Війна (2022) – Сторінка 34 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Федіна Дмитро Іванович (12.05.1994 – 02.12.2022)

Дмитро народився і жив у місті Вараш Рівненської області. Закінчив Національний університет «Одеська політехніка» за спеціальністю «Атомна енергетика». Працював слюсарем-ремонтником у цеху з ремонту загальностанційних систем енергоремонтного підрозділу на Рівненській атомній електростанції. У вільний час любив рибалити та робити щось власноруч. Почав зводити будинок для своєї сім’ї.

З перших днів повномасштабного російського вторгнення Дмитро приєднався до лав Збройних сил України. Спочатку служив у роті охороні. А згодом у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого вирушив на Донеччину та Харківщину.
оховали військовослужбовця у селі Собіщиці на Рівненщині, де він провів дитинство.
У Дмитра залишилися мама, дружина, донька і маленький син. Дітям на момент загибелі батька було 2 роки і один місяць відповідно.

Почесний громадянин Вараської міської територіальної громади (посмертно)

Філатов Андрій Володимирович (29.04.1987-16.06.2023)

Андрій Філатов народився та виріс у м. Славутич, де пройшло його дитинство. Закінчив Славутицьку школу №3, а потім здобув вищу освіту. Працював в електроцеху ВП « АРС» та Чорнобильській АЕС. Брав участь в АТО на Донбасі. Був одружений та виховував двох доньок, яких обожнював. Любив проводити час із рідними. Дуже хотів, щоб його родина жила у мирній країні.
З 2021 року проживав з сім’єю у місті Вараш. Наприкінці серпня 2022 року 36-річного Андрія Філатова мобілізували до лав ЗСУ. Служив бойовим медиком, солдатом 1-ої штурмової роти військової частини А4640.

Бойовий медик, який до останнього подиху надавав допомогу пораненим побратимам.
Люблячий син, брат, чоловік. Залишилися без опори дві доньки та вагітна дружина.

Поховали Андрія Філатова на кладовищі у с. Сопачів Вараської громади.

Блищик Вадим Адамович (30.04.1986-04.08.2022 )

Народився Вадим Адамович Блищик в глибинці Полісся – в селі Новосілки 30 квітня 1986року, в сім’ї робітників. Місцеву школу закінчили у 2003 році і зразу пішов на навчання в автошколу, у Володимирець

Вадим і Юрій – брати-близнюки. Обидва присвятили себе ЗСУ. Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку. Продовжив службу у Новограді-Волинському, де уклав свій перший контракт. Наприкінці 2007 року Вадим Адамович призначений на посаду командира спеціального відділення.Потім була миротворча місія у Косово. У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну. Вже через рік брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії.2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011» Протягом трьох місяців вивчав англійську мову в національній Академії сухопутних військ. Вивчаючи досвід іноземних колег у центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Російсько-українська війна застала Вадима на Балканах. Батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п’ять днів був у Широкому Лані.… Читати далі

Кужель Микола Сергійович (23.12.1988 -25.06.2023)

Микола Кужель народився Володимирці, нині Вараського району

У 2008 році призваний на службу в ЗСУ.

Миколу мобілізували 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення росіян в Україну місцевим терцентром. У травні 2022 року зарахований до особового складу 14-ї ОМБР. Служив стрільцем-зенітником ракетного взводу 2-го стрілецького батальйону в/ч А 1008.

Захисник загинув 25 червня 2023 року під час ворожого обстрілу, виконуючи бойове завдання щодо захисту незалежності України в районі населеного пункту Степова Новоселівка. Куп’янського району, Харківської області

Онищук Сергій (?? -12.06.2023)

Сергій Онищук народився у Рівному, здобув фах товарознавця у кооперативному коледжі, але за спеціальністю не працював. Натомість знайшов своє покликання у будівництві.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення допомагав евакуйовувати людей з найгарячіших точок.

. Покликали його стати на захист країни вже у січні 2023-го. Проходив навчання на полігоні в Закарпатті, а згодом їх передислокували у Запорізькому напрямі.

Добрий, компанійський, жертовний Сергій завжди допомагав людям. Був альтруїстом у багатьох питаннях, а для інших нічого не шкодував. А ще дуже любив спідвей, не пропускав жодного змагання, яке проходило у Рівному.

Найбільшою цінністю його життя були двоє синів та четверо онуків – наймолодшим двійняткам заледве виповнився рік. Дбав про дружину та старенького батька…

Та на жаль, 12 червня 2023 року під час ведення наступальних дій в районі села Мала Токмачка Запорізької області внаслідок артилерійського обстрілу 56-річний сержант Сергій Онищук загинув.

Прощання із Героєм відбулося 9 липня, об 11.00 на майдані Незалежності. Поховали його на кладовищі “Нове”..

Публікації про Онищука С..

Розповідає син Героя Михайло.

“Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми разом із церквою допомагали евакуйовувати людей з найгарячіших точок.

Костюк Олег Станіславович (15.11.1976 – 30.06.2023)

Народився Олег Костюк у м.Сарни. Проживав по вул. Широка, 36, пізніше по вул. Торфова. З першого по дев’ятий клас навчався в Сарненській ЗОШ №2 (нині ліцей №2). Відвідував додаткові заняття з мистецтва, мав хист до малювання. Також, Олегу подобалося грати на музичних інструментах. З 1991р. по 1993 роки навчався у Сарненському ВПУ№22, за професію механізатор меліоративних робіт, муляр. Протягом навчання в училищі, показав себе здібним, працьовитим учнем. Особливо цікавився технікою. Мав хороші організаторські здібності. Був товариський, вимогливий до себе. Займався спортом, неодноразово приймав участь у районних змаганнях.

