Щербан Раїса – Page 3 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Стахнюк Петро Петрович (21.01.1978-31.05.2023)

Петро Петрович Стахнюк народився 21 січня 1978 року у селі Бистричі, що на Березнівщині. Навчався у Бистрицькій середній школі, а згодом — у Рівненському кооперативному технікумі. У 1996–1998 роках проходив строкову військову службу. У юнацькі роки захоплювався спортом, особливо волейболом. Згодом почав цікавитися будівельною справою. Завдяки власній наполегливості та цікавості самостійно, користуючись матеріалами з інтернету, опановував нові практичні навички. Був людиною допитливою й щирою, із глибокою повагою до знань. Любив читати, стежив за новинами, завжди прагнув дізнаватися більше про світ навколо.

У мирному житті працював на сезонних роботах. Він виріс у багатодітній родині і завжди був поряд із братами та сестрами, підтримував їх і допомагав у будь-яких справах. Рідні займали в його житті особливе місце, а сам Петро ніколи не опускав рук і не втрачав віри, навіть у найскладніші моменти.
Старший матрос Стахнюк Петро Петрович став на захист України у квітні 2022 року. Спочатку служив у складі мобільної вогненевої групи ППО. У січні 2025 року був переведений на посаду майстра відділення технічного забезпечення, згодом — такелажника такелажного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійського дивізіону.… Читати далі

Гаврилевич Олег Миколайович (10.07.1987-14.03.2025)

Олег Гаврилевич народився 10 липня 1987 року в селі Підбрусинь, що у Повчанській громаді. Після здобуття середньої освіти, навчався в Міжнародному інституті економіки та менеджменту й Українській академії друкарства. Журналістика була його покликанням. Олег Гаврилевич працював у виданнях «Високий Замок», «Наше Дзеркало», «Скриня», «Замок», а також у «1+1 media».

Олег був відкритою та доброю людиною, мав тонке відчуття слова, був щирим у своїх думках та переконаннях. У поетичних збірках «Двадцять п’ята зима», «Благаю в життя…», «Завжди за руку з Ісусом» він передавав свої роздуми про життя, віру та долю людини. У 2024 році Олег Гаврилевич став до лав Збройних сил України. На жаль, його життя обірвалося 14 березня 2025 року у лікарні міста Чернівці.

17 березня 2025 року Олега Гаврилевича поховали в Повчанській громаді.

Демедюк Леонід Валерійович (29.02.1988-09.03.2023)

Демедюк Леонід Валерійович народився 29 лютого 1988 року у селі Сапожин, Корецького району Рівненської області. В 1994 році був прийнятий у перший клас Сапожинської восьмирічної школи, яку закінчив у 2002 році. Після закінчення школи допомагав батькам по господарству. Завжди був стриманий, ввічливий, серед односельчан користувався повагою. Гарно малював, читав багато історичної літератури, займався спортом (футболом). Мріяв вступити до художньої школи. Одружився. Разом з дружиною – Вікторією виховували доньку Аріну.
Батьки: батько Демедюк Валерій, 1953 р.н. та мама Демедюк Світлана , 1962 р.н. працювали у місцевому колективному господарстві.

9 березня 2023 року Леонід призваний в ряди Збройних Сил України, молодий Герой став на захист і оборону незалежності Батьківщини.

1 березня 2025 року 37-річний сержант Леонід Демедюк загинув на Донеччині.

Поховали захисника 7 березня у його рідному селі Сапожині.

Без Леоніда залишилися мати, дружина і донька.

Юзвюк Костянтин Вікторович, позивний “Стамбул” (20.10.2000-18.07.2024)

Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року у Рівному. Молодшу школу закінчив у Гуманітарній гімназії (нині Рівненський ліцей, число 7), навчався у Рівненському ліцеї , число 23.

«Після 10 класу Костя поїхав навчатися у Влодаву у Польщу. Тут чотири роки в коледжі вивчав компʼютерні технології. Вже під час ковіду, повернувся в Україну, лише на екзамени виїжджав, набрав дуже високі бали. Коледж пропонував Кості оплатити навчання в університеті і житло у Влодаві, аби він тільки залишився викладати у них математику. Але він відмовився, навіть за документами не поїхав. Сказав тоді: «Вони хочуть мене перетворити на поляка, я – українець! Нікуди не поїду», – розповідає мама Героя Ольга.

