Народився Віталій у с.Любиковичі. В сім’ї Катериничів зростало троє синів, троє захисників. У 1996 році закінчив середню школу у рідному селі. В період з 1998 по 2000 роки проходив строкову військову службу.

Віталій жив звичайним життям, з першою дружиною народили двох діточок. Сімейне щастя зруйнував 2014 рік. Отримавши повістку Віталій став учасником АТО, і вже 7 листопада 2014 року опинився на Яворівському полігоні. Службу проходив в основному на Донецькому напрямку у складі першої танкової бригади ЗСУ. Як він ще згадував за життя, що тоді його підтримували дитячі малюнки та молитви матері. Після закінчення контракту, Віталій повернувся додому, знову влаштував особисте життя і вчився жити без вибухів та пострілів. У 2015 році Віталій Катеринич отримав звання учасника бойових дій.

24 лютого 2022 року воїн зустрів вдома, але лишатись осторонь не зміг. Першим на захист держави став старший брат Едуард. А вже 13 травня 2022 року знову взяв до рук зброю і Віталій, хоч був комісований, та не зміг знайти себе у відносно мирному житті.… Читати далі

Народився Анатолій у с.Любиковичі. У 1988 році закінчив середню школу в рідному селі та вступив до технікуму фізичного виховання у Івано-Франківську, а згодом здобув вищу освіту у МЕГА м.Рівне. Працював вчителем фізичної культури у Любиковицькому ліцеї.

Анатолій Кричильський, одразу після повномасштабного вторгнення, 25 лютого вступив до лав ЗСУ. Основний період служби проходив на передовій, спочатку в Сумській області за 18 кілометрів від ворожого кордону, а потім під Бахмутом у складі 14-го окремого стрілецького батальйону. Саме в Бахмутському районі, в населеному пункті Іванівське, в день Святого Стрітення 15 лютого 2023 року, внаслідок мінометного обстрілу, ворожа куля забрала життя Героя. Осиротіла не лише родина Кричильських, осиротіла вся громада, вся спортивна сім’я Сарненщини. Анатолій Кричильський мав 30 років педагогічного стажу.

Свого часу Анатолій Кузьмич створив і тренував команди з волейболу, які виборювали перемоги у районних і обласних змаганнях.

30 років свого життя Анатолій Кузьмович пропрацював учителем фізичної культури в школі у рідних Любиковичах. У квітні йому б виповнилося 52 роки.

У рідному селі започаткували відкритий турнір із волейболу пам’яті Героя Анатолія Кричильського.… Читати далі

Народився Віктор у м. Сарни, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Закінчив Сарненську ЗОШ №4 (нині ліцей №4), та згодом (1992 рік) СПТУ№21 нині ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей, де отримав професією слюсаря та водія, але за покликом серця був будівельником.

В дитинстві цікавився спортом, зокрема легкою атлетикою. Як більшість хлопчаків мав багато друзів, з якими охоче катався на велосипеді. Любив походи в ліс, на природу, захоплювався риболовлею, обожнював подорожувати Україною, цікавився будівництвом, оскільки дідусь був зодчим. Віктор мав золоті руки, світлий розум та добре серце.  Працював будівельником.

В 1992-1994 роках Віктор проходив строкову військову службу на Луганщині, механіком-водієм самохідних машин. Згодом одружився та проживав з родиною у м. Первомайськ (Миколаївська обл.).

Маючи проблеми зі здоров’ям та визнаний ВЛК-комісією обмежено-придатним до військової служби, не сховався за хворобу, а був вірний присязі і громадянському обов’язку – пішов захищати кордони України 20 січня 2023 року. Проходив службу на посаді водія-механіка у в/ч А4689 (21-а ОМБР, 2-й механізований батальйон, 3-я механізована рота) на Донеччині, Лиманський напрямок.… Читати далі

Народився Віктор 20 листопада 1972 року в с. Ремчиці. У сім’ї Вальків, на той час, вже зростало п’ятеро діток. Віктор виховувався у багатодітній, дружній, працелюбній родині. В 1980 році пішов до першого класу Ремчицької середньої школи. За період навчання зарекомендував себе як спокійний, врівноважений, старанний учень. Крім навчання юнак, у вільний час, допомагав батькам і знаходив час для риболовлі, походів за грибами, заняттям футболом.

