Рівненський район – Сторінка 27 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Зубчик Сергій Миколайович (17.05.1986 – 08.07.2022)

.
Зубчик Сергій Миколайович народився 17 травня 1986 року в селі Орлівка Березнівського району Рівненської області. У 2000 році закінчив 8 класів в Орлівській ЗОШ. У 2002 році закінчив 11 класів – Тишицька ЗОШ.
Сергій закінчив курси автослюсарів і пішов в армію. Строкову служу проходив в місті Одесі в прикордонних військах.
До війни Сергій Зубчик був професійним кінологом. З 2014 року він служив в АТО, отримав від Президента України нагороду «За мужність».
Сержант Сергій служив командиром інженерно-саперного відділення ВЧ А 1275. Головний сержант-командир інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу Сергій Зубчик загинув 08 липня в боях поблизу міста Авдіївка Донецької області. Без сина залишилася мати, а без тата – син та донька. Похоронений військовий на сільському кладовищі.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі указом президента №175/2022 ЗУБЧИКА Сергія Миколайовича — сержанта нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня;

указом президента №580/2022 ЗУБЧИКА Сергія Миколайовича — старшого сержанта нагороджено орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно)
… Читати далі

Шельчук Сергій Йосипович (14.07.1975-24.07.2022)

Шельчук Сергій Йосипович народився 14 липня 1975 року у селі Тишиця Березнівського району Рівненської області. Після закінчення 8 класу Тишицької ЗОШ навчався у Мирогощанському радгоспі-технікумі за спеціальністю рибальство. Після служби в армії у 90-х роках одружився. За спеціальністю не працював. До війни працював на сезонних роботах.

Відразу після вторгнення росіїї в Україну, 26 лютого Сергій був зарахований до ЗСУ. Декілька місяців перебував на бойовому злагодженні у Володимир-Волинську. Із липня місяця перебував на передовій. Працював оператором NLAW.

Захищаючи Україну, Сергій Шельчук загинув 24 липня 2022 року поблизу населеного пункту Берестове Донецької області.

Воїна поховали в рідному селі Тишиця. У Сергія Шельчука залишилися батьки, дружина, діти

Власюк Марія (Марічка) Юріївна (11.08.1994-24. 05.2022)

Марія Власюк народилася 11 серпня 1994 року в селі Бистричі Березнівського району Рівненської області. У 2012 році закінчила школу і вступила до Рівненського базового медичного коледжу. Закінчивши коледж, Марія Власюк працювала в міській лікарні Рівного рентген-лаборантом на комп’ютерній томографії. Дівчина з дитинства мріяла не тільки стати медиком,а й пов’язати майбутню професію з військовою службою. В період навчання брала участь у мітингах, ходила на вишкіл в УНА-УНСО.

У 2017 році отримавши військовий квиток пішла працювати за контрактом у 80-у окрему десантно-штурмову бригаду.

У листопаді 2017 року її відправили на курси молодого бійця в навчальний центр «Десна», де вона 2,5 місяця оволодівала військовою наукою. Після курсу молодого бійця Марію призначили на посаду фельдшера приймально-сортувального відділення. Далі — перевели на посаду фельдшера евакуаційного відділення. А потім були військові курси у Литві. У жовтні 2018 році знайшлася вакансія військового медика на Донецький напрямок.

Перша ротація на сході тривала впродовж семи місяців: Маріуполь, Бердянськ, Новоазовськ, Широкине. У парі з водієм забирали поранених на передовій та швидко везли у госпіталь.… Читати далі

Снаговський Віктор Валерійович (26.10.1974-05.08.2022)

Снаговський Віктор Валерійович народився 26 жовтня 1974 року.

Був учасником АТО у 2015-2016 роках, перебував на передовій лінії оборони кордонів України.

24 лютого 2022 року, в перший день російсько-української війни, Віктор Валерійович добровільно вступив в ряди територіальної оборони, а вже наприкінці травня він знову повертається на Схід, де бере безпосередню участь у воєнних діях.

Загинув Віктор 5 серпня під час виконання бойового завдання в районі міста Соледар Донецької області.

10 серпня Гощанська громада попрощалась із загиблим захисником України Віктором Снаговським.

У нього залишились двоє дітей, матір, брати.… Читати далі

Козлишин Тарас Миколайович (псевдонім “Караєв”) (24.05.1980 -25.02.2022)

Козлишин Тарас Миколайович народився 24 травня 1980 р. у м. Рівне. Навчався у ЗОШ № 23, потім – у Рівненському ліцеї-інтернаті. З 1997 до 2002 навчався у Рівненському інституті слов’янознавства Київського славістичного університету на факультеті міжнародних відносин за спеціальністю «Міжнародне країнознавство».

У 2002 р. вступив у Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка на факультет «Міжнародні відносини». Певний час працював у Національній службі посередництва та примирення.
З 2004 р. продовжує навчання в Німеччині у Вюрцбурзькому університеті Юліуса Максиміліана.
Учасник мітингів на підтримку Помаранчевої революції у Брюсселі.
У 2007 р. повертається в Україну – працює в сімейному бізнесі.
Активний учасник Майдану та автомайдану.
Після російської анексії займається волонтерською діяльністю, активний учасник політичних акцій.
У 2015 р. проходить вишкіл у Добровольчому батальйоні ОУН. Приймає участь у бойових діях в складі батальйону як рядовий, стрілець, кулеметник, розвідник. Тричі отримує поранення.
З грудня 2015 р. – командир резервної сотні «ОУН-Прикарпаття», керівник навчального вишколу. З серпня 2016 р. – заступник голови проводу добровольчого руху ОУН з політичних питань.… Читати далі

Поліщук Едуард Миколайович ( ?1989-27.07.2022)

Едуард Поліщук народився у Рівному. Навчався у 22 та 20 місцевих школах, а після 9 класу вступив у Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж. Працював у сфері комп’ютерних технологій.

