Щербан Раїса – Page 14 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Корнійчук Вадим Валерійовича (21.04.2001-18.07.2024)

Головний сержант, Вадим Корнійчук народився 21 квітня 2001 року у селі Пустомити на Гощанщині. Тут майбутній Герой закінчив середню школу, а відтак уступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, де здобув професію машиніст тепловоза, слюсар з ремонту рухомого складу. Після навчання Вадим працював у вагонному депо слюсарем, проявляючи великий інтерес до комп’ютерних технологій.

Згодом Вадим був призваний на строкову військову службу. Після того підписав контракт і продовжував служити далі.

“Добрий,працьовитий, спокійний, щирий. Красень, якому б радіти життю і цвітінню молодих років, самостійно прийняв дуже доросле чоловіче рішення – стати на захист України і всіх, кого тут так любив. З вірою в перемогу над ворогом і очищення української землі від окупантів, він разом з побратимами на фронті давав усім нам можливість жити тут, у рідному краї“- згадують односельці.

Попри юний вік Вадим мужньо боронив Україну від російських окупантів у складі головного сержанта 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України.

Загинув Вадим 18 липня під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в Запорізькій області.… Читати далі

Литвинчук Юрій Петровича (13.04.1999-15.07.2024)

Юрій народився 13 квітня 1999 року в родині Петра та Олени Литвинчуків у селі Тучин. Закінчив одинадцять класів Тучинської школи.

Після завершення навчання здобув фах адміністратора. Працював пожежним-респіраторником: спочатку в ТОВ «Текстиль-Рівне», а згодом — у ТОВ «Макова Компанія» в місті Рівне.

У вільний час приїздив додому, допомагав батькам по господарству. Любив відпочинок у колі рідних та друзів. Мав і творче захоплення — писав музичні мелодії.

4 березня 2022 року Юрій був призваний на військову службу, де служив разом із рідним братом Іваном у роті оперативного призначення міста Сарни. Життя Героя обірвалося 15 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області.

У пам’яті односельців Юрій Литвинчук назавжди залишиться щирим, світлим, життєрадісним юнаком, добрим і людяним, справжнім патріотом, який вірив у Перемогу України й наближав її ціною власного життя.

Поховали ь загиблого на місцевому кладовищі.

Йому нащзавжди 25

Васерук Василь Миколайович (08.01.1992-07.05.2022)

Василь Миколайович Васерук народився 8 січня 1992 року в місті Рівному. Навчався в місцевій школі №9. За спогадами рідних, після завершення навчання певний час шукав себе, намагаючись зрозуміти, чим хоче займатися по життю. Після смерті батька поїхав до рідного брата, який вже кілька років працював у Польщі. Закордоном опанував кілька професій, ставши висококласним зварювальником.

В 2020 році повернувся до рідного міста, придбав житло та почав налагоджувати життя. Вболівати за “Верес” Василь розпочав у сезоні 2020/21, проявивши інтерес до підтримки спортивних команд рідного міста. З того часу він почав при нагоді відвідувати матчі місцевої команди баскетбольної команди БК “Рівне”, і паралельно з цим їздив на футбольні матчі команд, що дружньо ставилися до руху Рівнян.

Згодом опинився в колективі «Rivne Red-Black», де на той час вже були два його кращих друга – Ігор «Полтава» та Ервін «Ромель». Одноклубники згадують, що Василь проявив себе з кращої сторони, і так закрутилося фанатське життя, в якому іноді потрібно було не лише їздити на спортивні заходи, але й мати свідому позицію, розвиватися і пишатися тим, хто ти є.… Читати далі

Губеня Олександр Валентинович, позивний «Бєня» (06.06.1993 – 25.08.2024)

Олександр народився у селі Цепцевичі Сарненського району Рівненської області. З 2000 по 2010 роки він навчався у Цепцевицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. (нині ліцей). У дитинстві цікавився футболом (грав у шкільній футбольній команді), любив порибалити. Сашко ріс допитливим та компанійським хлопчиком, мав багато друзів з якими залюбки проводив свій вільний час. Згодом, разом з рідними, переїхав на проживання до м.Сарни.

З вересня 2010 року по червень 2011 року навчався у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей» (нині ЗП(ПТ)О «Сарненський аграрно-технологічний професійний коледж») де здобув професію «електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, електромонтер лінійних споруд телефонного зв’язку та радіофікації». Та Олександр обрав для себе інший шлях — військовий. 18-річним юнаком він прийшов у місцеву військову частину влаштовуватися на службу. Тихий, спокійний і в той же час сміливий і відважний. Понад десять років свого життя присвятив службі Батьківщині: з листопада 2011 року — у військовій частині А0153 (де почав з посади кателажника і дослужився до посади командира відділення), а з березня 2024-го — в лавах 72-ї ОМБ імені Чорних Запорожців.… Читати далі

Босюк Сергій Олегович (20.04.1990 – 21.04.2025)

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Прокопчук Юрій Володимирович (17.09.1972-11.11.2024)

Юрій Прокопчук народився 17 вересня 1972 року у селі Малий Шпаків. Опанував фах монтажника в училищі у Дубровиці. За тим була строкова служба в армії – спершу в морфлоті у Кронштадті, а закінчував службу моряком у Севастополі.

“За життя Юрій спробував себе у різних сферах, працював у багатьох галузях, а останні роки – за кордоном. Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення, добровольцем у перші ж дні пішов до центру комплектування. І вже з початку березня 2022 року був призваний на військову службу. Він говорив, що потрібно захищати країну: “Якщо ми не станемо на захист наших жінок, дітей, родин, то хто це зробить?” – розповідає сестра Героя Людмила.

