Павлюк Олександр Миколайович (19.05.1982-   )

Олександр народився 19 травня 1982 року в місті Рівне. Навчався у місцевій ЗОШ №24, а згодом разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до села М’ятин, де продовжив здобуття середньої освіти. Після її завершення вступив до автотранспортного коледжу.

З 2000 року працював у Рівненському ШЕУ на посаді водія.

Після початку повномасштабного вторгнення Олександр переїхав до Києва, де продовжив трудову діяльність.

У грудні 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

31 жовтня 2025 року під час проходження військової служби зупинилося серце Захисника України — Олександра Миколайовича Павлюка. Йому було 43 роки.

Поховали Захисника на рідній землі — у селі М’ятин.

Олександр назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів і побратимів як людина з великим серцем, невичерпною життєрадісністю та безмежною любов’ю до своєї Батьківщини. Його щирість, доброта та оптимізм стануть прикладом сили духу для всіх, хто мав честь його знати.

Публікації про Павлюка О.
Плакало небо, плакали люди…

Сьогодні в Бугринській громаді прощалися із Захисником України — Олександром Павлюком. Жителі зустріли Героя, утворивши живий коридор пошани.… Читати далі

Савчук Володимир Васильович (28.11.1979 – 09.11.2024)

Народився Володимир Васильович 28 листопада 1979 року в м. Нетішин Хмельницької області. Навчався в Нетішинській ЗОШ №1. Після її закінчення, вступив до Мирогощанського аграрного коледжу, де здобув освіту за напрямом «зоотехнік». Під час навчання зустрів свою майбутню дружину Параницю Марію Петрівну, і у 1998 році одружився. До 2005 року проживав у місті Нетішин. У 2005 році переїхав разом з сім’єю на Сарненщину. Проживав у селі Яринівка на хуторі «Суха груша» Ремчицької сільської ради. Володимир Васильович працював на будівництві та на автозаправній станції «Укрнафта». Разом з дружиною виховували четверо дітей.

Коли у 2014 році почалася росі́йська збро́йна агре́сія про́ти Украї́ни, не зміг спокійно сидіти вдома, коли ворог шматував рідну державу і вже у липні 2015 року добровільно вступив до лав Національної гвардії України. Учасник АТО. Проходив службу у місті Слов’янськ Донецької області, брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію незалежної України, солдат-кулеметник Володимир Савчук, брав активну участь в обороні міста Чернігів, згодом виконував бойові завдання на території Луганської та Харківської областей в складі 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади в/ч А7331.… Читати далі

Крупенко Василь Валерійович (12.01.1981-23.12.2023)

Крупенко Василь Валерійович народився 12 січня 1981 року у селі Дерть колишнього Рокитнівського, нині Сарненського району Рівненської області у сім’ї колгоспників. Мав велику сім’ю: батька Крупенка Валерія, матір Крупенко Ольгу, та двоє сестер, старшу Любарець (Крупенко) Наталію та меншу сестру – Жуковську (Крупенко) Світлану.

З 1987 по 1996 роки здобував загальну середню освіту у Дертівській ЗОШ. По закінченню школи вступив на навчання у Кременське училище. Навчався за спеціальність «Кухар». Закінчив училище в 1999 році, та надалі проживав у селі.

«Василь був спокійною і сором’язливою людиною, найбільше любив ходити в ліс збирати гриби та на риболовлю, або просто милуватися природою. Він був дуже відданим своєму народу і своїй країні» – згадують рідні та друзі. 

3 квітня 2023 року Василь отримав повістку і на наступний день вирушив до ТЦК, щоб приєднатися до лав ЗСУ і захищати нашу Батьківщину від російських загарбників. Був направлений для подальшого проходження військової служби в 42-гу окрему механізовану бригаду. Служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Крупенко Василь воював на Бахмутському напрямку, отримав осколкові поранення під час обстрілу ворожими мінометами.… Читати далі

Радовенчик Олександр Олександрович (28.06.1991-17.09.2025)

Олександр Олександрович Радовенчик народився 28 червня 1991 року в Рівному. Навчався в 22-й школі, після закінчення 11 класів поступив у Рівненський автотранспортний коледж. Олександр працював у різних сферах, останнім часом – на фірмі ВІЯр, що займається виготовленням твердих меблів. Мав різнопланові захоплення: в дитинстві захоплювався моделюванням, а дорослим дуже любив рибалити – це було його улюблене заняття і хобі.

