Щербан Раїса – Сторінка 4 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Семенович Сергій Вікторович (15.11.1979-03.09.2024)

Семенович Сергій Вікторович народися 15 листопада 1979 року в місті Березне. Сергій навчався у Березнівському ліцеї №2, де зарекомендував себе як відповідальний, старанний, дисциплінований учень. З 1997 по 1999 проходив службу в рядах армії України. Після закінчення служби одружився. Найбільше в житті любив свою дружину та довгоочікуваного сина, який народився після 13 років шлюбу. Сергій був хорошим та дбайливим татом, навчав сина риболовлі, був прикладом для нього.

З 2005 по 2024 рік працював у ТзОВ “Українська сірникова фабрика”. Сержант Сергій Семенович, командир відділення взводу зв’язку захищав Україну з травня 2024 року. Наш Захисник загинув 03 вересня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу.
Військове поховання воїна відбулося 07 вересня у місті Березне. Заупокійна служба відбулася у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Березне.
Поховали Сергія на міському кладовищі в урочищі «Лукавець».
У загиблого залишилися дружина та син.

Жабчик Олександр Анатолійович (20.04.1984-15.06.2024)

Народився Олександр у м.Сарни, тут і проживав. З 1990 по 1999 роки навчався у ЗОШ №6 (нині гімназія №6). Крім нього в родині Жабчиків зростало ще чотири сестри, які обожнювали братика та багато часу проводили разом. Але коли йому ледь виповнилось 11 років раптово померла мама і його виховання лягло виключно на сестер. З дитинства Сашко захоплювався технікою та її ремонтом і після закінчення дев’ятирічки продовжив навчання у ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». Здобувши освіту він влаштувався працювати у в/ч А0153 слюсарем-ремонтником цеху стрілецької зброї та артилерійського цеху. Строкової служби не проходив.

Згодом Олександр одружився. З дружиною виховували троє діток: двох синів та доньку. Для кращого забезпечення багатодітної родини, з 06.10.2019 року, за контрактом служив в АТО/ООС. Службу проходив у в/ч А 1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на посаді старшого навідника. Брав участь в бойових діях на території Донецької області. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».

Після повномасштабного вторгнення Олександр продовжив захищати країну в лавах Національної Гвардії України в/ч А3045. Служив солдатом стрілецької роти 5-го окремого батальйону охорони особливо важливих державних об’єктів.… Читати далі

Банацький Сергій Павлович (02.01.1970-12.11.2024)

Банацький Сергій Павлович народився 2 січня 1970 року в селі Гута Костопільського району Рівненської області. Навчався в місцевій школі з 1985 – 1989 роки, був студентом Себежського сільськогосподарського технікуму, здобував професію агронома.

Після навчання пройшов строкову службу в армії. Згодом повернувся в рідне село, де працював з 1991 – 1992 роки робітником у будівельній бригаді. Із 1992 – 2010 роки працював спеціалістом – землевпорядником.
У 2010 році жителі громади два рази обирали Сергія Банацького сільським головою Гутянської сільської ради. Односельці згадують його завжди привітним, світлим, чуйним, з великим добрим серцем!

З перших днів повномаштабного вторгнення Сергій не вагаючись став на захист рідної держави. 26 лютого 2022 року він доєднався до окремої 104 бригади ТрО, служив молодшим сержантом 59 батальйону, командиром 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А 7071. Захищав наші кордони у Бахмуті.
Помер 12 листопада 2023 року поблизу населеного пункту Дачне Бахмутського району Донецької області. Причиною смерті 53 – річного молодшого сержанта Сергія став набряк головного мозку.… Читати далі

Ольшанський Андрій Віталійович (26.01.1990-26.10.2024)

Ольшанський Андрій Віталійович народився 26 січня 1990 року в Москві, де вчився його батько, офіцер пожежної охорони.

У 1992 році родина переїхала в Костопіль. Андрій, єдиний син у батьків, закінчив Костопільську школу №4 і вступив на навчання у НУВГП у Рівному. В університеті пройшов військову підготовку, після закінчення мав звання молодшого лейтенанта. Збирався служити в армії, але на той час відбувалося скорочення запасу, і чоловік пішов вчитися на слюсаря-ремонтника автомобілів.

