Щербан Раїса – Page 91 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Коваль Іван Іванович (06.10.1994-27.03. 2022)

Народився Іван у с.Любиковичі. Старший, улюблений син Івана і Галини, одне ціле з сестричкою Любою. Добре вчився в школі, любив читати книжки, освоїв гру на фортепіано, гарно малював. Після закінчення школи вступив у Переяслав-Хмельницький педагогічний університет на спеціальність «Географія». Працював з батьком на деревообробному комбінаті у м.Дубровиця. Їздив на роботу до Польщі, аби втілити в життя мрію – придбати автомобоміль. У студентські роки, залишає все і їде до Києва на Майдан, боронити європейський вибір країни. У серпні 2020 року Іван підписав контракт із ЗСУ. Під час військових зборів, на Львівщині, Іван познайомився з майбутньою дружиною, військовою фельдшеркою Олександрою. Вони одружилися у 2021 році.

Ще на роботі в Польщі Іван познайомився з двома хлопцями, які потім супроводжуватимуть його в найважчі години – Ілля та Зеник родом з Івано-Франківщини, вірні та справжні друзі. Після повернення з-за кордону, вони обоє підписали контракт і пішли служити, друзі тримали постійний зв’язок. Пізніше Іван приєднався до хлопців в армії, навмисне обрав ту бригаду, де служили товариші.

Як сказав за життя Іван Коваль: «Там твориться історія», так, мужні українські воїни пишуть новітню історію своєю кров’ю, віддаючи за майбутнє своє життя.

Лабунський Олександр Миколайович, позивний «Лом» ( 13.06.1982-14.03.22)

Олександр Лабунський народився 13 червня 1982 року в селищі міського типу Сарни. Після школи навчався у ПТУ на електромонтера. Потім у технікумі здобув диплом за фахом «електризація і механізація сільського господарства. Служив у ЗСУ м. Сарни, водій у пожежному відділенні.Часто їздив на змагання з пожежних видів спорту, які організовувало ОК «Захід». Здобув 2 золоті, стільки ж срібних і бронзову медалі. У Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності отримав вищу освіту.

У 2017 році Олександр уперше поїхав на Донбас, служив у Волновасі: ремонтував озброєння, їздив на машині. У 2020-му, ніс службу у Мангуші Донецької області. Мав позивний «Лом» — перші букви з прізвища, імені і по батькові.

24 лютого Олександр Лабунський виїхав на передову. Спочатку ніс службу під Бучею, пізніше в Гуті- Михайлівській, що поблизу Вишгорода.

Старший солдат Олександр Лабунський загинув вранці о 14 березня 2022 р. під час бойових дій у Київській області.

Йому було 39 років, поховали Олександра 19 березня у місті Сарни. Сиротами залишилися троє дітей: два хлопці та донечка.… Читати далі

Телетьон Василь Васильович (14.04.1971-28.02.2022)

Василь Телетьон народився 14.04.1971 року у багатодітній сім’ї. Проживав у с. Велике Вербче. Після закінчення школи здобув професію шофера. Працював в колишньому КСП «Перше травня» с. Велике Вербче, потім – у Великовербченській ЗОШ. Був одружений.

У травні 2018 року Василь Телетьон підписав контракт на три роки, а у 2021 році продовжив його. Загинув у боротьбі за місто Васильків Київської області.

Йому було 50 років, сиротами залишилися двоє дітей: син та донька.

Відповідно до Указу Перзидента України Володимира Зеленського №105/2022 Телетьон Василь Васильович нагороджений ордером «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)… Читати далі

Богданов Максим Володимирович (14.11.1989 -16.04.2022)

Максим Богданов народився.14 листопада 1988 року. Максим навчався у ліцеї №3, закінчив Професійно-технічне училище ВП “РАЕС”, також здобував професію електрика у Сарнах.

Із 2019 року боронив нашу державу у лавах Збройних сил України.

Із 2019 року він служив у Збройних Силах України командиром бойової машини-навідником оператором гірсько-штурмової роти військової частини А1778 . 8 березня молодший сержант Богданов був поранений у місті Волноваха на Донеччині . Понад місяць лікарі боролися за його життя, 16 квітня чоловіка не стало. Він помер у дніпровському шпиталі у віці 33 роки.

Прощання відбулося 21 квітня у Свято-Михайлівському храмі. Поховали військовослужбовця на кладовищі у Старій Рафалівці.

Указом Президента України від 19 березня 2022 року № 149/2022 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі… Читати далі

Ткачук Дмитро Миколайович (30.11.1985 -15.04.2022)

Народився Дмитро в 1985 році. Здобувши освіту економіста у МЕГУ ім. Дем’янчука, певний час працював на митниці, згодом змінив сферу діяльності. У ЗСУ пішов добровольцем, попри те що не маав досвіду військової служби. За три дні прийняв присягу. За десять днів поїхав на Луганщину. 36-річний Дмитро був гранатометником, служив в 57-мій окремій мотопіхотній бригаді. Спочатку у Кіровоградській області, а згодом – на Луганщині. Останній раз виходив на зв‘язок 14 квітня. Життя Дмитра обірвалося 15 квітня. В нього залишилася 11-річна донька.