Костя змалечку проявив себе, як справжній патріот України. Під час Євромайдану, хлопець, якому тоді було лише 13 років, активно долучався до революції.

«Він щовечора малював плакати та малюнки, вранці йшов у школу, вчився, звідти йшов на віче на майдан. Тоді намети були прикрашені його малюнками й плакатами. А після – повертався додому, вчив уроки і знову малював.… Читати далі

Матеяш Олександр Володимирович (11.08.1992-28.09.2024)

Олександр Матеяш народився 11 серпня 1992 року в селищі Квасилів. По завершенню школи опанував фах електрогазозварювальника у Квасилівському професійному ліцеї. Працював за фахом на цементно-шиферному заводі.

Отримавши повістку в 2024-му році, прагнучи захистити свою державу та свій народ, без жодних сумнів вступив до лав ЗСУ. Після проходження базової військової підготовки був направлений розвідником до 253-го окремого штурмового батальйону.

Військова служба для нього була не лише обов’язком, а й постійним шляхом розвитку. Олександр наполегливо навчався, удосконалював свої навички, пройшов сержантські курси та мав отримати призначення на посаду сержанта … однак не встиг. Він завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших – завжди йшов першим.

Олександр завжди дбав про побратимів, переживав за них. А ще ніколи не перекидав завдання на інших: завжди сам йшов першим на виконання.

32-річний солдат Олександр Матеяш загинув 28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області.

За відвагу нагороджений відзнакою “Золотий хрест”

Поховали захисника на кладовищі села Здовбиця, Здовбицької територіальної громади

Левчук Василь Олександрович (18.01.1976-18.12.2022)

Левчук Василь Олександрович народився 18 січня 1976 року в м. Костопіль, Рівненської області. Навчався в школі №2, згодом перейшов до загальноосвітньої школи № 1 ім. Т.Г. Шевченка I – III ступенів. Отримав профільну освіту в Рівненському профтехучилищі № 10 за фахом КВПіА.
З дитинства займався спортом, а продовж усього життя захоплювався різьбою по дереву, малюванням. З особливістю цікавився радіоелектронними
приборами. З 1994 – 1996 роки проходив військову службу у в/ч 7237 м. Кам’янець – Подільський, Хмельницької області. Згодом одружився, разом з дружиною виховував донечку. Спроба створити сім’ю видалася невдалою. Почав працювати в ДСНС, м. Рівне. Згодом, у цивільному шлюбі у нього народилися дівчатка – двійнята та синочок.
Мобілізований ще на початку розв’язаної росією війни – 24 березня 2022 року. У цьому ж році влітку у Василя народилася внучка. Проходив службу навідником в 2 аеромобільному батальйоні в/ч А4350.
18 грудня 2022 року Левчук Василь Олександрович загинув, під час ведення бойових дій в районі н.п. Бахмут Донецької області. Сотні земляків прийшли на Майдан Шевченка щоб віддати данину шани і поваги Герою. … Читати далі

Пашкевич Ніна Миколаївна (9.04.1977 – 18.09.2024 )

Ніна Пашкевич народилася у сім’ї вчителів. Закінчила Здолбунівську ЗОШ № 6, а згодом – Харківський державний інститут фізкультури і спорту.

Працювала вчителем фізичної культури в ЗОШ №3, тренером у дитячо-юнацькій спортивній школі. Водночас займалася важкою атлетикою, виховувала майбутніх чемпіонів у спортивній школі «Авангард» м. Рівне. Серед її вихованців була чемпіонка України, переможниця першості в Європі.

Ніна – майстер спорту з важкої атлетики, десятиразова чемпіонка України серед ветеранів, срібна призерка світової першості серед ветеранів. Свого часу займалася була тренером і в Туреччині. Коли повернулася до України, працювала начальником служби охорони в приватній організації.

На початку повномасштабної війни Ніна вступила до добровольчого батальйону «УНСО-Захід». А з липня 2022 року – до лав ЗСУ. Воювала на Донецькому напрямку, була стрільцем-зенітником зенітно-ракетного відділення.

