Щербан Раїса – Сторінка 49 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Кліменко Максим ? (? -28.02.2023)

Максим Кліменко народився в Маріуполі, здобув освіту підручного сталевара, працював на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Мирне життя в місті зруйнували рашисти. Тож після місяця окупації, наприкінці березня родина виїхала з окупованого Маріуполя у відносно тихе та безпечне Рівне. Максим одразу став на облік у військкоматі і влаштувався на роботу ливарником.У листопаді чоловіка мобілізували до лав Збройних Сил України.

Максим не не хотів воювати. Але мужньо прийняв виклик сьогодення – взяв до рук зброю й пішов захищати свою країну, залишивши у Рівному дружину та маленького сина…

Йому мало б виповнитися 35… Максим Кліменко загинув 28 лютого на Луганщині.

Поховали Героя на кладовищі “Нове”.

Наконечний Андрій Романович (18.03.1979-12.03.2023)

Андрій народився у Рівному, закінчив ЗОШ №13. Навчався у Київському інституті Сухопутних військ, у Харківському інституті танкових військ, а згодом закінчив і Національний університет оборони України імені І. Черняховського.

Кадровий офіцер, полковник ЗСУ Андрій Наконечний був одним із тих, хто у далекому 2014 році формував 2-й батальйон “Горинь”. Після цього разом із хлопцями пройшов увесь бойовий шлях аж до розформування батальйону.

У 2021 – 2022 роках — був обласним військовим комісаром Рівненщини.

Останнім часом ніс службу у 10-му армійському корпусі.43-річний військовий помер 12 березня від зупинки серця. .У воїна залишилася дружина та троє дітей.

Поховали Андрія Наконечного в Рівному на кладовищі “Нове”

Мілованов Віталій Володимирович (18.05.1973-18.01.2023)

Віталій Мілованов народився 18 травня 1973 року в с. Уїздці Здолбунівського району, Рівненської області.

Мати Мілованова Євгенія Михайлівна 1950 року народження, батько Мілованов Володимир Віталійович 1951 року народження. Віталій навчався в Уїздецькій середній школі.(1979 -1989). Після закінченні школи працювати в колгоспі механізатором.

У 1991році був призваний на строкову службу до Прикарпа́тського військо́вого о́кругу, яку проходив у Львові.

Повернувшись з армії працював на будівництві.

У 1997 році. одружився, у подружжя В 1998 р. народився син Володимир,а в 2007 р. народився другий син Вадим.

24 серпня 2022 р. Віталій був призваний до лав Збройних сил України. Спочатку проходив службу в м. Яворів Львівської області в військовій частині А 0998.

30 листопада 2022 р. прийшла звістка для брата Ігоря, що Віталій виконує бойові завдання в складі інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону 24 окремої механізованої бригади імені Короля Данила, щодо захисту суверенітету України в селі Оріхово-Василівка Бахмутського району Донецької області.

З 7 грудня 2022 р. захищав Батьківщину на бойових позиціях села Часів Яр Донецької області.… Читати далі

Стахнюк Олександр Іванович “Колібрі” (26.12.1994-18.12.2022)

Стахнюк Олександр Іванович позивний «Колібрі» народився 26 грудня 1994 року в селі Зірне Березнівського району на Рівненщині. Освіту електрика здобув у Березнівському професійно-технічном училищі.

З 2015 року проходив строкову службу, після закінчення якої-військову службу за контрактом у 93 окремій механізованій бригаді «Холодний Яр», у складі якої боронив Україну у найгарячіших точках Донеччини та Луганщини.
Після широкомасштабного вторгнення російської федерації до України Олександр не злякався подій, які охопили Україну в лютому 2022 року, та добровільно пішов до Рівненського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За час, коли Олександр чекав свого призову він пройшов курси тактичної медицини, та здобував нові знання з медичної допомоги , які йому згодом знадобилися.

З 11 березня 2022 року старший солдат Стахнюк Олександр у складі підрозділу військової частини А0451 на посаді старшого бойового медика інженерно-позиційного батальойну виконував бойові завдання на визначених ділянках фронту.
Старший солдат Стахнюк Олександр загинув18 грудня під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тоненьке Ясинуватського р-ну Донецької області, потрапивши під мінометний обстріл ворога.… Читати далі

КАРПЕНКО Андрій Васильович (17.10 1977 – 2022)

Карпенко Андрій Васильович проживав у м. Радивилові. У російсько-українській війні брав участь із 2014 року. Був навідником танку. Загинув в результаті ворожого обстрілу під час наступальних дій в районі населеного пункту Давидів Брід Херсонської області. З 1 жовтня військовослужбовець вважався безвісти зниклим.

Тіло воїна знайдено і лише 8 жовтня жалобний кортеж з тілом воїна прибув у Радивилів, де проживав Герой. 17 жовтня 2022 року йому мало б виповнитися 45 років

Поховали Героя на кладовищі в Радивилові.

Публікації про Карпенко А.

У Радивилові сьогодні попрощались із 44-річним Захисником України Андрієм Карпенком

На місце вічного спочинку загиблого радивилівчанина Андрія Карпенка проводжали 9 жовтня – з усіма почестями, як Героя. Заупокійне Богослужіння відбулось у Свято-Вознесенському храмі в м.Радивилів, молитовне поминання здійснили о.Юрій (Бурліков) та священники Радивилівського благочиння ПЦУ.

