Рівненський район

Руслан Баламутов народився у Рівному. Навчався у ЗОШ число 6. Вступив до сільськогосподарського технікуму на спеціальність “Будівельна справа”. По закінченню навчання працював у різних організаціях, їздив на роботу в столицю, а останнім часом працював сантехніком у компанії “Реноме”.

Надзвичайно добрий, чуйний, готовий допомогти іншим, Руслан болісно сприйняв початок війни, проте рідним про це нічого не сказав.

Та понад усе любив життя та свою сім’ю: разом із дружиною виховували двох синів — 12 і 9 років.“

Одразу після повномасштабного вторгнення пішов у військкомат. Проте звідти до нього зателефонували лише у липні.

2 квітня 2023 року близько другої години дня 40-річний старший солдат Руслан Баламутов вийшов на відеозв’язок із рідними,

Старший сержант Руслан Баламутов загинув 3 квітня 2023 року поблизу Кремінної, що на Луганщині, під час виконання бойового завдання. У нього залишилася дружина та двоє синів — дев’яти та дванадцяти років.

Прощання із Героєм відбулося 7 квітня, о 12.00 на майдані Незалежності.

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

… Читати далі

Химич Андрій Вячеславович народився 22 травня 1985 року в селі Чудницяі. Зростав веселим і дужим хлопцем, змалку полюбивши сільське господарство. Після закінчення Воскодавської ЗОШ І-ІІІ ст. вступив до Корецького ВПУ №24, де здобув професію електрика.  Після того сповнений сил і енергії юнак був мобілізований на строкову військову службу у 169-й навчальний центр «Десна».  Повернувшись додому, працював на різних підприємствах і посадах. Згодом одружився і проживав у рідному селі. 2014 року, коли почалася антитерористична операція,  Андрія мобілізували і він захищав цілісність  України на Сході в складі однієї із десантно-штурмових бригад. Тривало це понад рік. Після цього змужнілий, досвідчений чоловік повернувся додому. Жив Андрій звичним життям. . Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, не вагаючись, 12 березня пішов захищати цілісність держави. Воював на східних рубежах у складі 115 окремої механізованої бригади у розвідувальній роті.  Але 23 квітня 2022 року все змінилося назавжди. Під час бою, закривши собою молодого побратима, Андрій отримав поранення, яке виявилося несумісним із життям. Сталося це в місті Лисичанську Луганської області.… Читати далі

Грищенко Вадим Леонідович народився 25 травня 1983 року в м. Житомирі. Закінчив одну з місцевих шкіл. Рано почав працювати, всіляко намагаючись допомогти родині. 2002 року одружився із гощанкою Іриною, тодішньою студенткою агроекологічного університету, після чого переїхав до Гощі, яка стала для чоловіка другою домівкою. У липні 2003 року в подружжя народилася донька Вероніка. Вадим був люблячим батьком, хорошим чоловіком. Сім’я для нього завжди була на першому місці. Також був вправним кулінаром, хорошим господарем, майстерно справляючись із будь-якою роботою. Тривалий час займався підприємницькою діяльністю, працюючи на ринку, часто їздив на роботу в Київ, Польщу. Надзвичайно любив подорожувати, читати книги, рибалити.

У липні 2022 року Вадима призвали на військову службу. Не вагаючись, чоловік вирушив до Житомира, а звідти – на навчання до Англії. Після повернення, 24 серпня, був зарахований до особового складу військової частини А1126, що розташована в смт Гвардійське. Звання – старший стрілець 9 парашутно- десантної роти 3 парашутно- десантного батальйону.

Старший солдат 3-го парашутно-десантного батальйону Вадим Вадим Грищенко загинув 25 жовтня в районі села Новосадове Краматорського району Донецької області.… Читати далі

Осадчук Петро Михайлович народився 31 жовтня 1995 року   в Харкові. Після аварії на ЧАЕС , молода сім’я  змушена була виїхати в Молдову . Зголом мама .повернулась на Батьківщину до рідної хати – у Воскодави..Петро навчався у Воскодавській ЗОШ І-ІІІ ст  Після закінчення школи юнак вступив до Соснівського професійного ліцею, де здобув професію маляра-штукатура. Працював полірувальником-шліфувальником виробів із природного каменю у місцевого підприємця, де з виготовлялися пам’ятники.

