Сарненський район – Page 12 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Магрело Олег Петрович,позивний Босий (25.01.1975-03.04.2023)

Народився Олег у м.Сарни.Батько, Петро Пилипович, працював майстром у Сарненському ВПУ№22, мати, Тетяна Миколаївна – головним бухгалтером у Орлівській психлікарні. Навчався Олег у ЗОШ №3 та одночасно у музичній школі – грі на баяні. Після школи продовжив навчання у ВПУ №22, по закінченню якого був призваний на строкову військову службу. Відразу після завершення служби почав працювати у Катеринівській колонії, далі в Городищенській колонії.

Олег Петрович одружився і перехав на проживання у м.Рівне. До мобілізації працював на АЗС ОКО. У вересні 2022 року добровільно долучився до лав ЗСУ. Служив молодшим сержантом у 3-й окремій штурмовій бригаді, раніше відомій як полк ССО «Азов», старшим оператором антидронової рушниці (позивний – Босий).

Загинув Магрело Олег Петрович 3 квітня 2023 року в м.Бахмут Донецької області, під час виконання бойового завдання. Він віддав своє життя, прикриваючи собою молодого побратима.

У захисника залишилися дружина та двоє дітей, що проживають у м.Рівне та старший син від першого шлюбу. Похований Магрело Олег на Алеї Героїв у м.Сарни. Йому було 48 років

Дударик Ігор Валентинович (13.10.1972 – 29.01.2023)

Народився Ігор в селі Сарни (нині м.Сарни). Був єдиним сином у батьків. Батько Валентин Калістратович був робітником. Мати, Марія Володимирівна – бібліотекар.

В 1979 р. пішов в 1кл. Сарненської ЗОШ № 3, а з 1981 р. по 1987 р. навчався в ЗОШ №5 м.Сарни. Після закінчення школи навчався в ВПУ №22 м.Сарни. Як і всі хлопці в дитинстві любив техніку і спорт. Грав у волейбол. Хотів бути військовим, тому від служби в армії не ухилявся. В грудні 1990 р. був призваний в армію. Проходив службу з грудня 1990 р. по січень 1992 р. в танкових військах на Закарпатті. Повернувся зі служби у званні- старшина.

Працював оператором на АЗС «Журавлина». Проживав по вул. Шкільна. Був одружений, мав троє дітей: два сини та донька; четверо онуків. Сини Володимир і Святослав та зять Андрій перебувають на військовій службі в ЗСУ.

З 9 березня 2015 р. по 16 квітня 2016 р. був учасником бойових дій в зоні АТО, командир танка.

З початком повномасштабного вторгнення пішов до лав ЗСУ.… Читати далі

Андреєв Олексій Олександрович (16.05.1999 – 17.09.2022)

Народився Олексій у м.Сарни, проживав по вул.Шкільна. Навчався в Сарненській гімназії, після закінчення якої у 2016 році вступив до Київського національного авіаційного університету на аеродинамічний факультет, спеціальність авіа- та ракетобудування, який закінчив у 2020 році, отримавши ступінь бакалавра.

Особисті якості:справедливий, наполегливий, добрий, завзятий, товариський, завжди веселий (позитивний як протон), завжди прийде на допомогу, співчутливий, завжди хвилювався за інших і допомагав; завжди приходив на допомогу всім; у роботі на досягнутому не зупинявся. До війни працював в охоронній фірмі «Шериф» м.Київ. Мав хобі: нумізматика та боністика.

Олексій тричі старався потрапити на фронт добровольцем і з третього разу таки призвали. 8 березня 2022 року пішов добровольцем захищати Україну, заключивши контракт ЗСУ. Служив у 130-му окремому батальйоні територіальної оборони м. Київ. Мав військове звання: солдат з позивним Курт, старший сапер.

13 вересня отримав тяжкі поранення від російської ОЗМ-72 «вистрибучої міни» в районі населеного пункту Питомник Харківської області під час контрнаступу ЗСУ. Упродовж довгих чотирьох діб лікарі боролися за його життя. На жаль. 17 вересня 2022 року серце воїна зупинилося у шпиталі міста Харків.… Читати далі

Костюк Олег Станіславович (15.11.1976 – 30.06.2023)

Народився Олег Костюк у м.Сарни. Проживав по вул. Широка, 36, пізніше по вул. Торфова. З першого по дев’ятий клас навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей №2). Відвідував додаткові заняття з мистецтва, мав хист до малювання. Також, Олегу подобалося грати на музичних інструментах. З 1991р. по 1993 роки навчався у Сарненському ВПУ№22, за професію механізатор меліоративних робіт, муляр. Протягом навчання в училищі, показав себе здібним, працьовитим учнем. Особливо цікавився технікою. Мав хороші організаторські здібності. Був товариський, вимогливий до себе. Займався спортом, неодноразово приймав участь у районних змаганнях.

В 1994 році був призваний на строкову військову службу в армію. Службу проходив в м. Євпаторія (Автономна Республіка Крим) в/ч А1767. Демобілізувався 17 червня 1996 року. Після служби в армії працював будівельником, каменярем, займався ремонтними роботами будинків та квартир. Деякий час був приватним підприємцем.

