Щербан Раїса – Page 2 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Нікітчук Сергій Леонідович, позивний «Снайпер» (18.09.1980 – 03.01.2025)

Сергій Нікітчук народився у багатодітній сім’ї в мікрорайоні Дослідна станція м. Сарни, там і проживав. Навчався у Сарненському ліцеї № 1 ім. Т.Г. Шевченка. Під час навчання в школі відвідував секцію з боксу. Також залюбки допомагати батькам по-господарству. Спеціальність «лозоплетіння» Сергій здобув у Сарненському ВПУ-22.

Після закінчення училища, довгий період їздив на заробітки на різні будови, як в Україні так і за кордон. Згодом одружився, з дружиною виховували доньку та сина. Деякий час працював оператором котельні у Сарненському ліцеї № 1 ім.Т.Г.Шевченка. До мобілізації працював різноробочим на пилорамі в Сарненському лісгоспі. Колеги згадують його порядним, відповідальним і дружелюбним. У вільний від роботи час любив тихе полювання та рибалку.

28 травня 2024 року Сергій був мобілізований до лав ЗСУ, де проходив службу в 47 окремій механізованій бригаді «Маґура». Спочатку відточував бойові навички на полігоні м. Кривий Ріг, а далі разом з іншими захисниками був відправили на Курський напрямок. «Снайпер», такий позивний мав Сергій, був командиром бойової машини-командира 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А 4699, ВОС-121144А/182.… Читати далі

Ступницький Олександр Олександрович, позивний «Фізрук» (02.08.1992-19.07.2025)

Олександр Ступницький народився 2 серпня 1992 року у місті Костопіль Рівненської області. У 1999–2009 роках навчався у Костопільський загальноосвітній школі № 3. З дитинства був активним, цілеспрямованим, наполегливим. Паралельно закінчив Костопільську дитячу школу мистецтв по класу труби, мав музичні здібності.

У 2009 році вступив до Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка. 27 червня 2013 року отримав диплом бакалавра за спеціальністю фізичне виховання, спорт і здоров’я людини, біологія.

З 1 вересня 2013 року продовжив навчання на заочній формі у Рівненському державному гуманітарному університеті, де здобув диплом спеціаліста.

У цей період Олександр уже працював учителем фізичної культури та спорту у Костопільській ЗОШ № 5. Свою професію він щиро любив. Діти поважали його й тягнулися до нього. У школі він вів гуртки з баскетболу та волейболу, разом зі своїми учнями брав активну участь у спортивних змаганнях, виховував не лише фізично сильних, а й чесних, згуртованих дітей.

З 13 травня 2015 року по 13 травня 2016 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України у місті Київ.… Читати далі

Боровник Павло Русланович (25.07.1997- 06.10.2025)

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

Люклянчук Андрій (03.05.1982-23.12.2025)

Люклянчук Андрій народився 3 травня 1982 року у Рівному. Навчався в 11-й школі, згодом здобув вищу освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування.

Під час навчання в університеті проходив підготовку на військовій кафедрі. Згодом працював менеджером з продажу автомобілів, пізніше був приватним підприємцем. У березні 2025 року Андрія Люклянчука мобілізували до лав Збройних Сил України.

«На початку повномасштабного вторгнення Андрій добровільно пішов до Територіального центру комплектування – його не взяли, тому що не було достатнього досвіду. Вже цьогоріч під час служби він розповідав, що знайшов себе у війську. І навіть після закінчення війни хотів залишитися у Збройних Силах», – зазначив брат Захисника.

Рідні та друзі запам’ятали Андрія товариською й щирою людиною, справжньою душею компанії.

У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, батьки та брат.

На жаль, 43-річний лейтенант Андрій Люклянчук загинув 15 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області.

Прощання з Андрієм Люклянчуком відбулося у вівторок, 23 грудня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу провели у Свято-Покровському кафедральному соборі.… Читати далі

Хмель Тарас Анатолійович (04.02.1977-28.07.2025)

Тарас Анатолійович Хмель народився 4 лютого1977 року в селі Порозове Рівненського району Рівненської області.

Спершу навчався в Колоденському ліцеї, згодом родина переїхала і Тарас продовжив навчання у селі Тайкури.

10-11 класи закінчував в Колоденському ліцеї. Після школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, де здобував фах на механічній кафедрі.

Строкову службу проходив у Президентському полку Національної Гвардії України. Після повернення додому створив сім’ю: одружився з Наталією, разом виховували двох донечок.

Був добрим, чесним і справедливим. Ніколи не мирився з несправедливістю, відстоював правду – як для себе, так і для інших. У будь-якій ситуації залишався прямим, рішучим і відповідальним.

Більшу частину життя присвятив будівництву. Їздив на заробітки. Тараса знали і поважали як працьовитого та надійного чоловіка. Навіть жартували: “Синій ніс, червоні очі – то Хмеля ідуть робочі”.

З початку повномаштабного вторгнення Тарас не залишався осторонь – став на захист рідної землі, спершу допомагав на блокпостах, а вже з березня 2022 року був мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Попри наявну інвалідність і вмовляння рідних залишитись дома, Тарас пішов на передову свідомо.… Читати далі

Воронов Андрій Миколайович (10.07.1974 – 12.03.2025)

Народився Андрій 10 липня 1974 року у місті Сарни, де прожив більшу частину свого життя. По закінченні ЗОШ № 4 (нині ліцей), здобував спеціальність інженера-механіка у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування. Після закінчення навчання повернувся у рідне місто й спільно із друзями заснував підприємство по виготовленню меблів з натуральної деревини.