У серпні 2014 року Андрій Ольшанський пішов добровольцем в АТО, до вересня 2015 виконував бойові завдання на Донеччині у складі батальйону «Горинь».

З жовтня 2017 року Андрій Ольшанський працював у Рівненській дирекції залізничних перевезень складачем поїздів. Мешкав у Рівному, власної сім’ї не мав. Як учасник бойових дій перебував в оперативному резерві.

Повістку одержав 23 лютого 2022 року, наступного дня чоловік уже був у складі 130 окремого розвідувального батальйону, його призначили командиром механізованого розвідувального взводу. З січня 2023 року Андрій воював на Запорізькому напрямку, брав участь у контрнаступі ЗСУ та визволенні Роботиного.… Читати далі

Гудзало Микола Іванович (21.05.1980-12.06.2023)

Микола Гудзало народився 21 травня 1980 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №13, а за тим здобув фах маляра-штукатура у ВПУ число 1. Потім була строкова служба в армії – рятувальником рятувальних робіт у ДСНС України.

Після служби в армії Микола працював оператором екструзійної лінії у фірмі “Інтерекопласт”, а з 2012 року – комірником у ТОВ “Ясен-Поділля”.

“Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Микола хотів відразу йти до центру комплектування. Але я його просила зачекати, мама важко хворіла… Тоді він сказав, що залишиться, але, як тільки прийде повістка – піде. Я погодилась”, – розповідає дружина Героя Вікторія.

Мобілізували Миколу у березні 2023 року. Він відразу сказав дружині та донці Анні-Марії, що мусить іти захищати країну та їх від ворога.

“Він не довго пробув на полігоні, а потім місяць був на навчанні у Великій Британії. А вже з 1 травня ніс службу на сході нашої країни…” – продовжує дружина.

Страшна новина прийшла у родину у червні 2023 року. Командир бойової машини – командир гірсько-штурмового відділення 43-річний солдат Микола Гудзало разом зі своїм підрозділом вийшов на бойове завдання у Бахмутському районі, але відтоді вважався зниклим безвісти.… Читати далі

Денищич Руслан (16.03.1983-14.10.2024)

Руслан Денищич народився 16 березня 1983 року в Рівному. Закінчив Рівненський ліцей №19, а за тим опанував фах електрогазозварника. В останні роки працював операторам у деревообробному цеху. Разом із дружиною Інною ростили 9-річного сина.

«Руслан був дуже працьовитим, напевне не було й дня, аби не знайшов собі заняття. Батьки розповідали, що таким він був змалечку. А ще дуже добрим та життєрадісним. Він любив брата й сестру, батьків, людей – завжди прагнув допомогти, ніколи не відмовляв. Та напевне найбільше Руслан любив сина, проводити з ним час, а він відповідав взаємністю», – розповідає дружина Героя Інна.

На початку червня 2024 року Руслана мобілізували. Він намагався не тривожити рідних подробицями служби, тримав усе в собі.

«Лише коли вони пішли в Курську область, трошки більше почав говорити. Казав, що треба боротися, що немає іншого виходу, тільки боротися, аби повернутися додому і ростити сина», – каже Інна.

Та на жаль, повернутися 41-річному Руслану Денищичу судилося на щиті…Старший солдат, командир десантно-штурмового взводу загинув 14 жовтня 2024 року , виконуючи бойове завдання у Курській області…

Прощання із Героєм відбулося 29 жовтня, о 9.30 на майдані Незалежності у Рівному.… Читати далі

Сенчук Юрій Леонідович (31.07.1977 – 22.07.2023)

Сенчук Юрій Леонідович народився в 1977 році у с.Бугаївка, Дубенського району там й проживав.

Гранатометник мотопіхотного відділення Юрій Сенчук був призваний на військову службу по захисту суверенітету й територіальної цілісності України Другим відділенням Дубенського РТЦК та СП 26 грудня 2022 року.