25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до війська, як доброволець. Спочатку його направили в місто Дубно, де він прослужив, приблизно півтора місяці. Пізніше, неподалік Рівного, брав участь у спорудженні бліндажів.… Читати далі

Бортнік Олександр Сергійович(15.02.1983 – 02.07.2023)

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Олішевко Анатолій Володимирович,позивний «Лєший» (28.03.1971-06.02.2023)

Народився Анатолій у с.Кричильськ. У 1988 році закінчив місцеву десятирічку. В дитинстві, як і більшість хлопчаків цікавився футболом. Після школи продовжив навчання у Сарненському СПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський аграрний ліцей»). З 1988 по1990 роки проходив службу в армії, де мав звання сержант. Пізніше одружився та проживав у м.Сарни. З дружиною виховували трьох синів. Працював водієм регулярних пасажирських перевезень Сарни-Київ. Останні роки до війни працював водієм-далекобійником.

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем 01 березня 2022 року. Служив у 14-у Рівненському стрілецькому батальйоні «Полісся», сержантом радіо телефоністом військової частини А7098. Мав позивний «Лєший». В цей час сумлінно виконував свої військові обов’язки за що був відзначений грамотою міського голови.

З 6 лютого група з Анатолієм Володимировичем зникла – це був останній день, коли він спілкувався з родиною.

Протягом цього часу він вважався безвісти зниклим. На жаль, дива не сталось… 51-річний воїн загинув 6 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання у м.Бахмут, Донецької області.

У Героя залишилися дружина та три сини. Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Шолота Василь Миколайович (03.08.1979-13.04.2022)

Шолота Василь народився 3 серпня 1979 року в селі Трипутня Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). У 1986- 1997 рр. навчався в Трипутнянській школі.

Після військової служби у ЗСУ, куди його призвали у 1998-му, приїхав працювати до Рівного, де й зустрів свою майбутню дружину Ірину. Згодом родина жила у селі Кошатів Рівненського району (до 2021 р. – Здолбунівського району). Василь розпочав власний бізнес. У них народилися трійко діток.

У 2014 році пішов добровольцем на фронт, а в 2015-му отримав важке поранення. Після поранення повернувся додому та продовжував працювати волонтером. У 2015 році був нагороджений медаллю «За оборону держави», мав нагрудний знак «Бійцю батальйону «Айдар».

Після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року, Василь відразу став на її захист.

13 квітня 2022 року солдат Василь Шолота загинув під час зіткнення з військами російської федерації біля населеного пункту Борова Харківської області.

12 листопада 2022 року жителі Здолбунівської громади провели Героя в останню путь, а поховали його в рідному селі Трипутня Сарненського району.… Читати далі

Воронко Віталій Сергійович, «Механ» (29.07.2000-05.10.2022)

Воронко Віталій народився 29 липня 2000 р. в селі Сварицевичі Сарненського району (до 2021 р. – Дубровицького району). Закінчив Сварицевицьку загальноосвітню школу I- III ступенів.

У 2020 р. Віталія призвали в ряди Збройних Сил України. Проходив службу у військовій частині м. Ужгорода Закарпатської області за двома спеціальностями “Артилерист” і “Водій-механік”. У березні 2021 р. зарахований до складу частини, що брала участь у воєнних діях на сході України. Був там 9 місяців.

Віталій Воронко 5 жовтня 2022 р. загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гаврилівка Херсонської області.

8 жовтня 2022 р. Дубровицька громада попрощалася зі своїм захисником. Похоронили Героя в рідному селі Сварицевичі.

В загиблого залишилися батьки та сестри.

Наказом командувача Оперативного угруповування військ від 29 вересня 2022 року №188 солдата Воронка Віталія Сергійовича нагороджено медаллю «Каховка».

Відповідно до указу ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ від 22 червня 2022 року №433 солдат ВОРОНКО Віталій Сергійович був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.(посмертно)… Читати далі

Вячеслав Цюзь (?1971- 08.08.2022 )

Вячеслав Цюзь народився на Сарненщині у селі Гута-Перейма, але фактично все життя провів у Рівному. Навчався на електрика. Багато років трудився на АЗОТі, пізніше займався будівництвом. Працював на об’єктах в Україні, та більше — за кордоном.

Коли ворог вперше ступив на українську землю, Вячеслав не став переховуватися, був мобілізований та півтора роки, прослужив у зоні проведення антитерористичної операції…

Після повернення , Вячеслав знову повернувся до роботи будівельником.

Коваль Іван Іванович (06.10.1994-27.03. 2022)

Народився Іван у с.Любиковичі. Старший, улюблений син Івана і Галини, одне ціле з сестричкою Любою. Добре вчився в школі, любив читати книжки, освоїв гру на фортепіано, гарно малював. Після закінчення школи вступив у Переяслав-Хмельницький педагогічний університет на спеціальність «Географія». Працював з батьком на деревообробному комбінаті у м.Дубровиця. Їздив на роботу до Польщі, аби втілити в життя мрію – придбати автомобоміль. У студентські роки, залишає все і їде до Києва на Майдан, боронити європейський вибір країни. У серпні 2020 року Іван підписав контракт із ЗСУ. Під час військових зборів, на Львівщині, Іван познайомився з майбутньою дружиною, військовою фельдшеркою Олександрою. Вони одружилися у 2021 році.

Ще на роботі в Польщі Іван познайомився з двома хлопцями, які потім супроводжуватимуть його в найважчі години – Ілля та Зеник родом з Івано-Франківщини, вірні та справжні друзі. Після повернення з-за кордону, вони обоє підписали контракт і пішли служити, друзі тримали постійний зв’язок. Пізніше Іван приєднався до хлопців в армії, навмисне обрав ту бригаду, де служили товариші.

Як сказав за життя Іван Коваль: «Там твориться історія», так, мужні українські воїни пишуть новітню історію своєю кров’ю, віддаючи за майбутнє своє життя.