Надзвичайно добрий, чуйний, дружелюбний Юрій навчав цьому і двох синів. Дуже любив батьків, сестру, племінників. Завжди був готовий допомогти іншим, мав золоті руки і любляче серце.

На жаль, 52-річний солдат Юрій Прокопчук загинув за особливих обставин при виконанні бойового завдання 11 листопада 2024 року у Курській області.

Прощання із Героєм відбулося 18 листопада, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Бойко Ігор Леонідович (04.06.1985 – 18.04.2024)

Народився Ігор 4 червня 1985 року у селі Кричильськ в багатодітній родині. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. З 1991 по 2002 роки навчався у Кричильському ліцеї ім.Леоніда Куліша-Зіньківа. По закінченню школи був призваний на строкову військову службу, яку проходив у м.Біла Церква. Після служби в армії повернувся в рідне село. На життя заробляв, їздивши час від часу на заробітки до Києва. Захоплювався риболовлею та футболом.

У 2007 році Ігор одружився. Разом з дружиною Ніною виховували двох діток – доньку Даринку та сина Іванка. Згодом з сімʼєю переїхали на проживав у с. Стрільськ, звідки родом була дружина. Дуже любив свою родину та, всіляко дбав про неї. Був добрим, справедливим, люблячим батьком та чоловіком, чуйним сином, найкращим братом, вірним другом. Працьовитий у господарстві, не цурався будь-якої роботи все, за що він брався, виконував на відмінно.

В лютому 2023 року Ігор був мобілізований до лав ЗСУ та проходив службу у військовій частині А4832 командиром 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 421-го окремого стрілецького батальйону.… Читати далі

Семенюк Іван Володимирович,псевдо “Звір” (22.01.1991- 02.07.2024)

Іван родом з села Війниця Рівненської області. Після школи навчався в Художньому професійно-технічному училищі №14 у селищі Івано-Франкове, де здобув спеціальність різьбяра по дереву. Часто їздив на заробітки за кордон, працював у будівельній сфері. Любив проводити час із сімʼєю.

Під час повномасштабної війни добровільно став на захист Батьківщини. Служив командиром 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 57-го батальйону 104-ї окремої бригади територіальної оборони.

«Іван з перших днів війни пішов добровольцем до територіальної оборони, згодом їх відправили на Донеччину. Завжди був найкращим татом для свого сина, був люблячим чоловіком. Старався не розповідати про те, що там у них відбувається, аби я не хвилювалася. Коли я щось запитувала, то казав, що у нього все добре і все спокійно. Був відповідальним командиром і мав велику повагу серед побратимів. До останніх своїх днів будував плани на майбутнє, мріяв про донечку», – розповіла дружина загиблого Марія.

Молодший сержант Іван Семенюк на псевдо Звір загинув 2 липня 2024 року. В ході штурмових дій, воїн отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок ворожого мінометного обстрілу.… Читати далі

Сеник Микола Михайлович (27.11.1963-23.07.2023)

Сеник Микола Михайлович народився 27 листопада 1963 року у місті Костопіль. Після закінчення школи навчався у Рівненському педагогічному інституті та у Києві. Працював учителем фізики, математики та історії у Пеньківській гімназії та гімназії ім. Т.Г. Шевченка у Костополі. Згодом займатися підприємницькою діяльністю.

На початку повномасштабної війни Микола повернувся з-за кордону. У березні пішов добровольцем захищати нашу державу, військову службу проходив у військовій частині А7014. Він був сержантом взводу, командиром відділення управління механізованого батальйону.

Микола був сміливим і відданим воїном, який ставив інтереси нашої нації понад усе. За його подвиги та відданість державі він був неодноразово нагороджений.

23 липня 2023 року 59-річний Микола Сеник загинув унаслідок штурмових дій з боку російської армії поблизу населеного пункту Невське Луганської області.

Прощалися з Героєм на майдані Шевченка у Костополі. Тут зібралися рідні та близькі Героя, громадськість та представники влади. Чин похорону відбувся у соборі святих апостолів Петра і Павла ПЦУ.

Поховали Захисника на «Новому» кладовищі поруч із іншими воїнами Небесного легіону.… Читати далі

Полицяк Володимир Олександрович,«Мікеланджело» (25.05.1968 – 02.07.2024)

Полицяк Володимир Олександрович народився 25 травня 1968 року, був жителем Млинова. Закінчивши із відзнакою дитячу художню школу, після восьмого класу Володя вступив у Львівське училище прикладного мистецтва ім. Труша.

Працював у художній майстерні райспоживспілки, навчався у вечірній школі. Згодом вступив у Дубенське СПТУ-27. де навчався за спеціальністю «художня різьба по дереву».За час служби в армії був художником у військовій частині. У 1991 році 23-річний Володимир Полицяк вступив у Калінінградське морське училище. Побував на Півночі, на Алясці, у Японії.

Володимира працював на посаді молодшого інспектора карного розшуку, згодом був співробітником патрульно-постової служби. У 2000 році звільнився із міліції за власним бажанням. Працював в охоронних структурах, а згодом подався на заробітки у Київ, де трудився в будівельному управлінні відомої ДУСІ – державного управління. Після Майдану повернувся у міліцію, зайнявся господарством та вихованням сина.

. У ЗСУ – солдат, стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч А7069. Володимир був талановитим художником, портретистом, тож на службі мав позивний „Мікеланджелоˮ.

Загинув під час штурмових дій противника внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Дачне Бахмутського району Донецької області.… Читати далі