Щербан Раїса – Сторінка 78 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ляшук Тарас Іванович (20.12.1986 – 11.08.2014)

Тарас Іванович Ляшук народився 20 грудня 1986 року в м. Корець Рівненської області. Навчався в Новокорецькій ЗОШ № 2, з 2000 року – в Корецькому НВК «Школа – ліцей», згодом – у Запорізькому коледжі радіоелектроніки. Закінчив Класичний приватний університет за спеціальністю “програмування та інформаційні технології”. З 2013 року служив контрактником.
Весною 28-річного юнака мобілізували до 30-ої механізованої бригади Новоград-Волинська, а потім відправили в зону АТО. Служив в 30-ій окремій механізованій бригаді заступником командира бойової машини.
Молодший сержант загинув 11 серпня 2014 р. у боях біля с. Степанівка Шахтарського району Донецької області. Похований на сільському кладовищі в селі Новий Корець Корецького району Рівненської області.
На фасаді місцевого ліцею відкрито пам’ятну дошку Тарасу Ляшуку.

Указом Президента України № 270/2015 від 15.05.2015 р. “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Т. Ляшук нагороджений орденом „За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).… Читати далі

Рудик Юрій Володимирович (28.05.1971 – 4.12.2017)

Рудик Юрій Володимирович народився 28 червня 1971 року в м. Славута Хмельницької області.

Восьмирічну освіту здобував у Майківській восьмирічній школі, навчався в Тучинській школі-інтернаті, пізніше – у загальноосвітній школі с. Русивель. Технічну освіту отримав у Корецькому ДТСААФ.

У 1989 році був призваний до армії.

Після служби працював водієм у місцевому колгоспі, будівельником у приватному секторі.

21 липня 2017 року Юрій Рудик підписав контракт на проходження військової служби в зоні АТО. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді у с. Золоте Попаснянського району Луганської області.

18 листопада при виконанні бойового завдання в зоні проведення АТО на Луганщині отримав важке поранення голови від кулі снайпера. Понад два тижні перебував у глибокій комі в лікарні ім. Мечникова міста Дніпра. 4 грудня 2017 року Юрій помер у віці сорок шість років, так і не прийшовши до свідомості.

Вночі 6 грудня односельці зустрічали героя, тримаючи в руках свічки та квіти.

Похоронений на кладовищі села Майків Гощанського району.

У Юрія залишилися син, донька та троє маленьких онуків.

На фасаді загальноосвітньої школи с.Майків… Читати далі

Козачонок Дмитро Валерійович (31.10.1994 – 7.05.2015)

Народився Козачонок Дмитро Валерійович 31 жовтня 1994 року в с. Застенки Дубровинського району Вітебської області Республіки Білорусь. Згодом сім’я переїхала в село Курозвани, де він пішов до місцевої школи, яку закінчив у 2010 році.
У серпні 2013 року Дмитро пішов служити за контрактом. Після тримісячної підготовки потрапив у зону проведення АТО. Старший механік-водій танкової роти 30-ої окремої механізованої бригади (Новоград-Волинський).
Весну і половину літа 2014 року Діма з товаришами провів на блокпостах, охороняючи кордони зони проведення АТО.
Загинув Козачонок Дмитро Валерійович 7 травня 2015 року в результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками позицій 30-ої бригади на оборонних рубежах між містами Горлівка й Артемівськ (Донецька область).
Поховали героя в с. Курозвани Гощанського району.
Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року “за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Д. Козачонок нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Полицяк Петро Петрович (“Чорний”) (5.07.1992 – 20.01.2015)

Петро Петрович Полицяк народився 5 липня 1992 року в селі Борбин на Млинівщині. Навчався в Борбинській середній школі. Жив у місті Дубно, звідки й був мобілізований до Збройних сил України. Кіборг, служив у 80-ій аеромобільній бригаді. Герой, мав позивний “Чорний”.
До поїздки у зону АТО Петро працював будівельником, збирався одружитись.
Довгий час рідні хлопця не мали про нього жодної інформації. Зв’язок із ним перервався після вибуху і завалів у Донецькому аеропорту. У списку полонених його не було.
Згодом стало відомо, що тіло бійця з-під руїн аеропорту доставлено у морг однієї з лікарень Дніпропетровська. Загинув Петро Полицяк 20 січня 2015 року.

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” П. Полицяк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Також Герой нагороджений знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). Посмертно став почесним громадянином Острожецької громади та колишнього Млинівського району Рівненщини.

“За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Полицяку Петру Петровичу – солдату присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно)”.… Читати далі

Галас Роман Євгенович (1.12.1975 – 8.08.2015)

Галас Роман народився 1 грудня 1975 року в Сокалі на Львівщині. Сокальську ЗОШ №1 закінчив із золотою медаллю. Навчався на географічному факультеті Львівського Національного університету ім. Івана Франка. Після одруження переїхав у Млинів, працював у Луцьку на заводі. Під час четвертої хвилі мобілізації у лютому 2015 року призваний до служби. На жаль, його офіцерський шлях виявилася коротким.

8 серпня 2015 р. під час бойових дій поблизу Артемівська командир взводу 16-го окремого мотопіхотного батальйону, старший лейтенант, уродженець Сокаля, 39-річний млинівчанин Роман Галас загинув.

Уранці 11 серпня труну з тілом Романа Галаса скерували до оселі в Млинові, де останні 17 літ у сімейному гніздечку він разом із рідними будував життєві плани, реалізовував їх. Після прощання у Млинові труну з тілом Романа перевезли у м. Сокаль на Львівщину.

