Щербан Раїса – Сторінка 15 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Пахунов Володимир Русланович ( 17.07.1976 – 31.10.2018)

01.11.2018 року пішов з життя після тривалої хвороби, пов’язаної з проходженням військової служби, солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович, мешканець міста Вараш, який захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Військовослужбовець 1976 р.н., батько 2-х дітей, був призваний на військову службу по частковій мобілізації в період з лютого 2015 року по березень 2016 року.

У 2017 році підписав короткостроковий шестимісячний контракт, а у березні 2018 року солдат ПАХУНОВ Володимир Русланович був прийнятий на військову службу за контрактом строком на 3 роки.

Віддано належну шану Герою, що поклав своє життя за нашу свободу, за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої Держави!

Прощання з військовослужбовцем відбулося 02 листопада 2018 року з 10:00 до 12:00 години у приміщенні Палацу культури ВП «Рівненської АЕС».

Варашський міський військовий комісаріат висловлює щирі співчуття рідним і близьким померлого воїна, захисника Батьківщини.

У Вараші попрощалися із захисником України (відео)

Пупко Руслан Володимирович (16.06.1975 – 02.08.2020)

Народився Руслан в м. Сарни, тут і проживав. З 1981 до 1990 року навчався в Сарненській ЗОШ № 6 І-ІІ ступенів. Після закінчення школи, у 1990 році, вступив на навчання у ВПУ№ 22, яке закінчив у 1993 році, та здобув професією «механізатор меліоративних робіт».

З 1993 до 1995 роки проходив навчання та службу у Збройних силах України у військово-морському училищі в місті Ізмаїл Одеської області. З 1997 до 2008 року працював будівельником. Пізніше, у 2015 році працював охоронцем. З 2017 року починає працювати у військовій частині А0153 у м. Сарни, на посаді стрільця загону воєнізованої охорони та вожатим службових собак.

Весною 2019 року, добровільно пішов на службу в зону ООС. Коли він дізнався, що в Маріуполі стоїть судно «Донбас», яке потрібно відновлювати для захисту держави на воді, одразу почав процедуру підписання контракту для подальшої служби в морі.

04 квітня 2019 року, наказом Генерального штабу Збройних сил України Руслана Пупка було залучено до участі в ООС, для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.… Читати далі

Кобринчук Ігор Петрович (16.10.1971-07.04.2018)

Народився Ігор в Республіці Казахстан, Целіноградська обл. с. Партизанка (на той час там проживала родина). Пізніше переїхали у м.Сарни, проживали по вул.Приходька (нині Петра Яцика). Ігор Петрович закінчив Львівський національний аграрний університет та займався підприємницькою діяльністю. За життя Ігор зарекомендував себе, як рішуча, освічена, доброзичлива особистість. За власним бажанням вирішив піти на військову службу в ЗСУ: в лютому 2017 року вступив до військової частини В0259, 14-ї окремої механізованої бригади, солдатом, механіком-водієм танкового взводу.

Весною 2018 року, проходячи службу Ігор захворів. В березні він був доставлений в тяжкому стані в Львівський шпиталь. Після тривалої боротьби з хворобою в шпиталі 07 квітня 2018 року, помер не приходячи до свідомості.

У Ігоря Петровича залишилася мама, син та донька.

Похований на кладовищі по вул.Ковельській м.Сарни… Читати далі

Кидун Олександр Сергійович (08.09.1984-17.12.2017)

Народився Олександр у смт. Зарічне 8 вересня 1984 року. Деякий час, Сашко проживав разом з батьками на території росії, так як батько був військовослужбовцем. У 1995 році батьки повертаються назад до України. Сашка перевели до загальноосвітньої школи №1 ім.Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі зарекомендував себе, як хороший позитивний учень. Мав велике коло друзів. Найбільше подобалось йому грати у футбол, багато разів приймав участь у спортивних змаганнях. Після закінчення школи продовжив навчання у Сарненському ВПУ №22 за спеціальність «автомеханік».

У 2002 році був призваний на строкову військову службу. Пізніше, у 2008 році Олександр одружився. За час сімейного життя народилося троє діток: Анастасія, Денис та Макар.