Дорогою до міського кладовища, де поховали воїна, представники міської влади, центру комплектування та соціальної підтримки, містяни масово долучались до жалобної процесії. Люди співчували важкій втраті – загибелі кращого сина України, перед кортежем з труною ставали навколішки, плачучи.… Читати далі

ГНАТЮК Максим Ігорович (11.05.1990 – 6.08.2022 )

Командир механізованого відділення молодший сержант житель м. Радивилів, який загинув 06 серпня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кодема Донецької області.

Загинув патріот для якого захист України, був не обов’язком, а справою честі! Військовослужбовцеві було 32 роки.

Поховали командира Максима Гнатюка на кладовищі в Радивилові під прощальні постріли військових.

Публікації про Гнатюка М.

11 серпня, о 10 годині Радивилівська громада прощалася із Максимом Гнатюком, командиром механізованого відділення, молодшим сержантом, який загинув 6 серпня на Донеччині у боях проти російських окупантів.

По дорозі, якою рухалась жалобна процесія, люди схилялись на коліна.

Зі смутком та сльозами на очах радивилівці згадували Максима як щирого патріота України, рішучого воїна, який пішов захищати свою Батьківщину від рашистської навали.

Максим Гнатюк мав велику повагу у своєму місті та серед побратимів, був турботливим сином та братом, люблячим чоловіком, будував плани на щасливе майбутнє.Та їх безжально перекреслила війна, розпочата росією.

Передчасно обірване молоде життя, жаль і скорбота, і гілля калин – похилилося…

Для рідних і близьких, всіх , хто його знав, Максим Гнатюк назавжди залишиться справжнім патріотом, для якого Україна була понад усе.

Гніденко Володимир Миколайович (30.04.1991-24.02.2023)

Гніденко Володимир народився ??

Володимир Гніденко із 2019 по 2021 рік працював учителем фізичної культури у Вараському ліцеї №4. Колеги згадують його як толерантну людину, готову допомогти та підтримати своїх близьких і друзів.

5 жовтня 2022 року Володимира Миколайовича призвали на військову службу.

31-річний житель Вараша служив сапером-розвідником у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді Збройних сил України.

.Життя солдата обірвалося 24 лютого 2023 під час виконання бойового завдання біля с.Новомихайлівка Донецької області.

Поховали захисника у селі Стара Рафалівка Рівненської області.

У Володимира залишилися батьки, рідні, друзі та близькі

АНАНЬЇН АНАТОЛІЙ ЯКОВИЧ (15.07.1978 – 13.04.2022)

Проживав у м. Радивилові. До військової служби був призваний 5 березня на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію». Разом із тисячами інших захисників в перші дні війни Анатолій Якович був задіяний до виконання завдань для оборони України.

Загинув 13 квітня на бойовому чергуванні, в результаті нещасного випадку – трагічної ДТП на одному з блокпостів Хмельниччини. Дорожньо-транспортна пригода сталася 13 квітня, близько 21:15 години, на трасі поблизу Давидковецького перехрестя.У результаті ДТП 43-річний військовослужбовець, який ніс там службу, від отриманих травм, загинув на місці події.

Поховали бійця на кладовищі в м .Радивилів.Йому було 43 роки. У загиблого залишилась сестра.

Публікації про Ананьїна А.

У пятницю , 5 квітня тіло загиблого бійця доправили у рідне місто.Містяни та військові , представники влади териториальної громади вишикувалися у симіволічний ланцюг памяті, схилились на коліна, коли жалобна колона провозила труну із тілом Героя до місця вічного спочинку.Поховання відбулося в м. Радивилів на кладовищі.

Радивилівська міська рада висловлює глибоке співчуття рідним, близьким, всім, хто знав Анатолія Яковича.… Читати далі

Шурин Микола Леонідович (11.12.1995-24.09.2022)

Микола Шурин народився 11 грудня 1995 року……………….Старший солдат Шурин Микола Леонідович, проживав у селі Підзамче Підзамчівського старостинського округу Радивилівської територіальної громади.

Героїчно поліг за територіальну цілісність України у ході виконання бойового завдання біля населеного пункту Бахмут, що на Донеччині. Свій останній бій військовослужбовець прийняв 24 вересня.

З війни Героя не дочекались батьки та сестра.

Поховали Героя на кладовищі с. Підзамче.

БОРОВИК ВЛАДИСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ (29.10.1999 – 04.09.2022)

Солдат Боровик Владислав Сергійович народився 29 жовтня 1999 року. Проживав в м. Радивилові на Рівненщині. Навчався в Радивилівський НВК “школа №1-гімназія”. Після закінчення навчання вступив до Рівненського інституту Київського університету права НАНУ.

Владислав отримав повістку в армію у вересні минулого року. Підписав контракт із ЗСУ

у жовтні 2020 року. Був навідником гірсько-штурмового відділення. Життя Владислава обірвалось 4 вересня в населеному пункті Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

Поховали Героя на кладовище в с. Лев’ятин. Йому назавжди залишиться 22 роки

Публікації про Боровика В.

Жалобний кортеж з тілом померлого військовослужбовця містяни зустріли живим коридором. Радивилівці віддавали останню земну шану воїну, ставши на коліна, зі сльозами на очах.

9 вересня Владислава Боровика, який боронив нашу Батьківщину від російських окупантів, проводжали з рідної домівки до місця його вічного спочинку.

Розділили горе і невимовний біль родини чимало небайдужих жителів міста.

Глибоке співчуття сім’ї прийшли висловити і представники місцевої влади та Радивилівського територіального центру комплектування й соціальної підтримки, всі, хто знали воїна Владислава Боровика.

Чин похорону проходив у міському храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці.… Читати далі