Автор: Щербан Раїса

Островський Дмитро Миколайович народився 2002 року в селі Серники.  Навчався у місцевій ЗОШ. Після закінчення школи пішов вчитися у Сарни. 7 квітня 2021 року рідні провели служити  в ЗСУ.  Проходив  службу  в 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу України.
Загинув Дмитро в перші дні війни 26.02.2022 року. Місяці надій і віри у те, що він є серед живих, виявилися марними. 20-річний солдат загинув 26 лютого внаслідок вогневого ураження. Проте лише нещодавно його тіло вдалось ідентифікувати завдяки ДНК-аналізу.  16 червня тіло Дмитра   доставлено додому.

Поховали Захисника 17 червня 2022 року в його рідному селі Серники.… Читати далі

Мовчун Сергій Олександрович народився 31 серпня 1995 року в Мутвиці Зарічненського, нині Вараського району. У 2001 році Сергій пішов у перший клас Мутвицької ЗОШ. Закінчив навчання у 2012 році. Відразу  вступив до Вищого професійного училища №1 м. Рівне, здобув спеціальність  будівельника. Служити в ЗСУ, Національній Гвардії в Одесі. Учасник бойових дій   на Сході України.  У 2016 році
нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». З
2017 року,сержанта Сергій Мовчан  щороку підписував контракт для проходження служби в Збройних Силах України.
24 лютого 2022 року загинув на бойовому посту від множинних осколкових поранень внаслідок ворожого
обстрілу 300-мм РСЗВ «Смерч».

Похований в с. Мутвиця Вараського району Рівненської області.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  Мовчун Сергій Олександрович – сержант, командир зенітного артилерійського дивізіону 24 ОМБр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Моторко Ігор Валерійович  народився 18 квітня 1985 року на Миколаївщині. Там навчався в ЗОШ до 9-го класу. Потім з мамою  переїхали на її батьківщину у Вичівку.  У 2002 році  закінчив Вичівську  загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. У 2002-2004 роках  в Сумах проходив у внутрішніх військах  строкову військову службу, далі служив за  контрактом. Після закінчення терміну контракту повернувся
додому.
28 квітня 2015 року під час однієї з хвиль мобілізації  поповнив ряди Збройних сил України. Воєнні будні розпочалися у складі новосформованого на Дубенщині 301-го дорожньо-комендантського батальйону. Служив в АТО, донецький напрямок до 2018 року. Як учасник бойових дій, підписав контракт ще на 6 місяців, службу  проходив водієм реанімобіля у медичній роті  в складі 14-ої окремої механізованої бригади.

За звитяжну військову службу був відзначений Грамотами та Подяками від свого командування.
Нагороджений медаллю «Учасник АТО», медаллю «Захисник рідної землі», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

У травні 2021 року Ігор знову підписує контракт і відбуває до війська. 20 березня 2022 року воїн загинув на Луганщині, внаслідок бойового зіткнення та масового артилерійського обстрілу.… Читати далі

Корнійчук Богдан Сергійович народився 14 травня 1998 року  в селі Морочне Зарічненського району, нині Вараського. Закінчивши 9-й клас,  у 2014 році вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна.  Закінчивши його у 2016 році. Навчався   у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, факультет морально-психологічного забезпечення . Під час навчання  протягом чотирьох років   займався спортом, отримав розряд з плавання, довгий час займався боротьбою, військовим багатоборством.  Отримав звання Кандидата у майстри спорту.
Після закінчення навчання за розподілом потрапив у 53-тю окрему механізовану бригаду
імені князя Володимира Мономаха, куди і вирушив 21 червня 2020 року. Бригада дислокувалася в Сєвєродонецьку, а на той час вона перебувала в зоні ООС.