. В армії не служив. У молодого кароокого хлопця була наречена Ельвіра, з якою він мріяв одружитись, побудувати великий будинок на ділянці, де вже посадив із двадцять  плодових дерев. Але не склалось….

10 серпня 2022 року Петро як справжній патріот своєї країни пішов добровольцем  охороняти державні кордони від ворога.

9 січня під час виконання бойового завдання кулеметник Державної прикордонної служби України отримав несумісні з життям поранення у Соледарі Донецької області. Йому було лише 28.

Похоронений герой у селі Воскодави.

… Читати далі

Степанюк Іван Миколайович народився 17 січня 1976 року в селі Річиця. Іван був третьою дитиною у сім’ї. Синів мама ростила сама.

1983 року хлопець пішов до першого класу Річицької школи. Після закінчення школи, здобув омріяну професію тракториста в Корецькому СПТУ-24. Досягнувши повноліття, Іван став до лав армії. Згодом повернувся до рідного села і  працював у місцевому колгоспі «Червоний партизан», а потім – різноробочим у с. Любомирці.

2 березня 2022 року він добровольцем став на захист Батьківщини. Був розвідником-мінером групи спеціальної розвідки Збройних сил України у складі підрозділу морської піхоти. Зранку 6 січня ще вітав друзів і знайомих із прийдешнім святом Різдва, а вже ввечері всю Річицю облетіла страшна звістка: не стало Ваника (так називали його в селі). Герой загинув, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Кузьмине Сєверодонецького району. Вдома залишилась самотньою старенька матуся.

Поховали Героя на місцевому кладовищі в Річиці з усіма почестями.

Публікації про Степанюка І.

Гощанська громада провела в останню дорогу Івана Степанюка.

«Іван Степанюк із тих чоловіків, про яких кажуть, що вони із «золотими» руками.… Читати далі

Твердюк Борис Миколайович народився 2 червня 1968 року в с. Воскодави. Після закінчення місцевої школи здобув професію слюсаря в Рівненському училищі № 10. Далі була строкова служба в ЗСУ, яку проходив в Угорщині за спеціальністю радіоперехоплення і пеленгування радіотелефонної передачі.

Після повернення додому працював на заводі «РівнеАзот», згодом на Гощанському маслозаводі. Дуже любив збирати гриби, грати у футбол, був членом команди «Горинь». Після одруження переїхав жити в місто Рівне. У молодого подружжя народився син Микола. Згодом Борис став майстром із ремонтних робіт. . Коли почалася війна, Бориса мобілізували 15 березня 2022 року. Після підготовки на військовому полігоні, Борис Миколайович був зарахований в особовий склад 68 окремої єгерської бригади. І вже влітку боронив цілісність України на Сході.

24 січня 2023 року. відбувся сильний бій з ворогом. Борис Твердюк загинув поблизу с. Павлівка Донецької області.

Похоронений герой у с. Воскодави за всіма почестями.

Публікації про Твердюка Б.

На Гощанщині попрощалися із Захисником Борисом Твердюком

Прощання з Героєм відбулося в Рівному, згодом кортеж з тілом загиблого прибув на площу Героїв Майдану в Гощу.… Читати далі

Михайло Іванович Лазуцький народився 21 листопада 1971 р. у місті Костополі. Із 1978 по 1986 рр. навчався в загальноосвітній школі № 4. У 1986 – 1988рр. навчався в загальноосвітній школі № 6.

Протягом  1986 – 1989 років  займався у секції вільної боротьби у спортивній школі, нині (ДЮСШ ). Призваний на строкову службу в армії (1989 – 1991рр. Служив  у прикордонних військах на території Грузії .

Одружився у 1992 р. У 1993 р., дружина Алла народила йому доньку Ілону. Трудився в Костопільському склозаводі з 1992 – 1996рр . Маючи дуже веселу вдачу , завжди був душею компанії.

Останні 20 років разом з дружиною , з якою прожив 30 років, були за кордоном, де він працював будівельником. Коли народився онук Устим, повернулися додому, Михайло не міг натішитися внучком .

Коли розпочалася широкомасштабна війна, добровільно пішов, 25 лютого 2022р., .у Костопільську територіальну оборону, щоб захистити дітей та онуків від російського ворога. Після чого був призваний 2 – м відділом Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Рівненської області до роти охорони.… Читати далі