Щербан Раїса – Сторінка 13 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Прокопчук Сергій Миколайович (08.05.1986-14.05.2024)

Сергій Прокопчук народився 8 травня 1986 року у селі Балашівка у багатодітній родині, де батьки виховували шестеро синів та чотири доньки. Хлопець виростав допитливим, розумним та працьовитим. З раннього дитинства не цурався будь-якої сільської роботи, адже намагався завжди і у всьому допомагати тату та мамі, яка рано пішла із життя.
З 1992 року по 2003 рік навчався в Балашівській середній школі. Сергій був наполегливим та успішним учнем, вчився добре. Вчителі та одноклассники апам’ятали його як сумлінного та надійного товариша, який завжди прийде на допомогу і ніколи не підведе.
Сергій Миколайович рано залишився сиротою, тому не зміг продовжити навчання, оскільки як на його плечі, так і на плечі його старших братів і сестер, лягли клопоти піклування за меншими дітьми. Сергій був одруженим, однак сімейне життя не склалося, у нього залишилося троє неповнолітніх дітей. 14 травня 2024 року старший розвідник-гранатометник Прокопчук Сергій Миколайович, загинув під час виконання бойового завдання у Луганській області.
Заупокійна служба відбулась у церкві Святого Іоанна Богослова села Балашівка
Поховали Сергія Миколайовича на сільському кладовищі зі всіма військовими почестями.… Читати далі

Курильчик Володимир Петрович (20.10.1975-09.06.2023 )

Володимир народився 20 жовтня 1975 року і проживав у місті Березне. З 1982 року по 1990 рік навчався у Березнівській загальноосвітній школі-інтернат, а з 1990 по 1992 – у Березнівськомулісовому коледжі за спеціальністю «Лісове господарство». З 1993 по 1995 рік проходив строкову військову службу у Державній прикордонній службі України. В свій час працював бригадиром на сірниковій фабриці у місті Березне.
У мирний час Володимир був надзвичайно добрим, щирим, комунікабельним чоловіком, котрий завжди був готовий прийти на допомогу. Обожнював риболовлю та «тихе полювання».
Солдат, стрілець-помічник гранатометника механізованого батальйону захищав рідну землю з січня 2023 року. Загинув на Запорізькому напрямку ще 09 червня 2023 року. Після тривалого пошуку тіла лише 16 травня 2024 року, Березнівська громада з глибоким сумом провела у останній земний шлях свого Героя. Поховали Володимира Петровича на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» на Алеї Слави поруч із земляками, які віддали своє життя за майбутнє незалежної України.
У загиблого Героя залишилися сестри: Марина, Людмила і Тетяна.

Курята Михайло Георгійович (22.06.1989-16.04.2024)

Михайло народився 22 червня 1989 року в місті Березне. В молодших класах навчався в Березнівській загальноосвітній школі №2, а згодом у Березнівському агротехнічному ліцей-інтернаті. В цивільному житті працював на будівельних роботах.
08 серпня 2022 року старший солдат Михайло Курята призваний на військову службу по мобілізації, став гранатометником 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону.
16 квітня 2024 року воїн помер в бліндажі на позиціях ротного опорного пункту.
Чин похорону відбувся у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне Поховали Михайла зі всіма військовими почестями на міському кладовищі в урочищі «Лукавець» на Алеї Слави.
Михайло був неодружений у нього залишилися сестри та племінники.

Цицюра Володимир Володимирович (20.10.1993- 29.11.2023)

Народився Володимир у с.Кричильськ. У багатодітній родині зростало семеро дітей: п’ять синів та дві доньки. З 2000 по 2011 роки навчався у Кричильській ЗОШ (нині Кричильський ліцей імені Леоніда Куліша-Зіньківа). Був домашньою дитиною, любив займатися спортом. Ще зі шкільних років захоплювався військовою справою, та хотів поповнити ряди армії, що і зробив. Після закінчення школи сам пішов до військкомату та призвався на строкову військову службу, яку проходив у м. Києві у президентському полку. По закінченню терміну служби підписав контракт ще на 3 роки. Наступним етапом був Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Закінчив навчання наприкінці 2021 року у званні старшого лейтенанта.