З 2016 року проходив військову службу, за контрактом, у складі в/ч А0153 732 «Центральної артилерійської бази озброєння». В 2017 році безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Пізнього недільного вечора 17 грудня 2017 року перестало битися серце люблячого батька та дорогого чоловіка. Солдат Кидун Олександр Сергійович помер в результаті гострої серцево-судинної недостатності.… Читати далі

Дуднік Олександр Васильович (23.04.1975 – 27.09. 2023)

Олександр Дудік народився 23 квітня 1975 р. Проживав у селі Сестрятин Радивилівської територіальної громади.

У 1982 році пішов у перший клас Закінчив Радивилівську школу №2, навчався у професійному ліцеї спеціальності токаря. . Він був хорошою, відповідальною людиною, талановитим майстром. Його знали як майстра із золотими руками. Мав синочка, і коли почалася війна, одразу подався у військкомат, бо хто, як не він, мав захищати спокій своєї родини.

У Збройних Силах він перебував від початку повномасштабного російського вторгнення, був призваний на захист Батьківщини по мобілізації 1 березня 2022 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Проходив службу на посаді майстра-акумуляторника ремонтного відділення артилерійського озброєння ремонтного взводу озброєння, ремонтної роти військової частини А – 4789.

27 вересня 2023 року перестало битися серце матроса Дудніка Олександра Васильовича. Йому назавжди 48

Поховали Олександра на кладовищі с. Сестрятин

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний “Віскі” (1994-22.02.2024)

Катерина Шинкаренко народилася у Краматорську.

До повномасштабної війни займалася велоспортом та багато подорожувала Україною. Брала участь у велопробігах на Донеччині, об’їздила десятки міст та сіл. Була відома у Краматорську як активістка велосипедного руху.Мріяла проїхати дистанцію Париж — Брест — Париж на велосипеді

У 2022 році через постійні обстріли її родина переїхала в Острог до знайомих

Служила в ЗСУ, де була снайперкою. Загинула 22.02.2024, при відбиті прориву ворога, при відході наших військ з Авдіївки. Ласточкине-Сіверне. Спочатку тіло перебувало далеко в тилу ворога, і лише у квітні змогли його вивезти та впізнати. Про смерть снайперки рідним повідомили 10 квітня.

16 квітня на Майдані Свободи відбулося прощання з Катериною У Свято-Миколаївській церкві Острога пройшла заупокійна служба

Поховали Катерину на Алеї Героїв в Острозі. У Катерини Шинкаренко залишився чоловік та син Денис.

Шинкаренко Катерина Сергіївна, позивний Віскі, Катруся, снайпер роти снайперів 53 ОМБР, нагороджена орденом “За мужність” ІІІ ступеня, відзнакою Генерального штабу “Золотий хрест” та відзнакою Міністерства оборони України “Хрест доблесті” –

Анастасія Яланська (Чиковська) (13.09.1995-04.03.2022)

Анастасія народилася у Радивилові. Закінчила школу ЗОШ із срібною медаллю, відвідувала музичну школу, танцювальний колектив, хор. Мама Анастасії працювала вчителем музики у Радивилівському ліцеї №1, організовувала масові заходи, концерти, до яких, звісно, залучала й доньку. Цікавитися психологією та навіть здобула призове місце на обласній олімпіаді з неї.

Під час навчання у ліцеї Настя була удостоєна нагород «Надія року» та «Талант року».

Молода українка була великої душі людиною. Щира, завжди усміхнена, життєрадісна, вона світила промінчиком, що несе радість людям. Була єдиним сонечком для своєї мами Саленко Юлії Віталіївни. Дитинство дівчинки було активним. Анастасія закінчила школу зі срібною медаллю та вступила до Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова на бюджетну форму навчання. Проживала в Києві, працювала у маленькій ІТ-компанії, пізніше займалася рекрутингом, приєдналася до компанії DataRobot . Директоркою з рекрутингу в компанії, яка була заснована фаундером DataRobot Джеремі Ачіном.. Була великою книгоманкою, любила подорожувати, займалася спортом.

