Війна (2022) – Сторінка 12 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Луцик Микола Анатолійович (23.12.1990-13.06.2023)

Народився Микола 23 грудня 1990 року в селі Городище, що на Березнівщині. В 2004 році закінчив 8 класів Городищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Повну середню освіту здобув у Березнівському ліцеї-інтернаті спортивного профілю. У 2013 році закінчив Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука» в місті Рівне, де отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фізична реабілітація» та здобув кваліфікацію магістр фізичної реабілітації, викладач вищої школи.
У спортивному житті Микола наполегливою працею досяг рівня майстра спорту України з веслування на байдарках і каное. Неодноразовий чемпіон спортивних змагань та кубків Рівненської області, призер чемпіонатів і кубків України з веслування на байдарках і каное.
В мирному житті Микола був гарною людиною, надійний, життєрадісний і завжди усміхнений, турботливий і люблячий син, брат. Після повномасштабного вторгнення російських окупантів на рідну землю Микола відразу повернувся на Україну із-за кордону, і добровільно 02 березня 2022 року став на захист рідної країни від рашиських загарбників. Служив Микола сержантом, командиром танку танкового батальйону.

13 червня 2023 року 33-річний український воїн загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області.… Читати далі

Сокот Михайло Миколайович (25.11.1995-28.09.2022)

Сокот Михайло Миколайович народився 25 листопада 1995 року в селі Князівка Березнівського району. З 2002 по 2013 рік навчався у Князівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України, де зарекомендував себе як зразковий військовослужбовець. Його батькам, Раїсі та Миколі Сокотам, з армії дякували за сина – відповідального, розумного, людяного. Він завжди був спокійний, розважливий. Дуже гарно навчався в школі, ніхто і ніколи на нього не скаржився. Михайло був дуже добрий і з повагою ставився до людей. З друзями – душа компанії, а друзів він мав багато.
У 2014 році уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, був учасником бойових дій у зоні АТО. Під час повномасштабного вторгнення росії на нашу землю в червні 2022 року став на її захист.
28 вересня 2022 року солдат, стрілець-санітар десантно-штурмового батальйону Сокот Михайло Миколайович загинув на Харківщині виконуючи
бойове завдання. Захиснику було всього 27 років…
Відспівування провели священослужителі у Свято-Миколаївському храмі села Князівка.… Читати далі

Кравчук Григорій Йосипович (07.09.1973-06.01.2024)

Народився Григорій Кравчук 7 вересня 1973 року в селі Городище тоді ще Березнівського району. Виховувався в чудовій сім’ї. Відповідальний, чесний, надійний товариш, патріот України.
Григорій був дуже хорошою дитиною. Коли навчався у школі, то брав активну участь у громадському житті закладу освіти. Після закінчення Городищенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів в 1990 році навчався у Рівненському професійно-технічному училищі № 11, де і здобув кваліфікацію
електромонтера по обслуговуванню електрообладнання. З 1992 року працював електриком в Березнівській рембуддільниці Березнівського
районного споживчого товариства. З 1996 року – в Березнівському міжколгоспному фарфоровому заводі. З 1998 по 2009 рік працював робітником, а згодом і завгоспом у відділі культури та спорту Березнівської районної державної адміністрації. Потім – на сезонних роботах.

З грудня 2022 року Кравчук Григорій Йосипович захищав рідну Україну від російської агресії на Запорізькому напрямку (Вербове, Горіхове). Був солдатом десантно-штурмової роти.
Він, будучи турботливим сином, відданим братом, люблячим чоловіком та найкращим батьком, щовечора телефонував додому.
Загинув Григорій 6 січня 2024 року на Запорізькому напрямку. Дорога українського воїна додому виявилася довгою.… Читати далі

Музинчук Василь Васильович (07.05.1978-26.03.2023)

Василь Музинчук народився 07 травня 1978 року і постійно проживав у селі Яблунне що на Березнівщині. В 1993 році закінчив Яблунівську восьмирічну
школу. В школі його вирізняла активність, швидкий розум, тяга до нового. Василь був кмітливий, веселий, завжди готовий прийти на допомогу. Але
особливо його приваблювала техніка. Саме через любов до техніки юнак подався навчатися на тракториста на базі Березнівської райсільгоспхімії. Свій
трудовий шлях розпочав в місцевому колгоспі «Україна». З липня 1996 року по листопад 1997 року проходив строкову службу у внутрішніх військах. Після служби продовжив працювати у колгоспі.
В серпні 2023 року, коли прийшов час стати на захист Батьківщини, він з честю виконав свій обов’язок. 26 березня 2023 року під час перебування у відпустці Василь Васильович помер у рідному селі. Серце захисника не витримало фізичних та психічних навантажень.
У Свято-Параскевському храмі села Яблунне відбулася заупокійна служба за захисником.