Потяг до електроніки та комп’ютерних технологій підштовхнув до розвитку, вирішив продовжити навчання й здобути вищу освіту за спеціальністю «Кібернетика». Проте, настала війна…

Едуард Поліщук в перші дні повномасштабного російського вторгнення пішов добровольцем у військкомат, а вже 6 травня його мобілізували до Збройних Сил України.

Йому назавжди 33. 27 липня рівнянин, старший солдат Едуард Поліщук загинув, захищаючи нескорений та багатостраждальний Харків.

Поховали його на кладовищі «Нове».

Захищаючи Харків загинув рівнянин Едуард Поліщук

Він пішов на війну, аби захистити власного сина, а виявилось знайшов своє покликання. Та ворог не дозволив реалізувати так багато задуманого…

Едуард Поліщук народився у Рівному. Навчався у 22 та 20 місцевих школах, а після 9 класу вступив у Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж.

«Він обрав спеціальність, яка пов’язана із комп’ютерами. Адже це завжди йому подобалось. Він взагалі технік – електроніка, електрика, все це було йому цікаво.

Гупалюк Сергій Васильович (07.03.1979-14.03.2022)

Гупалюк Сергій народився 7-го березня 1979 року. Житель села Франівка Гощанської громади Рівненського району.

У 1994 році закінчив загальноосвітню школу села Франівка і вступив у Корецьку автомобільну школу, де отримав посвідчення водія та посвідчення тракториста-машиніста.

У 1999 році отримав спеціальність автослюсаря у Рівненському облавтонаучкомбінаті. З 2000 року навчався в Рівненському ПТУ-10 і отримав розряд електрозварювальника.

У 2007 році здобув освіту юриста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

Останнє місце роботи ТОВ «Рівненська дистрибуційна компанія».

Сергій пішов добровольцем і був мобілізований солдатом-кулеметником 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об’єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня 2022 року.

Похований 16 березня 2022 року в селі Франівці Гощанської громади.

У Сергія залишилося троє дітей: двоє синочків (7 і 8 років) та доросла дочка (20 років).

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року № 255/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдата Гупалюка Сергія Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Довгополюк Леонід Васильович (01.11.1962-06.03.2022)

Довгополюк Леонід народився 1 листопада 1962 року в селі Федорівка Рівненського району (до 2021 р. – Гощанського району).

Після закінчення середньої школи пройшов навчання в Корецькій автомобільній школі, де отримав посвідчення водія. Розпочав свою трудову діяльність у Федорівському колгоспі «Більшовик», а після перейменування «Нива». Працював механіком, водієм. Звідси відправився на строкову службу в армію.

Після повернення в рідне село створив сім’ю. Деякий час працював водієм-«далекобійником» у Клевані, а згодом – у приватного підприємця.

В 2015 р. добровольцем пішов на війну, перебував у зоні проведення АТО на Донеччині, де ремонтував військову техніку. Згодом підписав контракт і до 27 грудня 2021 року захищав східні кордони нашої держави.

Коли 24 лютого 2022 року росія здійснила широкомасштабний наступ на Україну, Леонід Васильович одразу вирішив, що повертається на службу.

Загинув 6 березня 2022 року під час бою з російськими окупантами.

10 березня 2022 року Гощанська громада попрощалася з Героєм Леонідом Довгополюком.

Указом Президента України від 16 березня 2022 року № 140/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшого солдата Довгополюка Леоніда Васильовича нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Новак Олександр Іванович (26.09.1979-21.03.2022)

Новак Олександр народився 26 вересня 1979 року в селі Малий Мидськ на Костопільщині. Він був єдиним сином у сім’ї.

З 1985 році Олександр навчався у Маломидській загальноосвітній школі, у 1994 році закінчив 9 класів. Згодом навчався в Костопільському ДОСААФІ на тракториста. До війни працював трактористом у місцевому сільськогосподарському підприємстві.Односельчани згадують його як добру, хорошу, працелюбну людину.

1 березня 2000 року був звільнений з роботи в КСП ім. Щорса у зв’язку з реформуванням КСП у СВК «Серпанок».

Олександр Іванович Новак , був мобілізований 2015р. Проходив військову службу за контрактом у ЗСУ з 2017 р.

Загинув 21 березня 2022 року. Його вбивці – російські окупанти, які вчинили масовий артилерійський обстріл поблизу міста Попасна Луганської області.

У захисника залишилися матір, дружина, дві доньки.

Поховали Героя у рідному селі, де народився, проживав і працював – у Малому Мидську. Чин похорону був звершений в Олександро-Невському храмі міста Костопіль.

Нагороджкений орденом «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3].

Супрун Михайло Васильович (23.10.1981–11.03.2022)

Супрун Михайло народився 23 жовтня 1981 року в с. Здовбиця на Здолбунівщині. За професією чоловік — механік, але працював столяром. Проживав у Квасилові, вибув з смт Квасилів у 2018 р. З початком війни волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей. З середини березня Михайла вважали зниклим безвісти. Михайло Супрун був розстріляний 11 березня біля села Мирча, біля Бородянки на Київщині. Його автомобіль та тіло були спалені. Місцеві жителі поховали останки тіла Михайла на околиці с. Мирча на Київщині.

Михайло Супрун був парафіянином церкви “Зоря спасіння” у Квасилові. Саме тут відбулося прощання. Поховали Михайла у селі Здовбиця.

У Михайла залишилися семеро дітей віком від двох до 15 років та дружина Оксана.… Читати далі