29 травня 2025 року Олександра мобілізували до лав Збройних сил України.

“Він для нас був найкращим татом, найкращим чоловіком, бо завжди старався для сім’ї. Його любов була безмежною. Особливо сильно любив свою донечку – вона для нього була найголовнішою у житті, і він дуже чекав на зустріч з нею”, – каже дружина.

На жаль, 34-річний солдат Олександр Олександрович Радовенчик загинув 17 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку, мужньо виконавши свій військовий обов’язок.

У Героя залишилися дружина, донька, батьки та сестра.

Поховали Героя в Рівному на кладовищі “Нове”.

Читати далі

Босюк Сергій Олегович (20.04.1990 – 21.04.2025)

Сергій народився 20 квітня 1990 року у с.Любиковичі. Закінчивши середню школу в рідному селі, у 2007 році продовжив навчання в Рівненському вищому професійному училищі Департаменту поліції охорони, але отримавши повістку на строкову військову службу полишив навчання та пішов до армії. Служив у 101 Президентській бригаді. Після закінчення служби працював у Катеринівській виправній колонії. Деякий час їздив на заробітки в Польщу. Згодом одружився, в родині народилася донька Марта. Молода родина придбала власний будинок в селі Любиковичі, в якому Сергій власноруч зробив ремонт.

15 липня 2022 року Сергій Босюк приєднався до лав Збройних Сил України. З позивним «Дракула» старший солдат ЗСУ військовослужбовець 63 роти в/ч А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади з побратимами звільняв Чернігівську область. У 2023 році отримав посвідчення «учасника бойових дій, та медаль «Ветеран війни».

Сергій був із тих, хто не шукав легких шляхів. Він обрав честь і відповідальність, став на захист України у найважчі часи. Вірний, мужній, гідний — він був опорою для своїх близьких і бойових побратимів. 20 квітня Сергію виповнилося 35 років, але останнє привітання від матері Воїн так і не отримав.… Читати далі

Перев’язко Віталій Романович (27.11.1981- 07.03.2023) 

Список пудблікацій

Рокитнівська громада попрощалася з полеглим Героєм // Район. Сарни

У бою з рашистами біля Бахмута загинув батько двох дітей з Рокитнівщини // Рівне вечірнє

Без батька залишилися двоє дітей: Під Бахмутом загинув Захисник із Рівненщини // Радіо Трек: новини.

КЕРУЮЧИЙ ПОЛІСЬКОЮ ЄПАРХІЄЮ МИТРОПОЛИТ АНАТОЛІЙ: ” ДУХОВЕНСТВО ЄПАРХІЇ ВІДСПІВУЄ УБІЕННИХ ВОЇНІВ ТА РОЗДІЛЯЄ ГОРЕ З РІДНИМИ ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ…» // Маргненська єпархія УПЦ… Читати далі

Корицький Віталій Ігорович (22.03.1994 -11.05.2025)

   Віталій народився 22 березня 1994 року в місті Березне, де й проживав. Навчався у Березнівській ЗОШ № 2, а згодом – у Березнівському ВПУ, де здобув фах слюсаря-ремонтника (швейне виробництво). У мирному житті працював на місцевих підприємствах, що виготовляють металопластикові конструкції та покрівельні матеріали.

Відповідальний, доброзичливий, позитивний — він був тим, на кого завжди можна було покластися. Спокійний, виважений та щирий, з добрим серцем і світлим розумом. Не уникав труднощів, завжди діяв чесно та віддано — як у повсякденні, так і на фронті. Для рідних він був опорою — турботливим сином і братом, люблячим чоловіком та батьком.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника стрілецької роти, Віталій Корицький захищав Батьківщину з листопада 2024 року.

Вірний присязі та Україні, мужньо виконавши військовий обов’язок, загинув 11 травня 2025 року на Харківщині.

