Щербан Раїса – Сторінка 64 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ткачук Дмитро Миколайович (30.11.1985 -15.04.2022)

Народився Дмитро в 1985 році. Здобувши освіту економіста у МЕГУ ім. Дем’янчука, певний час працював на митниці, згодом змінив сферу діяльності. У ЗСУ пішов добровольцем, попри те що не маав досвіду військової служби. За три дні прийняв присягу. За десять днів поїхав на Луганщину. 36-річний Дмитро був гранатометником, служив в 57-мій окремій мотопіхотній бригаді. Спочатку у Кіровоградській області, а згодом – на Луганщині. Останній раз виходив на зв‘язок 14 квітня. Життя Дмитра обірвалося 15 квітня. В нього залишилася 11-річна донька.

Дмитра Ткачука поховали у Полонному, де проживають його батьки.… Читати далі

Ілюк Назар Олександрович (17.02.2001-01.03.2022)

Ілюк Назар Олександрович народився 17 лютого 2001 року в с. Харалуг Корецького району Рівненської області. До першого класу Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів пішов в 2007 році. Після закінчення 9- го класу в 2016 році вступив до Мирогощанського аграрного фахового коледжу, здобував професією ветлікаря. Успішно закінчив коледж в 2020 році.
Навчаючись в коледжі, мріяв про військову справу. В 2020 році одружився, великою радістю було народження синочка. У березні 2021 року підписує контракт на 3 роки.Навчання проходив у військовій частині м. Яворів, Львівської області, 24 бригаді . В січні 2022 року приїздив у відпустку до сім`ї. З початку повномасштабної війни росії з Україною був на передовій в Донецький області м. Сєверодонецьк.
Загинув 1 березня 2022 року.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі. (посмертно)

У нього залишились батьки та дружина.… Читати далі

Вознюк Віталій Володимирович (1.04.1992-19.04.2022)

Вознюк Віталій Володимирович народився 1 квітня 1992 року в с.Залізниця Корецького району Рівненської області. Виховувався в багатодітній сім`ї, яка мала шестеро дітей: п`ятьох синів та доньку. Віталій був середнім сином.
Навчався у Залізницький початковій школі, згодом – у Коловертівському НВК. Фах муляра-штукатура опанував у ВПУ №24 м.Корця. Після закінчення навчання ризваний на строкову військову службу.
На війну Віталій пішов добровольцем та наприкінці березня вступив до лав Збройних Сил України. Два роки тому юнак створив сім`ю, з дружиною придбали будинок та мріяли про щасливе подружнє життя, проте не судилося…
Загинув 19 квітня 2022року на Донеччині. 30 квітня, на Кореччині провели в останню путь загиблого Героя Віталія Вознюка..… Читати далі

Ступницька Катерина Вікторівна (11.04.1996-08.03.2022)

Катерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року у селі Залізниця Корецького району Рівненської області. Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи був ФАП у селі Даничеві Рівненської області. Підписала контракт для проходження військової служби. З 2014 року на передовій неодноразово рятувала життя захисників і захисниць України. З 2016 року сержант Катерина Ступницька служила санітарним інструктором медичного пункту 3-го механізованого батальйону в 14-й окремій механізованій бригаді у місті Володимирі Волинської області. Неодноразово, з нетривалими відпустками, була на передовій в зоні ООС. У вересні 2021 року продовжила контракт ще на рік.

Загинула 8 березня 2022 року під час важких боїв за визволення смт Макарів Київської області.

Прощання відбулося 11 березня 2022 року у місті Корець Рівненської області. 12 березня 2022 року її поховали у рідному селі Залізниця. Вдома у неї залишились мама з татом і два молодші брати.

За проявлені мужність і героїзм при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента Володимира Зеленського сержанту медичної служби Катерині Ступницькій присвоєно звання «Герой України»з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно)

На її честь названо вулиці в Рівному, Корці й Києві … Читати далі

Котовенко Андрій (позивний «Кіт») ( -2 .05. 2022)

Андрій Котовенко народився на Рівненщині. Котовенко брав участь в антитерористичній операції на Донбасі і був тяжко поранений у січні 2016 року неподалік Донецького аеропорту. Він переніс понад 22 операцій на нозі, та відмовився від ампутації. Після реабілітації займався спортом та представляв Україну на “Іграх Нескорених . 2020 році Котовенко виграв срібну медаль на чемпіонаті Європи з паверліфтингу у Словаччині, до цього став чемпіоном України у жимі лежачи у софт-екіпіруванні та срібним призером у класичному жимі.

У червні 2021 року Котовенко переміг у національних змаганнях Ігор Нескорених у дисципліні паверліфтингу.

25 жовтня 2021 року він завоював бронзу в дисципліні жим лежачи на чемпіонаті світу з паверліфтингу

За словами сина, його батько помер близько 4 ранку 2 травня під час оборони Харкова.

У боях на Донеччині він був командиром окремого мінометного підрозділу.

Андрій Котовенко загинув близько четвертої години ранку 2 травня.Без батька залишився 11-річний син Іван

Публікації про Котенко А.

Список літератури

Призер національних Ігор нескорених Котовенко загинув під Харковом // Tribuna.com

Під Харковом загинув призер Ігор Нескорених, кіборг Андрій Котовенко //Еспресо

“Перенес 22 операции, был бесстрашным и очень боевым”: под Харьковом погиб ветеран АТО и известный спортсмен // Новини LIVE

Дивовижні люди, про яких ви ніколи не чули: Андрій Котовенко.… Читати далі

Гудачек Владислав (16.04.2001 -25.04.2022)

Владислав народився 16 травня 2001 року в Рівному. Вчився в рівненській ЗОШ №27, закінчив 9 класів. Продовжив навчання у військовому закладі — Острозькому ліцеї із посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім навчався в Одеській академії .

