Рівненський район

Полюхович Олександр Віталійович, народився 11 березня 2001 року в с.Симонів. Навчався в Симонівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення 9 класу, пішов навчатися в Острозьке ВПТУ та отримав професію слюсаря з ремонту автомобілів.
28 червня 2022 року заключив контракт на військову службу. Військовослужбовець проходив навчання в Англії. Був під Білоруським
кордоном. Служив на посаді старшого навідника взводу вогневої підтримки 2 аеромобільної роти аеромобільного батальйону. (Десантно Штурмові Війська).
Був на нульовій позиції. Рашисти просто впритул їх двох розстіляли. Його і ще одного військового. Не взяли в полон, як наші військові беруть їх, а лишили життя!
Загинув 02 грудня 2022 року поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області.
Він був молодим, сміливим, харизматичним, справжнім та щирим патріотом, який понад усе любив Україну та вірив у її незалежне майбутнє…
Поховали Олександра 10 грудня 2022 року в селі Симонів

Публікації про Полюховича О.

У Симонові поховали воїна Олександра Полюховича

10 грудня 2022 року у Дмитрієвській церкві села Симонів Гощанського благочиння здійснили чин відспівування загиблого воїна сержанта Олександра Полюховича.… Читати далі

Жданюк Василь Миколайович народився 6 квітня 1968 року в с. Кринички. Навчався у Тучинській середній школі. Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, отримав посаду інженера. Після закінчення працювати за спеціальністю у КСП «Червоний партизан» села Кринички. Після реорганізації колгоспу пішов працювати інженером в Тучинський геріатричний пансіонат. З початку повномасштабного російського вторгнення 10 березня 2022 року Василь був призваний на військову службу (пішов добровольцем).
Загинув 19 березня 2023 року неподалік с. Атинське Сумської області. Мав військове звання сержанта.
Василь Миколайович був неймовірно добрим, привітним, чуйним, з почуттям гумору! Він завжди приходив на допомогу односельчанам. Ніколи ні з ким не мав ніяких конфліктів, зі всіма товаришував. Був чудовим другом, гарним колегою та побратимом. Активний житель села Кринички, довгий час був депутатом Криничківської сільської ради.

У загиблого залишилися дружина Ірина, син Ігор та донька Анна. Йому було 54.
Поховали захисника 26 березня 2023 року в селі Тучин.

Публікації про Жданюка В.

У громаді на Рівненщині попрощалися із воїном, який поліг на Сумщині

З військовими почестями до місця земного спочинку провели воїна-захисника родина, друзі, жителі Гощанщини. … Читати далі

Бойчук Володимир Адамович народився 25 липня 1980 року в селі Городище Березнівського району Рівненської області. Навчався в Городищенській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Соснівського середнього професійно-технічного училища № 8, де здобув професію: муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій.

Отримавши диплом з відзнакою про середньо – технічну освіту, проходив строкову військову службу в рядах Міністерства з надзвичайних ситуацій, пожежником. Після проходження служби деякий час працював на сірниковій фабриці у місті Березне. Був одружений, виховував двох дітей. Односельчани ставилися до нього з повагою, так як Володимир був хорошою людиною, ніколи не відмовляв у допомозі. Був вірним та надійним другом.

Володимир Бойчук з жовтня 2022 року захищав Україну в лавах Державної прикордонної служби. Загинув Володимир 19 липня 2023 року у районі населеного пункту Андріївка Донецької  області. Дорога додому загиблого захисника була довгою… Лише 07 грудня 2023 року Березнівська громада у скорботі зустріла загиблого Героя.

Заупокійна служба за загиблим захисником відбулася у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в селі Городище.… Читати далі

Ігор Гмитро народився у Рівному 25 квітня 1970 року. Навчався у ЗОШ число 17 , а за тим у “школі міліції”. Більшу частину життя працював інкасатором, а останні роки — слюсарем у ТОВ “Рівнетеплоенерго”.

Відомо, що Ігор проходив строкову службу в армії у Грузії, саме коли там була війна. Тож мав досвід участі у бойових діях. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, очікував призову.

У травні цього року Ігор Гмитро отримав повістку й пішов служити. Про бойові будні Ігор мало розповідав рідним. Більше — про побратимів.

Надзвичайно спокійний, тихий Ігор мужньо стояв на сторожі спокою найрідніших йому людей. Адже вдома на його повернення чекали єдиний син Павло та дружина Жанна. Але на жаль…

53-річний сержант Ігор Гмитро загинув 25 листопада 2023 року внаслідок підриву під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Прощання із Героєм відбулося 30 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на Алеї Героїв кладовища “Тинне”

…

… Читати далі

Андрій  Олександрович Корнійчук  народився  04.10.1983 р. у місті Костопіль Рівненської області.    У 1990р. пішов до першого класу  в м. Ленінску Хабаровський край, в якому його тато проходив службу в поліції. У 1991р. родина  переїхала в рідне містечко, продовжив  навчання в  Костопільській  ЗОШ № 3. Згодом перейшов навчатися  до Костопільської ЗОШ № 6. Після 9 класу вступив до Костопільського будівельно-технологічного коледжу,де здобув  фах  електрика.  

   Після завершення коледжу  продовжив навчання  в Рівненському міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука, де здобув спеціальність «Вчитель фізкультури та реабілітолог».

   Андрій працював заступником директора в Костопільській компанії БЖКП. У 2020 році був обраний депутатом Костопільської міськради. Мав багато планів, стратегій щодо розвитку благоустрою міста. Були ретельно продумані проекти та, на жаль, страшна війна завадила  втілити їх в життя.

   В мирному житті займався виготовленням корпусних меблів, згодом захопився роботою по дереву, багато часу проводив в своїй майстерні..

      Під час повномасштабного вторгнення росії в Українку чоловік приєднався до лав Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.… Читати далі

Олександр Єфімчук народився 15 травня 1994 у селі Переділи Рівненського району. Коли навчався у школі, померла мама… Та Сашко зумів взяти себе у руки, гарно навчався, а за тим самостійно вступив у Київський політехнічний інститут на державну форму навчання…

У Сашка були золоті руки. Він покинув навчання і пішов за покликом серця. Працював у автомайстерні й так любив свою справу, що складно сказати, що це було для нього — робота чи хобі.

До нього їхали за порадою з Києва, Одеси, Вінниці, хоч хлопець був значно молодшим за іменитих колег. Своє щастя знайшов у столиці — тут одружився з Наталею, тут же вирішили будувати своє родинне гніздечко…

У нього завжди виходило зробити більше, ніж міг. Олександр умів переконати усіх навколо, що поступово, обережно і все вдасться, й воно вдавалося…

Веселий, життєрадісний, позитивний… Навіть у найскрутніші моменти він завжди пригадував численні анекдоти чи смішні історії, аби підняти дух, коли, здається, зовсім не до цього…

Коли прийшла війна, Сашко вступив до тероборони Києва. Думки про те, що буде сидіти, склавши руки, у нього не було.… Читати далі