Cергій Гуменний народився 09 травня 1985 року і постійно проживав у селі Колодязне Березнівської громади в багатодітній сім’ї. У 2002 році закінчив Колодязнівську загальноосвітню школу I-III ступенів.
Для рідних, друзів та односельчан Cергій запам’ятався товариським, життєрадісним, який завжди мав свою думку і болісно реагував на несправедливість.
Односельчани говорять – що найперше, що вражає у цьому велетні-це позитив. ,,У мене все добре”- це насправді його слова. Наш захисник боронив Україну від московських окупантів з березня 2023 року.
12 лютого 2024 року гранатометник механізованого батальйону загинув під час виконання бойового завдання, пов’язаних із захистом Батьківщини у Донецькій області.
У місцевому Свято-Вознесенському храмі села Колодязне відбулася заупокійна служба.
Поховали Гуменного Сергія Романовича на кладовищі села Колодязне зі всіма військовими почестями. На площі Незалежності міста Березне відбулося громадське прощання з Героєм
У Сергія залишилися мама, брат, сестри, троє неповнолітніх дітей, племінники.
Мазепа Ігор Іванович (03.02.1968-05.08.2023)
Захисник народився 03 лютого 1968 року і постійно проживав у місті Березне. Навчався Ігор у Березнівській середній школі № 2, після закінчення якої у 1985 році, продовжив навчання у Острозькому професійно-технічному училищі № 13. У період навчання в училищі з 1986 по 1988 рік проходив строкову військову службу у десантних військах. Здобувши у 1989 році в профтехучилищі спеціальність слюсара- наладчика з ремонту побутової техніки працював електромонтером у рідному місті Березне. З 1992 по 2006 рік працював слюсарем, майстром контрольно- вимірювальних приладів та автоматики, а також інженером з метрології Березнівського фарфорового заводу.
У мирний час Ігор був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним, веселим чоловіком, котрий завжди готовий був прийти всім на допомогу. Знаходив спільну мову як з дитиною, так і з дорослим. Любив жартувати та знав безліч жартів, вмів та любив смачно готувати. Обожнював «тихе полювання» та понад усе любив свою доньку та двоє внучок.
20 грудня 2022 року Ігоря призвали на військову службу. Боєць служив сержантом, командиром розвідувального відділення розвідувального взводу на Запорізькому та Донецькому напрямках.… Читати далі
Гунько Михайло Володимирович(14.10.1997- 06.01.2024.)
Народився 14.10.1997р в с.Диків, Зорянської громади, де й промайнули дитячі роки. Навчався в середній загальноосвітній школі с. Білів. Добре навчаючись, неодноразово брав активну участь в олімпіадах та спортивних змаганнях, займав призові місця. В сімʼї він був старанним, допомагав батькам, бабусі та сестрам.
Працював консультантом у супермаркеті. На дозвіллі займався футболом
.Військовий шлях Михайло розпочався з 2018 року, він склав присягу на вірність та відданість своїй державі – Україні, отримав військове звання сержанта та віддано проходив службу. Був активним учасником бойових дій ще з 2019-2021 років в АТО. В жовтні 2021 року, після закінчення контракту, залишив службу.
Від початку повномасштабного вторгнення, навчав хлопців Зорянської територіальнії громади військовій справі. З квітня 2023 року добровільно приєднався до лав ЗСУ, та захищав українське небо на запорізькому напрямку. Михайло був командиром ракетно-артилерійського взводу 117 окремої механізованої бригади з позивним «койот». Наполегливо та віддано боровся за нашу свободу!
За віддану службу та хороші показники в знищенні ворога Михайло отримав наказ від керівництва на присвоєння йому офіцерського звання «старшого лейтенанта», але ,на жаль, отримає його вже посмертно.… Читати далі
Оліферчук Микола (12.12.1990-20.08.2023)
Микола Оліферчук народився 12 грудня 1990 року у селі Новожуків, що на Рівненщині. У 2014-2015 роках він воював під час АТО. Микола, відслуживши строкову службу, з перших днів вторгнення російських окупантів захищав нашу Україну. Пройшов майже всі сходинки пекла. Першим етапом було визволення міст Слов’янськ, Краматорськ в 51 ОМБР, далі пекло Волновахи, Савур-Могила , Іловайський котел
. Пройшовши ротацію, ще певний час служив в 24 ОМБР отримав відзнаку. Отримав медаль за службу Україні.
