Дубенський район – Page 11 – Революція гідності. Війна. Рівненщина

Тішаков Максим Миколайович (18.10.1992 – 02.01.2023)

Народився Тішаков Максим Миколайович 18 листопада 1992 року у селі Первомайськ Луганської області. У 1994 році сім’я переїхала в с.Добривода Радивилівського району, а згодом у 2001 році переїхали у с.Савчуки.

У 2011 році після здобутої середньої освіти в Козинській школі-колегіуму юнак їздив на заробітки, аби допомогти мамі у вихованні молодшого брата Володимира та сестрички Надії. Його мрією було гарне життя у достатку.

У 2018 році одружився, через 3 роки у нього народилася донечка Оксана.

15 серпня 2022 року пішов добровольцем на захист України в лави ЗСУ. Проходив навчання у Великій Британії. Там військовослужбовці Збройних Сил України навчалися життєво важливим навичкам порятунку життя на полі бою , які проводить британська армія та її міжнародні партнери.

Згодом був мобілізований у десантно-штурмові війська 79 бригади у с. Новомихайлівка Донецької області. Де надавав першу допомогу, витягував поранених на першій лінії фронту.

Максим був доброю та чуйною людиною, який любив життя та дітей. Мав багато друзів, ішов на допомогу при першій можливості. Після загибелі воїна, 12 січня у нього народився син і назвали його Миколкою, так як хотів татко Максим.… Читати далі

Єрмаков Володимир Євдокимович (07.03.1965-05.09.2023)

Володимир Єрмаков народився у селі Козин в 1965 році. Навчався в Козинській школі. Згодом вступив в Рівненське професійно-технічне училище номер 10. Вищу освіту здобув в місті Львові. Працював, захоплювався футболом, грав за команду “Колос”. Пройшов Майдан. Коли розпочалася АТО, Володимир не міг сидіти спокійно, записався в батальйон “Свобода”. Був зарахований на військову службу за контрактом. Відзначений Подяками за виконання бойових завдань в зоні АТО з військових частин. Він був завзятим українцем, був налаштований воювати за свою країну. Тож у 2022 році добровольцем підписав втретє контракт з ЗСУ. Хвилювався, чи пройде комісію, адже вже підводило здоров’я.Пройшов усі навчання, гідно витримав усі завдання та випробування, які випадали на долю солдата.

На початку війни захищав Київ. Служив в 44-й артилерійській бригаді. Згодом з Дніпропетровська був відправлений на Схід. Брав участь в боях під містом Бахмут . Воював на нулях в гарячих точках – Лиман, Новоєгорівка. В душі був великим патріотом, девіз в нього був “До перемоги”. Був справжнім, не любив пафосних слів. Володимир був дуже прив’язаний до своїх побратимів.… Читати далі

Солтис Анатолій Михайлович (22.09.1970-14.10.2023)

Анатолій Солтис народився у селі Привільне на Дубенщині. Навчався у місцевій школі, а за тим здобував фах у Мирогощанському технікумі. Після закінчення в 1999 році влаштувався на роботу в КП “Рівнеелектроавтотранс”. Тут і пропрацював понад 30 років електромонтером контактної мережі.

Життєрадісний, оптиміст за натурою Анатолій вірив у нашу перемогу, що все буде добре. У цьому запевняв рідних і під час телефонних розмов, заспокоював, підтримував стареньку маму.

53-річний старший сержант загинув 14 жовтня 2023 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання в районі села Першотравневе Харківської області…

Прощання із Героєм відбулося 19 жовтня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховали Анатолія Солтиса на кладовищі “Нове”.

12 квітня 2024 року на стінах підприємства КП“Рівнеектроавтотранс”встановили меморіальну дошку, присвячену пам’яті Анатолія Солтиса – Героя, який віддав своє життя за мирне майбутнє країни.

Гнатюк Максим Ігорович (11.05.1990 – 06.08.2022 )

Максим Гнатюк народився у місті Радивилів. Закінчив Радивилівський професійний ліцей, потім навчався у Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії імені Тараса Шевченка.
Працював за кордоном. Захоплювався риболовлею.
Коли почалася повномасштабна війна, чоловік працював у Польщі, проте відразу вирішив їхати додому, щоб стати на захист рідних. Повернувшись, Максим поповнив лави захисників.
Служив у 214-му окремому спеціальному батальйоні OPFOR у складі Збройних Сил України. Обійняв посаду командира відділення і вирушив на війну.

Командир механізованого відділення молодший сержант Максим Гнатюк загинув 6 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кодема Донецької області. Військовослужбовцеві назавжди залишиться 32 роки.
Поховали Максима на кладовищі в Радивилові під прощальні постріли військових. . Вдома на нього чекали мама, брат, дружина, рідні та друзі

Указом Президента України №643/2022 “За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” Гнатюка Максима Ігоровича — молодшого сержанта нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно)

БОРОВИК ВЛАДИСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ (29.10.1999 – 04.09.2022)

Солдат Боровик Владислав Сергійович народився 29 жовтня 1999 року. Проживав в м. Радивилові на Рівненщині. Навчався в Радивилівський НВК “школа №1-гімназія”. Після закінчення навчання вступив до Рівненського інституту Київського університету права НАНУ.

Владислав отримав повістку в армію у вересні минулого року. Підписав контракт із ЗСУ

у жовтні 2020 року. Був навідником гірсько-штурмового відділення. Життя Владислава обірвалось 4 вересня в населеному пункті Олексієво-Дружківка Краматорського району Донецької області.

