Війна (2022) – Page 78 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Медвідь Сергій Михайлович (16.02.1978-17.10.2022)

Сергій Медвідь народився 16 лютого 1978 року. Проживав у місті Костопіль. Закінчив Костопільське СПТУ-14, за спеціальністю — столяр.

В період з 1996-1997 років проходив строкову військову службу. В 2015- 2016 роках брав безпосередню участь в АТО на території Луганської та Донецької областей.

В березні 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації.. Сергій був надзвичайно мужнім та відважним бійцем, завжди першим ішов у бій.

Старший солдат-навідник Сергій Медвідь загинув 17 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Яковлівка Бахмутського району Донецької області.

.Сотні земляків прийшли до собору Петра і Павла, щоб віддати данину шани і поваги Герою.
Сергія поховали поруч з іншими Героями на “Новому” кладовищі. У героя залишились мама, донька Яна.… Читати далі

Ковальчук Микола (??? -04.11.2022)

Микола Ковальчук народився у Рівному, навчався у місцевій школі-інтернаті, пізніше здобував фах зварювальника. Пройшов службу в ЗСУ. Після повернення додому працював за професією Рівному, в інших містах України та за кордоном.

Війна застала Миколув Естонії . Не роздумуючи, повернувся додому і добровольцем записався боронити Батьківщину. Коли його викликали на службу, то забрав зварювальний апарат, багато свого інструменту.

На жаль, життя 48-річного сержанта Миколи Ковальчука обірвалося раптово. Побратими побачили, йому стало зле, піднявся тиск. 4 листопада Микола Ковальчук помер у місті Кам’янка Черкаської області…

Миколу Ковальчука відспівали в Свято-Троїцькій церкві ПЦУ . Поховали на кладовищі «Тиннівське».

Публікації про Ковальчука М.

Біль втрати огортає сьогодні Рівне, адже проводжаємо в останню дорогу відданого і щирого захисника – Миколу Ковальчука.

«Він працював і в Рівному, і по всій Україні, і за кордоном. Саме в Естонії Миколу і застав початок війни. Він відразу почав розпитувати, яка в нас ситуація. Я заспокоювала, як могла, але він не повірив. Лише сказав: «Мама, тримайся». Я відразу відчула, що він збирається повертатись.

Микитюк Олександр Віталійович (13.11.1979 -28.10.2022)

Олександр Микитюк народився 13 листопада 1979 року в Рівному, навчався у ЗОШ , число 26, після 9 класу продовжив навчання у дев’ятому ПТУ, де здобув фах токаря.

Коли не стало батьків, у 18 років Олександр оформив опіку над 12 річним братом Романом . Працював на радіозаводі, потім – майстром з обслуговування таксофонів Укртелекому. Пізніше робив ремонти, спеціалізувався на роботі з декоративними матеріалами.

Останні 14 років Сашко разом із дружиною жив у смт Березне. З початком війни там пішов до військкомату, навчання проходив на Яворівському полігоні.

Військовий потрапив у Сєвєродонецьк. Пізніше отримав поранення, але повернувся на службу…

Олександр був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

42-річний Олександр Микитюк загинув 28 жовтня поблизу села Опитне Донецької області…Поховали його, як того і хотів, у Березному на кладовищі в урочиці Лучка (6 листопада)

Гергелюк Олександр Андрійович (04.11.1997-07.07.2022)

Гергелюк Олександр народився 4 листопада 1997 року в селі Тучин Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району) в сім’ї робітників.

У 2014 році Олександр продовжив навчання у Соснівському професійному ліцеї.

У 2016 році підписав контракт на службу в Збройних Силах України.

Після закінчення контракту з 2019 року працював у місті Рівне в ТЗОВ «Компанія управління будівництвом «Моноліт».

27 квітня 2022 року Олександра мобілізували до ЗСУ, на захист Батьківщини від країни агресора, де він прослужив всього два місяці.

7 липня 2022 року старший солдат Олександр Гергелюк загинув внаслідок артилерійського та танкового обстрілів противником позицій спостережних постів та ротного опорного пункту під час виконання бойового завдання в районі села Івано-Дар’ївка, що на Донеччині.

14 липня 2022 року його поховали в селі Тучин.

За особисті заслуги перед Батьківщиною, мужність і відвагу під час виконання своїх обов’язків, самовідданість і стійкість під час проходження військової служби був нагороджений: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «Учасник АТО» від Генерального штабу ЗСУ, нагрудним знаком «Ветеран війни – учасник бойових дій», відзнакою «За заслуги» від Правління Фонду ветеранів воєнної розвідки, відзнакою «За службу державі» від ВГО «Спілки ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА» та подяками.… Читати далі

Грицихін Валерій ( ??1973-23.10.2022)

Валерій Грицихін народився у Рівному, закінчив місцеву ЗОШ, число 8, навчався у Національному університеті водного господарства та природокористування. Здобув професію інженера-будівельника. Військова кафедра при інституті замінила йому строкову службу в армії.

Працював у страхових компаніях — спершу в “Оранті”, а потім в “Пожежній страховій компанії”

Коли у лютому розпочалася війна, Валерій, як і багато інших наших земляків, не зміг залишатися осторонь — пішов добровольцем.