З 24 лютого знову пішов захищати нашу Незалежність, проходив навчання в Словаччині, в червні 2023 отримав нагрудний знак від Головнокомандувача ЗСУ В.Залужного “Золотий Хрест “.
Служив у 54 окремому стрілецькому батальйоні, потому виконував обов’язки головного сержанта взводу у 117 окремій механізованій бригаді, воював у Запорізькій області. 20-го серпня 2023 року військовий загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине.
Був одруженим, в подружжя народився син.
Поховали Миколу в рідному селі.
У захисника залишилися батьки, дружина, син, якому на момент смерті тата не було й семи місяців, брати та сестри з сім’ями, інші рідні, друзі та побратими.… Читати далі
Боричевський Ярослав ? (7.03.1982 -5.09.2023)
Ярослав народився у с. Серники на Зарічненщині 07.03.1982. Там пройшло його дитинство та молодість. У село Сухівці приїжджав у гості до рідного брата, який був священником у цьому селі. Тут зустрів свою майбутню дружину, одружився, в подружжя народилося троє дітей. Ярослав жив із сім’єю в мирі та злагоді, виховував дітей, будував плани на майбутнє. Коли у рідний дім прийшла війна, взяв до рук зброю та став на захист України.
Загинув сержант Ярослав Боричевський 05 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України в районі населеного пункту Північне Донецької області. Цими днями мав би приїхати додому у відпустку до сина на урочисту реєстрацію шлюбу.
Приїхав, вже назавжди В Ярослава Боричевського залишилася овдовіла дружина, дорослий син, молодший син восьмикласник та п’ятикласниця донька.
Власюк Микола Русланович (02.11.1998-11.05.2023 )
Власюк Микола Русланович народився 2 листопада 1998 року в с.Радухівка. Навчався у Сухівецькій ЗОШ 1-2 ступенів Рівненського району, Рівненської області. Спокійний, врівноважений, волелюбний та щирий. Після закінчення школи навчався у Клеванському професійному ліцеї.
21 грудня 2018 року був призваний на строкову службу в Десну. Прослуживши 6 місяців переведений в Командування сухопутних військ ЗСУ, на посаду водія II збройного автомобільного відділення, другого автомобільного взводу, автомобільної роти в/ч А 1937.
15 травня 2020 року звільнений з військової служби. Після звільнення працював у компанії ВітАгро “Зоря”
Призваний на військову службу по мобілізації 26 лютого 2022 року. Микола Власюк був старшим солдатом гірсько-штурмової роти.
11 травня 2023 року загинув, мужньо захищаючи Україну, внаслідок мінометного обстрілу у районі Донецької області.
Указом Президента України від 08 вересня 2023 року No No573/2023 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі, старший солдат Власюк Микола Русланович, житель села Радухівка, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Король Олександр Вікторович (03.10.1985-20.06.2023 )
КОРОЛЬ Олександр Вікторович народився 3 жовтня 1985 року та проживав у селі Порозове. Навчався у школі села Тайкури. Далі вступив до Мирогощанського професійно-технічного училища для здобуття спеціальності електромеханіка. Після закінчення навчання працював на підприємстві міста Рівного “КерамБуд”. В подальшому працював на різних роботах, в Україні та за кордоном. Брався за різну роботу.
2004 одружився. Разом із дружиною виховували двох доньок та сина. Любив свою сім’ю та діток, завжди допомагав по господарству. Мав багато друзів. Любив спорт та риболовлю. Самовпевнений та волелюбний, життєрадісний. Перед початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України повернувся із Чехії відпочити. Він мав можливість виїхати назад на роботу за кордон та вибрав Україну! І вже 09 березня 2022 року вступив до Добровільного формування територіальної оборони. Боронив нашу землю у Києві. Із серпня 2022 року був у різних населених пунктах Донецької області: Павлівка, Богатирь, Курахово та Велика Новосілка.