Загинув в районі населеного пункту Дружба Донецької області 22 липня 2023 року. Боєць отримав поранення, несумісні з життям, під час здійснення противником мінометного обстрілу. Йому назавжди 46 років.

Юрій Леонідович з честю виконував свій військовий та громадський обов’язок. У Героя залишились: дружина Олена Степанівна, , син 16 років, син 20 років, син 22 років, донька 17 років, донька 23 роки

Поховали захисника на кладовищі в с. Опарипси

Глова Руслан Степанович (22.08.1973-19.10.2024)

Руслан Глова народився 22 серпня 1973 року у селі Грабів неподалік від Рівного. Навчався у Клеванській школі №1, потім – у Зорянській школі. Після 10 класу вступив у Клеванський професійний ліцей, де здобув фах водія. Працював на м’ясокомбінаті в Зорі, а потім – у ТОВ «КРОНОСПАН РІВНЕ». .

Про страшні будні війни Руслан старався єдиній рідній людині не розповідати. Лише зрідка зізнавався, що довелося пройти крізь пекло…

«Він був бойовим медиком, завжди стояв за побратимів. Наголошував, що вони стали рідними, тож ділилися один з одним навіть шматком хліба. Руслан ніколи не відмовляв у допомозі, дбав за бойових друзів, підтримував. Розповів лише один випадок, коли вибухом товариша відкинуло на кілька сотень метрів вперед, хлопці вагалися, бо це було дуже небезпечно. Але Руслан все ж зумів забрати тіло побратима, аби повернути його рідним,» – продовжує сестра.

За час служби Руслан Глова був двічі поранений, проходив реабілітацію, тож хоч не на довго приїздив додому.

«На початку жовтня, коли брат вже збирався повертатися в частину з лікарняного після поранення, наче відчув недобре.… Читати далі

Мартинюк Сергій Адамович (12.08.1980 – 14.08.2024 )

44-річний Мартинюк Сергій Адамович, житель с. Люхча. З початком повномасштабного вторгнення ворога на нашу землю, у лютому 2022 року, став на захист України, проходив службу в лавах 104-ої окремої бригади ТРО, 60 батальйону «Поліські вовки».

Мартин – так його звали усі. У нього було три любові – родина, Батьківщина і гітара. Директор Центру культури та дозвілля с. Люхча, неймовірно талановитий професійний музикант, ідейний натхненник започаткованих ним гуртів «Стара хата» та «Хлопці збоку», з якими гастролював Україною. Його завжди кликали «на біс», він завжди зривав овації залів.

Надзвичайно добрий, позитивний та щирий, навколо Сергія завжди панувала весела та дружня атмосфера

Під час виконання бойового завдання на одному з напрямків фронту, отримав поранення. Тривалий час проходив курс реабілітації у госпіталі.

На жаль, 14 серпня серце Захисника зупинилось.

У Героя залишилася мама, дружина, донька, син, сестри та брат.

Похований на кладовищі у с. Люхча.

Мартинчук Олександр Олександрович (09.02.1999 – 12.09.2022)

Народився Олександр у м.Сарни. Навчався в ЗОШ №6 (нині Сарненська гімназія №6), потім у ВПУ №22. В школі був уважний, завжди старанний та відповідальний. Вчителі називали його активістом. Сашкові подобалось захищати честь свого класу, тому ніколи не відмовлявся від участі у різноманітних конкурсах та змаганнях: читав вірші, співав, танцював… І таке враження, що завжди усміхався, а сваритись, ображати, конфліктувати – це не про нього. Світлий, довірливий і щедрий на добро… Саме таким будуть пам’ятати його завжди…

Після навчання Олександр мріяв про власну справу, намагався досягнути в житті всього самостійно, але завадила війна… Мав душу патріота, тому не сумнівався і не роздумував, а пішов захищати свою країну як справжній чоловік.

Служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді на посаді механіка-водія. Як старший солдат ЗСУ брав участь в деокупації Херсонської області.

12 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Нововознесенське Бериславського району Херсонської області під час виконання бойового завдання Олександр Мартинчук загинув. Про смерть Героя рідні дізнались майже через вісім місяців, бо вважався зниклим безвісти.… Читати далі