Дмитра Ткачука поховали у Полонному, де проживають його батьки.… Читати далі

Ілюк Назар Олександрович (17.02.2001-01.03.2022)

Ілюк Назар Олександрович народився 17 лютого 2001 року в с. Харалуг Корецького району Рівненської області. До першого класу Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів пішов в 2007 році. Після закінчення 9- го класу в 2016 році вступив до Мирогощанського аграрного фахового коледжу, здобував професією ветлікаря. Успішно закінчив коледж в 2020 році.
Навчаючись в коледжі, мріяв про військову справу. В 2020 році одружився, великою радістю було народження синочка. У березні 2021 року підписує контракт на 3 роки.Навчання проходив у військовій частині м. Яворів, Львівської області, 24 бригаді . В січні 2022 року приїздив у відпустку до сім`ї. З початку повномасштабної війни росії з Україною був на передовій в Донецький області м. Сєверодонецьк.
Загинув 1 березня 2022 року.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. (посмертно)

У нього залишились батьки та дружина.… Читати далі

Вознюк Віталій Володимирович (01.04.1992-19.04.2022)

Вознюк Віталій Володимирович народився 1 квітня 1992 року в с.Залізниця Корецького району Рівненської області. Виховувався в багатодітній сім`ї, яка мала шестеро дітей: п`ятьох синів та доньку. Віталій був середнім сином.
Навчався у Залізницький початковій школі, згодом – у Коловертівському НВК. Фах муляра-штукатура опанував у ВПУ №24 м.Корця. Після закінчення навчання ризваний на строкову військову службу.
На війну Віталій пішов добровольцем та наприкінці березня вступив до лав Збройних Сил України. Два роки тому юнак створив сім`ю, з дружиною придбали будинок та мріяли про щасливе подружнє життя, проте не судилося…
Загинув 19 квітня 2022року на Донеччині. 30 квітня, на Кореччині провели в останню путь загиблого Героя Віталія Вознюка..

Відповідно до Указу Президента України від 17.06.2022 №418/2022 «Про відзначення державними нагородами України», за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі Вознюка В. нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). … Читати далі

Ступницька Катерина Вікторівна (11.04.1996-08.03.2022)

Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи був ФАП у селі Даничеві Рівненської області. Підписала контракт для проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України. З 2016 року сержант Катерина Ступницька служила санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у місті Володимирі Волинської області. Неодноразово, з нетривалими відпустками, була на передовій в зоні ООС. У вересні 2021 року продовжила контракт ще на рік.

Загинула 8 березня 2022 року під час важких боїв за визволення смт Макарів Київської області.

Прощання відбулося 11 березня 2022 року у місті Корець Рівненської області. 12 березня 2022 року її поховали у рідному селі Залізниця. Вдома у неї залишились мама з татом і два молодші брати.

За проявлені мужність і героїзм при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента Володимира Зеленського сержанту медичної служби Катерині Ступницькій присвоєно звання «Герой України»з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно)

На її честь названо вулиці в Рівному, Корці й Києві … Читати далі

Котовенко Андрій (позивний «Кіт») ( -2 .05. 2022)

Андрій Котовенко народився на Рівненщині. Котовенко брав участь в антитерористичній операції на Донбасі і був тяжко поранений у січні 2016 року неподалік Донецького аеропорту. Він переніс понад 22 операцій на нозі, та відмовився від ампутації. Після реабілітації займався спортом та представляв Україну на “Іграх Нескорених . 2020 році Котовенко виграв срібну медаль на чемпіонаті Європи з паверліфтингу у Словаччині, до цього став чемпіоном України у жимі лежачи у софт-екіпіруванні та срібним призером у класичному жимі.

У червні 2021 року Котовенко переміг у національних змаганнях Ігор Нескорених у дисципліні паверліфтингу.

25 жовтня 2021 року він завоював бронзу в дисципліні жим лежачи на чемпіонаті світу з паверліфтингу

За словами сина, його батько помер близько 4 ранку 2 травня під час оборони Харкова.

У боях на Донеччині він був командиром окремого мінометного підрозділу.

Андрій Котовенко загинув близько четвертої години ранку 2 травня.Без батька залишився 11-річний син Іван

Публікації про Котенко А.

Список літератури

Призер національних Ігор нескорених Котовенко загинув під Харковом // Tribuna.com

Під Харковом загинув призер Ігор Нескорених, кіборг Андрій Котовенко //Еспресо

“Перенес 22 операции, был бесстрашным и очень боевым”: под Харьковом погиб ветеран АТО и известный спортсмен // Новини LIVE

Дивовижні люди, про яких ви ніколи не чули: Андрій Котовенко.… Читати далі

Гудачек Владислав (16.04.2001 -25.04.2022)

Владислав народився 16 травня 2001 року в Рівному. Вчився в рівненській ЗОШ №27, закінчив 9 класів. Продовжив навчання у військовому закладі — Острозькому ліцеї із посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім навчався в Одеській академії .

Владислав захоплювався спортом. У шкільні роки займався плаванням, мав перший дорослий розряд. Згодом додалися ще й бокс, футбол, кросфіт. 16 квітня 2022 року лейтенанту Владиславу Гудачеку виповнився 21 рік, а 25 квітня він загинув.

Поховали Владислава Гудачека у Рівному на кладовищі «Нове, алея Героїв

“За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” УКАЗом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №384/2022 нагороджено

орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня лейтенанта ГУДАЧЕКа Владислава Олександровича (посмертно)

Гудачек Владислав Олександрович. – почесний громадянин м. Рівного (Рішення Рівненської міської ради №2408 від 22.08.2022);… Читати далі