На . 20 червня 2023 року солдат, навідник 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону Король Олександр Вікторович, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України у боротьбі з російським ворогом, вірний військовій присязі, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу від отриманих травм загинув в районі населеного пункту Велика Новосілка Донецької області.… Читати далі
Коспа Микола Михайлович, позивний “Продюсер” (29.08.2001-29.09.2023)
Коспа Микола Михайлович народився у селі Колоденка 29 серпня 2001 року. Навчався у Колоденській школі, після завершення 9го класу поступив до Рівненського Професійно-технічного училища №1 на спеціальність «Опоряджувальник будівельний». Микола завжди був за справедливість, сонячним, життєлюбним, життєрадісним, мужнім та хоробрим. Активно брав участь у житті школи, громади. Улюбленими предметами були література та історія. Був ведучим на різних заходах. Захоплювався бойовим мистецтвом – теквандо та футболом, грав у складі футбольної команди, яка представляла Колоденку. Згодом за покликанням свого серця вступив у Київський університет імені Карпенка Карого на факультет театрального мистецтва. В подальшому планував стати режисером. Встиг знятись у короткометражних фільмах. Писав вірші, був творчою людиною. Він вдихав кожну мить на повні груди, мріяв, будував плани на майбутнє.
На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року Микола добровільно пішов у тероборону міста Києва. Згодом, через тижні два склав присягу на вірність, у лавах Збройних Сил України, про що навіть не відразу повідомив рідним. Він був справжнім, він розумів свою відповідальність за майбутнє своє, своєї країни, своєї нації.… Читати далі
Загоройчук Максим Олександрович (13.04.1995 – 14.02.2024)
Максим Загоройчук народився 13 квітня 1995 року у місті Рівне. Навчався у місцевій 25 школі, а за тим у 13-й. Після закінчення — влаштувався працювати комірником на підприємство “МК-Трейд”. Максим не мав досвіду військової служби, був абсолютно не військовою людиною. Проте, коли у квітні 2023 року отримав повістку, не став відмовлятися.
Максим вірив, що зовсім скоро повернеться додому, і обов’язково з перемогою. Налаштовував і себе і близьких людей тільки на позитив.
Саме таким — усміхненим та позитивним — пам’ятатимуть Максима друзі, знайомі. А для рідних — батьків та брата — він на завжди залишиться найдобрішим, щирим та найріднішим Янголом…
28-річний молодший сержант Максим Загоройчук загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини 14 лютого 2024 року на Луганщині…
Прощання із Героєм відбулося 20 лютого, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі “Нове”..
Полянський Ілля Олександрович (12.03.1999 -12.02.2024)
Ілля Полянський народився 12 березня 1999 року у місті Пологи на Запоріжжі. Навчався у місцевій школі №1, а за тим у Державному університеті телекомунікацій у Києві за спеціальністю комп’ютерна інженерія. “Він не служив в армії, навчався на магістратурі — вступив на державну форму навчання, навіть був в числі тих, хто отримував стипендію. Паралельно працював на міжнародну IT-компанію.
Дуже любив ліс, хоч і виріс на Запоріжжі. У море його, як то кажуть, не заженеш, а от з лісу не виженеш. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, замість того, щоб виїхати з Києва, Ілля вступив у територіальну оборону. Вже наступного дня в розмові казав, що отримав зброю й стоятиме на захисті, щоб ми йому не заважали,” – розповідає тато Героя Олександр. Згодом Ілля перейшов до підрозділу Сил спеціальних операцій, а після — до Збройних Сил України. Говорив сам, що пройшов бойові позиції по всіх напрямках.
“Проте багато про бойові будні не розповідав. Казав, що йде шлях воїна. Дуже пишався своїм підрозділом, тим, як вони діють.… Читати далі