Згодом таку ж справу відкрив у місті Кропивницькому, де мешкав останні кілька років та був власником підприємства з виготовлення меблів із натурального дерева. Його оптимізм, комунікабельність і готовність завжди прийти на допомогу стали рисами, які запам’ятаються всім, хто його знав.

З початком повномасштабного вторгнення, у травні 2022 року, попри хворобу, він приєднався до лав ЗСУ. Андрій пішов добровольцем до військової частини А 1736. В листопаді 2024 року підписав контракт та став бійцем 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Відданість, сила духу та незламність Андрія вражали навіть побратимів, адже він був водієм важко колісної техніки, забезпечуючи безперебійне постачання артилерійських боєприпасів поблизу населеного пункту Вовчанськ, Харківської області. В умовах постійної небезпеки та складних бойових завдань він ніколи не залишав свій пост, розуміючи, наскільки важливою є його робота для побратимів.… Читати далі

Гладун Володимир Олександрович (30.08.1974-21.07.2024)

Гладун Володимир Олександрович народився у місті Радивилів 30 серпня 1974 року. Протягом багатьох років сумлінно та добросовісно трудився електромонтером у місцевому відділенні «Укртелекому». На військову службу призваний за мобілізацією 13 травня 2024 року Золочівським РТЦК та СП Львівської області. Служив стрільцем десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти.

З 21 липня 2024 року Володимир вважався зниклим безвісти. Після проведення ДНК-ідентифікації підтверджено його загибель внаслідок артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.

До рідного Радивилова на щиті Володимир повернувся 15 листопада 2025

Поховали Володимира Гладуна на кладовищі в Радивилові.

Черех Іван Володимирович (09.10.1996-10.11.2025)

Народився ІВАН ЧЕРЕХ 09 жовтня 1996 року у селі Миколаївка, яке входило до складу колищнього Млинівського району. Як і всі сільські діти, хлопець змалечку із братом Романом допомагали батькам працювати по господарству. Трудилася родина Черехів на 15 гектарах землі: садили картоплю, сіяли зернові, вирощували полуницю, малину. Одне слово, робили не покладаючи рук. Іван вибрав професію кухаря та деякий час працював у закладах громадського харчування, а згодом заробляв на життя на підробітках у Києві. Разом із дружиною, млинівчанкою Христиною молоді люди будували своє майбутнє, купили дім у селі Дубрівка Привільненської територіальної громади.

Повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну перервало мирне життя багатьох українських родин. Доєднався до лав Збройних сил України й ІВАН ЧЕРЕХ. Довелося пережити на війні чимало: тяжке поранення, далі – операція, лікування.

10 листопада 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Мирне Покровського району Донецької області ВОЇН загинув унаслідок мінно-вибухової травми, несумісної з життям.

Щирий, добрий, надзвичайно трудолюбивий, люблячий, – таким запам’ятають рідні, близькі, друзі, односельчани, побратими мужнього патріота України ІВАНА ВОЛОДИМИРОВИЧА ЧЕРЕХА.… Читати далі

Цехмістренко Григорій Віталійович, позивний “Грег” (19.02.1994- 15.01.2023)

Григорій Цехмістренко, “Грег”, народився 19 грудня 1994 р. у місті Рівне у доволі заможній родині. Його батько Віталій Цехмістренко – засновник агрохолдингу “Райз”, доларовий мільйонер, один з 200 найбагатших українців, та народний депутат 3-го й 4-го скликань. Багато років тому родина виїхала до Канади. Григорій отримав канадське громадянство, навчався, будував плани на майбутнє…Навчався в школі № 89 Печерського району міста Києва^[3]. З дитинства вивчав англійську та іспанську мови, грав у шахи, регбі та волейбол, займався тхеквондо, плаванням і сноубордингом, ходив на каное та байдарках.

З 2011 року разом з батьком проживав у Канаді та США. У 2013 році сім’я повернулася до України^[6]. Брав участь у Революції гідності^[7].

З початком російсько-української війни намагався потрапити на фронт, однак батько залишив його без документів у Канаді^[6], де проживав спочатку в місті Кіністіно (провінція Саскачеван), а згодом у селищі Порт-Еліс (провінція Британська Колумбія, Ванкувер). У 2019 році набув канадське громадянство^[7][9].

Навчався на військового медика у військовому університеті на Мальті^[10], проходив курси парамедицини і військові тренінги у Польщі, Данії та США.… Читати далі

Бортнік Вадим Петрович (24.01.1984-14.04.2025)

Бортнік Вадим Петрович народився 24 січня 1984 року в місті Рівне, Рівненської області. Навчався в Рівненській СШ № 8, після закінчення ліцею, отримав спеціальність зварювальника і працював на виробництві за професією. Захоплювався мистецтвом ковальства, створював металеві вироби. Також любив автомобілі, у вільний час своїми руками вдосконалював техніку. Вадим був дуже доброю, чуйною, працелюбною людиною, був готовий прийти на допомогу за першим покликом, кожну справу доводив до кінця.

У 2015 році вступив до лав Збройних сил України, уклавши контракт. Брав участь в АТО/ООС, воював спочатку в Донецькій, потім в Луганській областях у складі 43-ї окремої механізованої бригади (43 ОМБр) навідником «Піонів». Був підвищений до звання сержанта. Згодом Вадима Бортніка перевели до 47-ї окремої інженерної бригади (47 ОІБр).

У 2018 році база 47-ї бригади було передислокована в місто Рубіжне Луганської області, у військову частину в Південному частині міста. Саме тут, в Рубіжному, Вадим і зустрів своє кохання. Він познайомився з Мариною, з першого погляду між ними між ними виникла взаємна симпатія. З кожним днем почуття поглиблювалися і скоро вони побралися.… Читати далі