Поховали Героя на кладовище в с. Лев’ятин. Йому назавжди залишиться 22 роки

Публікації про Боровика В.

Жалобний кортеж з тілом померлого військовослужбовця містяни зустріли живим коридором. Радивилівці віддавали останню земну шану воїну, ставши на коліна, зі сльозами на очах.

9 вересня Владислава Боровика, який боронив нашу Батьківщину від російських окупантів, проводжали з рідної домівки до місця його вічного спочинку.

Розділили горе і невимовний біль родини чимало небайдужих жителів міста.

Глибоке співчуття сім’ї прийшли висловити і представники місцевої влади та Радивилівського територіального центру комплектування й соціальної підтримки, всі, хто знали воїна Владислава Боровика.

Чин похорону проходив у міському храмі Введення в храм Пресвятої Богородиці.… Читати далі

Юрчук Василь Вікторович(11.01.1997-08.10.2022)

Юрчук Василь народився в селі Лопавше Демидівського району, нині Дубнівського. Навчався в Хрінницькій ЗОШ, після закінчення школи вступив до ВПУ №25 смт. Демидівка, де отримав фах будівельника. У Дніпропетровську відслужив строкову службу..Повернувшись зі служби займався господарством, мав золоті руки. Згодом відправився за кордон на заробітки. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Василь перебував вдома. 5 березня він був призваний на військову службу.

8 жовтня 2022 року в результаті ворожих обстрілів під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України

.Юрчук Василь Вікторович старший стрілець мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старший солдат, загинув в районі населеного пункту Першотравневе Харківської області .Йому назавжди залишиться 25 років.

Поховали Героя в селі Лопашне.

Глинський Артур Андрійович (14.04.2001-13.09.2022)

13 вересня, у бою з російським окупантом, захищаючи незалежність та територіальну цілісність України, поблизу населеного пункту Таврійське, що на Херсонщині, поліг ще один воїн – захисник, командир вогнеметного відділення вогнеметного взводу роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту старший солдат ГЛИНСЬКИЙ Артур Андрійович (2001 р. н.), житель с. Рогізне.

Артур, захищав Україну від рашистів ще із 2020 року.

13 вересня у боях поблизу села Таврійське, на Херсонщині, загинув командир вогнеметного відділення роти радіаційного, хімічного, біологічного захисту, старший солдат Артур Глинський.

Артур, захищаючи рідну неньку-Україну від російського окупанта ще із 2020 року, не вагаючись, віддав найцінніше, що тільки мав – власне життя.

Йому був лише 21 рік… Без чоловіка залишилася дружина, без батька – маленька дитина, без сина – батьки, без брата – сестри…

Теленський Олександр Олександрович (28.04.1983-07.06.2022)

Олександр Теленський народився 28 квітня 1983 року. ВІн родом з села Ялтушків Барського району Вінницької області.Із своєю майбутньою дружиною Іванною познайомився в Києві, де був на роботі. Згодом одружися. Мали пятеро дітей.

Після вручення повістки у військкомат, він пройшов медкомісію і 12 березня був командирований на проходження навчання у Кам’янець – Подільський.Він єдиний з тих, хто разом з ним навчався військової справи, потрапив на Східний напрямок. Спочатку відправили в Краматорськ, під Рубіжне, пізніше Лисичанськ.

Під час виконання бойового завдання в зоні проведення воєнних дій на території Луганської області загинув житель села Вовковиї Олександр Теленський, якому у квітні 2022 року виповнилося 39.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Героя, який віддав своє життя за мир та спокій на рідній землі, відзначено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. (посмертно).

Публікації про Теленського О.

Нещадний російський окупант забирає життя кращих. Важко сприймати смерть наших захисників. Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для рідних, близьких та знайомих Олександра.… Читати далі

Теслюк Віталій Дмитрович (01.07.1986-28.02.2022)

Теслюк Віталій народився 01.07.1986 року в селі Глибока Долина Дубенського району Рівненської області. В 1992 – 2001р. навчався в Глибокодолинській ЗОШ.

Після закінчення школи в 2001 вступив до ВПУ № 25 смт. Демидівка, де продовжив навчання. У 2005 році був призваний на строкову службу до Збройних Сил України. Службу проходив у місті Львові в рядах ВДВ. Після демобілізації із ЗСУ одружився. У сімї народилося двоє дітей: 2008 р.н. та 2012 р.н.

Працював в охоронних фірмах міст Луцька та .Хмельницького. 12 лютого 2015 року був мобілізований до збройних сил України. Відтоді декілька разів підписував контракт і проходив службу в різних місцях України. Спочатку служив у Дубенській військовій частині №130, потім у Дубенській військовій частині №131. Підготовку до бойових дій проходив на військових полігонах Житомира, Яворова та Нового Лану.

Шість разів брав участь у зоні бойових дій на сході України.

ВІталій Теслюк загинув 28 лютого 2022 року захищаючи цілісність та незалежність України на сході нашої держави в районі міста Оріхів Запорізької області.… Читати далі

Стібиш Артур Віталійович (23.03.2003-26.02.2022 )

Стібиш Артур Віталійович, народився 23 березня 2003 року, в с. Княгинине, Дубенського Району, Рівненської області.
З 2009 по 2020 роки навчався у Княгининському ліцеї.
Після закінчення ліцею у 2021 році був призваний на строкову службу (охорона генерального штабу) у м. Київ. Загинув внаслідок обстрілу 26 лютого 2022 року у м. Києві, на вул. Берестецькій. Герою було всього 19 років.

Похований на кладовищі рідного села Вишневе Дубенського району.
20 липня 2022 року солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність
військовій присязі».