49-річний командир гранатометного взводу старший лейтенант Валерій Грицихін загинув у бою за Батьківщину 23 жовтня поблизу села Опитне Донецької області.

Поховали Валерія Грицихіна на кладовищі “Нове”. У нього залишилося вдова, діти та онука.

Горисюк Олександр Валентинович,“Гарік” (20.09.1979 -06.05.2022)

Горисюк Олександр народився у селі Синів Гощанського району. Понад 10 років Олександр працював на виробництві вікон, знав, що таке заробітки за кордоном, а потім повернувся додому, Бо ж саме у Рівному живе його донька Анастасія, яку він безмежно любив. Олександр захоплювався футболом, а ще любив куховарити, приготовані ним страви не залишали байдужим нікого.

Олександр мав чудову рису він був дуже хорошим батьком, разом з донькою Анастасією з дитинства, вони не лише їздили на стрільби, але і на спідвей, футбольні матчі, спортивні тренування, оскільки Олександр дуже любив природу то вони з донькою часто їздили за місто.

Коли ж почалася війна, пішов добровольцем, хоч раніше в армії й не служив. Олександр вірив у Перемогу України, чекав і наближав її, як тільки міг… 41-річний Олександр Горисюк, якого друзі та побратими називали «Гарік», залишив по собі світлі спогади. В останню путь Героя провели небайдужі рівняни та найближче оточення захисника.

Йому назавжди буде – лише 41 рік.

Поховали Олександра Горисюка в рідному селі Синів

Публікації про Горисюка О.

Дмитрієв Костянтин Костянтинович(12.07.1990-25.05.2022)

Костянтин Дмитрієв народився в Кривому Розі. Коли хлопчику було 9 років, сім’я переїхала в село Мар’янське Дніпропетровської області. Тут Костя закінчив школу, після якої вступив до Криворізького коксохімічного технікуму. Під час навчання знаходив час і для іншого захоплення – спорту. Грав у команді технікуму з волейболу, разом з якою відстоювали честь навчального закладу на різноманітних змаганнях. Закінчивши технікум з відзнакою. Продовжив вчитися, у Дніпропетровському хіміко-технологічному інституті, який також закінчив із червоним дипломом. Займається спортом, стає чемпіоном області.

У 2014 році Костянтин приїхав у Рівне, працював на підприємстві «АЗОТ»начальником зміни.

2015-2016 роки Костянтин провів у лавах Національної гвардії України. Прийшов на строкову службу, а за тим добровольцем служив у зоні АТО: на Луганщині та поблизу Рубіжного.

Повернувшись до цивільного життя, працював на підприємстві, одружився. Як глибоко віруюча людина, став прислужником-пономарем у храмі преподобного Агапіта Печерського у військовому госпіталі Рівного.

З початком війни пішов боронити Батьківщину.

Старший солдат Костянтин Дмитрієв загинув 25 травня під час бойового зіткнення та авіаудару поблизу села Комишуваха Луганської області…

У Костянтина залишилися дружина та дворічна донька.

Ковалюк Степан Анатолійовичу (1985-02.03.2022)

Ковалюк Степан народився в селі Вовковиї Демидівської селищної ради.

Загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області,

Степан брав участь у бою з російськими диверсантами. Воював у складі рівненської добровольчої групи.

У захисника залишилась дружина і троє дітей.

Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».

Нагороджений медаллю “За жертовність та любов до України”.

Ковалюк Степан Анатолійович – Почесний громадянин м. Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022);

Непевний Роман Леонідович (31.08.1996-14.03.2022)

. До війни Роман Непевний навчався на електромеханіка і працював електрозварником автоматичних та напівавтоматичних машин. Хлопець був товариським, обожнював футбол, риболовлю і тварин.

Непевний Роман загинув 14 березня 2022 року в результаті авіаудару по телевежі в селі Антопіль. Похований в с. Караєвичі Городоцької сільської рад

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Романа Непевного нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Устинов Олег Ігорович (16.12.1971-23.10.2022)

Олег Устинов народився 16 грудня 1971 у Рівному, навчався в ЗОШ , число 21. Продовжив навчання в технікумі, здобувати першу спеціальність, пізніше навчався у Національному Університеті водного господарства та природокористування. Олег не служив в армії, натомість закінчив військову кафедру.

Відразу по завершенню вишу влаштувався на КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут пройшов всі щаблі кар’єрного росту, останній час працював начальником служби рухомого складу. Разом із дружиною виростили 23-річного сина…

Коли ж ворог підступно напав на нашу країну, часу на паніку просто не було. Олег працював на підприємстві. Згодом був мобілізований. Спершу проходив навчання у Львові, а затим був відправлений у Чернівці. Та з половини шляху їх розвернули й направили у Краматорськ.

50-річний старший лейтенант Олег Устинов загинув 23 жовтня під час виконання інженерних робіт внаслідок мінометного обстрілу в районі села Білогорівка Донецької області.

Поховали Олега Устинова на кладовищі «Нове»