В 1994 році був призваний на строкову військову службу в армію. Службу проходив в м. Євпаторія (Автономна Республіка Крим) в/ч А1767. Демобілізувався 17 червня 1996 року. Після служби в армії працював будівельником, каменярем, займався ремонтними роботами будинків та квартир. Деякий час був приватним підприємцем.

25 лютого 2022 року, на початку повномасштабного вторгнення, долучився до війська, як доброволець. Спочатку його направили в місто Дубно, де він прослужив, приблизно півтора місяці. Пізніше, неподалік Рівного, брав участь у спорудженні бліндажів.… Читати далі

Бортнік Олександр Сергійович(15.02.1983 – 02.07.2023)

Народився Олександр у м.Сарни та був першою дитиною у сім’ї Сергія Миколайовича та Раїси Омелянівни. Пізніше, у Бортніків народилася ще донька. Олександр, закінчивши 9 класів Сарненської ЗОШ №2 (нині ліцей №2), продовжив навчання у ВПУ№22 за фахом «автомеханік».

Під час навчання в училищі почав активно займатися спортом – баскетболом та текван-до (мав коричневий пояс), любив плавання. По закінченню училища, продовжив заочно здобувати знання у Національному університеті водного господарства та природокористування за фахом «інженер-механік автомобільного транспорту». З 2002 по 2004 роки проходив строкову віськову службу у складі внутрішніх військ у м.Сімферопіль (АР Крим). По тому, деякий час працював водієм у приватних підприємців Про себе іноді говорив: «Я народився, щоб жити й померти за Україну…». Національно-патріотичні погляди відстоював на Майдані.

. Захищав територіальну цілісність України з 2014 року – два рази проходив контракту службу в АТО/ООС за що був нагороджений грамотами та відзнаками за сумлінну службу.

З початком повномасштабного вторгнення, ще 25 лютого 2022 року пішов добровольцем захищати країну. Спочатку служив у 130-му окремому розвідувальному батальйоні м.Дубно.… Читати далі

Олішевко Анатолій Володимирович,позивний «Лєший» (28.03.1971-06.02.2023)

Народився Анатолій у с.Кричильськ. У 1988 році закінчив місцеву десятирічку. В дитинстві, як і більшість хлопчаків цікавився футболом. Після школи продовжив навчання у Сарненському СПТУ №21 (нині ДПТНЗ «Сарненський аграрний ліцей»). З 1988 по1990 роки проходив службу в армії, де мав звання сержант. Пізніше одружився та проживав у м.Сарни. З дружиною виховували трьох синів. Працював водієм регулярних пасажирських перевезень Сарни-Київ. Останні роки до війни працював водієм-далекобійником.

З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем 01 березня 2022 року. Служив у 14-у Рівненському стрілецькому батальйоні «Полісся», сержантом радіо телефоністом військової частини А7098. Мав позивний «Лєший». В цей час сумлінно виконував свої військові обов’язки за що був відзначений грамотою міського голови.

З 6 лютого група з Анатолієм Володимировичем зникла – це був останній день, коли він спілкувався з родиною.

Протягом цього часу він вважався безвісти зниклим. На жаль, дива не сталось… 51-річний воїн загинув 6 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання у м.Бахмут, Донецької області.

У Героя залишилися дружина та три сини. Похований на Алеї Героїв у м.Сарни.… Читати далі

Кирильчук Любомир Іванович (11.11.1986-30.06.23)

Любомир Кирильчук народився 11 листопада 1986 року в селі Богданівка колишнього Корецького району. Тут закінчив школу. Опісля головним завданням Любомира стала допомога батькам. Наймолодший син із багатодітної родини взяв на себе турботи по господарству, став опорою та підтримкою для мами.

Надзвичайно добрий, чуйний, чутливий до чужих переживань Любомир не встиг одружитися та народити дітей. Багато часу присвятив турботі за батьківським домом, адже здоров’я мами вже далеко не те…

Він не служив у армії. Але коли у грудні минулого року отримав повістку, не став ховатися. Служив на Рівненщині та Волині. Проходиввишкіл у Франції.

Використати на практиці усі свої вміння Любомир мав нагоду на самісінькому нулі.

36-річний солдат Любомир Кирильчук загинув 30 червня 2023 року від осколкового поранення, яке отримав під час мінометного обстрілу в районі селища Ямпіль на Донеччині.

В Героя залишилася мати, сестра та старший брат.

Прощання із Героєм відбулося 5 липня, о 10.00 на майдані Незалежності у Рівному. Поховали його на кладовищі “Нове”.

Романчук Олексій Олександрович (???1978- 03.12.2022)

Олексій Романчук народився у Якутії в місті Нерюнгрі. Саме там на той час працювали батьки. У Якутії Олексій закінчив школу, вищу освіту здобував вже у Рівному — навчався у МЕГУ ім. С. Дем’янчука.

Від 2014 року, коли почалися перші прояви російського вторгнення, був готовий стати на захист країни. У 2015-пішов у військкомат, щоб записатися добровольцем. Отримав відмову.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Олексій почав займатися волонтерською діяльністю, а вже 21 березня його запросили до військкомату.

Цілеспрямований, активний, надзвичайно комунікабельний Олексій легко і швидко знаходив спільну мову з людьми. Тож спершу допомагав на місці з ремонтом техніки, але врешті вирішив перевестися у бойову бригаду.

Рідних Олексій завжди оберігав, захищав від усіх негараздів — батьки до останнього не знали, що син знаходиться у зоні активних бойових дій, бо ж він не хотів, щоб вони зайвий раз хвилювалися.

І лише кохана та сестра тримали руку максимально на пульсі ситуації, аби допомогти у разі потреби..

Олексій дуже любив подорожувати, рибалити та читати. Саме книги просив передавати рідних у посилках.… Читати далі