Поховали Романа Галаса на новому цвинтарі в Сокалі поряд із двома іншими сокальськими героями, які полягли у зоні проведення АТО, Віктором Сиваком та Романом Ланом.

Залишилися дружина та донька

Нагороджений відзнакою за оборону рідної держави (посмертно)

Рішенням одинадцятої сесії 7-го скликання Млинівської селишної ради № 409 від 22 грудня 2016 р.

Іткалюк Юрій Герасимович (23.04.1966 – 4.02.2015)

Юрій Іткалюк народився 23 квітня 1966 року в селі Рудлеве Млинівського району Рівненської області. Закінчив Вовницьку восьмирічну школу, Демидівське СПТУ-25, де здобув спеціальність тракториста-машиніста. Виріс без батька. На дитячі плечі лягла важка робота сільського господаря.

Після служби в армії вирішив стати військовим. Закінчив школу прапорщиків, служив у Чехословаччині, Калінінграді, Одесі. Згодом Юрій повертається до рідної домівки, працює водієм у колгоспі, пізніше стає механіком автопарку. У щасливій сім’ї виховав синів Івана та Бориса справжніми українцями, старанними, працелюбними господарями. Працював трактористом у Вовницькій сільраді.

Як військовий, як патріот Юрій Іткалюк був мобілізований. Після підготовки і перепідготовки у Яворові на Львівщині і в Кривому Розі – передова у складі сил антитерористичної операції в Луганській області. Він боровся заради синів, дружини. Боровся заради спокою та миру. Боровся до останнього.

48-річний танкіст Юрій Іткалюк з Млинівщини загинув 4 лютого 2015 р. Танк Юрія потрапив під артобстріл під час виконання бойового завдання..

У небесну вічність (присвячується Зубчуку Р. В.)

Немає гірше розлуки,
Тяжче немає години,
Як бабця хоронить онука,
Як мати ховає сина.
Так важко коли, кохана
Ламає у відчаї руки.
Немає гіркіше муки,
Як в серденьку рвана рана,… Читати далі

Зубчук Роман Валентинович («Маріман») (13.11.1993 – 5.01.2015)

Зубчук Роман Валентинович народився 13 листопада 1993 року в смт Демидівка на Рівненщині. Закінчив Демидівське вище професійне училище № 25, був старшим громадським тренером загальної фізпідготовки, чемпіоном обласних змагань з легкої атлетики.
Служив матросом у Військово-морських силах України в Севастополі у званні сержанта. З перших днів Революції Гідності був активним її учасником, записавшись до медичної служби Майдану.
Загинув 5 січня 2015 р. поблизу села Міньківка Артемівського району по дорозі до Донецької області під час ДТП. Автобус з бійцями зіткнувся з військовим вантажним автомобілем. Причиною аварії стали складні погодні умови (ожеледь і обмежена видимість).

Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Р. Зубчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).… Читати далі

Андріяшев Олександр Володимирович (“Палач”) (25.08.1986 – 19.08.2017)

Андріяшев Олександр Володимирович народився 25 серпня 1986 р. у місті Рівне.

Активний учасник Революції Гідності, на київському Євромайдані пробув 5 місяців.

З Майдану добровольцем пішов в батальйон «Айдар», кулеметник «афганської» роти. В армії до цього не служив, тож бойовий досвід здобував на війні. На фронт потрапив 12 серпня 2014. Учасник боїв в районі Луганського аеропорту (Хрящувате, Новосвітлівка), де зазнав контузії.

Після року служби демобілізувався, займався волонтерством, постійно їздив на фронт. Керівник рівненської міської організації “Спілка учасників бойових дій та АТО «УВО». Працював, навчався. У 2016 році закінчив Національний університет водного господарства та природокористування за спеціальністю «Екологія».

Трагічно загинув 19 серпня 2017 року під час відпочинку ветеранів «афганської» роти «Айдару» у гідропарку м. Києва, — втопився у Дніпрі.

Похований в Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»). Залишилася мати (інвалід ІІ гр.) та молодший брат.

За особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов’язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (2.12.2016)^[4].… Читати далі

Маринкевич Василь Степанович (6.09.1965-22.09.2017)

Маринкевич Василь Степанович народився 6 вересня 1965 р. в селі Лішня Млинівського району Рівненської області. Закінчив Демидівську середню школу, Демидівське професійно-технічне училище № 5. Після закінчення навчання відслужив в армії у м. Свердловську. Під час проходження строкової служби вступив на навчання у школу прапорщиків, продовжував службу. Жив у Росії. В Україну повернувся у 1990-их роках. Пішов працювати у Демидівське виробниче відділення «Сільгосптехніка». З 2000 року жив у с. Лопавше Демидівського району. Працював у колективному господарстві в с. Хрінники. 28 серпня 2014 р. був призваний у ЗСУ по мобілізації, службу проходив у підрозділі Національної Гвардії України. Навесні 2016 року Василь Степанович пішов на контрактну службу, проходив її в 10-ій окремій гірськопіхотній штурмовій бригаді на посаді командира гармати МТ-12 «Рапіра» в Луганській області.

22 вересня 2017 року серце Василя Маринкевича зупинилося, причиною смерті стала серцева недостатність. 24 вересня 2017 р. Демидівщина поховала свого героя. Ще один син залишився без батька. Йому було тільки 52 роки.

Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» (посмертно).… Читати далі