Поховали Захисника на Алеї Слави міського кладовища в урочищі «Лукавець» — поруч із земляками, які віддали своє життя за Україну.

У Віталія залишились мама Оксана Яківна, дружина Анна, дві донечки – Аліса та Злата, а також сестра Марія.… Читати далі

Фурманець Віктор Іванович (20.07.1980–08.06.2022)

Народився Віктор у м.Сарни, проживав по вулиці Польська. Навчався у Сарненській гімназії (нині Сарненський ліцей №5). Після закінчення школи вступив у ВПУ №22 м.Сарни, де здобув професію будівельника. Служив в армії в м.Харків, де був військовим водієм. Після служби в армії працював водієм у ВАТ “Сарненський КХП». У 2016-2018рр. брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Пізніше працював водієм на ПАТ «СЗМТК».

Під час повномасштабної війни, 1 березня 2022 р., Віктор Іванович пішов добровольцем, воював у складі 24 бригади ім.Короля Данила ЗСУ.

Загинув 08 червня 2022 року поблизу селища Комишуваха Луганської області, під час виконання бойового завдання, від масованого авіаудару. Про смерть Героя рідні дізналися лише через півроку, бо рахувався зниклим безвісті. Місця поховання немає, судом визнаний загиблим.

У воїна залишилася донька Крістіна, батьки, брати та сестра.

Читати далі

Стецюк Віктор Володимирович (07.05.1981-20.04.2023)

Стецюк Віктор Володимирович народився 7 травня 1981 року в місті Костопіль. Закінчив Костопільську ЗОШ №1 та був випускником Костопільського професійного технічного училища. Проходив строкову службу 2009 року  у лавах української армії. Працював  робітником на різних підприємствах  міста Костопіль.
7 лютого 2023 року Віктора мобілізували на військову службу.  Він був солдатом стрільцем-помічником гранатометника військової частини А1008. 
«Він був сумлінним, відповідальним, добродушним, порядним. Міг розв’язати будь-яку проблему та завжди охоче допомагав іншим. Вмів грати на гітарі та
красиво співав. Був відданий сім’ї та друзям, мав велике почуття відповідальності», – розповідає матір загиблого.

Віктор Стецюк загинув 20 квітня 2023 року під час виконання військового обов’язку поблизу Кучерівки Харківської області, внаслідок ворожого обстрілу

. У Віктора залишилися: син, матір, сестра та брат.

Віктора Стецюка поховали на “Новому” кладовищі м. Костопіль поруч з іншими Воїнами Небесного Легіону.

 За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №601/2023 нагороджено Орденом “За мужність” ІІІ ступеня СТЕЦЮКА Віктора Володимировича (посмертно) — солдата.

Нагороджено Орденом Князівський хрест Героя “Навіки в строю”

Публікації про Стецюка В.
Читати далі

Атаманюк Богдан Миколайович (24.08.1978-29.11.2024)

Народився Богдан 24 серпня 1978 року в селі Зірне Березнівсього району. З 1984 року по 1993 рік навчався у Зірненській неповній середній школі, а згодом продовжив навчання у
Мирогощанському аграрному коледжі, де здобув спеціальність механіка. Після одруження разом із сім’єю проживав у селі Берестовець. Працював переважно на сезонних роботах та у місцевому ТОВ “Каменяр”.
З дитинства Богдан активно займався спортом, грав у волейбол та виборював призові місця у греко-римській боротьбі, про що свідчать його численні нагороди. Богдан був дуже товариським, завжди відвідував своїх друзів, коли приїздив до батьків у гості у рідне село Зірне. Однокласники та вчителі згадують Богдана як світлу, усміхнену, щиру людину, хазяйновитого та працьовитого сім’янина. Він усім серцем любив свою сім’ю, дітей та онуків. Веселий і життєрадісний, щедрий і щирий, відкритий – таким пам‘ятають Героя Богдана односельці, рідні та знайомі. Цей усміхнений чоловік з радістю допомагав усім, з особливою турботою піклувався про маму, дружину, внуків. Він був надійною опорою й порадником синам, усій родині. Його молодший син Дмитрій з перших днів повномасштабного вторгнення росії захищає Україну в лавах Сил оборони.… Читати далі