному, навчався у НВК «школа-ліцей» №12, закінчив технічний коледж НУВГП, де здобув фах електромеханіка. А за тим отримав повістку в армію.

ВІн був надзвичайно світлою та доброю людиною. Чуйний, турботливий — намагався захистити усіх і від бід. Віталія любили всі, хто знав.

Хлопець прагнув допомогти кожному, завжди поспішав і підтримував. Надзвичайно любив тварин і дітей, і вони його просто обожнювали.

Віталій служив на Донеччині, в Маріуполь потрапив у складі окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії вже коли місто було в повному оточенні. України брав участь у боях за Маріуполь.

25-річний старший солдат Віталій Семчук загинув 14 квітня. У столицю тіло привезли лише на початку серпня.

. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку Віталій Семчук посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня

Присвоєно звання “Почесний громадянин міста Рівного”

… Читати далі

Народився 1 лютого 2000 року в м. Рівному. Закінчив Рівненський НВК «школа-ліцей» № 12. Починаючи з 2017-го року, брав активну участь у військових операціях на сході України З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну разом із своїм шкільним товаришем Віталієм Семчуком перебував на передовій. Сержант, проходив службу у складі окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ .

Головний сержант – командир 3-го відділення навчального взводу навчальної роти батальйону вишколу особового складу окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ, загинув у ході російського вторгнення в Україну у 2022 році, Костянтину Друзю тепер назавжди 22.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку нагороджений орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) .

Друзю Костянтину Володимировичу присвоєно звання “Почесний громадянин міста Рівного” (посмертно)

… Читати далі

Юрій Данилюк народився у Рівному. Саме із нашим містом пов’язане усе свідоме життя Героя. Навчався у ЗОШ, число 13 Рівного, в юнацтві захоплювався футболом. Був здібним до роботи по дереву, тож і фах обрав відповідний — пов’язав трудову діяльність із столярною справою. Певний період працював за кордоном.

Любий син, тато, брат, дядько та друг. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, Юрій не вагався. Він знав: щоб війна не прийшла на поріг його рідного дому, потрібно боронити нашу державу. Тож вступив до лав Збройних сил України.

Юрій щиро вірив, якщо зараз ми усі об‘єднаємося, то точно звільнимо нашу країну від ворога. І лише так забезпечимо дітям світле майбутнє.

Чесний, світлий, добрий, мужній та люблячий — саме таким будуть пам‘ятати Юрія Данилюка сім‘я, рідні, друзі та побратими.

На жаль, 26 травня 2023 року 49-річний сапер, солдат Юрій Данилюк помер у лікарні міста Одеса внаслідок ран від мінно-вибухової травми. У Юрія залишився батько, рідний брат та двоє дітей – син і донька.

Прощалися з Героєм 3 червня, об 11.00 на майдані Незалежності.… Читати далі