Остаповець Роман Віталійович (28.12.1999 – 22.02.2024)

Народився Роман та проживав у м.Сарни. Тут навчався у місцевому ліцей № 1 ім. Т. Г. Шевченка. Після закінчення 9-го класу, продовжив навчання у Сарненському ВПУ№22, де здобув професію будівельника. Любив займатися спортом і ніколи не любив сидіти на місці. Як згадує брат: «Рома завжди щось будував, ламав або лагодив».
Після закінчення училища був призваний на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині м. Золотоноша, Черкаської області. Після завершення служби працював охоронцем у ВОХРі. А 21 вересня 2022 року добровільно став до лав полку ССО АЗОВ 3-ої окремої штурмової бригади Сухопутних військ, на посаду помічника гранатометника штурмової роти. “Остап” – таким був позивний у Романа. Він мріяв стати військовим і служити в армії, а після війни – жити, працювати і насолоджуватися життям.
Роман був безстрашним, деколи, занадто добрим і з великою силою волі, яка допомагала йому діяти навіть у складні моменти, коли інші уже здаються. 5 вересня 2023 року, під час штурму Андріївки на Бахмутському напрямку, Роман отримав поранення в ногу.… Читати далі

Миколайчик Ігор Романович (27.09.1976– 26.01.2024)

Народився Ігор та проживав у м.Сарни. Навчався в Сарненській гімназії, нині ліцей №5. Пізніше отримав вищу освіту в м.Рівне. Працював виконробом у філії «Сарненська ДЕД» Рівненського облавтодору. З дитинства захоплювався риболовлею та полюванням, а також любив збирати гриби.

Захисник був мобілізований у березні 2023 року до лав 42-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

26 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку, Ігор Романович Миколайчик загинув в результаті осколкового поранення, під час масованого артобстрілу.

 Світлий, добрий, щирий, самовідданий, саме таким в серцях рідних, близьких та друзів назавжди залишиться полеглий Герой.

У Героя залишилась дружина, донька та онук.

Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.

Читати далі

Потапович Олександр Леонідович (13.06.1978 – 24.02.2022)

Народився Олександр у м Сарни, проживав по вул. Гагаріна (нині Костопільська). Навчався у Сарненській школі №3. У дитинстві, як і більшість хлопців, цікавився футболом. Після закінчення школи навчався у ВПУ-22. З листопада 2015 року ніс військову службу на контрактній основі. Проживав у  цивільному шлюбі з дружиною Оленою та разом з нею виховував її доньку Анастасію.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував у складі Державної прикордонної служби України, 79-му окремому прикордонному загоні, як інспектор прикордонної служби ІІ кат. 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Преображенка» (в/ч А2161). Брав участь у бойових діях із захисту Маріуполя.

Загинув Олександр Потапович 24 лютого 2022 року у смт. Чаплинка, Скадовського району Херсонській області, від артилерійського обстрілу. Там і похований, на місцевому кладовищі по вул. Шевченка.

У Героя залишилися цивільна дружина з донькою.

Нагороджений Указом Перезидента України орденом «За мужність» III ступеня (141/2022, посмертно) за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.Читати далі

Сябро Руслан Миколайович (19.01.1979 -18.10.2023)

Народився Руслан у м.Київ. Проживав в с.Іванівка Кагарлицького району, Київської області. У 1999 році одружився з Яришко Валентиною і переїхав жити в її рідне село Корост, де і проживав до мобілізації. У 2000 році закінчив курси «столяр верстатник». У подружньому житті народилося двоє дітей: дочка Вікторія та син Максим.

08 червня 2023 року Руслан був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку службу проходив на Тучинському полігоні, а далі був направлений до в/ч А3306, згодом переведений до в/ч А4667. У серпні того ж року отримав поранення, першу медичну допомогу надали у м.Слов’янськ, далі проходив лікування у м.Ізюм в військовому госпіталі. Пізніше, за станом здоров’я, Руслан Миколайович був відправлений на реабілітацію додому.

Помер Воїн від серцево-судинної недостатності, під час реабілітації, 18 жовтня 2023 року. Похований у с. Корост.

У Героя залишилися дружина та двоє дітей.

Читати далі

Кошляк Олег Іванович (16.11.1988 – 13.10.2023)

Народився Олег в багатодітній сім’ї у с.Корост, тут і проживав. Крім нього у родині Кошляків зростало ще дві сестри та два брати. Після закінчення школи юнак був призваний на військову строкову службу, яку проходив у м.Рівне. До лав ЗСУ мобілізувався у вересні 2022 року, служив стрільцем-санітаром у 14-й окремій механізованій бригаді в/ч А1008.

Загинув 13 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля села Першотравневе Купʼянського району, Харківської області.

Похований в рідному селі Корост. У Героя залишилася батьки, брати та сестри.
 

Солдата ЗСУ Кошляка Олега Івановича нагороджено орденом Князівський хрест Героя “На віки в строю” (посмертно).

Читати далі

Босий Петро Вікторович (14.06.1991-19.08.2023)

Народився Петро в с.Корост, в сім’ї Віктора та Ольги Босих. З 1997 по 2008 роки навчався в Коростській ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей). В шкільні роки любив грати у футбол та волейбол, брав активну участь у спортивному житті школи.

14 квітня 2015 року був призваний на військову строкову службу. З 2015 по 2019 роки був учасником АТО/ООС. За участь в антитерористичній операції нагороджений грамотами, відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзначений нагрудним знаком «Сухопутні війська України».

Разом з дружиною та двома доньками проживав в с.Бутейки, тут в селі і працював на сільгосппідприємстві. Свій вільний час любив проводити з сім’єю та займатися ремонтом автомобілів.

