Галабурда Олександр Леонідович (08.02.1973-21.05.2022)

Олександр Галабурда народився 2 лютого 1973 року у селищі Демидівка. Навчався в ?? З дитинства захоплювався спортом . За підтримки батьків зорганізував футбольне поле, пізніше був наставником дітвори в інших видах спорту. Учасник численних  чемпіонатів району та області, переможець і призер багатьох змагань.

8 лютого йому виповнилося лише 49 років

Похоронили Героя на цвинтарі в селі Лішня, де поховані його родичі 

Публікації про Галабурду О.

На Демидівщині попрощалися із футболістом, який загинув на війні

23 травня в останню дорогу провели Героя, який захищав Україну від ненависного російського агресора. 

«Щоб над нашою Батьківщиною засяяло сонце миру та спокою, Олександр віддав найдорожче – своє життя та долучився до Небесного Війська», – йдеться у дописі. 

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Демидівської селищної ради.

Сколихнувши небо залпами від пострілів військових, наспівуючи Державний Гімн України та вигукуючи гасло «Героям слава!!», попрощалися із захисником рідні, близькі, друзі, побратими та небайдужі люди. 

«Море квітів, «живий коридор» на узбіччях вулиць, українські прапори, невимовний жаль та пекучий біль. Словами важко загоїти у серці болючу рану втрати.

Читати далі

Теленський Олександр Олександрович (28.04.1983-07.06.2022 )

Хто буде захищати моїх дітей, якщо не я.

Олександр Теленський народився  28 квітня  1983 року в селі Вовковиї???

Такі слова казав Олександр Теленський рідним, які просили його не йти на війну, маючи на те законне право, як багатодітний батько, коли отримав військову повістку. Говорив дивлячись на своїх діток, тестеві: «Батьку, як то буде, як вони прийдуть сюди?».

А в той день, коли принесли офіційне сповіщення про загибель Олександра Теленського, його середня донечка  Іринка задувала   свічечки на іменинному торті. Цього дня якраз її виповнилося 10 років. Вона нікому не давала спокою  і все допитувалася, чому не телефонує і не вітає її любий таточко. Рідні уже знали, що таточко уже ніколи не зателефонує, та все ж вирішили, аби не засмучувати у цей день іменинницю, переборюючи свій біль, не порушувати сімейних традицій.

Олександр сам родом з села Ялтушків Барського району Вінницької області. Із своєю майбутньою дружиною Іванною познайомився в Києві, де був на роботі. Після двох років зустрічей, вирішили одружитися. І 9 серпня 2010 року зареєстрували свій шлюб.… Читати далі

Романюк Роман Петрович ( 18.02.1981-16.03.2022)

Романюк Роман народився 18 лютого 1981року в селі ??? Закінчив

 Затим навчався у Кам’янець – Подільському військовому навчальному закладі, проходив службу  Бродівській військовій частині.

У 2014 році, як тільки росія порушила кордони на Сході України, Роман добровільно брав участь в АТО. Отримавши поранення , контузію, перебуваючи  в палаючому БТРі, повернувся додому.

Повномасштабна війна застала  Романа Романюка  в  Києві, де на той час він  проживав і працював.4 березня  його призвали  на військову службу до військової частини Національної гвардії, а 6 березня  він відправився  на передову в с. Мощун Бучанського району (Гостомельський напрямок),

16 березня Роман разом з іншими українськими захисниками потрапив під обстріл   Окупанти влучили в автомобіль з гранатомета.. Йому назавжди буде  41  рік.

Поховали Героя в  ??

Читати далі

Теслюк Віталій Дмитрович (01.07.1986-28.02.2022)

      *

Теслюк Віталій народився  01.07.1986 року в селі Глибока Долина Дубенського району Рівненської області. В 1992 – 2001р. навчався в Глибокодолинській ЗОШ.

Після закінчення школи в 2001 вступив до ВПУ № 25 смт. Демидівка, де продовжив навчання. У 2005 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові в рядах ВДВ. Після демобілізації із ЗСУ одружився. У сімї народилося двоє дітей:  2008 р.н. та 2012 р.н.

Працював  в охоронних фірмах міст Луцька та .Хмельницького.  12 лютого 2015 року був мобілізований до збройних сил України. Відтоді декілька разів підписував контракт і проходив службу в різних місцях України. Спочатку служив у Дубенській військовій частині №130, потім у Дубенській військовій частині №131. Підготовку до бойових дій проходив на військових полігонах Житомира, Яворова та Нового Лану.

Шість разів брав участь у зоні бойових дій на сході України.

       ВІталій Теслюк загинув 28 лютого 2022 року захищаючи цілісність та незалежність України на сході нашої держави в районі міста Оріхів Запорізької області.… Читати далі

Стібиш Артур Віталійович   (23.03.2003-26.02.2022 )

Стібиш Артур Віталійович, народився 23 березня 2003 року, в  с. Княгинине, Дубенського Району, Рівненської області.
З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї.
Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову службу (охорона генерального штабу) у м. Київ. Загинув внаслідок обстрілу 26 лютого 2022 року у м. Києві, на вул. Берестецькій. Герою було всього 19 років.

Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району.
20 липня 2022 року солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі».