Владислав захоплювався спортом. У шкільні роки займався плаванням, мав перший дорослий розряд. Згодом додалися ще й бокс, футбол, кросфіт. 16 квітня 2022 року лейтенанту Владиславу Гудачеку виповнився 21 рік, а 25 квітня він загинув.

Поховали Владислава Гудачека у Рівному на кладовищі «Нове, алея Героїв.

Публікації про Гудачека В.

Рівне прощатиметься з двома друзями, які загинули на війні

Владиславу Гудачеку 16 квітня виповнився 21 рік, а вже 25-го його серце назавжди зупинилося…

Єдиний син пані Марії із дитинства мріяв стати військовим. Якщо хлопчики-однолітки захоплювалися машинками, то Владик завжди із зацікавленням вивчав солдатиків та все, що стосується військової справи.

“Це було дивно для нас, бо ж у сім’ї нікого з військових не було. Але Владик так того хотів. Він прочитав чимало енциклопедій, дуже любив історію. У школі, як починав відповідати на уроках, то іншим дітям і слова не давав вставити, так багато знав і хотів розказати,” – пригадує мама.

Кулик Олександр Леонідович (7.12.1996 -25.04.2022)

Олександ Кулик народився 7 грудня 1996 року в м. Рівне. Навчався в ЗОШ №27, закінчив школу з відзнакою, навчався у Львівському університеті, спеціальность“Економічна теорія” економічного факультету. У 2014 році , не досягнувши 18 років, воював добровольцем в АТО. У 2018 році підписав контракт на військову службу у лавах Збройних сил України. У 2022 році знову встав до оборони України.

Загинув у бою на Донеччині. Йому було 26 років. Поховали Олександра Кулика в Дубно, на малій батьківщині його матері.… Читати далі

Поліщук Іванна Володимирівна ( 09.06.1999 -25.02.2022)

Поліщук Іванна Володимирівна народилася 09.06.1999 в с. Бродів колишнього Острозького району Рівненської області. Закінчила Бродівську ЗОШ I-II ст. Згодом Шепетівське медичне училище.

Іванку та її рідного брата родина Поліщуків взяла у свою сім’ю, замінивши їм батьків. Дівчина змалечку була бойовою, могла постояти і за себе, і за інших. Змалечку Іванка співала у церковному хорі, читала акафіст на літургіях.

В Шепетівському коледжі на Хмельниччині Іванка здобула освіту медсестри. Навесні 2019 року дівчина вирішила стати бойовим медиком. Місцем служби обрала 80 десантно-штурмову бригаду зі Львова. Молода активістка часто брала участь у спортивних змаганнях серед військових. Ще до початку повномасштабного вторгнення Іванка із побратимами виїхала на Херсонщину.

. Старший солдат, проходила військову службу за контрактом на посаді бойового медика підрозділу безпосередньо на передовій

Загинула 25 лютого 2022 року в Херсонській області під час обстрілу медичної бригади, яка прямувала надавати допомогу пораненим^]. Іванні було лише 23 роки. Похована 4 березня 2022 року у рідному селі.

Нагороджена орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[… Читати далі

Поліщук Сергій Сергійович ( ??1990 -15.04.2022)

Сергій Поліщук народився та виріс у Рівному, після закінчення 9 класів 27 школи вступив у ПТУ №1, де отримав фах програміста.

Строкову службу проходив у Президентському полку . Згодом повернувся додому в Рівне. Працював торговим агентом та експедитором. Коли на українську землю ступила ворожа навала, Сергій не став чекати повістки чи призову — пішов в ЗСУ добровольцем. 15 квітня 2022 року під час виконання бойових завдань старший солдат Поліщук Сергій загинув у Новоайдарівському районі Луганської області . Захиснику був 31 рік. У нього залишилися батьки та молодший брат. Поховали Сергія Поліщука в Рівному.

Публікації про Поліщука С.

Рівне – у сльозах, люди – на колінах: в останню путь сьогодні проводять двох Захисників України (ФОТО)

Прощання з Героями (Поліщуком Сергієм Сергійовичем і Ткачуком Дмитром Миколайовичем ) почалося о 10:00 на майдані Незалежності.

Спогади

«І ще одна зірочка засвітилася в Небесах… Зірочка нашого Сергійка… Доброго, щирого, завжди усміхненого, готового допомогти, навіть узяти на себе провину іншого. Справжній товариш, люблячий, турботливий син і внук, Старший Брат, вірний захисник нашої України», – так про Сергія згадує його знайома Людмила Коверзнєва.… Читати далі

Пашко Степан Степанович ( – 4.03.2022)

Степан Степанолвич Пашко народився

Навчався у ЗОШ , число 2 м. Вараша, пізніше – у школі Старої Рафалівки.Працював монтажником у “ПТЕМ-ІНЖИНІРИНГ”. 26 лютого вступив до лав Збройних Сил України. Його підрозділ був направлений до міста Макарів на Київщині задля підсилення Української Армії.
4 березня під час артирелийського обстрілу російськими військами отримав поранення несумісні з життям.

У Степана Пашко залишилися дружина та три дочки.