Без рубрики – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Ляшецький Юрій Ігорович (19.02.1993-26.12.2024)

Юрій Ляшецький народився 19 лютого 1993 року в Рівному. Навчався у Рівненському ліцеї №12 та гімназії №24, а за тим здобув фах маляра у Рівненське професійно-технічне училище №1. Працював на будівництві, виконував ремонтні роботи. Юрій мав золоті руки – міг зробити в будинку усе від стелі до підлоги.

Та найбільше його цінували за доброту та характер. Єдиний син у батьків, був для них справжньою опорою. Завжди був готовий допомогти, підтримати та розрадити.

«Золота дитина, яку я любила більше за життя. І він так ставився до інших. Завжди був готовий відкласти всі свої потреби, аби лише допомогти іншим, все для того робив,» – розповідає мама Героя Галина.

А ще дуже любив дітей – мав дев’ятьох похресників, для яких відкривав своє золоте серце та щиру душу.

Юрія мобілізували до лав Збройних сил України у жовтні 2024 року. Пройшов навчання на Рівненщині та Львівщині, а затим вирушив на Покровський напрямок. Юрій розповідав рідним про побратимів – рівненських хлопців, а також про пекло війни, якого нікому не бажав би бачити.… Читати далі

Войтюк Олексій (18.03.1985-24.03.2023)

Олексій Войтюк народився 18 березня 1985 року в селі Іващуки Дубенського району. Навчався у Козинській загальноосвітній школі, а згодом здобув вищу освіту історика у Рівненському інституті слов’янознавства. Ще у студентські роки активно долучався до археологічних досліджень.

Після навчання працював у Науково-дослідному центрі «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології Національної академії наук. З 2009 року професійна діяльність Олексія Войтюка пов’язана з Рівненським обласним краєзнавчим музеєм, де він працював науковим співробітником, а згодом очолював відділ археології та реставрації.

Олексій Войтюк брав участь у роботі багатьох археологічних експедицій на території Рівненської та Волинської областей. Понад 10 років був керівником гуртка Рівненської Малої академії наук учнівської молоді. Його вихованці неодноразово ставали переможцями всеукраїнських конкурсів. Також був викладачем у НУВГП та реставратором в Археологічному центрі «Пересопниця».

На початку повномасштабного вторгнення Олексій Войтюк добровольцем приєднався до захисту України.

Поєднуючи військову службу з науковою та педагогічною діяльністю, він залишався вірним своїм цінностям – служінню Україні, збереженню її історичної спадщини та вихованню молодого покоління. Навіть в умовах війни Олексій Войтюк не припиняв працювати з учнями, підтримуючи їхній науковий розвиток і заохочуючи до дослідження історії рідного краю.

Боровник Павло Русланович (25.07.1997- 06.10.2025)

Павла Руслановича БОБРОВНИКА, 1997 року народження — уродженця села Залужжя, вірного сина України, який загинув, захищаючи Батьківщину від російського окупанта.

Павло був оператором безпілотних літальних апаратів — воїном, який бачив небо і тримав зв’язок між землею та світлом.

Його крила піднімалися над темрявою війни, щоб берегти побратимів і не дати ворогу просунутись.

06 жовтня 2025 року, під час ворожого обстрілу в районі населеного пункту Лісна Стіна Куп’янського району Харківської області, його життя обірвалося…

Але сьогодні його ім’я стало частиною вічності.

Провести Павла в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади.

У спільній молитві та зі сльозами вдячності вони схилили голови перед тим, хто віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас.

У Павла залишилися мати, батько, дружина, донька та сестри, для яких він був не лише сином, чоловіком, батьком чи братом — він був світлом дому і гордістю серця.

Публікації про БОБРОВНИКА П.

“З глибоким сумом повідомляємо, що в бою за Україну, захищаючи нашу землю від російського окупанта, загинув молодший сержант БОБРОВНИК Павло Русланович, 1997 року народження — уродженець нашого краю з села Залужжя, мужній воїн, вірний син України.Його

Крупенко Василь Валерійович (12.01.1981-23.12.2023)

Крупенко Василь Валерійович народився 12 січня 1981 року у селі Дерть колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області у сім’ї колгоспників. Мав велику сім’ю: батька Крупенка Валерія, матір Крупенко Ольгу, та двоє сестер, старшу Любарець (Крупенко) Наталію та меншу сестру – Жуковську (Крупенко) Світлану.

З 1987 по 1996 роки здобував загальну середню освіту у Дертівській ЗОШ. По закінченню школи вступив на навчання у Кременське училище. Навчався за спеціальність «Кухар». Закінчив училище в 1999 році, та надалі проживав у селі.

«Василь був спокійною і сором’язливою людиною, найбільше любив ходити в ліс збирати гриби та на риболовлю, або просто милуватися природою. Він був дуже відданим своєму народу і своїй країні» – згадують рідні та друзі.