Супрунюк Вадим Іванович (14.06.1984- 08.01.2024)

Народився Вадим Супрунюк 14 червня1984 року в багатодітній родині села Борове. В 2012 році закінчив Борівську ЗОШ І- ІІІ ступенів і продовжив навчання в Дубровицькому професійному ліцеї де здобув професію електрозварювальника та муляра. В 2015- 2017 роках Вадим Іванович проходив військову строкову службу в Національній гвардії України в місті Київ. Після цього в 2017 році одружився. В 2022 році був мобілізований. Вадим був солдат- гранатометник 65 бригади, 1 відділення, 3 механізованого батальйону, військової частини А 7013.
Вадим був веселим, позитивним, комунікабельним, працелюбним, розсудливим і прямолінійним. Для своєї сім’ї був надійним, люблячим чоловіком і батьком, сином і братом. Мріяв і прагнув збудувати власний дім, де б у любові, мирі та злагоді зростали його діти, але не встиг закінчити розпочате будівництво.
Загинув 8 січня 2024 року, виконуючи бойове завдання біля населеного пункту Роботине Запорізької області. Без чоловіка і батька залишилась дружина і двоє неповнолітніх дітей. Похований 17 січня 2024 року в рідному селі Борове.

Гаврилович Олександр Вікторович, позивний “Зайчик”(01.07.1983-09.01.2023)

Народився Олександр Гаврилович 1 липня 1983 року в селі Бутове Зарічненського району. У 1989 році пішов у перший клас до місцевої загальноосвітньої школи, яку закінчив в 1998 році.Здобув неповну середню освіту. Працював за кордоном на заробітках.
Строкову службу проходив у 2000 році був комісований. Захоплювався збиранням грибів та риболовлею. Розлучений, є донька 15 років.

З перших днів повномасштабного вторгнення самостійно рушив до військкомату. Рідні відмовляли та чоловік не погодився. Говорив: «Племінник у свої 22 роки захищає Батьківщину, я теж піду». У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо знав – він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного.
З 9 серпня 2022 Олександр Гаврилович захищав Україну у складі Донецького прикордонного загону державної прикордонної служби України. Служив на комендатурі швидкого реагування 1 загону. Був помічником гранатометника. Свій останній бій Герой прийняв 09 січня 2023 року в районі населеного пункту Соледар на Донеччині, захищаючи територіальну цілісність України.
Загинув 9 січня 2023 року під час ворожого обстрілу, внаслідок вибухової травми біля міста Соледар, Донецької області.… Читати далі

Петрик Андрій Вячеславович (24.09.1991-25.10.2022)

Петрик Андрій народився 24.09.1991р. в м. Костопіль. У 2006 р. закінчив ЗОШ № 8. В 2006 – 2009 роках . навчався у ДПТНЗ Сарненський професійний аграрний ліцей Рівненської області за професією : тракторист – машиніст с /г виробництва, слюсар з ремонту с /г машин та устаткування, водій автотранспортних засобів.

В 2009 р. пройшов строкову службу у Збройних Силах України. У 2014 – 2015 роках брав участь в АТО. У 2014 році отримав поранення і був демобілізований.

У вересні 2015 р. одружився, через 4 роки народився син Дмитрик, якого він безмежно любив.

Напочатку повномасштабного вторгнення росіїї в Україну разом з друзями облаштував блокпости у рідному місті Костопіль. В серпні 2022р. призваний на військову службу по мобілізації. Був водієм 2 – го десантно – штурмового відділення 1 – го десантго – штурмового взводу 1 – ої десантно – штурмової роти 1 десантно – штурмового батальйону військової частини А 0284 у складі Львівської ВО ОДШБ.