Читати далі

Потамашнєв Назар Петрович (05.10.1988-13.09.2022)

Потамашнєв Назар Петрович  народився 5 жовтня 1988р у селищі Демидівка Рівненської області. Навчався у Демидівському ліцеї. У 2012 році Назар одружився  з Наталею Зубрицькою. 10 лютого 2013 року у них народився син Олексій, але подружжя  згодом розлучилося. Назар став на захист України ще у  вересні 2016 р., добровольцем брав участь в АТО, де прослужив два роки. Після  був комісований  за станом здоров’я.

Звістка про повномасштабне вторгнення росії застала Назара в Польщі, де він працював на підприємстві  і уже 1 березня Назар повернувся в Україну та одразу пішов до військкомату.

Рідні вмовляли його не йти на війну – бо ж має сім’ю, є про кого дбати… але Назар  наголошував що не може вчинити інакше. липня  2022 року  Назар у друге одружився з Інні Завада, а через два дні після шлюбу вирушив на Схід.

Життя Назара обірвалося 13 вересня о 3:00 під час виконання бойового завдання у місті Лозова Харківської області.

Йому було лише 33 роки.

Публікації про Потамашнєва Н.

Демидівщина попрощалася з героєм.Читати далі

Каращук Микола Олександрович (14.09.1972-13.04.2022)

   Каращук Микола Олександрович народився 14 вересня 1972 року у селі Серхів Маневицького району Волинської області в багатодітній сім’ї.

   У 1989 році закінчив Серхівську загальноосвітню трудову політехнічну школу Маневицького району Волинської області.

   Після закінчення школи працював обліковцем будівельної бригади у колгоспі «Україна» в смт. Демидівка.

У 1990 році був призваний до служби в армії, де здобув звання механік – водій БВО сухопутних військ ІІІ розряду.

   Після служби повернувся до роботи у колгосп «Україна». З 2002 року  працював будівельником за кордоном.

Щоб бути у лавах тих, хто захищає нашу країну від російських загарбників у 2021 році заключив контракт із збройними силами України , став бійцем 24 – ї  окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Був доброю, щирою людиною, завжди готовим прийти на допомогу.

На  початку  війни з росією Микола перебував у Львові, де чекав на висновки медичної комісії, яка мала визнати його не придатним до служби.Та дізнавшись  про вторгнення росії на нашу землю  продовжив службу та відправився у частину до своїх побратимів.… Читати далі

Чміль Ігор Іванович (17.04.1977-18 12.2022)

Чміль  Ігор  Іванович  народився 17 квітня 1977 року в місті Березне на Рівненщині. Після закінчення Березнівської гімназії  вступив до Дубнівського  медичного училища та  здобув  спеціальність фельдшера.

У мирному житті Ігор працював медичним  працівником,   підприємцем. Ігор дуже любив техніку, займався ремонтами автомобілів працював на станції технічного обслуговування. Він був добрий, веселий, життєрадісний, товариський, завжди усміхнений.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну він перебував у лавах Збройних Сил України, захищаючи дружину, доньок, матір і весь український народ від рашистської чуми. Ігор був бойовим медиком. У нього, як і в кожного українця, були світлі мрії, бажання, сподівання, які обірвала безжальна смерть, принесена ворогами.

18 грудня 2022 року  під час мінометних обстрілів  Ігор загинув  поблизу населеного пункту Берестове Бахмутського району.

         У храмі Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ відбулася заупокійна відправа, яку здійснив настоятель, капелан Назарій Момотюк разом зі священником Павлом Сабарою По завершенню служби похоронна процесія зупинилася на майдані Незалежності, де пройшла церемонія прощання.

Поховали Героя з військовими почестями на кладовищі в урочищі «Лукавець».… Читати далі

Римар Руслан ( -26.01.2023)

Руслан Римар народився у Рівному, закінчив ЗОШ число 13. Навчався у десятому училищі м. Рівного,  де здобув освіту слюсаря контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Пройшов  строкову службу.  Останні роки працював у ТОВ “Транс − Н” енергетиком.. Повернувшись додому одружився.

 У перші дні війни Руслан став на облік у військкоматі. У листопаді він був призваний на  захищати Україну. Проходив військову підготовку  в  Кам’янець-Подільському . Згодом його перевели на Вінничину,  а вже звідти −на передову.

 44-річний солдат, сапер Руслан Римар загинув 26 січня внаслідок танкового обстрілу поблизу населеного пункту Водяне на Донеччині.

Поховали Руслана   Римаря в Рівному  на кладовищі “Нове”.

 

Читати далі

Олександр Шиян ( -17.01.2023)

Олександр Шиян народився у Бердянську на Запоріжжі. Втім, доля привела його саме у наше місто, звідки родом дружина Героя — Олександра.

“Багато часу він присвятив служінню для діток з інвалідністю та їхніх мам. Люди, які бачили це, кажуть, що Саша – це людина з добрим і люблячим серцем. Це було не просто волонтерство. Він дійсно щиро любив цих дітей, багато з яких були з важкими формами інвалідності. Саме під час такого волонтерства у пансіонаті ми і познайомилися, закохалися, почали планувати спільне майбутнє. Він був люблячим чоловіком, справжнім джентельменом, яких мало. Турботливим і вірним. Навіть дивлячись в очі смерті, він більше хвилювався не за себе, а за тих, кого він залишить тут, на землі. За дружину. За три роки сімейного життя, не було і дня, щоб він не сказав, як сильно любить. І то були не пусті слова, а весь час підтверджені діями. Він був винятковим. Таких не було і не буде,” – розповідає дружина Героя.

Після одруження Сашко переїхав до Рівного, був відданим та турботливим чоловіком та братом.… Читати далі