3 квітня 2023 року Василь отримав повістку і на наступний день вирушив до ТЦК, щоб приєднатися до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Був направлений для подальшого проходження військової служби в 42-гу окрему механізовану бригаду. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Крупенко Василь воював на Бахмутському напрямку, отримав осколкові поранення під час обстрілу ворожими мінометами.… Читати далі

Радовенчик Олександр Олександрович (28.06.1991-17.09.2025)

Олександр Олександрович Радовенчик народився 28 червня 1991 року в Рівному. Навчався в 22-й школі, після закінчення 11 класів поступив у Рівненський автотранспортний коледж. Олександр працював у різних сферах, останнім часом – на фірмі ВІЯр, що займається виготовленням твердих меблів. Мав різнопланові захоплення: в дитинстві захоплювався моделюванням, а дорослим дуже любив рибалити – це було його улюблене заняття і хобі.

29 травня 2025 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він для нас був найкращим татом, найкращим чоловіком, бо завжди старався для сім’ї. Його любов була безмежною. Особливо сильно любив свою донечку – вона для нього була найголовнішою у житті, і він дуже чекав на зустріч з нею”, – каже дружина.

На жаль, 34-річний солдат Олександр Олександрович Радовенчик загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”.

Босюк Сергій Олегович (20.04.1990 – 21.04.2025)

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Перев’язко Віталій Романович (27.11.1981- 07.03.2023)

Список пудблікацій

Рокитнівська громада попрощалася з полеглим Героєм // Район. Сарни

У бою з рашистами біля Бахмута загинув батько двох дітей з Рокитнівщини // Рівне вечірнє

Без батька залишилися двоє дітей: Під Бахмутом загинув Захисник із Рівненщини // Радіо Трек: новини.

КЕРУЮЧИЙ ПОЛІСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ МИТРОПОЛИТ АНАТОЛІЙ: ” ДУХОВЕНСТВО ЄПАРХІЇ ВІДСПІВУЄ УБІЕННИХ ВОЇНІВ ТА РОЗДІЛЯЄ ГОРЕ З РІДНИМИ ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ…» // Маргненська єпархія УПЦ… Читати далі

Корицький Віталій Ігорович (22.03.1994 -11.05.2025)

Віталій народився 22 березня 1994 року в місті Березне, де й проживав. Навчався у Березнівській ЗОШ № 2, а згодом – у Березнівському ВПУ, де здобув фах слюсаря-ремонтника (швейне виробництво). У мирному житті працював на місцевих підприємствах, що виготовляють металопластикові конструкції та покрівельні матеріали.

Відповідальний, доброзичливий, позитивний — він був тим, на кого завжди можна було покластися. Спокійний, виважений та щирий, з добрим серцем і світлим розумом. Не уникав труднощів, завжди діяв чесно та віддано — як у повсякденні, так і на фронті. Для рідних він був опорою — турботливим сином і братом, люблячим чоловіком та батьком.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти, Віталій Корицький захищав Батьківщину з листопада 2024 року.

Вірний присязі та Україні, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 11 травня 2025 року на Харківщині.

Поховали Захисника на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» — поруч із земляками, які віддали своє життя за Україну.

У Віталія залишились мама Оксана Яківна, дружина Анна, дві донечки – Аліса та Злата, а також сестра Марія.… Читати далі

Фурманець Віктор Іванович (20.07.1980–08.06.2022)

Народився Віктор у м.Сарни, проживав по вулиці Польська. Навчався у Сарненській гімназії (нині Сарненський ліцей №5). Після закінчення школи вступив у ВПУ №22 м.Сарни, де здобув професію будівельника. Служив в армії в м.Харків, де був військовим водієм. Після служби в армії працював водієм у ВАТ “Сарненський КХП». У 2016-2018рр. брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Пізніше працював водієм на ПАТ «СЗМТК».

Під час повномасштабної війни, 1 березня 2022 р., Віктор Іванович пішов добровольцем, воював у складі 24 бригади ім.Короля Данила ЗСУ.

Загинув 08 червня 2022 року поблизу селища Комишуваха Луганської області, під час виконання бойового завдання, від масованого авіаудару. Про смерть Героя рідні дізналися лише через півроку, бо рахувався зниклим безвісті. Місця поховання немає, судом визнаний загиблим.

У воїна залишилася донька Крістіна, батьки, брати та сестра.

Стецюк Віктор Володимирович (07.05.1981-20.04.2023)

Стецюк Віктор Володимирович народився 7 травня 1981 року в місті Костопіль. Закінчив Костопільську ЗОШ №1 та був випускником Костопільського професійного технічного училища. Проходив строкову службу 2009 року у лавах української армії. Працював робітником на різних підприємствах міста Костопіль.
7 лютого 2023 року Віктора мобілізували на військову службу. Він був солдатом стрільцем-помічником гранатометника військової частини А1008.
«Він був сумлінним, відповідальним, добродушним, порядним. Міг розв’язати будь-яку проблему та завжди охоче допомагав іншим. Вмів грати на гітарі та
красиво співав. Був відданий сім’ї та друзям, мав велике почуття відповідальності», – розповідає матір загиблого.

Віктор Стецюк загинув 20 квітня 2023 року під час виконання військового обов’язку поблизу Кучерівки Харківської області, внаслідок ворожого обстрілу

. У Віктора залишилися: син, матір, сестра та брат.

Віктора Стецюка поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №601/2023 нагороджено Орденом “За мужність” ІІІ ступеня СТЕЦЮКА Віктора Володимировича (посмертно) — солдата.

Нагороджено Орденом Князівський хрест Героя “Навіки в строю”

Публікації про Стецюка В.

« Previous