Надійний товариш, зразковий сім’янин, справжній українець, загинув 25.10.2022р. … Читати далі

Прокопович Олександр Миколайович, позивний “М’ясник” (14.06.1973-11.02. 2023)

Прокопович Олександр Миколайович народився 14 червня 1973 р. в с. Орлівка, Приморського району, Запорізької області, в сім’ї ветеринара.
Батько Прокопович Микола Миколайович, мати Прокопович Лідія Іванівна, два брати Олексій та Костянтин.
У 1979 р. пішов навчатися у Орлівську середню загальноосвітню трудову політехнічну школу.У 1988 р. отримав неповну середню освіту. Після розлучення батьків, Олександр переїхав до Криму і продовжив своє навчання. Одинадцятий клас закінчив відмінником. Після закінчення школи в період з 1991- 1993рр. проходив строкову військову службу. За період служби навчався у професійно – технічному училищі, здобув професію монтажника внутрішніх сантехсистем і обладнання.
Затим вступив до технічного училища на оператора по ветеринарній обробці сільськогосподарських тварин – техніка штучного осіменіння с/г тварин.
У 1994 р. отримав диплом із відзнакою. Під час навчання неодноразово приймав участь у різних заходах . Проходив практику за місцем проживання.
У 1996 р. одружився . Переїхав жити у м. Костопіль. У 1997 р. народилася донька Аліна.
Разом зі своєю дружиною розпочали власною справою, спочатку це було невеличке місце на ринку, а згодом стали більші масштаби.… Читати далі

Руссу Андрій Ігорович (12.06.2003-05.06.2022)

Андрій Руссу народився 12 червня 2003 року в с. Доброжанівка Миколаївської області. У 2006 р. сім’я переїхала жити в с. Садки Рівненської області.
У 2009р. Андрій пішов у 1 – й клас Головинської ЗОШ I – III ступенів. Навчався в школі до 9-го класу.
У 2018р. продовжив навчання у ВСП «Костопільський будівельно-технологічний фаховий коледж (НУВГП)». Вчився на штукатура – лицювальника, був старостою групи, гарно проявив себе у навчанні, викладачі та майстри були ним задоволені. Поки вчився, то ходив на роботу, шліфував каміння, ще працював на Бош сервісі. Коледж закінчив у 2021р.
Осінню 2021р. Андрія призвали на строкову службу у військово – морські сили. Служив в м. Очаків Миколаївській області, був мотористом на
кораблі, йому дуже подобалася служба і він підписав контракт. 5 червня 2022 року віддав своє молоде життя в боротьбі з російськими
окупантами . Це сталося в акваторії Чорного моря, де наш відважний земляк у складі тактичної групи вів бойові дії з ворогом.

6 червня жителі Головинської територіальної громади та мешканці міста Костопіль попрощалися зі своїм земляком, жителем села Садки, Андрієм
Руссу.… Читати далі

Домановський Віктор Михайлович (13. 05.1976-27.06.2023)

Домановський Віктор народився 13 05. 1976 в Зарічному Рівненської області. У 1994 році закінчив Зарічненську школу
З 1994 року по 1996 рік проходив строкову службу : в/ч 3900, смт Ємільчине Житомирської області.
В 1996 році навчався у школі прапорщиків в м. Чугуїв Харківської області, затим проходив службу в підрозділах Луцького прикордонного загону. В 2001 році звільнений по закінченню контракту.
У 1999 вступив у шлюб з Галиною. У них народилося двоє дітей : син Микола та донька Ірина. Щоб забезпечити сімю, їздив працювати в інші країни. Любив малювати та писати пером.

3 березня 2022 року мобілізувався в прикордонники. Мав звання – штаб – сержант, інспектор прикордонної служби 3 категорії – мінометник другої групи мінометів другого вогневого відділення мінометної прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування 9 прикордонного загону Державної прикордонної служби України
Загинув 27 червня 2023 року неподалік Ковалівки Луганської області.
Похований 1. 07.2023р. в селищі Зарічне

За особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, згідно Указу Президента України Володимира Зеленського орденом «За мужність» ІІІ ступеня нагороджено штаб-сержанта Домановського Віктора Михайловича (посмертно)