9 березня 2022 року був призваний до лав ЗСУ, служив у в/ч А4030, у 71-й окремій єгерській бригаді. Мав звання молодшого сержанта та позивний Босяк. 17 лютого 2023 року відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест».

Народився Петро в с.Корост, в сім’ї Віктора та Ольги Босих. З 1997 по 2008 роки навчався в Коростській ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Коростський ліцей).… Читати далі

Плиска Микола Олегович (19.12.1996 – 28.11.2023)

Народився Микола у м.Сарни, тут і проживав. Базову середню освіту здобував з 2003 по 2012 роки у Сарненському ліцеї №4. Був енергійним та старанним учнем. Залюбки відвідував заняття в школі. Мав багато друзів. З 2012 по 2015 роки навчався у ДПТНЗ “Сарненський професійний аграрний ліцей” у групі 7 “Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів”. Під час навчання в ліцеї почав цікавитися ремонтом автомобілів. Після закінчення училища, перед своїм днем народження у 2015 році, підписав контракт на військову службу в АТО/ООС. Після трирічної служби, повернувся додому та працював зварювальником. Микола не був одружений, але під час війни у нього народився син Давид. Але він на жаль не встиг насолодитись батьківством, в серпні 2023 року став на захист країни – був мобілізований до лав ЗСУ.

Микола Олегович служив старшим солдатом військової частини А1910, 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка. Мав позивний NAGORA. Він з гідністю прийняв бій на Куп’янському напрямку.

Загинув 28 листопада 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п.… Читати далі

Гордійчук Леонід Андрійович (15.09.1983-15.05.2023)

Гордійчук Леонід Андрійович народився 15 вересня 1983 року в селі Буда, колишнього Рокитнівського, тепер Сарненського району, Рівненської області.

Навчався у Будівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів. Вчителі та директор теперішньої Будівської гімназії розповідають про Леоніда Гордійчука як про вихованого і слухняного учня, який виявляв повагу до них навіть через десятки років після того, як став випускником. А ще кажуть, що він був надзвичайно добрим і порядним і що ніколи нікому не заподіяв зла.

 Після закінчення школи вступив до Рокитнівського професійного ліцею за спеціальністю «Сантехнік, електро та газозварювальник». У мирний час працював переважно на заробітках у столиці України.

Леонід був призваний за мобілізацією 22 лютого 2023 року. Проходив навчання на Житомирщині, під час яких, зокрема, здобув кваліфікацію водія-машиніста БТРа. Мав надію, що керуватиме цим потужним військовим засобом на полі бою. Але не судилося… Захищав кордони рідної країни в найгарячіших точках Донецької та Луганської областей.

А невдовзі прийшла звістка про загибель Леоніда. Він помер 15 травня 2023 року в Луганській області від поранень, несумісних з життям.… Читати далі

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило» (26.08.1981-13.06.2022)

Гаврильчик Володимир Михайлович, позивний «Гаврило», народився 26 серпня 1981 року, в селі Люхча, Сарненського району,  Рівненської області.

 Проживав Володимир у багатодітній сім’ї, де був найстаршою дитиною. Навчався в загальноосвітній школі III ст. с. Люхча, яку закінчив у 1998 році. Після закінчення школи Володимир відправився на навчання в Березнівський лісовий коледж на спеціальністю «Лісове господарство». Здобув кваліфікацію «Техніка лісового господарства» у 2002 році. У тому ж 2002 році, 9 червня, Володимир одружився на Світлані.

В 2004 році всією сім’єю прийняли рішення переїхати жити у село Рокитне, Рокитнівського (нині Сарненського) району,  де працював у ДП «Рокитнівське лісове господарство», а з 2005 року почав працювати на Рокитнівському склозаводі.

У 2008 році закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум  Національний університет водного господарства та природокористування, де здобув спеціальність «Оператор  скло-формувальних машин».

Життя склалось так, що шість  років довелось їздити на заробітки в російський Липецьк, а коли почалася війна відразу пішов добровольцем на захист рідної неньки України, бо не хотів, щоб його діти жили як в росії.

Служив солдатом, військовослужбовцем Збройних сил України, військової частини А4056, 68-ї єгерської розвід-роти, 2-го взводу.… Читати далі

Мельников Євген Олегович (22.06.1990 – 21.06.2023)

Народився Євген в Латвії, в місті Рига. Одразу після народження, з батьками, переїхав до України в Рівненську область місто Корець.

З 1996 по 2005 роки навчався в Гвіздівській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів Корецької районної ради Рівненської області. В 2008 році закінчив вище професійне училище №24 в місті Корець, де здобув професію муляра, штукатура, лицювальника-плиточника.

6 жовтня 2008 року був призваний для проходження строкової військової служби до в/ч А0284 в десантні війська, де отримав спеціальність “навідник кулемета” з військовим званням “солдат”. Після проходження служби Євген працював в охоронній галузі.

В 2011 році познайомився зі своєю майбутньою дружиною Тетяною, тоді ж вони і побралися. Згодом народилася перша донька, яку назвали Валерія, а через півтора року в них народилася Софійка. Радості родини не було меж. Сім’я проживала у м.Сарни. Для забезпечення кращого життя молодої родини, починаючи з кінця 2017 року, Євген почав їздити на заробітки до Польщі. Все так і було б і до нині, але…

Після повномасштабного вторгнення росії на територію України, Євген 25 лютого 2022 року, не вагаючись пішов добровольцем до територіальної оборони і був зарахований до лав військової частини А7072 в місті Сарни, 104-ї бригади 60-го батальйону, 3-ї роти, 3-го взводу, 3-го відділення “Поліські Вовки” на посаду “кулеметник”.… Читати далі