З початком війни Анастасія залишилася у Києві та вирішила волонтерити. Разом з друзями допомогала 40 дітям з дитячого садку у Броварах, які залишилися без їжі, підгузків і серветок, відвозила допомогу воєнному шпиталю, купувала корм для собак з притулку.… Читати далі

Оленюк Михайло Миронович (27.02.1988–01.04.2024)

Народився Михайло Оленюк 27 лютого 1988 року у місті Радивилові. У 2004 році Михайло закінчив 9 – й клас Радивилівської ЗОШ №2 (нині Радивилівський ліцей №2 ім. П.Г Стрижака), затим вступив до Кременецького лісотехнічного фахового коледжу на спеціальність автомеханіка. Працював механіком у Радивилівській філії Дубенського лісгоспу.

З початком повномасштабного російського вторгнення не став шукати причин, як уникнути служби в Збройних Силах, а як справжній патріот пішов боронити Батьеківщину.

Мобілізований до лав Збройних сил України у квітні 2023 року. Службу у війську проходив солдатом механізованого відділення механізованого взводу. За його плечими – нелегкі тяжби війни: був призначений командиром підрозділу, брав участь у пошуку загиблих , привозив полеглих Героїв до рідних. ( місія “На щиті”). Розбираві завали після влучання ракет та обстрілів.

Допомагав пораненим в лікарні.

На жаль, захисник передчасно помер 1 квітня 2024 року в м. Києві. На початку квітня 2024 року із Героєм попрощались у рідному місті. Спільна молитва за упокій душі Михайла ОЛЕНЮКА проходила в міському храмі св. Олександра Невського.… Читати далі

Безкоровайний Михайло Олексійович (18.06.1985 – 05.03.2024)

Михайло разом з родиною навесні 2022 року евакуювався з Барвінкового,що на Харківщині, яке перебувало під обстрілами. Шукав безпечне місце для сина, донечки, братика, сестрички, дружини, батьків. Знайшов прихисток в с.Підзамче Радивилівської територіальної громади.

А в квітні 2023 року сам став на захист Батьківщини. Солдат Михайло Безкоровайний був командиром відділення протитанкових ракетних комплексів роти вогневої підтримки. До останнього залишався вірний військовій присязі служити народу України. Загинув внаслідок штурмових дій з боку противника та інтенсивного вогневого впливу росіян поблизу населеного пункту Павлівка на Донеччині 5 березня 24-го року.

24 березня сайт Радивилівської громади Рівненської області офіційно повідомив: підтвердилась загибель зниклого безвісти ще на початку березня воїна з Радивилівщини, солдата Безкоровайного Михайла Олексійовича. Громада готується з усіма належними почестями зустріти воїна , який повертатиметься з війни “на щиті»…

Пішов у Небесне військо солдат, який дуже любив життя, який мав велике добре серце і намагався обігріти ним весь світ…

Михайла БЕЗКОРОВАЙНОГО поховали у с.Підзамче Радивилівської тергромади з усіма військовими почестями, як і належить Герою.

Чижмар Андрій Ростиславович (04.09.1978-03.06.2024)

Андрій Чижмар народився 4 вересня 1978 року в селі Копани Дубенського району. Закінчив Мирогощанську школу, потім Харківську академію залізничного транспорту в 2000 році. До 2011 року працював за спеціальністю на залізничному транспорті. Пройшов шлях від простого робітника до керівних посад, був головним інженером вокзалу станції Рівне, начальником станції Рівне, начальником технічного відділу Рівненської дирекції залізничних перевезень. Потім працював на підприємствах ПрАТ “РІВНЕАЗОТ”, ТОВ “Мелагрейн”, ВПК Україна. На початку повномасштабного вторгнення відразу звернувся у військкомат та чекав на повістку…

Старшому сину Ярославу, якому 21 рік, батько сказав, що він тепер лишається за головного в сім’ї, тож повинен подбати про рідних та молодшого брата – 15-річного Станіслава.

З 16 серпня 2023 Андрій ніс військову службу на Сіверському напрямку Донецької області.

Відданий справі, обов’язку та Батьківщині, він робив усе, аби його родина почувалася у безпеці, аби на рідну Рівненщину не прийшов ворог, а синам ніколи не довелося брати до рук зброю.

На жаль, 45-річний Андрій Чижмар помер після важких травм 3 червня 2024 року.… Читати далі