У 1988 році, після закінчення дев’ятого класу Ремчицької середньої школи, вступив на навчання до Рівненського автотранспортного технікуму за спеціальністю «Технічне обслуговування і ремонт автомобілів та двигунів». 27 червня 1992 році Віктор закінчив технікум, отримавши диплом техніка-механіка, а 01 липня 1992 року був призваний Рівненським міським військовим комісаріатом на строкову військову службу. Військову присягу на вірність Україні прийняв 02 липня 1992 року.

Прослуживши рік, зарахований на військову службу по контракту на посаду командира відділення в/ч 61536. У 2011 році закінчив військовий коледж сержантського складу Академії Сухопутних військ за спеціальністю «Організація військових перевезень та управління на автотранспорті». Був старанний, ініціативний, сумлінно виконував службові обов’язки, про що свідчать відзнаки та нагороди.… Читати далі

Народився Василь Васильович 9 травня 1984 року в с.Люхча де і проживав. Навчався в Люхчанській ЗОШ І-ІІІ ст. (нині ліцей) з першого по дев’ятий клас. В дитинстві Василь любив ходити до лісу збирати гриба та ягоди. Згодом продовжив навчання у Дубровицькому ПТУ№6 (нині ДПТНЗ «Дубровицький професійний ліцей»). В училищі опанував фах маляра-штукатура та після здобуття професії почав їздити в м.Київ на будівництво, де міг і кладку вимурувати, і виконати штукатурні роботи.

Захисник був мобілізований до лав в/ч А3719 63-ї окремої механізованої бригади в червні 2023 року. Спочатку опановував військові ази на Тучинському полігоні та згодом був переведений в Донецьку область Краматорський район. Василь Васильович приймав участь у бойових діях на різних напрямках: Лиманська ТГ (н.п.Ямполівка, н.п.Ямпіль, н.п.Торськ). Далі воював на Луганщині: Северодонецький район Кремінська ТГ (н.п.Діброва), Сватівський район Красноріченська ТГ (н.п.Новоградне, н.п.Невське). Мав позивний Бухта. Був нагороджений медаллю «Ветеран війни». Добрий, веселий, життєрадісний Василь завжди приходив на допомогу оточуючим, прагнув підтримати та розрадити рідних, та й сам не впадав у відчай.… Читати далі

Народився Микола у селі Дубки, Люхчанського старостинського округу де і проживав протягом усього свого життя. Навчався в Дубківській початковій школі, згодом в Люхчанській ЗОШ. Закінчив Здолбунівське СПТУ-2 (нині ДНЗ “Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту”) за спеціальністю «помічник машиніста тепловозу». Строкову службу проходив з 1993 по 1995 роки в прикордонних військах.

Микола Володимирович захоплювався футболом – довгий час грав за футбольний клуб “Хлібодар”. Був завзятим рибалкою. А ще, дуже гарно співав та грав на гітарі, хоч і не мав музичної освіти та був самоучкою. Тривалий час працював в Сарненському держлісгоспі – стропольщиком, після скорочення, останні декілька років, працював в приватного підприємця.

10 жовтня 2023 року Микола Володимирович був призваний по мобілізації до лав Збройних сил України. Проходив службу у 60-тій окремій механізованій Інгулецькій бригаді, був командиром бойової машини. Позивний мав як на фронті так і по життю “Мужик”.

Загинув Власюк Микола Володимирович 13 січня 2024 року під час виконання бойового завдання, неподалік населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області.

В Героя залишились дружина, син та донька.… Читати далі

Народився Андрій у с.Стрільськ, де на той час проживала родина. Як йому виповнилося п’ять років то батьки добудували будинок і переїхали жити в с.Дубки, Люхчанського старостинського округу. З 2002 по 2006 роки Андрій навчався у Дубківській початковій школі. Далі продовжив навчання у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка. Після закінчення 9-го класу, здобував освіту у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів», адже ще з дитинства цікавився автотранспортом. Під час навчання в училищі отримав декілька категорій водія і відразу ж пішов працювати на СТО «Автоцентр». Згодом перейшов працювати на пилораму у Сарненський держлісгосп. Андрій любив разом з татом роботи по дереву. І досі в дворі стоять їхні вироби – бесідка та гойдалка. Ще в них було одне спільне захоплення – риболовля.