Останні 8 років проживав у різних містах : Києві, Харкові.

На час повномасштабного вторгнення був військовим 4-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України та брав активну участь в обороні та захисті м. Харкова, за що був нагороджений почесною відзнакою «За захист міста-героя Харків», а також мав і інші нагороди та медалі.

З 9 лютого 2023 року старшого лейтенанта Цицюру Володимира призначено на посаду начальника відділення інженерних робіт відділу інженерної підтримки військової частини 9951 с.… Читати далі

Колос Василь Федорович (31.01.1986-04.06.2023)

Народився Василь в с. Кричильськ, у простій селянській родині. Батьки працювали у місцевому колгоспі. Сам же Василь з дитинства був працьовитим, доброзичливим і дружелюбним, допомагав усім і у всьому, дуже любив тварин.

З 1992 по 2003 роки навчався в Кричильський ЗОШ І-ІІІ ступенів (нині Кричильський ліцей ім. Леоніда Куліша-Зіньківа). Після закінчення школи пішов працювати у місцеве сільське господарство – доглядати за тваринами.

У 2004 році був призваний на строкову військову службу, яку проходив у смт. Десна. З 15 серпня 2015 року брав участь в АТО/ООС, за що був нагороджений відзнакою Президента України. Спочатку проходив навчання на Рівненському полігоні, з 03.09.2015 року – на полігоні в смт. Десна, з 02.01.2016 року – в с. Щастя Луганської обл., а з 11.11.2016 р. – на Яворівському полігоні Львівської обл.

В перший день повномасштабного вторгнення, Василь невагаючись пішов захищати Україну. Був бійцем в/ч А1008, 14-їокремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

04 квітня 2023 року, під час несення служби, у населеному пункті Куп’янськ, Харківської області, серце воїна зупинилося.… Читати далі

Донов Радіон Зоятанович (03.01.1999-05.03.2022)

Радіон Донов народився 3 січня 1999 року в місті Ужгород. Навчався у школі села Домбоки Мукачівського району. А згодом отримав житло в Ужгороді, де й проживав.

“Я жила вже у Рівному, а в 2021 році підписав контракт зі Збройними силами України. Його не хотіли брати до армії, але Радіон кілька разів приходив, просив і врешті таки став на службу. Спершу проходив навчання на полігоні, хотів приїхати до мене на Новий рік, але не відпустили. Тоді їх направили служити в Луганську область,” – розповідає мама захисника Оксана.

Син та мама постійно підтримували спілкувалися, але 5 березня 2022 року зв’язок обірвався…

“Командир Радіона сказав, що був бій, колона підірвалася, син зник безвісти… Відтоді не було жодної звістки. Лише кілька тижнів тому зателефонував слідчий і сказав, що ідентифікували тіло Радіона у Києві…” – продовжує мама.

23-річний солдат Радіон Донов загинув 5 березня 2022 року на Луганському напрямку. Нарешті тіло захисника повернулося до рідних…

Поховали Радіона Донова на кладовищі “Нове”.

Огоновський Вадим Валентинович (26.06.1985-10.05.2024)

Вадим Огоновський народився 26 червня 1985 року в селі Малий Олексин. Розпочинав навчання у початковій школі Малого Олексина, а потім сім’я переїхала до Квасилова. Саме тут закінчив школу та жив надалі. До Рівного переїхав після одруження разом із коханою Наталею.

“Вадим працював за кордоном долекобійником, але після початку повномасштабного вторгнення в перші ж дні повернувся додому. Він пішов добровольцем, головним аргументом було ” Хто як не я”,” – розповідає дружина Героя Наталя.

“Брат дуже любив Україну. Був справжнім патріотом своєї країни, хіба ж він міг вчинити інакше?” – говорить сестра Героя Тетяна.