Загинув Корнійчук Богдан Сергійович  6 березня 2022 року

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2022, посмертно)

 … Читати далі

Войтович Василь Васильович народився в 1971 році у селі Вичівка  Зрічненського, нині Вараського району. Там же у 1978 році пішов у перший клас місцевої школи. Після навчання у школі була строкова військова служба. У 1992 році прийнятий на посаду електромонтера оперативно-виїзної бригади Зарічненського РЕМу. З того часу на різних посадах – від диспетчера оперативно-диспетчерської групи до головного інженера. Працював у   Зарічненському РЕМі до 2022 року. У січні 2022 підписав контракт зі Збройними Силами України. За розподілом потрапив у 14-у окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого, у складі якої боронив Батьківщину. Загинув Василь  25.03.2022 в результаті авіаудару під час виконання бойового  завдання на Миколаївщині.
Всі, хто знав Василя Васильовича, говорять тільки хороше про нього. Був чесною і  відвертою людиною. Ніколи не лукавив.
Прощалися із захисником 31 березня у Зарічному та в його рідному селі Вичівка.
Поховали  Войтовича Василя Васильовича в рідному селі Вичівка.

У нього залишилась дружина та двоє доньок.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі  Указом Президента УКРАЇНИ №293/2022  Войтовича Василя Васильовича — штаб-сержанта нагороджено  орденом “За мужність” ІІІ ступеня  (посмертно)

… Читати далі

Савчук Василь Леонідович народився 1 січня 1971 року в с. Головниця Корецького, нині    Рівненського району  Рівненської області. В 1978 році пішов в школу, а в 1986 році закінчив Даничівську восьмирічну школу. В 1988 році закінчив повний курс Корецького професійно-технічного училища із строком навчання 2 роки за професією тракторист-машиніст широкого профілю, слюсар другого розряду. У 1989 році закінчив Корецьку вечірню середню загальноосвітню школу, здобув середню освіту .

В 1988 році був прийнятий на роботу Користівського цукрорадгоспу Корецького цукрокомбінату помічником комбайнера с. Даничів.   В 1989 році був звільнений в зв`язку з призовом в Армію. З 1989 – 1991 роки служив в Збройних Силах України. В 1991 році працював на Рівненському заводі високовольтної апаратури. В 1993 році став  членом колгоспу «Батьківщина» с. Даничів, працював    трактористом. В 1993 році одружився з Ревко Тетяною Вадимівною. Виховували двох синів.

16 березня 2022 року призвали на військову  службу в зв`язку з повномасштабним російським  вторгненням  на територію України. Василь був дуже хорошою людиною і недарма мав позивний «Добряк».

20.06.2022 року під час виконання бойового завдання  з виявлення та знищення сил противника за  3 км.… Читати далі

Олександр Хамуйло закінчив ЗОШ № 13  м. Рівного. Навчався у вищому професійному училищі №1 м. Рівне та  в РДГУ. Проходив строкову службу в армії. Працював на будівництві та підприємстві з монтажу котелень та обладнання.  Олександр дуже любив риболовлю, та більше любив щось майструвати власноруч.

З початком повномасштабного вторгнення в Україну отримав виклик у військкомат і був призваний в ряди ЗСУ. Після ворожих обстрілів рашистів, 25 травня серце Олександра зупинилося. Він загинув біля села Білогорівка Луганської області.

Після служби у Покровському соборі його поховали на алеї Героїв кладовища Нове Рівному.

Без батька залишилися донька Аня  та син Діма

 … Читати далі

Дмитро Дзюбишин   народився  в Рівному Випускник Рівненського державного гуманітарного університету факультету математики та інформатики: Отримав спеціальність «Інформатика».  У Рівненському інституті слов’янознавства – «Банківська справа». У  2016 вперше поїхав на Схід – у зону АТО. Він відбув там п’ять ротацій, захищав кордони нашої України у Донецькій та Луганській областях.

Коли розпочалася повномасштабна війна, старший лейтенант, командир мінометної батареї 24-ої окремої механізованої бригади імені короля Данила, Дмитро Олексійович виконував бойові завдання в Луганській області.

Командир мінометної батареї, старший лейтенант Дмитро Дзюбишин загинув внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу поблизу села Золоте на Луганщині

Дмитро Дзюбишин нагороджений Грамотою Президента України, медалями, пам’ятним знаком Дмитро з дитинства мріяв стати військовим.

Поховали Герояна  на кладовищі «Нове».

 … Читати далі