У 2019 році Андрій зустрів свою майбутню дружину Наталю і для того щоб заробити кошти на весілля вирушив на заробітки до Польщі. У 2020 році він одружився і знову повернувся на роботу на пилораму, де здобув авторитет і повагу серед працівників.… Читати далі

Народився Володимир в селі Чемерне Сарненського району Рівненської області, де і проживав все своє життя. З 2000 по 2009 роки навчався Чемернянській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. За час навчання у школі зарекомендував себе здібним та старанним учнем. Полюбляв предмети природничої освітньої галузі, уроки фізичної культури, добре знав іноземну (англійську) мову. Після закінчення школи продовжив навчання у ДНЗ “Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту”. У 2012 році, був призваний на строкову військову службу, яку проходив у підрозділі Повітряних сил Збройних сил України м. Севастополь (Автономна Республіка Крим). Після служби, з 2013 року працював на залізничній станції Сарни.

У 2017 році Володимир одружився, згодом народилася донечка Даринка, а через два роки – Соломійка. Був хорошим сім’янином.

Володимир з перших днів повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, вступив до лав Територіальної оборони 104-ї бригади 60-го батальйону “Поліські вовки” військової частини А7072. Ніс службу старшим солдатом, перебував на посадах: стрільця, гранатометника, аеророзвідника, навідника. Мав позивний Кум.

У квітні 2023 року вищим командування було прийняте рішення, відправити батальйон на Схід.… Читати далі

Народився Михайло та проживав у селі Велике Вербче. Крім нього у сім’ї зростало ще дві сестрички. Михайло рано залишився без тата. Мама, яка працює вихователем у місцевому дитячому садочку, ростила їх з любов’ю і турботою.

У 2013 році Михайло закінчив Великовербченську ЗОШ І-ІІІ ст. За період навчання в школі зарекомендував себе, як розумний, справедливий та старанний учень. Після закінчення школи навчався у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Фінанси та кредит». Будучи студентом, у 2013 році, поїхав до Києва відстоювати українську свободу та гідність на Майдані, адже завжди прагнув кращої долі для своєї країни.

Михайла памʼятають життєрадісним, ввічливим, вихованим, розумним хлопцем. Він писав вірші, любив співати, був учасником фольклорного колективу «Криниченька» с.Велике Вербче.

У 2016 році Михайло Дубинець добровільно підписав свій перший військовий контракт і ввійшов до складу 30-ої окремої механізованої бригади імені Князя Острозького де служив три роки в зоні АТО/ООС. Згодом, не роздумуючи, підписав другий контракт. За сумлінну службу був відзначений подяками та нагородами.

Початок повномасштабного вторгнення зустрів у страшному пеклі Маріуполя.… Читати далі

Віталій народився 28 вересня 2002 року у м. Сарни. Навчався у НВК «Школа-колегіум» ім.Т.Г.Шевченка (нині ліцей№1). По закінченні школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22, де здобув спеціальність кухаря.

Веселий, кмітливий, радісний хлопець, хороший спортсмен, адже дуже захоплювався футболом. Був завжди чесним і справедливим, завжди відстоював правду, бо був, по-справжньому, мужнім патріотом своєї держави. За прикладом батька, у липні 2019 року, вступив до лав Збройних Сил України. А у 2022 році Віталій закінчив Національну академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.

З перших днів повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю, Віталій боронив Київ, був командиром взводу 23-ої механізованої роти. А у 2023 році боронив одну з найгарячіших точок фронту – м. Бахмут.

Про Віталія згадують, як про надзвичайно добру, порядну людину, він ніколи не кидав у біді ні друзів, ні побратимів. Йому ж тепер навіки 22… Попереду були мрії жити, будувати сімʼю з коханою людиною, але війна руйнує плани, зупиняє життя… «Космос» – так його звали побратими, повернувся додому на щиті. 17 лютого 2024 року життя Захисника обірвалося – під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійсько-мінометного обстрілу в околицях селища Терни Лиманської міської територіальної громади Донецької області.… Читати далі