Надзвичайно добра людина, хороший друг та побратим, який завжди був готовий прийти на допомогу, люблячий та надійний чоловік боронив рідну землю від агресора не шкодуючи себе, бажаючи кращого майбутнього для родини.

На жаль, 10 травня 2024 року 38-річний солдат Вадим Огоновський помер від отриманих поранень у бою на Донецькому напрямку.

Поховали Вадима Огоновського на кладовищі у Малому Олексині.

Бережний Олександр Олександрович (22.04.1988-16.01.2024)

Народився Олександр у с.Корост в багатодітній родині. Закінчив Коростську ЗОШ І-ІІІ ст. Далі здобував спеціальність будівельника у м.Костопіль. З 1999 по 2000 роки проходив строкову військову службу у смт. Вишневе Київської області. По завершенню служби повернувся в рідне село де працював на різних сезонних роботах. У 2014 році приймав участь в АТО/ООС. За сумлінну службу був нагороджений медаллю за участь в АТО.

01 березня 2022 року був мобілізований до лав 14-го окремого стрілецького батальйону “Полісся”.

6 лютого 2023 року звʼязок родини з Олександром зник. Він був в одній з найгарячіших точок фронту – Бахмуті. Упродовж року родина сподівалася на зустріч з сином, братом, побратимом. На жаль, дива не сталося. Експертиза підтвердила загибель військового. Він мав би повернутися до рідної домівки з довгоочікуваною перемогою, повернутись в обійми батьків, братів та сестер. Радіти життю, будуючи плани на майбутнє. Але життя обірвала війна…

У Героя залишилися два брати, дві сестри, мама та батько, який також захищає кордони нашої країни.

Похований на кладовищі у рідному с.Корост.… Читати далі

Самков Володимир (27.12.2000-12.05.2024)

Володимир Самков народився 27 грудня 2000 року у місті Рівне. Родина жила у Квасилові, тут Володя закінчив школу, тут же навчався у професійному ліцеї на механіка. Працював у столиці в інтернет-магазині.

Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Володимир повернувся з Києва додому в Квасилів.

“Життєрадісний, веселий, позитивний хлопець. Він любив баскетбол та риболовлю, читав та писав реп, навіть записали з другом одну пісню на студії. Мав багато друзів та знайомих. Він хотів багато встигнути. Завжди повторював: «Треба жити так, щоб було що згадати. Треба брати від життя все» І саме так жив.

Він пішов добровольцем в «Азов» у лютому 2023 року. Я просила зачекати повістки, але Володя лише сказав: «Мам війна закінчиться, а я навіть не воював». Проходив курс молодого бійця, а тоді вони вирушили в зону активних бойових дій. Мені говорив лише якісь побутові речі, про службу не розповідав. Казав, що мені цього знати не треба,» – розповідає мама Героя Вікторія .

На жаль, 23-річний солдат Володимир Самков, будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України, загинув 12 травня 2024 року на Донецькому напрямку.… Читати далі

Машлай Андрій (22.12.1985-27.03.2024)

Андрій Машлай народився 22 грудня 1985 року у Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №22. Далі була строкова служба в армії, яка проходила у прикордонних військах.

“Потім Андрій змінив чимало робіт, останнім часом працював на будівництвах. Спершу в Рівному, потім за кордоном, а згодом повернувся знову в рідне місто. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій провів дружину та двох синів у Польщу, а сам добровольцем пішов у військкомат. І вже в середині березня розпочав службу в Збройних силах України,” – розповідає мама Героя Людмила.

Про службу рідним розповідав небагато — намагався вберегти від зайвих хвилювань.

“Спершу Андрій проходив навчання на полігоні, а потім його направили у Одесу, де служив у проти-повітряній обороні. Розповідав, як виїжджали в складі мобільних груп. Це йому подобалося. Ми говорили, як військовий з військовим, звісно були гарні моменти, було і те, що не подобалося. Але це служба,” – каже старший брат Героя Павло.

Андрій розповідав, як разом із побратимами облаштовували позиції та бліндажі, як допомагали один одному.

У березні 2024 року Андрія перевели на службу на Донеччину.… Читати далі