Її життя обірвалося на одному з найнебезпечніших напрямків фронту Донеччини, де тривають важкі бої. Солдат Ніна Пашкевич загинула під час виконання бойового завдання на Донеччині 18 вересня 2024 року. Їй назавжди 47. У Ніни залишилися син та чоловік.

Поховали військову у Здолбунові на місцевому кладовищі (вул.… Читати далі

Крупенко Василь Валерійович (12.01.1981-23.12.2023)

Крупенко Василь Валерійович народився 12 січня 1981 року у селі Дерть колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області у сім’ї колгоспників. Мав велику сім’ю: батька Крупенка Валерія, матір Крупенко Ольгу, та двоє сестер, старшу Любарець (Крупенко) Наталію та меншу сестру – Жуковську (Крупенко) Світлану.

З 1987 по 1996 роки здобував загальну середню освіту у Дертівській ЗОШ. По закінченню школи вступив на навчання у Кременське училище. Навчався за спеціальність «Кухар». Закінчив училище в 1999 році, та надалі проживав у селі.

«Василь був спокійною і сором’язливою людиною, найбільше любив ходити в ліс збирати гриби та на риболовлю, або просто милуватися природою. Він був дуже відданим своєму народу і своїй країні» – згадують рідні та друзі.

3 квітня 2023 року Василь отримав повістку і на наступний день вирушив до ТЦК, щоб приєднатися до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Був направлений для подальшого проходження військової служби в 42-гу окрему механізовану бригаду. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Крупенко Василь воював на Бахмутському напрямку, отримав осколкові поранення під час обстрілу ворожими мінометами.… Читати далі

Масовець Андрій Анатолійович (11.08.1984-03.04.2024)

Масовець Андрій Анатолійович народився 11 серпня 1984 року. Проживав у селі Осницьк колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області.

Герой мав маму – Тетяну, батька – Анатолія, сестру – Валентину та брата – Олексія. Не був одружений.

Андрій навчався в Осницькій загальгоосвітній школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1999 році. Після закінчення школи хлопець вступив до Рокитнівського професійно-технічного училища, де здобув кваліфікацію «Маляр, пічник, штукатур». Пізніше у 2003 році вступив до Здолбунівського професійного ліцею залізничного транспорту, а у 2004 році, закінчивши навчання, здобув професію «Помічник машиніста тепловоза». У 2006 році проходив підвищення кваліфікації у Технічній школі Львівської залізниці за професією «Машиніст тепловоза».

В мирний час у цивільному житті працював на Томашгородському щебеневому заводі. Андрій настільки любив свою професію, що це й було його хоббі.

Андрію були притаманні дуже хороші людські якості: доброта, працелюбність, людяність, мужність, хоробрість, дружелюбність, надійність, уміння підтримати та допомогти.

Отримавши повідомлення про мобілізацію на військову службу, одразу став на захист Держави. Герой служив у 81-ій бригаді десантно-штурмових військ, мав військове звання солдат, стрілець.… Читати далі

Улянчук Анатолій Володимирович (15.07.1979-20.12.2023)

Улянчук Анатолій Володимирович народився 15.07.1979 року у місті Костополі. Навчався в школі №6. Проходив строкову службу у Збройних Силах України. Потім працював робітником на різних підприємствах. Анатолія призвали на військову службу 14 вересня 2022 року. Служив на передовій стрільцем-помічником 3 механізованого батальйону. За період служби він побував у багатьох гарячих точках, де виявив мужність і сміливість.
28.09.2022 р. брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією росії, проти України, перебуваючи в н. п. Моначинівка, н.п. Дворічна, н.п. Шевченкове, Синьківка, Харківської області, н.п. Кам’янка, н.п.Куп’янськ, н.п. Петропавлівка, н.п. Краматорськ, н.п. Соледар, та інші, Донецької області. 27 травня 2023 року отримав поранення в кисть лівої руки та грудної клітки.
Було нанесено танковий обстріл в районі н.п. Ліман перший, Куп’янського р- ну Харківської області.
20 грудня 2023 року Улянчук Анатолій загинув, отримав поранення несумісні з життям. Він загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Першотравневе Куп’янського району, Харківської області.… Читати далі